9 жовтня 1967 р. розстріляли легендарного латиноамериканського бунтаря. Образ кумира повсюдно зустрічається на футболках, значках і парканах, але, смію припустити, мало хто прочитає напам'ять вірші команданте або згадає основні ідеї його творів.
Щоденник мотоцикліста
Із чого слід почати біографію Че Гевари? Із зустрічі з Фіделем Кастро, з юнацьких подорожей, з дитячого усвідомлення несправедливості? Чи зі знайомства його батьків? А може, ще з часів Конкісти, завоювання й гноблення індіанців європейськими "блідолицими гринго", які знали "вогняну палицю" і "вогняну воду"? Передумовою революційної діяльності Че, безсумнівно, стала соціальна й расова нерівність, контраст убогості й процвітання, що волає до небес, як волає до бога Сонця храм інків, на сплюндрованих руїнах якого спорудили католицьку церкву. Народний гнів гримить лише тоді, коли небеса мовчать. Якби не було бідності й дискримінації, портрет Ернесто Гевари прикрашав би не листівки екстремістів, а кабінети медичних або філологічних інститутів. Тому, не заглиблюючись у соціально-економічні джерела феномену Че, наважусь почати з його бурхливої молодості.
У грудні 1951-го аргентинський студент-медик Ернесто Гевара (23 роки) і лікар Альберто Гранадо (29 років) вирушили в дорогу на мотоциклі, а коли бувалий двигун "Богатиря" наказав довго жити, пересувалися Південною Америкою автостопом і зайцем. Не маючи достатньо грошей, друзі не нехтували підробітками, побувавши в шкурі вантажників, помічників тамади, матросів, пожежників і тренерів-регбістів (замолоду Ернестіто захоплювався регбі, але шлях у великий спорт закрила астма). Також користувалися (а іноді й зловживали) гостинністю місцевих, то "розводячи" на вечерю в пивничці захмелілих латинос, то запасаючись залишками званого обіду. Одного разу ненароком гості навіть пристрілили сторожового пса (хазяїн попередив, що поблизу ранчо водяться чилійські тигри: улюбленець господаря заричав і розбудив переляканих постояльців, і Ернесто, прийнявши собаку за тигра, спросоння натиснув на курок). Коли з ночівлею не щастило, подорожани зігрівалися біля багаття під зорями, задовольняючись мате або листям коки.
Аргентина, Чилі, Перу, Колумбія, Венесуела... Повсюдна дискримінація бідних багатими, червоношкірих - білими, хворих - здоровими усталила радикальні комуністичні погляди Ернесто Гевари. Важко передати вбогість, безнадію, біль точніше й натуралістичніше, ніж він у путівнику-сповіді "Щоденник мотоцикліста".
Кар'єр Чукікамата, найбільше світове родовище міді, зберігає "у своєму череві багатства, що очікують, поки залізні щелепи механізмів не пожеруть їхні надра з незмінною приправою у вигляді людських життів - життів безіменних бідолах, що гинуть у цій битві в тисячі пасток, якими природа оточила свої скарби, лише з єдиною мрією - заробити собі на шматок хліба". "Голод - от що робить людей революціонерами. Свій або чужий. Але коли його відчувають як свій..."
На околицях заснованого інками величного міста Куско "примітивні поняття про сором і гігієну, що існують серед тубільців, дозволяють їм випорожнятися (без огляду на стать і вік) просто на узбіччі, причому жінки підтираються спідницями, а чоловіки - нічим, і тримаються, наче так і треба. Жінки-індіанки зі своїми дітьми - справжні склади нечистот, і це результат того, що дитину обтирають щоразу після того, як вона випорожниться".
Старий або безнадійно хворий "перестає бути батьком, матір'ю або братом, перетворюючись на негативний чинник у боротьбі за життя". Працюючи в лепрозорії Сан-Пабло, лікарі-мандрівники потискують понівеченим хворобою прокаженим руки, грають із ними у футбол, приймають їхні скромні подарунки. Спілкування на рівних глибоко зворушило звиклих до гидливості й презирства пацієнтів: хворі проводжали Ернесто й Альберто з імпровізованим оркестром і сльозами на очах.
"Я буду з народом і знаю це тому, що він заневолений у ночі, яку я (...) братиму приступом і вестиму під неї підкопи, закривавлю свою зброю й, збожеволівши від люті, рубатиму голови переможеним. (...) Я приношу себе в жертву справжній революції, яка зрівнює всі пориви й устремління, (...) відчуваю, як ніздрі мої роздуваються, смакуючи їдкий запах пороху й крові, ворожої смерті. Я готуюся до сутички, перетворюючи свою істоту на жертовник, щоб у ньому відгукнулося трепетом нових надій звірине виття перемігшого пролетаріату". Важко приписати ці слова неохайному розпатланому молодикові на знімку, а не фанатичному горлорізу-гуманісту...
