UA / RU
Підтримати ZN.ua

Двадцять твітів для 2020 року

Перебуваючи на межі десятиліть, мимоволі прагнеш намалювати майбутнє лише у світлих тонах.

Автори: Влад Вернигора, Максим Кияк, Вікторія Вдовиченко, Сергій Федуняк

Адже так хочеться вірити, що виклики й небезпеки десятиліття минулого не перейдуть у наступне. Таке щире, проте цілком наївне бажання англійською мовою звучить як wishful thinking. Тобто схильність видавати бажане за дійсне. Готуючи цю публікацію, такий собі ескіз 2020-х років, ми, група авторів, усіляко намагалися уникати видавання бажаного за дійсне. Задля зручності ми вирішили розкласти думки "по поличках" у вигляді двадцяти "твітів", які були б актуальними для нового десятиліття. Своєю чергою, "твіти" поділили на чотири, на нашу думку, взаємопов'язані категорії, а саме: "Світ", "Європа", "Україна у світі" та "Суспільство". Адже, як не верти, зміни не лише невблаганно торкнуться країн або регіонів, а й відбуватимуться на рівні суспільств і навіть окремої людини.

Світ

1. "Жаби та гадюки". Фрагментація світу буде посилюватися, а розмови про глобалізацію залишаться гарним міфом.

Покоління тому, коли приймали Декларацію Тисячоліття ООН, глобалізація була майже доконаним фактом. Але квазіглобалізований колись світ сьогодні стає все більше розколотим і згодом нагадуватиме, швидше, багатоквартирний будинок, аніж дружний гуртожиток із комендантом, схожим на Білла Клінтона. З кожним наступним роком на міжнародній арені політикам і дипломатам буде важче апелювати до цінностей. Складно не погодитися з Папою Римським Франциском, який, перебуваючи на італійському острові Лампедуза, констатував "глобалізацію байдужості" в сучасному світі.

Непевність посилюватиметься й через зосередженість Білого дому на внутрішніх проблемах США загалом, і на прийдешніх президентських виборах, зокрема. Проте найголовнішим чинником впливу на міжнародну систему буде саме відсутність міжнародної системи. В "Ялтинському світі", до прикладу, Туреччині чи Саудівській Аравії відводилися ролі аж ніяк не плеймейкерів, а лише старанних виконавців наказів "старших товаришів". До того ж заіржавіла "Тегерансько-Ялтинсько-Потсдамська" система передбачала наявність зовсім іншого Китаю. У новому десятилітті зберігатиметься ризик дальшого загострення кризи в Афганістані, країнах Близького Сходу та Африки. Відтак, панове, як мовиться, будьте уважні та обережні. Адже в новому десятилітті очікується багатополюсний редизайн міжнародної системи.

Більше того, в осяжному майбутньому роль міжнародних інституцій ще більше послабиться, а вплив недержавних гравців на світові процеси - посилиться. Влада вислизатиме з рук і вже не належатиме офіційним структурам або політичним партіям так, як досі. Сімнадцятирічна борчиня за довкілля Грета Тунберг, у якої "безвідповідальні політики вкрали дитинство", може мати значно більший вплив, аніж політичний лідер, за яким стоять стара еліта і заскорузлий чиновницький апарат. До речі, епоха суспільних авторитетів і яскравих політичних лідерів потроху добігатиме кінця. Кібератаки з боку хакерських організацій частішатимуть і провокуватимуть ще більший хаос у безладному світі. Що ж до згаданого захисту довкілля, то загострюватимуться суперечності між тими, хто виступає на його захист і турбується про кліматичні зміни, та тими, хто у природі вбачає переважно лише джерело зиску.

2. Дракон визначився. Неможливо буде не рахуватися з "м'якою силою" та агресивною бізнес-дипломатією Китаю.

