26 березня 1962 р. льотчик-космонавт № 2 Герман Титов, зі схвалення помічника головкому ВПС із підготовки космонавтів Миколи Каманіна, подав у ЦК КПРС звернення: "Політ майора Гагаріна - видатний подвиг радянського народу, перемога передової радянської науки та техніки в освоєнні космічного простору... Годилося б день 12 квітня відзначати як знаменну дату в дослідженні Космосу. Було б доцільно: 12 квітня встановити щорічно як "День космонавтики". Від імені уряду Союзу РСР - увійти з пропозицією в Організацію Об'єднаних Націй (так у тексті листа) про встановлення 12 квітня Міжнародним днем космонавтики...".
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 квітня 1962 р. на ознаменування польоту Ю.Гагаріна було встановлено День космонавтики - 12 квітня.
Переможна ейфорія польоту Гагаріна
У найперші роки після польоту в космос Ю.Гагаріна в СРСР, утім, як і в усьому світі, панувала переможна ейфорія - людина прорвалася в космос! Відповістити на запитання, що ж насправді відбувалося в цьому переможному для всього людства польоті першої у світі людини в космос 12 квітня 1961 р., виявилося справою дуже складною. Розробник електричних схем бортового комплексу системи управління пілотованого космічного корабля "Восток" Юрій Карпов згадував про події, пов'язані з польотом Ю.Гагаріна: "Така була переможна ейфорія, що ніхто не витрачав час на скрупульозний післяполітний аналіз. А тут ще гарячка з підготовкою польоту Титова. Не до того було".
Повний текст післяполітного звіту Гагаріна був опублікований у ЗМІ тільки в 1991 р. в "Известиях ЦК КПСС" " (№5) - "Зоряний рейс Юрія Гагаріна. Документи про перший політ людини в Космос". До 40-річчя польоту Гагаріна в газеті "Красная звезда" Юрій Карпов опублікував статтю під інтригуючою назвою: "НП при спуску не було".
Популярний у Росії журнал "Новости космонавтики" (№6, 2001 р.,) визнав за необхідне надрукувати статтю Ігоря Лисова "Політ Гагаріна: потрібна вся правда". У ній автор прямо ставить питання: "...Необхідна загальнодоступна авторитетна наукова публікація, що базувалася б як на архівних матеріалах, так і на показаннях учасників-свідків, про підготовку гагарінського "Востока", його запуску, польоту та приземлення, аналізі результатів пуску".
Сергій Корольов, як головний конструктор Особливого конструкторського бюро №1, після польотів Гагаріна та Титова, очевидно, не вважав за потрібне виносити питання нештатної роботи ряду службових систем пілотованих космічних кораблів "Восток" (командир корабля - Юрій Гагарін) і "Восток-2" (командир корабля - Герман Титов) на засідання Державної комісії з двох причин:
1. Нештатна робота техніки космічного корабля "Восток" при спуску на Землю (до неї повернемося нижче) та єдиний випадок нештатної роботи техніки "Восток-2" при розділенні гермоплати апарата в процесі спуску з кабель-щоглою приладо-агрегатного відсіку були досліджені впродовж 1961 р., і щодо них було прийнято відповідні технічні рішення з проведеними необхідними доопрацюваннями техніки;
2. Оскільки надалі при польотах на космічних кораблях серії "Восток", від "Восток-3 і до "Восток-6" включно, не бувало випадків нештатної роботи службових систем космічних пілотованих кораблів, то С.Корольов мав усі підстави не виносити на обговорення Державної комісії питання, котрі вже було вирішено. І після цього, зрозуміло, вони вже не потребували втручання Держкомісії.
То що ж було насправді з роботою окремих службових систем під час польоту пілотованих космічних кораблів "Восток" та "Восток-2"?
