Париж, Мілан, Гонконг, Санкт-Петербург, Москва, Тбілісі, Лондон... рідний Київ - усі ці міста вже бачили колекції Ksenia Shnaider. Саме її вигнутий дизайн тризуба, створений ще 2012 р., зачарував серця українців. Це вона створила принт "монохромний камуфляж", перш ніж він з'явився в колекції Valentino, та "мирний камуфляж", випереджаючи Kenzo на сезон. Це її капелюх вибрала світова поп-зірка Леді Гага.
У неї немає десятка асистентів, і вона самостійно розміщує фото всіх своїх клієнтів в Instagram, робить розсилки, пише прес-релізи й намагається розповісти світові, що вона є. Вона не стежить за іноземними дизайнерами. Зате чудово знає, що робить кожен український колега. Колись вона хотіла виїхати з України, але не вийшло. Тепер - не уявляє, як змогла б жити не в цій країні. Заради неї чоловік з усією командою з Москви переїхав працювати до Києва.
Її велика професійна мрія - мати нарешті власний простір, а не розміщувати замовлення на різних фабриках. Поки що головні друзі-помічники в досягненні успіху - чоловік-партнер, робочий стіл та машина.
А колись же мила дівчина-блондинка Ксенія Шнайдер (раніше - Ксенія Марченко) і не думала представляти всьому світові одяг. Вона хотіла бути істориком. Всезнаючим істориком, який розповідатиме, може, у школі на уроках, що й навіщо відбувалося у світі. Але щось на цій стезі пішло не так. Перші книжки, які вибирала дівчина, були пов'язані з історією костюма. Всі її реферати на першому курсі істфаку були на тему історії культури, а особливо - одягу. Вона шукала взаємозв'язок подій, їх вплив на мислення людей, способи самовираження, отже - й на костюм. Сама вона носила речі навиворіт, одягалася по-особливому, замовляла одяг в ательє або шила його сама. Може, все так би й залишилося, якби не друзі-однокурсники, які натякнули на зміну професії. Слова інших часто нас підштовхують швидше приймати рішення, тому активна дівчина вирішила ризикнути: "Вступлю на дизайнера, отже - це моє, ні - переживу".
Пройшовши максимально прискорений курс малюнка, змогла вступити до невеликого коледжу дизайну. Сталося так, що коледж невдовзі вирішили ліквідувати і згодом усіх його студентів перевели в Київський університет технологій та дизайну. Несподівано для себе Ксенія опинилася в навчальному закладі, про який раніше навіть мріяти не могла.
Зазвичай студенти починають із ретельного навчання і тільки з часом пробують робити колекції. У Ксенії ж такого бар'єра і страху не було. Їй здавалося, що й так згаяно багато часу: треба негайно починати працювати, випускати колекції й рухатися вперед.
Перший показ на Ukrainian Fashion Week дизайнерка зробила, коли їй було 18 років. Тоді вона працювала для ательє-бренду Dominanta. Ксюша була однією з перших, хто зробив для них повноцінну колекцію. Щодня після навчання в університеті в Києві вона їздила працювати в ательє в Білу Церкву. Маршрутки, сон дорогою, однак усе це виявилося не намарне і привело її до першого великого показу. Тоді вона мало що розуміла й досі вдячна за неоціненні уроки Вікторії Зубенко (людині, котра помічає й відкриває молоді українські таланти впродовж усієї історії українського fashion) - постановниці того показу. Ксюша завжди згадує, що коли б не Віка, нічого в неї не вийшло б і дебютний показ став би повним провалом. Уже через рік у графіку одного з проектів UFW з'явився й персональний показ бренду Ксенії - X'U, - його було призначено на будній день, середу, о 14:00 (це найневдаліший час, із погляду проведення показу для молодого дизайнера). Ксенію підтримали друзі, - зал був заповнений, попри робочий час, сарафанне радіо спрацювало, й колекцію помітили, про неї стали говорити. "У мене все вийшло. Тоді в мене багато хто повірив. На тижнях української моди я пройшла всі щаблі: від конкурсу молодих дизайнерів, показу для іншого бренду, показу в найневдаліший час - до шоу в прайм-тайм. А тепер я вибрала те, що персонально необхідне мені для розвитку", - розповідає Ксенія.