Головне, з чим визначився Китай, - з новою геостратегічною філософією країни. Вона полягає в поєднанні внутрішнього чинника ("китайська мрія"), що фокусується на досягненні добробуту жителів Піднебесної, з чинником зовнішнім ("Один пояс, один шлях"). Мрія мрією, та вона все ж таки поступово втілюється в реальність.

Після "прогулянки" світом упродовж останніх чотирьох декад Пекін упевнено "повернувся" до Азії, щоби надолужити згаяний час. У цьому немає нічого дивного, адже Китайська держава досі переймалася створенням власного глобального іміджу на шкоду регіональному впливу. Тепер же Пекін готовий встановлювати свої правила в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Нарощування там військового потенціалу й економічна експансія Китаю змушуватимуть США уважно стежити за діями свого найпотужнішого опонента. Протистояння між обома наддержавами, безперечно, впливатиме і на безпеку в усьому регіоні, але Китай та Сполучені Штати все ж приречені вести діалог. До речі, те, що у 2019 році переважна більшість коментаторів називала "торговельною війною", насправді годилося б трактувати саме як "діалог". Один із тих багатьох, що їх ведуть і вестимуть країни з сумарним паритетом купівельної спроможності у 40 трильйонів доларів.

Своєю чергою, китайську владу непокоїтиме зростання потужностей Індії. Триватиме й поступовий процес фактичного перетворення Російської Федерації на китайську периферію. Прямими наслідками того, що відбувається на китайсько-індійському та китайсько-російському напрямах, стануть подальше перетворення Пакистану на країну - клієнта Китаю та наростання периферизації Росії в Євразії. Надуспішною історією Пекіну може стати Африка, де китайці швидкими темпами будують міста, автостради, трубопроводи і навіть власні військові бази. Щодо європейського фронту - то у 2020 році Китай і ЄС зобовʼязалися підписати нову стратегічну угоду. Процес пішов, Китай "мандрує" на захід, а сегментація ЄС завдяки "Одному поясу, одному шляху" шелестить, неначе той зелений гай. Скільки буде про "Один пояс, один шлях" у новій угоді між Китаєм та Європейським Союзом, поки що достеменно невідомо. Наразі слід визнати, що Євросоюз уже не сприймається Китаєм як єдина лабораторія ідей. Пекін зачекався, коли ЄС, згідно із сюрреалістичним задумом своїх прабатьків, нарешті таки стане "ще більш тісним союзом". Інакше європейські держави - клієнти Китаю з'являться не лише на Балканах.

3. Злий, але охлялий ведмідь розоряє сусідські пасіки. Російська Федерація після завершення холодної війни так і не змогла знайти себе серед демократичних держав, адже ординські гени таки мають значення.

У зовнішній політиці на найближче десятиліття Москва ставитиме перед собою дві основні цілі. По-перше, стати членом "глобальної трійки" наддержав, розірвавши біполярність світу, в якому домінують Сполучені Штати і Китай. По-друге, відновити політико-територіальний контроль у межах колишньої Російської імперії. При цьому, не маючи належних силових ресурсів, Росія обрала, на перший погляд, безпрограшну тактику: створити проблему й запропонувати послуги з її вирішення. Успішність такої практики спирається не лише на традиційне кремлівське нахабство та розмахування ядерним кийком, а й на безхребетність західної політичної еліти, яка часто готова обмінювати принципи та цінності на російські газ і нафту.

Кілька обставин не дозволять Російській Федерації у найближче десятиліття реалізувати задумане. Насамперед - це загальна деградація російського соціуму та інфраструктури країни. Серйозним ударом для російської економіки стане і впровадження відновлюваної енергетики, і відмова від викопних енергоресурсів. Але найголовніше - те, що, попри всі реверанси у бік "газової труби", західні еліти втратили довіру до російського керівництва і на довгі роки сприйматимуть Росію як стратегічну загрозу, з якою можна гратися в real politik, але небажано створювати тривалий союз. Останній цвях у труну російських амбіцій заб'є Китай, що відверто дивиться на північного сусіда як на молодшого партнера і джерело дешевих ресурсів, а відтак не допустить самостійної гри у стратегічно важливих для Піднебесної регіонах. Модель зовнішньої політики, яку реалізує й буде реалізувати Російська Федерація, - відносно ефективна для отримання тимчасових переваг, але не для стратегічного прориву.