Одновитковий політ гагарінського "Востока"
8 квітня 1961 р. у конференц-залі монтажно-випробувального корпусу майданчика №2 відбулося робоче засідання Державної комісії (ДК) щодо пуску космічного пілотованого корабля "Восток" із людиною на борту. Космонавти та представники ЗМІ, які прилетіли на полігон Тюра-Там ще 5 квітня, запрошені туди не були. На цьому засіданні ДК розглядалися такі питання: обговорення й затвердження польотного завдання для першого у світі космонавта, яке напередодні склав і підписав головний конструктор ракетно-космічної техніки ВКБ-1 Сергій Корольов. Текст польотного завдання вміщувався в кілька рядків: "Одновитковий політ навколо Землі на висоті 180-230 км тривалістю 1 год. 30 хв. з посадкою в заданому районі. Мета польоту - перевірити можливість перебування людини в космосі на спеціально обладнаному кораблі, перевірити обладнання корабля в польоті. Перевірити зв'язок корабля з Землею, переконатися в надійності засобів приземлення корабля та космонавта".
Після затвердження польотного завдання у приміщенні для засідань залишилися тільки члени Державної комісії. В цьому вузькому колі розглядалися три питання - хто першим із радянського загону космонавтів полетить у космос, про реєстрацію космічного польоту як світового рекорду, про присутність спортивних комісарів на стартовій позиції та в районі посадки космічного корабля "Восток". І, нарешті, розглядалося питання про аварійне катапультування космонавта на стартовій позиції, на початку космічного польоту та під час польоту у разі, якщо настане нештатна ситуація (читай - в аварійних ситуаціях, але слова "аварія" випробувачі, Корольов та члени ДК ніколи не вимовляли вголос, замінюючи його поняттям "нештатна ситуація").
Помічник головкома ВПС із підготовки космонавтів генерал-лейтенант Микола Каманін мав у своєму розпорядженні для першого космічного польоту три кандидатури з першої ударної шістки радянських космонавтів - Юрія Гагаріна, Германа Титова та Григорія Нелюбова. Трьома пасажирськими літаками Іл-14 на науково-дослідний ракетний полігон №5 МО СРСР Тюра-Там (із 1966 р. - космодром Байконур) 5 квітня 1961 р. прибуває перша й найбільш підготовлена шістка радянських космонавтів - Юрій Гагарін, Григорій Нелюбов, Герман Титов, Андріян Ніколаєв, Валерій Биковський і Павло Попович. У кожному літаку було по два космонавти, і разом із ними на полігон Тюра-Там летіли спортивний комісар полковник Іван Борисенко, кінооператор Володимир Суворов, лікарі та інженери. Навіть якщо один із літаків з технічних або інших причин здійснить вимушену посадку, то два інших долетять до місця приземлення - аеродром Ластівка на полігоні Тюра-Там, на якому базувався авіаполк військової транспортної авіації. Нині цей аеродром має доволі нудну назву - аеродром "Крайній", оскільки всі льотчики не люблять слова "останній"...
Літаки приземлилися на Крайньому до полудня 5 квітня 1961 р. Прибулих зустрічали Сергій Корольов та начальник полігона Тюра-Там генерал-майор Олександр Захаров. Привітавшись із космонавтами та особами, котрі їх супроводжували, Корольов у властивому йому тоні побажання-наказу настійно порадив космонавтам, щоб ті…дуже ґрунтовно повторили кілька разів поспіль порядок спуску з допомогою системи ручного керування космічним кораблем, провели заняття зі зв'язку та тренування у скафандрі". Всім присутнім при зустрічі космонавтів стало остаточно зрозуміло, хто на полігоні у даному разі господар, і що ніяких і нікому послаблень не буде.
Утім, забігаючи трохи наперед, твердо скажу, що єдиним начальником полігона Тюра-Там, хто міг у разі потреби оскаржити будь-яке рішення Корольова (і він це робив в інтересах справи, якщо вважав своє рішення єдино правильним), і був генерал Захаров. Тривалий час він виконував обов'язки начальника штабу полігона Тюра-Там і як заступник начальника полігона вирішував із Корольовим більшість питань, котрі виникали в той початковий і дуже складний для всіх період часу.
