Михаил Терещенко признался мне однажды, что он перекрыл некоторые клапаны, чтобы никогда больше их не открывать…Единственный способ больше не открывать - закрыть глаза, погрузиться в дела, не иметь ни одной свободной минуты и заполнить жизнь своими и чужими заботами.
Олександр Блок
Серед сентенцій Платона надибав раніше мені невідому, смисл якої в тому, що наука починається з подиву. Одразу спало на думку, що з подиву можуть починатися і спогади про минуле, і роздуми про сьогодення. Знайшов підтвердження цьому, розповівши нижче про свою зустріч із нащадком легендарного роду Терещенків - Мішелем Терещенком.
У середині минулого року мені довелося не тільки з ним познайомитися, а й спільно з екс-міністром охорони здоров'я України Олегом Мусієм вручити йому на засіданні Українського медичного клубу нагороду - відзнаку "Гордість України". Мені цей факт здався і дивовижним, і примітним, оскільки знаменував збіг: у своїх книжках, які передували зустрічі, я неодноразово звертався до історії знаменитих українських меценатів - шанованих кількома поколіннями земляків, писав про родини добродійників, які подарували країні лікарні для бідних, притулки для сиріт, храми для віруючих, навчальні заклади, картинні галереї.
Дивний збіг і в тому, що за кілька днів до цього мій давній друг - Лариса Канаровська подарувала мені книжку Мішеля Терещенка "Первый олигарх: Михаил Иванович Терещенко 1886-1956", яка щойно побачила світ. Книжка, на мій погляд, і мемуарна, і історична, і повчальна. А ще - світла й прониклива. У ній прямий нащадок чудової династії - патріот України, французький бізнесмен і культуролог - поділився з читачем тим, як би на межі ХІХ-ХХ ст. подивився й оцінив тодішні події його блискучий дід. А Михайло ж Іванович - особистість унікальна. У 31 рік він уже володів одним із найбільших статків, був обраний у Державну думу Росії, очолив Міністерство фінансів. Після революції 1917-го був призначений міністром закордонних справ у Тимчасовому уряді. Опинившись потім за кордоном, після того, як у Росії все втратив, відродив свої статки і став відомим авторитетним фінансистом. І не тільки успішним олігархом, а й визнаним поціновувачем мистецтва, патроном акторів, художників, інтелектуалів гуманітарних сфер.
Книжка містить багато невідомих сторінок із життя діда автора, Михайла Терещенка, внука Ніколи Терещенка, невигадану історичну правду про блискучого 30-річного міністра закордонних справ і фінансів Тимчасового уряду Росії. Мішель назвав свою книжку "Первый олігарх...". Так, мабуть, сьогодні Михайла Івановича Терещенка назвали б саме так - олігарх, перший олігарх, який хотів втілити в життя гасло своєї родини: "Прагнення до суспільних користей". Прикметна й кінцівка у першому авторському нарисі, де, після висловленої вдячності всім, хто сприяв виданню книжки і співпрацював з автором останнє десятиліття, він зробив таке резюме: "Какие бы ни были проблемы, с которыми сталкивается наша молодая нация на пути своего цивилизационного возрождения, Киев уже сегодня является одной из тех европейских столиц, где жизнь интересна и приятна.
И я каждый день радуюсь и благодарю моих новых соотечественников за все то, что они предпринимают с настойчивостью, мужеством и оптимизмом, чтобы преобразовать, улучшить свою страну. Именно благодаря им мои предки и их девиз - "Стремление к общественным пользам" - обретают вторую жизнь в современной, независимой Украине". А про перше дід Мішеля - Михайло Іванович - згадував досить лаконічно, хоча мало це життя, особливо у сфері культури й мистецтва, які він спонсорував, великий вплив. Наведу пряму мову шляхетного олігарха: "После этого покушения (на Петра Столипіна в столичному оперному театрі. - І.Т.). Киев рисковал погрузиться в глубокую провинциальную летаргию. И я приложил массу усилий, чтобы вновь вселить в него дух крупной европейской метрополии. Мои дядья, Александр Терещенко и Богдан Ханенко, как раз завершили строительство здания Национального музея на вершине холма Святого Андрея. Мне же предстояло создать в Киеве такие места, которые могли бы стать храмом музыки, оперы и балета. Я принял участие в реконструкции и расширении Театра оперы и балета. В 1912 г. я сделал щедрое пожертвование на преобразование Киевского музыкального училища в Консерваторию и на ее содержание (Консерватория была открыта в ноябре 1913 г.). Также при моем участии построили новый Театр оперетты по образцу парижского театра Шатле. Отныне в Киеве появилось место для выступления филармонического оркестра, пользующегося неизменным успехом, и современного балета для постановки роскошных опер и веселых оперетт". Фактично, з 1912 р. і до взяття міста військами Симона Петлюри 15 грудня 1918 р. Київ перебував у стані безперервного свята, як оазис спокою в центрі Європи, і цьому не могли завадити ні жахи Першої світової війни, ні відлуння жовтневого перевороту, що долетіло від російських сусідів.