Більшість киян пам'ятають перші футболки X'U з написами "I Love Kyiv" та багатьма іншими. Вони були демократичні й задавали тон. Бренд Ксюші в масштабі нашої країни був одним із перших, привнісши різні ідеї та прості гасла в street-style. Вона зростала разом із ним і нарешті виросла. Зрозуміла, що потрібно створити щось серйозніше. Тепер її основна марка - KSENIA SCHNAIDER. І вона представляє не тільки речі, а й думки.
- Які в тебе сьогодні професійні відчуття? Не страшно робити великі проекти за кордоном?
- Тепер я стала впевненою, знаю, що мені треба і як цього досягти. Раніше я все робила емоційно й інтуїтивно, як сліпе кошеня - просто кудись ішла. Але йшла дуже впевнено, не боялася ніякої роботи: не могла дозволити собі піар-менеджера - сиділа й писала прес-релізи; не могла дозволити кур'єра - розвозила запрошення на показ до метро, це все загартувало мене. Я не дуже добре навчалася в інституті, зате все засвоювала на практиці - як зробити викрійку, як побудувати бренд із нуля.
- Коли ти вийшла заміж, то взяла прізвище чоловіка. І свій бренд назвала його прізвищем. Він не зі світу моди, але ви працюєте разом: як так вийшло?
- Антон вважає, що "мода" - це дико й неправильно. Але тепер ми працюємо разом. І те, що ми робимо, намагаємося робити саме так, як бачить він. Його бачення основне в нашій марці. Тему моди спочатку ми з ним довго обговорювали, і він був противником. Зрештою, я теж для себе вирішила кинути те, чим займалася. Мені стало здаватися, що все в цій сфері дуже поверхове, дуже надумане і дуже брехливе. Особливо цей момент графіка-дизайнера, що, мовляв, "потрібно ходити на вечірки, пити шампанське", "бути в тусовці", й тоді про тебе пишуть, тоді ти потрібен. Мені це важко зрозуміти. Саме тоді в нас народилася ідея з відомим сьогодні світшотом "Corruption". Ми говорили, швидше, про "корупцію в моді". Бо якщо ти в якийсь момент чогось не віддаси чи не подаруєш, про тебе не напишуть. Ця система модних взаємин для мене така ж ница, як відносини в українській політиці.
Ти мусиш купити рекламу, ти мусиш мільйон разів довести, підказати, підкупити, і тоді ти станеш цікавою. Одне слово, я так переживала, що рік просто нічого не робила. Але потім зрозуміла, що нерозумно, наприклад, просто взяти і вбити бренд X'U, - це ж перша марка street-style в Україні. Ми почали її робити тоді, коли нас ще ніхто не розумів. Побутував такий стереотип в Україні в першій декаді нульових, що футболка - це не мода, а "мода" - це неодмінно сукня до підлоги, розшита стеклярусом і пір'ям. Для мене ж тоді й тепер одяг - це медіа, можливість донести думку з допомогою кольорів, форми, а інколи й просто з допомогою принта.
Переконала себе в тому, що в X'U така історія, й потрібно розвивати цю лінію далі. Але виникла внутрішня потреба у створенні нового бренду для старшої й серйознішої аудиторії. Так з'явилася Ksenia Schnaider.
- Коли ти зрозуміла, що не можна вбивати бренд X'U, за що насамперед узялася?
- Вирішила перенести національний герб на модний одяг. Мені захотілося, щоб на кожному хіпстері був світшот із тризубом не з магазину сувенірів, а дизайнерський, класний і якісний. Три роки тому ми випустили капсульну колекцію X'U для онлайн-магазину Hako з тризубами й почали просувати цю тему. Рік у рік принт ставав популярнішим, а пік його припав на Майдан. Невдовзі моя ідея пішла в маси, і тепер дизайнерського одягу з національною символікою хоч греблю гати.
- А з чого почали історію бренда Ksenia Shnaider? Наскільки я знаю, ви заклали глибокий смисл у бренд.