Сіяльник повстань, збирач миру
Отримавши диплом лікаря, Гевара продовжує мандрівки у Гватемалі й Мексиці, перебиваючись випадковими заробітками: продавець книжок, журналіст, фотограф... У Мехіко він улаштувався в лікарню за фахом, там же познайомився з братами Кастро, які виношували ідею державного перевороту на Кубі. Підготовка до революції, вербування соратників, зустрічі на конспіративних квартирах, організація секретної партизанської бази на фермі, збір зброї й провіанту... Аргентинський вигук "че", часте вживання якого підкреслювало походження, стало його позивним. Ернесто Гевара присвячує рядки Фіделю Кастро й "зеленому кайману" Куби:
Ходімо
Зустрічать зорю на острові твоїм,
Що схожий на зеленого каймана...
Рвонімося у бій незнаними шляхами.
Ходім
І, перешкоди прошибаючи чолом,
Увінчаним зіркою повстанців,
Ми перемогу вирвем або смерть знайдем.
До краю перевантаживши стареньку яхту, вісімдесят два повстанці на чолі з Фіделем Кастро (Гевара в загоні був військовим лікарем) покинули Мексику. Сівши на мілину біля узбережжя Куби, заколотники вирушили вглиб острова: більшість революціонерів було убито або захоплено в полон у перші ж дні операції. Ті, хто вцілів, спираючись на підтримку селян, почали партизанську війну. "Я живий і прагну крові", - писав Ернесто дружині. Власний досвід бойових дій ліг в основу книжок Гевари: від короткої брошури "Партизанська війна як метод" до енциклопедії повстанського життя "Досвід революційної боротьби". Керуючись правилами "не завжди треба чекати, поки дозріють усі умови для революції: повстанський центр може сам їх створити" і "у слаборозвинених країнах Американського континенту збройну боротьбу слід вести переважно у сільській місцевості". Че з соратниками два роки очолювали підпільну війну, поки 2 січня 1959-го разом із братами Кастро не вступив переможною ходою у Гавану, столицю Куби.
Посіявши повстання, важко зібрати мир: у прагненні утримати захоплену владу борці за народну свободу стали безсердечними катами. Самої лише підозри в сприянні поваленому режиму було достатньо для розстрілу або ув'язнення в трудовий табір на півострові Гуанаакабібес. "Не слід зволікати з судовими розглядами. Це революція, докази тут вторинні", - промовляв команданте, особисто звершуючи "правосуддя". Хуаніта, сестра Фіделя Кастро, згадувала, що для Че "не мали значення ні суд, ні слідство. Він відразу починав розстрілювати".
Розправившись із потенційними ворогами революції, Гевара стає представником нової влади на міжнародній арені, відвідуючи десятки країн Європи, Азії, Океанії, Африки, Північної й Південної Америки. Адже комуністичній економіці, яка не залежить більше від американських валютних інвестицій, життєво потрібна фінансова, продовольча й технічна підтримка "братніх" країн, а також ринок збуту тростинного цукру, тютюну й рому. Старезні радянські грузовички досі крекчуть на вуличках Гавани, нагадуючи про ті славетні часи, коли сонце було яскравішим, дерева - вищими, а Фідель Кастро - молодшим...
Че побував і головою Національного банку Республіки Куба, і міністром промисловості. Він став народним кумиром ще за життя (вже не знаю, як це амплуа в'язалося з масовими розстрілами й створенням концтабору для неблагонадійних кубинців), бо його промова завжди була сповнена оптимізму й прагнення висловлюватися зрозумілою для слухачів мовою. Скажімо, Че пише директорові психіатричної лікарні й за сумісництвом редактору спеціалізованого журналу, що наклад видання треба зменшити: "Чи не передбачається використання журналу пацюками для поглиблення їхніх психіатричних знань або загартування їхнього травного тракту? Чи ж планується, що біля свого узголів'я його повинен мати кожен хворий? (...) Журнал хороший, наклад нетерпимий. Повір мені, бо божевільні завжди говорять правду".
Примітно, що довідавшись про вибух на судні La Coubre, міністр (і колишній лікар) Гевара поспішив у порт надавати першу допомогу потерпілим. Займаючи високі пости, не цурався він і іншої суспільно корисної роботи: рубав тростину, розвантажував пароплави або будував будинки. Що примушувало Че знімати костюм чиновника й братися за лопату - популістська жага народної любові, підняття бойового духу кубинців, утома від політичної метушні?
Експортер революції
За словами команданте, "після революції роботу виконують не революціонери. Її роблять технократи й бюрократи. А вони - контрреволюціонери". Тому, досягнувши успіху в побудові тоталітарного режиму на острові Свободи, Че з загоном кубинських добровольців вирушає на допомогу братам по зброї в Конго, охоплене повстанням Сімба. "Інші країни світу наполегливо кличуть на допомогу мої скромні сили. (...) Боротися проти імперіалізму будь-де: це підбадьорить дух і залікує з лишком будь-яку рану серця", - пише він перед від'їздом у прощальному листі Фіделю Кастро.