Для М.Каманіна 5 квітня 1961 р. ще не було остаточно ясно, кого з двох кандидатур на перший у світі космічний політ - Гагаріна чи Титова - запропонувати для розгляду та затвердження членам ДК. Обидва кандидати на космічний політ мали однакові шанси. Але вже 6 квітня, після того, як протягом усього робочого дня на одному з останніх тренувань космонавтів Каманін уважно спостерігав за Гагаріним і навіть разом із ним обідав і вечеряв, спокій, упевненість у собі та продемонстровані відмінні знання й навички схилилися на користь Гагаріна. Остаточну думку Каманіна - кого ж послати першим у космос - сформувала та важлива обставина, що помічникові головкома ВПС із космонавтики не можна було жити одним днем: він мусив мати дуже сильного космонавта на майбутній добовий політ у космосі. Таким і був Герман Титов. Григорій Нелюбов числився другим (після Титова) запасним космонавтом, - поняття "дублер" впровадили набагато пізніше, і про Нелюбова багато спеціалістів та учасники пуску Ю.Гагаріна, які працювали на той час на полігоні Тюра-Там, навіть не знали.
С.Корольов після важкого робочого дня (інших днів у нього не було) на другій технічній позиції полігона Тюра-Там любив пізніми вечорами прогулятися подобою бульвару в житловій частині другого ("двійки" в побуті) майданчика полігона у вигляді... бетонної дороги, що вела з 10-го житлового майданчика на "двійку". Цією бетонкою гуляла вечорами більшість людей, котрі мешкали на "двійці": холостяки-лейтенанти та численний командировочний люд, оскільки інших місць для прогулянок у напівпустелі Приаральських Кара-Кумів не було. У співрозмовники з числа космонавтів Корольов найчастіше запрошував небагатослівного Андріяна Ніколаєва, який сказав йому одного разу під час вечірньої прогулянки, що "...першим космонавтом обов'язково має бути російська людина". Корольов це запам'ятав.
Питання реєстрації першого у світі космічного польоту та світових рекордів за висотою і тривалістю польоту в Міжнародній федерації авіації (ФАІ) для СРСР мали певні складнощі. Тому це питання підлягало розгляду окремим пунктом на засіданні ДК 8 квітня 1961 р. На 53-й Генеральній конференції ФАІ, що відбулася в жовтні 1960 р. у Барселоні, ухвалили рішення про те, що світові рекорди польоту людини в космосі слід визнавати і реєструвати за певними ознаками. До них належать: тривалість польоту, висота в неорбітальному (балістичному) польоті (балістичний політ у космос - влетів у космос і вилетів з нього по балістичній кривій), висота в орбітальному (навколо Землі) польоті. А також враховувалася найбільша маса (вага) космічного корабля, піднятого (запущеного) на висоту 100 км і більше від поверхні Землі.
Прийняли також ще одну обов'язкову умову реєстрації рекордів - благополучне повернення космонавта на Землю. А на країну, яка запустила космонавта в пілотований космічний політ, лягали обов'язки представлення справи про реєстрацію польоту: дані про старт, політ і приземлення, загальні відомості про льотчика-космонавта, тип і потужність ракети-носія, звіт про будову космічного корабля та інші відомості. Радянську сторону влаштовувало все, крім надання відомостей про місце старту ракети-носія та даних про ракету-носій і космічний корабель.
С.Корольов, з мовчазної згоди віце-президента Академії наук СРСР Келдиша, запропонував вказати як місце старту... несправжній дерев'яний старт, побудований військовими будівельниками в казахському поселенні Байконур, що за 290-300 км на північний схід від справжнього місця запуску космічного корабля на полігоні Тюра-Там.
Дерев'яний Байконур
Майстровиті солдати-будівельники спорудили несправжній старт, виконаний із товстих колод майже в натуральну величину. Ось так тішили наші майстри маскування американських спеціалістів-дешифрувальників знімків, зроблених літаком-розвідником США "У-2". У СРСР тоді ще не було ракетного зенітного комплексу "С-75", здатного збити висотний американський літак-розвідник "У-2", що безкарно літав над територією Радянського Союзу на величезній висоті, недоступній для винищувачів та зенітних ракет. Американські розвідники при дешифруванні знімків цього несправжнього старту в поселенні Байконур сприймали (правда, впродовж нетривалого часу) споруджений, як з'ясувалося згодом, несправжній старт за справжній, з якого Ради й запускали свої супутники, тішачи спеціалістів ЦРУ високою якістю фотознімків. Молоді офіцери-випробувачі нашої 32-ї окремої інженерно-випробувальної частини (ОІВЧ) у високому військовому званні "лейтенант" (для полігона Тюра-Там і без жодних лапок у слові "високому", зрозуміло) несли службу з охорони "дерев'яного" Байконура як начальники польової варти.
