Жителю Радомишля Віктору Міхненку - 61. Народився в Коростишеві на Житомирщині. Закінчив з відзнакою Вінницький державний педагогічний інститут. Викладав фізкультуру в школах Брусилова і Радомишля, працював у комерційній структурі. Учасник Революції Гідності.
Нині працює заступником голови Радомишльської райради. За значний особистий внесок у розбудову України Віктор Васильович цього літа нагороджений орденом "За заслуги". Недавно вкотре яскраво засвітилася ще одна зірка його таланту: Міхненко, один із героїв книжки "Поліські силачі", став чемпіоном Європи з гирьового спорту.
"Гирі я почав тягати тоді, коли не зміг бігати"
- Отже, чому саме гирі?
- Гирями я зайнявся не від доброго життя, - каже Віктор Васильович. - Ще в інституті моєю спеціалізацією була легка атлетика, біг на середні дистанції. І під час навчання, і згодом часто брав участь у різних змаганнях. Особливих здобутків не мав. Спорт, вважаю, потрібен насамперед для здоров'я. Навіть коли перестав виступати, постійно бігав кроси, щоб нормально почуватися.
Однак років у сорок п'ять почали боліти коліна. Медики сказали: суглоби зносилися, бігати в жодному разі не можна.
- Це лихо зіграло з вами лихий жарт, і два роки тому, коли ви пішли добровольцем в АТО...
- Як громадянин я вважав і вважаю, що й керівники, представники влади, яка вручає юнакам та чоловікам військкоматівські повістки, мусять подавати особистий приклад у захисті Вітчизни. Тому в серпні 2014 р. я написав заяву з проханням відправити мене в АТО. Без проблем пройшов медкомісію. Ноги вже давно не боліли. Мене та інших добровольців послали на навчання в артилерійську частину. А там, на Яворівському полігоні, довелося багато бігати, повзати. Коліна почали пухнути. У Львівському шпиталі зробили знімки і сказали, що в мене четверта стадія деформації колінних суглобів. Я не міг довго стояти, ходити. З армії списали.
З часом біль у колінах вщух. Але для підтримки нормального самопочуття все одно потрібна фізкультура! Тим паче колишньому спортсменові. І я взявся за гирі. Вони менше навантажують ноги. Зате поліпшують кровообіг по всьому тілу, мобілізують роботу всіх м'язів. Оскільки при піднятті гир руки впираються в живіт, відбувається ще й масаж внутрішніх органів. Певними рухами можна коригувати м'язи, які, скажімо, підтримують хребет. У такий спосіб зміцнюються прямі м'язи спини, які відповідають за те, щоб не було хребетної грижі.
А почалося моє захоплення гирями випадково. Знайомі попросили виступити за команду їхнього села на районних змаганнях з гирьового спорту. Відмовити було незручно. Силу мав, витривалість... Пішов і посів перше місце! Хоча гирями тоді я не займався. Але цього вистачало, аби стати призером районних і навіть обласних змагань.
Згодом я змінив роботу, працював начальником виробництва товарів медичного призначення в комерційній фірмі. Навалилася купа проблем. І я закинув гирі. Через кілька років почалися досить сильні головні болі, самопочуття погіршилося. Після обстеження в київському Інституті нейрохірургії сказали: звуження судин головного мозку. Виписали купу ліків, пропонували навіть лікування у стаціонарі.
Мені подумалося: невже я, фахівець, обізнаний із фізіологією людського організму, не можу лікувати себе засобами фізкультури? Й ось тут я переглянув своє ставлення до цього спорту. Крім занять з гирями, щоранку виконую дві йогівські вправи - стою хвилин 10 на голові і виконую позу "плуг" - ноги заношу за голову. Це поліпшує кровопостачання судин головного мозку та гнучкість хребта. Від його стану теж багато залежить.
...Плюс ідеальна постава!
