Одного разу, в 1991 р., коли я був старшим лейтенантом радянських ПДВ і точно знав, що кар'єра військового - не мій шлях, я пережив щось схоже на катарсис. Гвинтик складної системи, без права думати й приймати рішення, я шукав спосіб змінити своє життя і вийти з зони розчарування.
Цілком випадково мені потрапила до рук книжка Е.Фромма "Людина для себе". Я проковтнув її за ніч, і вже з наступного ранку мені відкрилося нове життя, абсолютно інше, наповнене творчою діяльністю. Пізніше я дізнався, що Еріх Фромм перевернув життя не тільки моє. Десятки, а може, й сотні тисяч людей могли б розповісти схожі історії.
У чому секрет його сили? Мабуть, у тому, що досить простими, але дуже переконливими формулюваннями він дає підказки до створення самим читачем власної життєвої стратегії, яка спирається на кілька надзвичайно важливих принципів: активне мислення, спрямоване на створення системи дій; поблажливе ставлення до авторитетів, що відкриває здатність до синтезу світобудови; продуктивна творча діяльність, у процесі якої матеріальне переноситься на другий план, розступаючись перед вічними цінностями. А найголовніший - відповідальність кожного за власний життєвий сценарій.
…Спогад про Фромма пов'язаний із кінцем березня - він прийшов у світ під кінець цього місяця в 1900-му, і під кінець цього ж місяця пішов, не доживши п'яти днів до вісімдесятиліття. Саме його життя дарує безліч чудових уроків, що набувають особливої цінності в епоху розквіту безумних стереотипів.
Надзвичайна двоїстість XX ст., з його жахливими війнами та ідеями, що руйнують свідомість, породила героїв нового штибу. А.Швейцер, А.Ейнштейн, В.Франкл, Р.Мей, К.Лоренц, Е.Фромм - не просто люди протидії. А представники непохитної сили, що повертає людині віру в любов.
Фромм - один із найяскравіших представників цієї нечисленної когорти. Він, хто стояв біля витоків об'єднання психології та соціології, одним із перших розпочав ревізію сенсу людського перебування на Землі. Зумівши значною мірою модернізувати етику, він зробив пророче застереження сучасним жителям планети: людина, все життя якої зосереджується на виробництві, продажу та споживанні товарів, сама перетворюється на товар. І вмирає як продуктивна особистість, відмовившись від власного творчого начала. "...Я все ще почуваюся чужим у світі, мета якого - заробити якнайбільше грошей. Саме це я завжди відчував як збочення", - одне з одкровень, що відкриває нову реальність.
Єдина дитина в сім'ї, Еріх Фромм виховувався і формувався в атмосфері безмежної свободи. Дід і прадід, шановані в Баварії рабини, були для нього головними авторитетами, тоді як батько, ставши ділком - виноторговцем, в очах сина залишився неприйнятним стереотипом примітивно матеріалізованого світу. З перших усвідомлених років життя самовдосконалення та пошук гармонії діда й прадіда зайшли в непримиренний конфлікт із метушнею навколо грошей батька. Це наклало помітний відбиток на самовизначення Фромма.
Як згодом свідчив сам Фромм, саме трагедія і фаталізм першої війни (йому було тоді 14 років) примусили його інакше подивитися на суть людських спонукань. Однак лише під 30 років він завершив свою освіту як психоаналітик, роблячи ставки переважно на самостійне вивчення наук.
Синтез усього створеного Фрейдом та його учнями привів Фромма до досить жорсткої ревізії психоаналізу та розвитку його до нової, практично самостійної галузі, де базові поняття виразно розходяться з фрейдівськими. Якщо Фрейд виходив із розвитку лібідо та внутрішніх сексуальних переживань людини, то Фромм побачив головну причину впливу на характер і психічне здоров'я саме в суспільстві та соціальному оточенні людини. "Я вважаю людину істотою насамперед суспільною, і не думаю, як Фрейд, що вона насамперед самодостатня, а тільки в другу чергу потребує інших для задоволення своїх інстинктивних потреб", - так визначив він свою позицію. Перебравшись до США, Фромм серйозно взявся за етичне лікування та вдосконалення людини шляхом зміни суспільної свідомості та суспільного ладу в цілому. Просування нових ідей на американському континенті почалося з першою книжкою "Втеча від свободи", написаною ним у 41 рік, яка несподівано зробила дослідника популярним серед студентів і фахівців.
25 років Фромм майже безперервно курсував між Америкою та Мексикою, живучи в останній. Райнер Функ зауважував: якщо в Мексиці вчений позиціював себе як психоаналітик і соціопсихолог, то у США - як соціальний критик і соціальний політик. Тобто для розвитку можливості впливу Фромм використав, з одного боку - різні статуси і, відповідно, різні аудиторії, а з іншого - постіндустріальне американське суспільство з більш розвиненою інформаційною мережею сприймалося ним як основна арена битви. І з метою просування своїх ідей, і з метою "лікування" самого суспільства.
Остаточно переконавшись у наявності в сучасного суспільства серйозної хвороби, Фромм почав ретельно вивчати колективне підсвідоме, намагаючись визначити шляхи до гармонії та здатності кожної особистості стати плідною і творчою. Саме з публікації перших книжок, зі сміливих публічних виступів у студентському та викладацькому середовищі розпочалися його перші кроки до успіху й визнання. Він говорив переважно те, чого більшість його колег висловлювати не наважувалися, побоюючись суспільного резонансу і негативних наслідків для кар'єри. Фромм використовував усі можливі методи, щоб стати помітним і впізнаваним, залучити до свого психосоціологічного учення якнайбільше людей.