Його не можна було не охороняти: інакше в безлісній пустелі несправжній дерев'яний старт місцеві жителі негайно розібрали б на будівлі та дрова. Лейтенанти вперше у своїй офіцерській службі зіштовхнулися з таким поняттям як "польова варта". Втім, і з організацією вартової служби в умовах пустельної місцевості та повного відриву від своєї частини. Довелося цим лейтенантам бути найстаршими військовими начальниками, в чиїй компетенції - приймати найбільш правильні й ретельно виважені рішення: нікого іншого, хто б міг дати ділову пораду, в радіусі 300 км не було. Солдати-вартові дуже цінували можливість, яка їм випала, прожити місяць не в умовах казарми, а поза її стінами. Тому службу з охорони несправжнього ракетного старту несли ретельно.
Харчувалися солдати чудово - до овочів, крупів, борошна, макаронних виробів, соняшникової олії, цукру, м'ясних і рибних консервів та ін. продуктів додавалися м'ясо й риба у великих кількостях. Кожен із начальників варти був, як правило, мисливцем і рибалкою або ставав ним, оскільки великих і малих озер було навколо багато, як і дичини. Мисливська рушниця, сітки, спінінги та вудки передавалися начальниками варт один одному під час перезмін. Молоді офіцери швидко мужніли на цій самостійній службі. Навіть рафінований лейтенант-телеметрист Геннадій Токарєв, який писав до цього ніжні та витончені вірші, повернувся після місячної служби начальником польової варти мужнім офіцером.
Повертаючись із відрядження до Москви у ВКБ-1 у жовтні 1960 р., хтось із нас привіз із собою американський журнал "Тайм" зі статтею про запуск першого ШСЗ з ракетного полігона Тюра-Там. На глянсовій обкладинці була вправно й точно розміщена кольорова фотографія "російського ракетного полігона TURA-TAM". Американським фахівцям було неважко вивчити орбіти радянських супутників і визначити точне місце їх запуску. Чи знали про це Корольов та Келдиш? Напевно знали. Але вони обидва були умудрені життєвим досвідом. І сказати офіційно, причому вголос, що ракетно-космічні системи (ракета-носій плюс космічний корабель) запускалися з абсолютно засекреченого ракетного випробувального полігона Тюра-Там, вони просто не могли.
Забігаючи трохи наперед, скажу, що американські спеціалісти-юристи зробили все можливе й навіть неможливе, щоб тільки не дати радянським спортивним комісарам у ФАІ зареєструвати світові космічні рекорди після запуску в космос Юрія Гагаріна та його благополучного приземлення. Вони стверджували: оскільки радянський льотчик-космонавт і спусковий апарат пілотованого космічного корабля "Восток" приземлялися порізно, то радянського льотчика-космонавта на момент приземлення не було в спусковому апараті. Оскільки такі були справи з роздільним приземленням космонавта і спускового апарата, то це був... не льотчик-космонавт, а... льотчик-парашутист, і реєструвати рекорди парашутистів як світові рекорди космонавтики категорично не можна. Це були ще ті хлопці... Але в них нічого не вийшло.
А приземлявся льотчик-космонавт окремо від космічного апарата тільки тому, що Корольову забракнуло часу на створення системи м'якої посадки спускового апарата. До честі наших спортивних комісарів, вони не стали згодом заперечувати світові досягнення США в космонавтиці з тих причин, що астронавти США приводнялися в океанські води, і не намагалися в юридичних спорах прирівнювати астронавтів США до стрибунів у воду з великої висоти чи океанських нирців.