- Невдовзі впіймав себе на думці, що голова не болить! - продовжує розповідь Віктор Міхненко. - І вже років із 10 нормально почуваюся. Став брати участь у змаганнях всеукраїнського і міжнародного рівнів. Однак не заради самоствердження і слави, а, швидше, заради спілкування з сильними особистостями. Сильними не лише фізично, а й духовно. Доля звела з земляками: Олександром Дідовцем - заслуженим чоловіком, який стояв біля витоків гирьового спорту на Житомирщині, братами Василем і Костянтином Пронтенками - офіцерами-викладачами Житомирського військового інституту радіоелектроніки імені Корольова, кандидатами наук, чемпіонами світу з гирьового спорту й співавторами книжки "Поліські силачі". Уявляєте, Василь, який виступає у ваговій категорії до 65 кілограмів, дві гирі загальною вагою 32 кілограми штовхає більше 100 разів! Був в АТО. Багато цікавого можна розповісти і про Костянтина. Ці молоді чоловіки мені в сини годяться. Але вони підказали такі важливі в цьому виді спорту речі, що завдяки їм мої особисті результати зросли майже вдвічі, і я зміг досягти нинішніх показників. Завдяки таким людям, як Дідовець, брати Пронтенки та інші ентузіасти-гирьовики, Житомирська область - одна з провідних в Україні.
На наших обласних чемпіонатах результати зазвичай такі, що можуть конкурувати з результатами першості України. Дуже багато сильних хлопців. У Радомишлі це Олександр Соболевський, Олександр Мосійчук, Юрій Федорчук. Випускник школи-ліцею №1 Євген Колесник - нині студент Житомирського агроекологічного університету - став нинішнього року другим на чемпіонаті Європи і показав результат, який перевищує норматив майстра спорту.
Цікаво, що гирями займаються й жінки! Є сильні дівчата в Києві, Житомирі, Новограді-Волинському, Андрушівці... У Радомишльському районі дівчата поки що не хочуть займатися гирями. Мабуть, вважають, що це не дівчачий вид спорту. А дарма. Він може допомогти зробити ідеальну жіночу поставу. Тим паче що гирями можна займатися будь-якої пори року, незалежно від погоди, у приміщенні. Вистачить одного квадратного метра.
- Свого часу французький спортсмен, один із засновників перших атлетичних шкіл Іполит Тріа лікував пацієнтів вправами із гирями та гантелями від ожиріння.
- Безперечно! Люди з античних часів дбали про фізичну досконалість. Із гирями почали вправлятися із зародженням торгівлі. Під час свят, гулянь, ярмарків завжди знаходилися люди, охочі продемонструвати силу, спритність, витривалість. Крім гир, спортивними снарядами інколи слугували особиста вага (тіло) суперника, тварина, колода, ковадло, жорна, мішок із зерном тощо. Але гирі виявилися найзручнішим снарядом. Ними активно користувалися запорожці як знаряддям тренування, а на ременях чи ланцюгах - бойовою зброєю.
- Гідним продовженням давніх традицій гирьового спорту в Україні є ваш успіх на минулому чемпіонаті Європи...
- У 2012 р., після перемог у чемпіонатах України, я потрапив на змагання в Мінськ із нестандартного підйому гир. Там учасники моєї вікової групи - 55-59 років - змагалися 18-кілограмовими гирями: хто більше разів підніме таку гирю впродовж години. Я махнув тоді 1157 разів і став переможцем.
- Це понад 20 т. Вважайте, за годину ви сам навантажили 20-тонну фуру.
- Вийду на пенсію - піду у вантажники (сміється). Я вам скажу, для мене головне - не блиск медалей. Захотів би мати їх більше - мав би. Однак тут є купа "але". Їдеш на змагання - треба шукати спонсорів, бо власним коштом не потягнеш. Я міг би їх знайти. Та коли у країні йде війна, тягнути ковдру на себе і просити гроші на спорт - це неправильно. Просити на спорт для молоді - інша річ.
Тому, їдучи на чемпіонат Європи в Португалію (тут уже йшлося про пропаганду і престиж України), я, звичайно, звернувся до людей, які допомогли з коштами. Однак потратив і власні. Вважаю, що коли такі змагання приносять тобі задоволення, ти мусиш платити також і з власної кишені.
Чемпіонат Європи проходив у португальському місті Порто. Тут змагалися команди 13-ти країн. Дуже сильною була збірна Італії. До речі, в цій країні гирьовий спорт підняв наш земляк, виходець із Чернівецької області Олег Іліка. Слабенько була представлена команда Греції, яка зазвичай вважається дуже сильною. Сильні команди в усіх республіках колишнього Союзу. Однак у Португалії їх було мало, бо далеко їхати. Спортсмени із Західної Європи показували високі результати.
Мені та моїм товаришам було дуже приємно, що серед уболівальників виявилося чимало українців. Вони (це зазвичай заробітчани) були дуже раді землякам. І місцеві жителі - добрі, щирі люди. Живу з надією, що колись і Україна підніметься до європейського рівня життя. Але успішно розбудовувати державу, перти важкого плуга легше фізично здоровим людям.