В Африці ентузіазм і ейфорія змінюються байдужністю й розчаруванням, відбитими в оповіданні "Камінь": "мені байдуже абсолютно все, і ця неприродна бездіяльність, і ця ідіотська безцільна війна". Аборигени, замість боротися з зажерливими магнатами, витрачають порох на міжплемінні чвари. Че махнув рукою, мовляв, "я не визволитель, (...) люди звільняють самі себе", і, ретирувавшись у кубинське консульство в Танзанії, почав конголезькі щоденники словами: "Це - історія провалу". Розчарувавшись у темношкірих побратимах, які говорять на незнайомому суахілі, Че рушив нести світло справедливості й революції в іспаномовну Болівію.
Бездіяльність і нейтралітет далекі невгамовному експортерові революції: він прагне в гущавину кривавої бойні. Мовчазна солідарність, не підкріплена реальною допомогою, нагадує "гучне схвалення римським плебсом гладіаторів, що боролися на аренах цирків. Треба не бажати успіху жертвам агресії, а розділити їхню долю, іти разом із ними до смерті або до перемоги", - пише команданте в "Посланні народам світу". І додає: "Чого варта небезпека, яка загрожує одній людині або навіть цілому народу, чого варті їхні жертви, коли на кону доля людства?" Та тільки, чи має право одна людина приносити в жертву цілий народ в ім'я долі людства? Цинічний гуманіст Че Гевара про це лише говорив, нинішні світові й національні лідери втілюють принцип у життя. Приміром, у Сирії, Іраку, Чечні, Україні, Афганістані...
У Болівії команданте заходився організовувати партизанський загін, а потім почав підпільну війну. Влада, стурбована тим, що відбувається, пообіцяла злиденним селянам 4200 доларів за голову Че. Тоді повстанцям довелося ховатися в горах і лісах не тільки від регулярної армії, а й від хліборобів: несвідомі селяни, спокусившись реальними грішми, зрадили б борця за свою ефемерну свободу. Переслідування військовими, хвороби, холод і нестача їжі (голод змушував партизанів обкрадати сільські городи) доконали загін: у серпні-вересні Армія національного визволення Болівії значно порідшала, а 8 жовтня 1967 р. поранений Гевара, розстрілявши всі патрони, здався в полон.
"Із революції виходиш або переможцем, або мерцем": Куба піднесла Че тріумф, Болівія - смерть. На околицях болівійського сільця Ла-Ігера, де розстріляли атеїста Ернесто Гевару, котрий тисячі разів переступав заповідь "не убий", його вшановують як католицького святого...
Куба ридала за Че недовго: політичним режимам корисні мертві герої. Їх ставлять за приклад, на них списують невдачі. А головна чеснота небіжчиків - вони не заперечують...
Комуністична ікона капіталізму
Як справедливо зауважив письменник Віктор Пелевін, "у сфері радикальної молодіжної культури ніщо не продається так добре, як грамотно розфасований і політично коректний бунт проти світу, де панує політкоректність і все розфасовано для продажу". Підлітки масово натягують футболки, толстовки й браслети з зображенням Че, не завжди вникаючи в ідеї, викладені в дев'яти томах творів команданте й об'єднані неологізмом "геваризм". Наївний Ернестіто, кому потрібні твої вірші й маніфести?! Народ вимагає хліба й видовищ, символів і гасел, брелоків і запальничок. Багатогранний образ лікаря, політика, дипломата, банкіра, літератора й мандрівника Ернесто Гевари спрощується до єдиної площини - революціонер. Розважливі капіталісти наварюють мільйони на портреті радикального комуніста - гроші не пахнуть.
Бунтаря оспівує й кіноіндустрія: рахунок документальних фільмів, драм, трилерів, бойовиків іде на десятки. Один із них - "Че Гевара: Щоденники мотоцикліста", - знятий за книжкою головного героя, 2005-го отримав "Оскара" і зібрав 58 мільйонів доларів у прокаті. Можливо, успіх стрічки в тому, що показано не заяложений квазііконографічний образ у береті з зіркою й не загнаний (але незламний) повстанець, що недбало кидає катові фразу: "Стріляй у мене, боягуз! Ти вб'єш усього лише людину!". Ні. У кадрові оживає студент-максималіст, який згодом насмілиться змінити світ. Але про це ще ніхто не знає...
Чи досяг він мети? Безперечно, юнацька мрія перетворити своє єство на жертовник звершилася, але заради чого? Чи освітило яскраве життя Че пітьму неуцтва й убогості? Близько 850 мільйонів людей у світі голодують, майже стільки ж неписьменних. На острові Свободи, становленню якого Ернесто Гевара присвятив понад десятки років, за критику уряду можна легко потрапити за ґрати. Кубинцям досі видають за картками крупи й курячі стегенця. А ненависні іноземні буржуї в хмарах сигарного диму потягують ром і їдять лангустів, смітять грішми в гаванському кабаре "Тропікана". Комуністична утопія потребує твердої валюти...
Мотор Світу працює на паливі людських життів: він байдуже пережовує, викидаючи на смітник історії, тирана й бунтаря, наймита й мільйонера. Кожен із нас сам вирішує, упокоритися чи боротися. Та тільки парадокс у тому, що протистояння так само безглузде, як і тупа покірність. І тут мимоволі згадується рядок рок-групи "Люмен": "Годі гратися в Че Гевару - пора ним ставати!"