Порятунок космонавта при виникненні аварійних ситуацій
На порядку денному залишилося невирішеним третє питання - порятунок космонавта на випадок виникнення нештатних ситуацій при стоянці на стартовій позиції ракетно-космічної системи, коли до її пуску залишалося дві години - по двогодинній готовності до пуску ракетно-космічної системи. Це час посадки космонавта в спускний апарат космічного корабля "Восток" без урахування різного роду затримок, що виникали після цього моменту, наприклад при заміні пристрою, що вийшов із ладу, його перевірці на технічній позиції та установці на борт ракети-носія. Такий випадок, до речі, трапився по двогодинній готовності до пуску космонавта В.Биковського на пілотованому кораблі "Восток-5" 14 червня 1963 р.
ДК розглянула три варіанти порятунку космонавта. Варіант перший: при стоянці ракети-носія після настання двогодинної готовності до пуску ракетно-космічної системи до моменту її запуску при відхиленні ракети-носія від вертикального положення більш ніж на 12 градусів як момент початку її падіння на стартово-пусковому пристрої стартової позиції №1. Врахуємо також, що за три доби до старту в космос першого у світі космонавта Землі Ю.Гагаріна з 51-го стартового майданчика, розміщеного буквально поруч зі стартовим майданчиком №1, з якого й мав стартувати в космос Юрій Гагарін, було здійснено запуск бойової міжконтинентальної ракети (МБР) конструкції Сергія Корольова 8К75. МБР, піднявшись зі стартового стола, невдовзі лягла на програмний розворот і з ревінням зникла з поля зору. Пляма падіння ракети 8К75 у разі її аварії на початковому етапі підйому перебувала, зокрема, і в районі стартового майданчика №1.
А перед запуском у космос Г.Титова 6 серпня 1961 р. запущена 3 серпня з 51-го стартового майданчика МБР 8К75 піднялася над ним на кілька десятків метрів і впала на нього. Проте, на щастя, не вибухнула. А вона ж могла впасти й на стартову позицію №1. Пощастило. Всім.
На стартовій позиції №1 полігона Тюра-Там, над так званим бетонним "дашком", на спеціальних консолях була натягнута запобіжна сітка з розмірами вічок приблизно 40х40 см. Вона могла втримати на собі космонавта, який катапультувався б у разі аварії при відхиленні ракети-носія більш ніж на 12 градусів, наприклад ще до пуску або ж у момент пуску. Щоб катапульта, встановлена під кріслом льотчика-космонавта, могла вистрілити космонавта зі спускного апарата корабля "Восток" на рятувальну сітку, треба було відстрелити кришку люка-лазу №1 спускного апарата корабля, через яку космонавт пролазить у спускний апарат. На заводі-виробнику під час виготовлення стулок головного обтічника, який захищає елементи космічного пілотованого корабля "Восток" від швидкісного напору повітря при виведенні космічного корабля через щільні шари атмосфери в космос, було зроблено отвір, через який і мала вистрілюватись кришка люка-лазу №1, після чого катапульта викидала б крісло з космонавтом у ньому на запобіжну сітку.
Виходячи з цього, для евакуації Гагаріна на випадок аварії ракети-носія з цієї сітки, натягнутої над газовідвідним лотком на висоті 45 м від поверхні землі, було передбачене створення аварійно-рятувальної обслуги з трьох офіцерів п'ятої випробувальної групи майора В.Бєляєва (група випробувань космічних кораблів) 32-ї ОВІЧ (окремої випробувальної інженерної частини). Начальником цієї обслуги був старший лейтенант Юрій Лілов. А одним із двох інших номерів цієї рятувальної групи був старший лейтенант Станіслав Пелевін, майбутній начальник штабу 32-ї ОВІЧ. На жаль, прізвище третього офіцера цього загону стерлося з пам'яті. При катапультуванні космонавта з корабля "Восток" на стартовій позиції №1 і падінні його на рятувальну сітку група Лілова вибігала з бункера підготовки і пуску а потім забігала-піднімалася на запобіжну сітку. У розпорядженні цієї обслуги з медичних засобів були шини Дітеріхса, дві дошки для іммобілізації можливо постраждалих кінцівок космонавта при його приземленні-падінні на рятувальну сітку, а також широка дошка-сороковка для іммобілізації можливо ушкодженого хребта при падінні космонавта на сітку.