4. Мені вже 71-й рік, я ж не ОДКБ якийсь. НАТО змушене доводити свою монолітність і дієздатність як структури з функціонуючим, а не "мертвим" мозком.

Це завдання виявиться доволі непростим, зважаючи на кількість загроз, які постали і ще постануть перед Альянсом. Гідною відповіддю може стати реальна перспектива розширення ареалу НАТО за рахунок членства Грузії, Молдови і, звісно ж, України. Такий чіткий сигнал міг би пролунати навесні 2020 року в Києві під час засідання Парламентської асамблеї Північноатлантичного альянсу. Крім того, актуальним залишатиметься і питання співпраці між НАТО та Європейським Союзом. Попри всі проблеми й недосконалості сімдесятирічного Північноатлантичного альянсу, найбільшим його суперником залишатиметься насамперед він сам. Але втішає, що зростання російської загрози, зокрема, не дозволить членам Альянсу втратити не лише пильність, а й відчуття спільної долі.

5. Відшліфувати діаманти. У новому десятилітті зростатиме інтерес до раніше недооцінених регіонів.

Зацікавленість в Африці не лише зберігатиметься, а й пожвавиться. До прикладу, тільки в десятилітті, яке минає, на цьому континенті було відкрито сотні нових посольств. Із них самою лише Туреччиною - кілька десятків. Такий інтерес має під собою серйозні підстави. На берегах океану, гірських плато і посеред джунглів виростають ультрамодерні хмарочоси й автостради, пустелі вкриваються десятками кілометрів сонячних батарей. Африка ще здивує світ не лише природними ресурсами, а й людським потенціалом. Заслужені симпатії здобуде й динамічний Азійсько-Тихоокеанський регіон, який може стати двигуном розвитку глобальної економіки та джерелом світової стабільності у ХХІ столітті. Проте самій же Азії цього може виявитися недостатньо. Адже сильній Азії необхідна сильна Європа. Тільки тоді в розумінні більшості ключових лідерів цього регіону міжнародна система отримає таку необхідну, хай і ситуативну, та все ж - рівновагу.

Європа

6. Такі різні двійнята. У 2020-х роках існуватиме два Європейських Союзи.

Перший - це той, котрий і далі "святкуватиме" своє особливе місце в системі сучасних міжнародних відносин. Його унікальність іще з ХХ століття полягає в тому, що народи й держави віднайшли один із найефективніших шляхів та механізмів поєднання національних і міждержавних інтересів. Але існуватиме і Європейський Союз, котрий досі не подолав наслідків світової кризи 2008–2009 років і, наляканий навалою мігрантів, перебуває в сум'ятті. Спіраль проблем не дасть перепочинку насамперед молодим європейцям. Низький приріст продуктивності праці, постійні стрибки інфляції, загроза з боку штучного інтелекту непокоїтимуть молодих та амбітних французів, британців, шведів, італійців, греків чи португальців і в цьому десятилітті.

В економічному цунамі опинилися ті країни ЄС, які не в змозі виплачувати чималий державний борг, накопичений іще з попереднього століття. Тут можемо згадати про "милозвучні" PIGS (Португалію, Італію, Грецію, Іспанію), що на певний час стали "слабкою ланкою" об'єднаної Європи. Проте й для інших членів ЄС економічна ситуація залишатиметься не надто втішною, бо "святкувати" європейці люблять, а ось поповнювати європейську скарбницю - не дуже.

7. Наче поки що не зрада, але вже й не перемога. Європа "карбує" Post Populi.