У книжці історія й перипетії родини Терещенків з кінця ХІХ і до середини ХХ ст. розказані докладно й цікаво, сприймаються з великою увагою і не без читацьких емоцій. Назви розділів (а їх усього 5) повною мірою розкривають зміст і численні знімки - сімейні й історичні тих, далеких уже, часів. Ось їх назви: "Мои первые шаги" (1886-1906), "Опьянение любовью и деньгами" (1914-1917), "Уйти с обожженными крыльями" (1918-1927), "Забыть и продолжать жить" (1928-1956). Завершується видання епілогом, у якому автор дав слово читачеві Перу Арнбергу, норвежцю, близькому другові родини. В 1936-му Арнберг, що в молодості був помічником Михайла Терещенка, коли той керував плантаціями в компанії "Сосьєдад Агрікола до Мадал" у Мозамбіку, став великим судновласником і суднобудівником. Під час однієї зі своїх поїздок до Херсона, де він будував кораблі, прочитав у журналі статтю про династію Терещенків. Вирішив її доповнити кількома раніше невідомими даними, які мав. Надіслав у журнал Panorama Ukraine лист, що був опублікований у першому випуску за 1996-й рік. Не переказуватиму зміст листа, обмежуся лише двома витягами. Перший:
"Панове, я часто відвідую Україну. Як громадянин Норвегії, з місцем проживання на Бермудах, я практично постійно мешкаю у Гринвічі, Коннектикуті, США.
Коли після свого останнього перебування я летів із Києва, в аеропорту мені трапився екземпляр вашого чудового журналу Panorama Ukraine. Журнал цей мені здався досить добре упорядкованим та інформативним. Особливо вразила стаття "Династія" про родину Терещенків, оскільки я був знайомий із внуком Артемія Терещенка "вундеркіндом Михайлом". Для мене він був просто "дядя Міша".
Справді, це була чудова людина, - всі знали його як дуже багатого росіянина, однак мені казали, що він ставився до своїх робітників з великою увагою та повагою. Крім того, що він був досить великим бізнесменом, свого часу він очолював Санкт-Петербурзьку оперу і багато гастролював із Шаляпіним та Павловою.
Він говорив дев'ятьма мовами. Також був одним із найвідоміших у Європі альпіністів. Одного разу, коли разом із ним, його сином Іваном та "тьотею Еббою" ми були в Церматті, всі старі гірські провідники бажали зустрітися з ним і висловити свою повагу.
…Також він був знаменитим гравцем. У свій 21-й день народження він "розорив" казино в Монте-Карло, пізніше зробив те ж саме з цим самим казино ще раз".
Витяг другий: "Я ближче запізнав дядю Мішу під час його частих відвідин Норвегії і навіть подружився з його сином Іваном. Ми багато подорожували разом по Європі, а влітку і взимку Іван часто приїжджав у Норвегію ловити рибу або кататися на лижах.
…Місцевим діалектом слово "начальник" звучить як "музунгу", однак пана Терещенка там називали "музунгу антімоа", що означає "справді дуже великий начальник". Коли він приїжджав у Мозамбік, місцеві жителі йшли пішки днями й ночами тільки для того, щоб висловити свою повагу "музунгу антімоа".
Дядя Міша був великою й чудовою людиною, і для мене була велика честь знати його".
У тому ж епілозі автор навів некролог, надрукований у квітні 1956-го в лондонській газеті "Таймс" у зв'язку зі смертю Михайла Терещенка. Текст некролога належав перу лорда Роберта Генрі Бранда і закінчувався такими словами: "Він був винятковим лінгвістом і чудово володів - крім російської, французької та німецької мов - португальською, італійською, чеською і мовами південних слов'ян. Обставини, які призвели б до загибелі кожної слабшої людини, для нього були тільки засобом досягнення тріумфальних перемог. Народжений у багатій сім'ї, у 30 років він втратив усе і тільки завдяки власній наполегливій праці досяг влади та впливу, а також заслужив репутацію абсолютно чесної й непідкупної людини".
На суперобкладинці книжки наведено слова самого Михайла Терещенка, під якими чітко відтворено його автограф: "Я с готовностью рисковал всем, включая все свое состояние и саму жизнь, ради торжества идеалов справедливости, порядочности и уважения к людям".
На завершення цих нотаток додам, що їх супроводжував ще один дивний і, мабуть, символічний збіг: нову книжку видано напередодні Нового року як пам'ять про блискучу благородну династію наших земляків, на історію, досвід і спадок якої, переконаний, виправдано було б рівнятися нинішнім олігархам. І в 2015-му, і в наступні роки, на які ми покладаємо надію як на часи нових звершень.