Транспортним засобом для евакуації космонавта із запобіжної сітки слугували...великі оцинковані ночви для прання білизни, закуплені у двох екземплярах за розпорядженням командира нашої частини полковника Валентина Юріна в господарській крамниці на залізничній станції Тюра-Там. У селищі Ленінське господарського магазину не було, а в крихітній гасовій крамничці не було в продажу ночов.
Хто пам'ятає час зі свого воєнного і повоєнного дитинства, той знає, що в таких ночвах наші матері купали нас і прали білизну. Такий собі найпростіший "Арістон" у поєднанні з пральною дошкою середини 60-х минулого століття в ручному виконанні. Лілов пробив два отвори у передній частині ночов, просунув через них міцний шкерт (мотузку) і прив'язав її до ночов. Два офіцери були тягловою силою групи порятунку, тягнучи за собою по запобіжній сітці космонавта, який лежав у ночвах, а третій офіцер-рятувальник стежив за космонавтом, підтримуючи його під час транспортування, щоб той не випав на запобіжну сітку і не дай Боже не провалився у вічко. З досвіду свого дитинства ми добре знали, що коли у вічко запобіжної сітки пройде голова, то пройде і все тіло космонавта. І тоді космонавт, упавши з висоти 42-45 м, розіб'ється на смерть.
Пересування по цій запобіжній сітці потрібно було виконувати дуже обережно й водночас максимально швидко, і тільки по вузлах з'єднання вічок, - одне слово, це пересування рятувальної групи було те саме що цирковий номер без страховки.
Зрозуміло, що це був примітивний і загалом ненадійний спосіб доставки космонавта після катапультування з великої висоти (приблизно 45 м) у санітарну машину-"таблетку" УАЗ, яка стояла неподалік (реанімаційна машина на полігоні Тюра-Там з'явиться набагато пізніше, такі вже ми були тоді небагаті), і доправила б потім космонавта у військовий шпиталь, розміщений приблизно за 27 км від стартової позиції №1.
У повсякденному офіцерському житті 32-й ОВІЧ - це була сітка, ходити по який можна було тільки по її вузлах. Ми, молоді офіцери-випробувачі, використовували цю сітку як детектор офіцерської хоробрості після товариської вечері: всього 1,2 км від офіцерського гуртожитку - і ти готовий до тесту на хоробрість. І це було - ангелами молоді лейтенанти-ракетники бути не могли за своєю природою, як діти воєнних років, тим більше колишні військові моряки. Найбільші відчайдухи з нас примудрялися відбивати чечітку на кінці балки, висунутої за межі сітки. Але таких були одиниці, і один із них - начальник "сили в 32-й ОВІЧ", начальник фізичної підготовки і спорту частини старший лейтенант Анатолій Пелюта.
На засіданні ДК затвердили також рішення, що при виникненні нештатної ситуації під час початкового етапу польоту ракети-носія до 44-ї секунди польоту команду на катапультування космонавта зі спускного апарата подавали б або Корольов, або Каманін. А якби позаштатна ситуація виникла після 44-ї секунди польоту ракети-носія, то така команда формувалася б автоматично, бо висота польоту ракети-носія на той час перевищила б 8000 м, коли могла б уже штатно працювати система приземлення льотчика-космонавта. Субота 8 квітня 1961 р. закінчилася переглядом членами ДК тренування Гагаріна і Титова в спускному апараті космічного корабля "Восток" 3КА №3, - зв'язок і системи корабля працювали без зауважень.
Чи міг Гагарін
не повернутися
з космічного польоту?