Обіцянки світлого майбутнього в Європі переплітатимуться зі звитяжним заграванням зі "славним" минулим. З легкої руки Путіна, система міжнародної безпеки дала тріщину, а тривога з приводу завтрашнього дня породила рецидив популізму. І зовсім неважливо, хто саме виступить речниками цього популізму у 2020-х роках - Джонсон, Орбан, Сальвіні чи хтось інший. Вони - лише окремі приклади того, як активно "карбує" світ відповідь на бажання Кремля перезавантажити світовий порядок. Отож тепер очікувано все більше громадян європейських країн, від Іспанії до Польщі, сумніватимуться в тому, що "приналежність до Європи є благом для країни". Нові політичні рухи підхоплять цю ідею задля залучення на свій бік виборців, котрі втратили віру в абстрактний образ Європи. Тож "карбуватимуться" в Європі й нові регіональні союзи. І стосуватися це буде не лише цілих країн, а й провінцій.

8. А це - памʼятник Європі. Фактично, припинилося чи відбувається з помітними труднощами розширення й закріплення західного цивілізаційного простору на європейському континенті.

Дедалі відчутніше в ряді центрально- та східноєвропейських держав переважання національних інтересів над спільними союзницькими. "Слабкою ланкою" об'єднаної Європи стала Угорщина на чолі з Віктором Орбаном. Час від часу створює проблеми Брюсселю правляча в Польщі правоконсервативна партія "Право і справедливість". Брекзит же не лише поділив Велику Британію на два табори, а й завдав відчутної шкоди цілісності самого Євросоюзу. Цим намагатиметься скористатися французький президент Еммануель Макрон з метою зміцнення власних політичних позицій та задля домінування Франції в ЄС. Чому сприятиме й завершення епохи легендарної Ангели Меркель як бундесканцлерки ФРН.

9. "Я вам не заздрю". Всередині європейської спільноти формуються окремі блоки з помітно різними інтересами, а країни-партнери сваряться дедалі гучніше.

В англійській мові, як відомо, Present Continuous Tense - це теперішній подовжений час. Стосовно європейської політики ми би його замінили на такий собі Present Changeable Tense. Тобто на той, що постійно змінюється, змінює тих, хто ним користується, і змінює середовище, в якому перебуває. Саме такий час переживає зараз Європейський Союз у "новій нормальності" ХХІ століття. Пошук спільної мови з іншими "сусідами" та пізнавання того, з ким цієї мови варто шукати, економічний добробут, турбота про зміни клімату і оновлений погляд на інформаційну безпеку - все це лягає на плечі європейців. А якщо додати сюди ще й міграційну "дієту" - через неможливість домовитися про спільну політику щодо мігрантів та біженців, то стає зрозуміло, чому Європейському Союзу сьогодні не позаздриш.

10. Захопившись європейськими цінностями та культивуючи велич Брюсселю, Європейський Союз не помітив, як втрапив у екзсистенційну кризу.

Десятиліття процвітання під "американською парасолькою безпеки" зіграли з європейцями лихий жарт. Втрата відчуття небезпеки призвела до редукування ціннісних орієнтирів і, як наслідок, послабила здатність опиратися зовнішнім загрозам та викликам. Лише шість країн ЄС сьогодні витрачають не менше 2% свого ВВП на оборону. Все це гальмує завершення процесу остаточної інтеграції всіх держав континенту в європейські та євроатлантичні структури, а також створює несприятливе тло для України, ускладнюючи її геополітичне становище в регіоні. Омріяній Європі у 2020-х роках доведеться віднайти себе знову і вкотре повернутися до питання європейської ідентичності - або ж відкласти його розгляд до кращих часів. ЄС украй знадобиться нова й дійова візія. Хтозна, можливо він зможе віднайти її на схід від власних кордонів. Україну свого часу зі скрипом уже "включили" в Європу під час проведення чемпіонату з футболу Євро-2012. Тепер же наш народ, платячи дорогу ціну за право бути частиною Європи, все ще намагається зберегти "європейськість" не тільки для себе, а й "для тих хлопців" із ЄС.