Очевидно, пошуки нових величин у створюваному базисі соціального психоаналізу і привели Фромма до визначення такого поняття, як суспільний характер. Дослідник застерігав від двозначної функції суспільного характеру, який при зміні умов існування суспільства починає не стабілізувати, а дезінтегрувати й підривати соціальну систему. Оскільки ж, як стверджує Фромм, поведінка окремої людини визначається цілою низкою чинників, серед яких - спосіб контакту з навколишнім світом, придбання речей та стосунки з людьми, то соціальна складова помітно впливає на напрями потоків людської енергії. Вивчаючи спрямованості людського характеру в процесі соціалізації, Фромм сформулював одну з найбільш небезпечних і непродуктивних орієнтацій для майбутнього людства - "ринкову". Ринковий характер, за Фроммом, передбачає повсюдну появу "людини-товару". Що на тлі відсутності розвитку психічних і духовних сил веде до втрати ідентичності та самоповаги, викорінює ідеї творчості, свободи і продуктивності.
Фроммівський синтез буття дозволив подивитися на світ під цілком новим кутом зору, відмінним
від загальноприйнятого по суті. Фромм виявив у сучасної людини приголомшливу суперечливість: втрату мети на користь нескінченного і часто марного розвитку засобів. Фіксація цієї жахливої підміни понять, яка домінує в сучасному світі, дозволила досліднику стверджувати, що основні проблеми сучасної людини кореняться в її байдужості до самої себе.
Людина глибоко соціальна, Фромм не міг бути самотнім. Цікавою в житті геніального дослідника була роль жінок. Одруження Фромма з Фрідою Райхманн, старшою за нього на 10 років, здавалося досить логічним: разом із кількома друзями він проходив у неї сеанси психоаналізу. Сильна магнетична особистість досить довго впливала на життя та сприйняття світу Фроммом. Але, оскільки двом самобутнім волелюбним людям ужитися разом досить непросто, через чотири роки вони розлучилися. Втім, залишилися хорошими друзями.
В основі ще одного зв'язку - з Карен Хорні - також лежала професійна діяльність. Психоаналітик зі світовим ім'ям, старша за Фромма на добрих 15 років, вона, фактично, ввела його в психоаналітичний світ Америки.
Так чи інакше, жінки стали соціальною опорою вченого, у зв'язку зі змінами статусу та відсутністю тягаря будь-якого домашнього вогнища, що потребував би сублімації понять "затишок" та "дім". Фромма ніщо не могло втримати на місці: коли він відчув необхідність віддалитися від постіндустріального американського суспільства, без вагань залишив Нью-Йорк і переїхав до столиці іншої країни. Нарешті, коли він відчув бажання не повертатися в досить просторий дім у передмісті Мехіко, то просто залишив його. До часу й простору він ставився як до категорій, покликаних служити йому, а не навпаки. Тоді як переважна більшість людей обтяжені різними обставинами та речами, якими вони володіють.
Виняткова раціональність підходів ученого до життя та роботи дозволяла йому перебувати осторонь вогнищ людської метушні, а поодинокі випадки буденних суперечок за домінування в професійній сфері він вирішував нестандартним чином: залишав колективи й інститути, організовуючи на порожньому місці нові (не менш колосальні в науково-практичному сенсі) структури.
Фромму цілком вдалося уникнути того, від чого він застерігав осліплене потягом до матеріальних цінностей людство, - ринкової орієнтації. Успіх мислителя визначається щирим бажанням і здатністю переконати маленьку людину, яка загубилася у світі помилкових цілей, що та володіє головним пакетом акцій власного щастя. Конструктивізм цієї ідеї вселяє в обивателя надію, що він може і повинен відшукати сили всередині себе, спрямувавши їх на знаходження реального смислу життя. Така ідея, на відміну від багатьох, у тому числі релігійних орієнтувань на допомогу ззовні, підкуповує, оскільки дає людині нове знаряддя боротьби і нові надії.
Новаторство Фромма переважно й полягає в тому, що він зумів узагальнити всі реальні, але приховані від не дуже пильного людського погляду прогресивні філософські концепції, які стосуються розвитку особистості та мотивації. Фромм дав кожному шанс народитися духовно вже будучи народженим фізично. Люди відплатили йому визнанням.
Усе життя мислитель слідував теорії боротьби - докладав чимало зусиль до підтримування власної фізичної та розумової кондиції. Щоденні фізичні вправи, тренування дихання, концентрація уваги, ретельний самоаналіз і медитація дозволили йому практично до самої смерті зберегти не тільки тверезість мислення, а й здатність переконувати молодих. Глобальну працю "Мати чи бути" Фромм написав у 76 років. Він став одним із найбільших дослідників природи деструктивності, поруч із Конрадом Лоренцом і Ленардом Берковицем.
Немає жодного сумніву в тому, що Еріх Фромм за довгі роки просування у світ своїх гуманістичних ідей домігся пророчого впливу. У зрілому віці цей геніальний аналітик відзначив: пророцтво зобов'язує до проголошення ідей - не обов'язково нових, але неодмінно із втіленням їх у власному житті. Слід визнати, життя Фромма вражає дивовижною послідовністю, розміреністю та раціональністю, в основі якої завжди лежали творче начало і максимальна концентрація на головному. Він був пророком по житті, щасливим і умиротвореним, що дозволило йому відкрити шлях до нового, прихованого від більшості людей світу. І не тільки для себе самого, а й для багатьох тисяч, які йдуть слідом.