Цікава деталь польоту космічного корабля "Восток" - при відділенні "Востока" від ракети-носія (це трапилося о 9 годині 18 хв. 07 сек.) автоматично запускався цикл його спуску на Землю. Фізично це означало, що запускався від ланцюжка системи керування "Востоком" програмно-часовий пристрій (ПЧП) "Граніт-5Е". На 39-й хвилині після вмикання ПЧП "Граніт-5Е" увімкнулася автоматична система орієнтації (АСО) "Востока" як найперша команда підготовки до спуску з орбіти пілотованого космічного корабля "Восток". На 64-й хвилині ПЧП "Граніт-5Е" увімкнув живлення гіроприладів (гірогоризонт і гіровертикант) та датчиків кутових швидкостей. На 70-й хвилині вмикався тест АСО, що перевіряє впродовж однієї хвилини наявність ознаки "Готовність АСО". Саме наявність цієї ознаки дозволяла вмикати гальмівну рухову установку (ГРУ). На 71-й хвилині польоту космічного корабля "Восток" вмикалася його ГРУ і також відбувалося роззаретирування гіроскопів (відбувалося повернення роторів гіроскопів у стан, коли ротори могли б обертатися із заданою великою швидкістю) системи стабілізації корабля "Восток" під час роботи ГРУ та інтегратора лінійних прискорень, що вимірював швидкість. По досягненні певних значень швидкості гальмівного імпульсу (136 м/сек) мала піти команда на вимикання ГРУ.
При вмиканні ГРУ починається наддування азотом (із бортових куль-балонів приладо-агрегатного відсіку корабля "Восток") розділових мішків баків пального й окислювача. Оскільки "Восток" перебував уже в космосі, тобто в умовах невагомості, пальне та окислювач через невагомість не надходили у всмоктувальні горловини баків окислювача і пального й далі - в магістралі пального та окислювача. Для притискання компонентів ракетного палива (пального й окислювача) до всмоктувальних горловин розділові мішки наддуваються азотом, і тим самим гумові мішки притискають пальне та окислювач до всмоктувальних горловин. Таким чином, пальне й окислювач надходять по магістралях у турбонасосний агрегат (ТНА), що починає розкручуватися від спрацьовування пірошашки. А далі компоненти ракетного палива одночасно надходять у камеру згоряння й газогенератор, де вони й загораються. Тепер уже газогенератор підхоплює розкручування турбіни, насоси подають у камеру згоряння компоненти палива, і ГРУ виходить на стійкий режим роботи.
За розрахунками, виконаними балістиками, ГРУ через 41 секунду роботи мала видати гальмівний імпульс, що дорівнює величині 136 м/сек. Але цього не сталося через припинення роботи ГРУ, яка за 1 секунду до закінчення її штатної роботи вимкнулася через припинення надходження пального в камеру згоряння ГРУ. Як показали дослідження, проведені групою спеціалістів у 2002 р., на 71 хвилині польоту "Восток" від ПЧП "Граніт-5Е" за міткою вмикання ГРУ мав закритися зворотний клапан, до цільового завдання якого входило забезпечення попередньої продувки азотом. Але зворотний клапан не закрився або не закрився повністю. І через цей зворотний клапан частина пального, яке надходило з турбонасосного агрегату, нештатно потрапило в порожнину розділового мішка бака пального, а з мішка пальне потрапити в камеру згоряння вже не могло. Що й призвело до недобору швидкості - 132 м/сек замість розрахункових 136 м/сек.
Інтегратор, налаштований на швидкість 136 м/сек, не видав команди на штатне вимикання ГР. Через недобір швидкості не запустився цикл №6 "Граніту-5Е", що формував, у тому числі, і розділення відсіків "Востока" - спускний апарат розділявся з приладо-агрегатним відсіком. Після припинення роботи ГРУ виникло сильне збурення, яке призвело до обертання "Востока" з великою кутовою швидкістю -
30 град./сек. Через це всі магістралі подачі компонентів палива і запірна арматура залишилися відкритими. Газ наддування і невитрачений окислювач під тиском 60 атмосфер продовжували надходити в камеру згоряння ГРУ і в кермові сопла, що й призвело до великого збурення на всіх трьох осях.
Дублююча команда на вимикання ГРУ прийшла від "Граніту-5Е" через чотири секунди після припинення роботи ГРУ, що привело до перекриття продувок азотом магістралей "Востока". І тільки через 10 хвилин після припинення роботи ГРУ "Восток" сягнув верхньої межі атмосфери, забезпечивши тим самим розігрів поверхні корабля. Ці 10 хвилин здалися Гагаріну вічністю. Внаслідок розігріву спрацювали термодатчики. Вони видали команду на спрацювання пірозамка, у якому сходилися металеві стрічки, що притягують приладо-агрегатний відсік до спускного апарату. В іншому випадку приземлення "Востока" не було б таким благополучним.