Україна у світі

11. Не можна просто так узяти й зробити зовнішню політику ефективною. На міжнародній арені важливо зберігати наявний рівень солідарності з боку міжнародних партнерів і не розпорошувати зусилля.

Світ не є й ніколи не був україноцентричним. І це природно. Керівництву держави доведеться обирати пріоритети в зовнішній політиці, не шукаючи бутафорних рятівних кіл, а вибудовуючи міцні ланцюги з тих країн, котрі вже довели своє прихильне ставлення до України. Геополітичний шпагат, а точніше - геополітична йога в теперішніх умовах була б згубною. Проте саме лише проголошення тієї чи іншої держави нашим союзником ще не гарантуватиме її повну прихильність і підтримку. Потрібно шукати нові форми співпраці з дружніми державами і постійно підтверджувати близькість відносин із ними, спираючись насамперед на спільність стратегічних інтересів. Це, зокрема, стосується країн Балтії, низки країн Північної та Центральної Європи, Канади, Японії, Австралії, Ізраїлю, Хорватії.

Остання щорічна прес-конференція Владіміра Путіна чітко продемонструвала, що дива припинення війни на Донбасі та повернення Криму найближчим часом очікувати не варто. Тож не лише питання міжнародної співпраці, а й питання безпеки залишатимуться актуальними для нас і в наступному десятилітті.

12. Україна бідкається, Альянс розводить руками? Вступ до НАТО став би істотною гарантією безпеки, перспективи якої можуть набути реальних обрисів навесні в Києві.

Для цього насамперед життєво необхідно наблизити вітчизняний сектор безпеки до стандартів Північноатлантичного альянсу. Але, крім європейської та євроатлантичної інтеграції, важливо також активізувати співпрацю з субрегіональними структурами поза вже класичними ЄС і НАТО. Насамперед ідеться про проєкт "Міжмор'я" у складі України, Польщі, Литви, Молдови і, в перспективі, Білорусі, котрий міг би стати певною альтернативою ураженим кризою Євросоюзу та Північноатлантичному альянсові. Більш реалістичним, ніж вищезгаданий приклад, може розглядатися ребрендинг та активізація Організації за демократію та економічний розвиток ГУАМ.

13. За обрієм. Україні варто вивчити, як працює Азійсько-Тихоокеанський регіон, та звернути на нього більшу увагу.

Це необхідно, зокрема, для готовності України до повноцінної розмови з Китаєм, який насправді вже почав таку розмову з Україною. Він уже став "повноцінною європейською силою" зі своїм субпроєктом під назвою "17+1". Інша країна регіону - Японія - багато в чому на шкоду вирішенню "питання північних територій" з Російською Федерацією, активно підтримала санкції ЄС і США проти Російської Федерації. Не треба забувати й про автомобілі для поліції, передані Японією Україні у рамках Кіотського протоколу. Зараз же японська держава, і насамперед її прем'єр Сіндзо Абе, терпляче очікують від України відповідних геостратегічних та бізнес-пропозицій.

Важливою видається співпраця України з Асоціацією держав Південно-Східної Азії. Києву логічно й доречно було б починати розуміти її через Сінгапур - найбільш високорозвинену державу в рамках організації. Прикметно, що в Сінгапурі розміщений єдиний координаційний інститут у рамках АСЕМ - Asia-Europe Foundation (ASEF). З часу свого створення в 1997 році сінгапурська штаб-квартира АСЕМ організувала виконання понад шестисот великих проєктів. Відсутність України серед членів АСЕМ викликає, щонайменше, подив.