- Для першої такої колекції ми взяли за основу одяг священнослужителів - їхній одяг не змінюється впродовж століть, і ці люди не живуть світським, мирським життям. Вони нічого не виражають одягом, крім того, що служать Богу. Нам просто була цікава ця тема для вивчення. З часом ми захотіли зробити одяг, який і в моді може не змінюватися століттями. Він просто буде одягом: суворим і мовчазним. Ми почали думати про одяг, який може просто висіти на вішалці, бути дуже лаконічним шматком тканини. Але коли ти таку річ одягаєш, то твоя особистість виходить на перший план.
- Ви випереджаєте світові бренди, робите колекції, які передують подіям у глобальному сенсі. Проговорімо про те, що за сезон до KENZO ви представили всьому світові принти Camouflage в небесній колірній гамі та Monochromatic Camo, чим випередили, по-суті, світові дизайнерські бренди. Ви з дизайнером бренда KENZO не хотіли познайомитися?
- Так, справді. Наша популярність дуже виросла разом із цим принтом.
Познайомитися, ну так, можна при нагоді. Про нас написали найвпливовіші модні видання, серед яких Vogue Italy, Grazia France, Interview Russia, Style.com.
Для нас найнесподіванішим і найнеймовірнішим стало те, що наш принт потрапив у модний прогноз на 2014 р. найвпливовішого бюро з передбачення трендів WGSN. Ми навіть дізналися про це випадково, бо такі каталоги трендів можуть дозволити собі тільки великі компанії. Мені показав його знайомий байєр. Ключовим стало усвідомлення того, що за нашою роботою стежать. Кажуть, що ми - єдиний бренд з СНД, який потрапив у такий значний каталог. Після цього нас стали багато куди запрошувати.
- А чому принт "Camouflage" (Камуфляж)? І чи не прив'язували цю ідею згодом, спираючись на нинішні події в Україні, до актуалізації її до часу?
- Ні, слава Богу. Дуже рада цьому. Ми зробили колекцію в "мирних" пастельних кольорах задовго до початку подій. Колекція "Камуфляж" з'явилася тому, що ідея маскування здалася мені цікавою, і ми почали її розробляти.
- Але ви не зупинилися просто на колекції одягу з цим принтом. І вже розробили додаток камуфляжу для світового модного простору: що це й навіщо?
- Так, запуск цього проекту для мене найбільш очікувана подія. Ми вже рік робимо додаток для смартфонів, який генерує принт камуфляжу. Нині додаток уже працює, ми користувалися ним для створення тканини та зображення для деяких брендів машин, диванів. Але залишилися ще окремі технічні деталі. Ідея виникла в Антона, коли він працював над принтом для нашої колекції. Кожну деталь принта він промальовував вручну, довго видозмінював і хотів скористатися генератором такого принта.
- Останню колекцію ти представила у вигляді презентації. Її презентували не моделі, а прості дівчата. Чому?
- Я вибрала дівчат-особистостей. По-перше, я покликала цікавих подруг, яких вдягла у свій одяг, і все, що вони мали робити, - це просто природно ходити на презентації. Ми назвали цю колекцію "Glihched vyshivanka" (вишиванка зі збоєм). Ми звернули увагу на те, що інформаційні потоки з нашої країни, тим більше під час останніх трагічних подій, на глобальному рівні часто спотворюються. Ми вибрали характерні для традиційних українських вишиванок орнаменти. Малюнки на одному вбранні - більш м'які й чіткі, а десь - ледь впізнаванні, ніби трансльовані з допомогою несправного монітора, але всі без винятку виконані з допомогою нанесення на тканину кольорових квадратів, які імітують комп'ютерні пікселі. Ми вже показали цю колекцію в Парижі та Німеччині. Спочатку люди дивляться, і їм дуже подобається, а коли дізнаються про підтекст, то вираз облич трохи змінюється.
Ми розмовляємо з Ксенією про її минуле в історичній частині міста - на Подолі. Сьогодні це її улюблене місто, куди вона хоче повертатися з численних відряджень по світу. Вона впевнена, що і в Україні може реалізуватися. Адже головне - не де творити, головне - як.