І, нарешті, останній штрих у нештатній роботі центрального блоку ракети-носія, коли електролітичні інтегратори прискорень через помилку їхнього настройки видали команду на вимкнення ракетного двигуна центрального блоку пізніше встановленого терміну. У результаті перевищення швидкості становило 25 м/сек, що викликало збільшення висоти апогею "Востока" з Юрієм Гагаріним на борту на 85 км вище розрахункової. Це, своєю чергою, збільшило час перебування на орбіті (за умови невмикання ГРУ, наприклад, сталася відмова ГРУ) до 15-20 діб при розрахунковому часі перебування корабля "Восток" (без вмикання ТДУ) 5–7 діб. Нагадаю читачеві, що запаси повітря, їжі і води для Юрія Гагаріна були розраховані максимум на 10 діб космічного польоту, - рахувався кожен грам при формуванні життєво необхідних запасів.
Візьмемо до уваги й ту обставину, що розрахунковий час перебування корабля "Восток" на орбіті 5–7 діб забезпечував виконання польоту Ю.Гагаріним і повернення його на Землю навіть у разі неспрацювання ГРУ. Після цих 5–7 діб польоту в космосі "Восток" став би "зариватися" у щільні шари атмосфери, і від тертя почали б розігріватися термодатчики, які й видали б команду на від'єднання спускного апарата з Юрієм Гагаріним від приладо-агрегатного відсіку корабля "Восток".
Таким чином, при збільшеній висоті апогею орбіти "Востока" на 85 км при неспрацюванні ГРУ Гагаріну просто не вистачило б повітря для дихання, - питання забезпечення їжею і водою в цьому випадку навіть не розглядаються.
Результат польоту Гагаріна виявився блискучим, - завдання автоматичного польоту "Востока" було виконане, і він залишився живим у цьому довгому ланцюзі випадків (вистачило б і одного для негативного результату) нештатної роботи службових систем ракети-носія і пілотованого космічного корабля.
І кілька слів про нештатну ситуацію, яка повторюється від польоту до польоту під час запуску безпілотних "Востоків", - коли вперто не "хоче" відстрілюватися гермороз'єм кабель-щогли, що зв'язує спускний апарат із приладо-агрегатним відсіком корабля "Восток". Так було з кількома безпілотними кораблями: 3КА №1, запущений у космос 9 березня 1961 р., 3КА №2 - 25 березня 1961 р., 3КА №3 - 12 квітня 1961 р. з Юрієм Гагаріним на борту, 3КА №4 - 6 серпня 1961 р. з Германом Титовим на борту.
Зазначимо для істини, що кабель-щогла у всіх наведених випадках усе-таки згоряла при входженні безпілотних і пілотованих кораблів у щільні шари атмосфери, і відбувалося розділення відсіків кораблів "Восток", що дозволило спускним апаратам цих кораблів благополучно приземлятися на Землю. Так двічі спускалися собаки (9 і 25 березня 1961 р.) під час запусків безпілотних "Востоків", як пуски космічної істини перед запуском у космос Юрія Гагаріна. Так двічі спускалися (12 квітня і 7 серпня 1961 р.) Юрій Гагарін і Герман Титов. Жодного разу це питання не виносилося на засідання ГК, у тому числі й на два засідання ГК - вранці та ввечері (ввечері - у Кремлі) 29 березня 1961 р., коли була вислухана пропозиція С.Корольова про запуск людини на борту пілотованого "Востока".
Вдумайтеся: у 1960 р. з п'яти запущених у космос безпілотних космічних кораблів, як майбутніх "Востоків", для відпрацювання службових систем пілотованого космічного корабля в космос злетіли чотири. З цих чотирьох кораблів на орбіту вийшли три, але приземлилися два. З двох кораблів, котрі приземлилися, тільки один повернувся нормально - 19 серпня 1960 р.
Як тоді казали військові й цивільні випробувачі ракетно-космічної техніки, що тільки Бог, Чиста космічна сила і сам Корольов забезпечили першість СРСР у запуску людини в космос та її благополучне повернення на Землю.