Спільне лихо, повʼязане зі збиттям літака МН17, зблизило Україну з іншою державою регіону, Австралією. Австралійський політичний істеблішмент і тамтешня українська діаспора сподіваються, що "повоєнна" Україна стане більш відкритою для австралійських інвестицій, академічного та культурного обміну між країнами. Географічно далека від України Нова Зеландія однією з перших у світі відреагувала на анексію Росією Криму 2014 року. Вже 3 березня тодішній прем'єр-міністр країни Джон Кі наказав припинити перемовини про зону вільної торгівлі з Росією, й новозеландська делегація залишила Москву. Україна зобов'язана була належним чином відреагувати на такий дружній крок. Цього не зроблено й досі. Крім того, новозеландські аграрні технології могли б допомогти Україні досить швидко вийти в лідери на багатьох напрямах сільського господарства.

14. МЗС, дай команду. Вітчизняній дипломатії необхідно стати якісно іншою, відповідати сучасним реаліям, володіти необхідним кадровим потенціалом і матеріально-технічним забезпеченням.

Центру прийняття рішень з питань зовнішньої політики України доцільніше було б із вулиці Банкової переміститися ближче до Михайлівської площі, де розташоване вітчизняне Міністерство закордонних справ. Поліпшення потребує й координація між Офісом президента, Верховною Радою України та МЗС у питаннях, які стосуються зовнішньої політики. Механізми публічної дипломатії у вітчизняних владних кабінетах досі помилково недооцінюються. Хоча ними варто користуватися значно активніше, ефективніше й різноманітніше, ніж це відбувається тепер. Тим часом засоби публічної дипломатії мають підсилюватися реальними, не імітативними змінами в самій державі.

15. Ukraine WOW. У новому десятилітті необхідно нарешті змінити сприйняття нашої держави як джерела конфліктів і нестабільності.

Вже давно стало аксіомою, що Україна надто мало присутня у світовому інформаційному просторі. Відомий наратив про те, що наша держава захищає Європу і є "щитом Заходу", свого часу спрацьовував. Тепер же він лише посилює сприйняття європейцями України як периферійної держави. Більше того, позиціювання себе жертвою агресії вже не видається таким ефективним, як раніше, і дедалі частіше викликає зворотну реакцію в партнерів, примушуючи ставитися до нас як до вічного прохача і "траблмейкера". У 2020 роках ані площа держави і чисельність її населення, ані обсяг її ВВП чи навіть військова потуга не матимуть такого визначального значення, як раніше. Здатність відповідати асиметрично на агресивні дії, успішність публічної дипломатії та вміння знаходити союзників у фрагметованому світі стануть вирішальними передумовами для виживання таких держав, як наша.

Суспільство

16. Розділитись і панувати. За аналогією до фрагментації в міжнародних відносинах, буде посилюватись і фрагментація в суспільстві.

На зміну спалаху щирого, проте тимчасового альтруїзму, властивого багатьом українцям у 2014 році й потому, прогнозовано приходитиме прагматизм. Громадяни дедалі більше уваги приділятимуть не глобальним проблемам, а саме локальним питанням області, міста чи села. Справи загальнонаціонального масштабу багато хто вважатиме занадто абстрактними і буде зосереджуватися насамперед на потребах рідних та близьких людей. На жаль, історія свідчить, що українське суспільство здатне об'єднуватися лише в часи екзистенційної загрози та впродовж нетривалого відтинку часу.

Прийдешнє десятиліття відзначиться поступовим переходом від аматорської гібридизації суспільних сфер до їх професіоналізації. Так, політики дедалі більше віддаватимуться саме політиці, вчені - науці, чиновники - служінню державі, а журналісти - не менш професійному виконанню своєї соціально значущої місії. Нове десятиліття сформує й виплекає суспільний запит на такі дефіцитні зараз речі, як інтелект, компетентність та професійність.

17. Десятиліття нове - проблеми старі. Розмивається межа між дійсністю і віртуальною реальністю, між правдою та вигадкою.

Дезінформація ставатиме дедалі більш вишуканою й винахідливою. Посилюватиметься усвідомлення того, що спростування фейкових новин - ще далеко не боротьба з дезінформацією і, тим більше, не запорука перемоги в інформаційному протистоянні. Поступово приходитиме і справжнє розуміння того, що критичне мислення та медіаграмотність сьогодні - одні з найважливих навичок для людини. Тим часом дедалі більшого значення набуватиме "політична грамотність", яка стане протиотрутою від популістів, нахабних невігласів та фейкових політиків.

18. Втеча від реальності. Хаотичний характер подій у світі викликатиме природну втому, змушуватиме замикатися у власній "мушлі" та втікати від незатишної реальності.

Одна з причин такого "ескапізму" - перевантаження інформацією. Зважаючи на зростання зв'язку між хмарними технологіями та великими даними, штучним інтелектом та аналітикою Інтернету речей, цілком можливо, що вже на кінець цього десятиліття можна буде говорити і про всесвіт великих даних. Загальне положення про захист даних Європейського Союзу (GDPR) монументально впливатиме на те, як підприємства обробляють дані осіб, котрі проживають у будь-якій країні-члені ЄС. І хоча наразі лише 26% європейських компаній готові до таких трансформаційних перетворень, 2020-ті продемонструють, що зміни неминучі. Ця думка залишатиметься своєрідною "суперзарядкою" із пошуком нових рішень, щоб наш мета-світ із big data не перетворився на dark data - "територію безладу". Тим часом, з огляду на надмірний потік подій та множинність "правд" і "фактів", ставатиме дедалі важче скласти докупи частинки пазлу. Не менш складно буде й прогнозувати на роки наперед, тоді як час вимірюється, максимум, місяцями, а то й тижнями. Такий ефект "стискання" часу в людській свідомості впливатиме і на бажання людей отримувати результат "тут і зараз". У тому числі й щодо змін у країні.

19. Почую кожного. Події навколо Брекзиту продемонстрували нагальну необхідність ефективних стратегічних комунікацій.

Цінність стратегічних комунікацій і комунікацій уряду з громадянами дедалі більше зростатиме. Тим часом у багатьох можновладців виникатиме спокуса імітувати спілкування з громадянами. Цьому сприятиме і вже згадана тенденція до розмивання межі між реальним і уявним. Часто імітація процесу спілкування з громадянами залишатиметься важливішою за його результат.

20. Що ми скажемо хаотичному світу? Не сьогодні! Національна стійкість ставатиме однією з найважливіших вимог для виживання громадян.

Події в Україні впродовж останніх шести років продемонстрували, що національна стійкість є запорукою перемоги під час агресії, а воля людини - найміцнішою зброєю. Попри це, в неоднорідному українському суспільстві досі залишається величезний відсоток громадян із інерційним мисленням, які бояться або ж не бажають брати на себе хоч якусь відповідальність. Такі громадяни воліють швидких змін, але чужими руками. Держава ж для них завжди була і буде "винною" й "зобов'язаною". Не менщ різношерсною залишатиметься й наша молодь, на яку вже традиційно покладатимуть відповідальність за майбутнє країни. Цьому поколінню зосереджених на собі та на своїх гаджетах індивідуалістів випало народитися й формуватися в дуже цікавий час. Але цей час так і не навчив їх, як треба обʼєднуватися. Принаймні поки що.

Замість післямови

Виклики нового десятиліття наполегливо вимагатимуть володіння новими компетенціями. Та саме вміння гуртуватися і об'єднувати довкола себе інших, не нехтуючи при цьому власними інтересами, стане однією з найбільш потрібних навичок нового десятиліття. І не лише для громадян, а й для держав загалом. Двадцяті роки XXI століття продемонструють, чи сучасне ультрафрагментоване людство справді здатне об'єднуватися, чи воно на довгий час загрузне у своєму егоїзмі та у власній дрібʼязковості.