UA / RU
Підтримати ZN.ua

Андрій Гущик: "Навичок і знань в українських ІТ-фахівців більш ніж достатньо для роботи в США"

Про те, наскільки українських фахівців цінують у світі, яка айтішникові потрібна освіта і про інші реалії роботи й життя в Кремнієвій долині

Автор: Катерина Толокольнікова

Андрій Гущик з родиною - одна із "втрачених сімей" з Viewdle, що їх Google перевезла в Каліфорнію. Ми вирішили поцікавитися, чому українські айтішники їдуть за океан, хоча й на Батьківщині офіційно входять до трьох найбільш високооплачуваних професій (згідно з даними Київського міського центру зайнятості. - К.Т.). Додамо, що декілька спроб на законодавчому рівні укріпити позиції ІТ-сфери в Україні так і не зупинили відтоку інтелектуальних сил. Натомість дедалі більше чуємо про успіхи наших програмістів як у роботі на світові компанії, так і у фахових змаганнях. Приміром, українські фахівці вибороли друге місце на міжнародних змаганнях Brainbench-2013, поступившись тільки США. Україна показала найкращі результати в індивідуальних заліках із баз даних, кількох мов програмування, фреймворків і графіки… Про те, наскільки українських фахівців цінують у світі, яка айтішникові потрібна освіта і про інші реалії роботи й життя в Кремнієвій долині, розповів DT.UA Андрій Гущик.

Вихідні дані

Народився я у Волинській області, а виріс у Львівській, у невеличкому містечку. Навчався в Києві - спершу в Промислово-економічному коледжі, потім у Національному авіаційному університеті. З 18 років працюю. Кілька років тому прийшов в український ІТ-стартап Viewdlе і, звичайно, й гадки не мав, що невдовзі опинюся в Америці.

Наша компанія успішно займалася розробкою технологій із розпізнавання облич і відео, мала багато різних демонстраційних продуктів, унікальних розробок. Нами зацікавилася Motorola Mobility. Вона купила Viewdle у жовтні 2012 року. Це спричинило чималий резонанс у ЗМІ - всюди були заголовки "Google купує український стартап". Адже формально Motorolа входить до корпорації Google, хоча ми працюємо саме в Motorola.

Усім співробітникам, майже 20 айтішникам, а також їхнім cім'ям, було запропоновано переїхати працювати до Каліфорнії, у Кремнієву долину. Так мені випав шанс потрапити в найвідоміше в світі ІТ-містечко.

Робочі моменти

Частиною оформлення робочої візи є оцінювання диплома - у США це принциповий момент. Спеціальні агенції беруть виписку з диплома, дивляться, які предмети вивчав і скільки годин. Оцінюють з погляду американських стандартів і вирішують, чи відповідає твій документ про освіту рівню американського бакалавра або магістра. Здебільшого - так, дипломи є валідними. У нас же дивляться передусім на знання, диплом часто є формальністю.

Візу айтішникам відкривають зазвичай на три роки. Потім її можуть продовжити (цим займається компанія). ІТ-підприємства можуть узяти тебе або як "контрактника" - в такому разі ти отримуєш гроші за роботу, але не маєш привілеїв щодо відпустки чи страховки. Або ж тебе наймають як повноцінного працівника - фрилансера або в штат. Проте, хай там як, звільнити тебе можуть будь-якої хвилини.

Нашу компанію повністю поглинула Motorola, ми працюємо так само, як і інші співробітники. Більшість колективу Viewdle входить до одного відділу і працює над спільними завданнями. Що конкретно ми робимо для Motorola, розповісти не можу - комерційна таємниця. Це сувора вимога в більшості ІТ-компаній. Секретність викликана насамперед величезною конкуренцією у сфері ІТ.

Усі компанії в Кремнієвій долині багатонаціональні. Дуже багато айтішників з Азії (насамперед Індії), а також України і Росії. Мої колеги по відділу - українці й індуси. Звісно, у нас дуже різна ментальність. Я помітив, що вихідці з Індії - спокійніші, вони чітко виконують поставлені завдання, не проявляючи ініціативи. Наші ж більш творчі, легко відходять від рамок, пропонують свої ідеї. Зауважу, що це - мої особисті спостереження. Звісно ж, такі речі залежать не лише від національності, а й від характеру людини.

Кремнієва долина

Кремнієва долина схожа на… велике село. Не варто ідеалізувати це місце, сприймати як щось виняткове. Зайдіть в Google Earth і подивіться - це невеличка зелена (американці дуже цінують природу!) долина, оточена невисокими горами. Це просто кілька містечок, що злилися в одну Кремнієву долину. Жодного хмарочоса - лише будинки в декілька поверхів. Це місце, по-суті, особливе лише скупченням усіх ІТ-підприємств. Будь-яка компанія, що вважає себе серйозною, прагне мати тут офіс, бодай орендувати кімнатку. Часто - просто заради престижу, аби написати: "Ми маємо офіс у Каліфорнії".

Живемо в містечку Санта-Клара. Більшість американців мешкають у двоповерхових будинках. А для людей, котрі, як ми, приїхали працювати, побудовано великі апартамент-комплекси з кількома спальнями. Їх активно здають і не менш активно будують. Усі всім забезпечені - магазинами, садочками, школами. Все - в радіусі п'яти кілометрів. Як відомо, американці пересуваються виключно на автівках, бо в більшості невеликих міст громадського транспорту немає. На диво, тут, у долині, є трамвай, але я навіть не знаю, хто ним користується.

Репутація українців

Ще до того, як переїхав сюди, часто їздив у відрядження до різних країн і помітив, що українські айтішники цінуються в усьому світі. Вони мають авторитет, їх охоче запрошують на роботу. Дуже популярним є ІТ-аутсорсинг - це коли великі компанії "орендують" наших програмістів. Юридично айтішники працюють у невеличкій українській компанії, а фактично - виконують завдання потужних іноземних корпорацій.

Навичок і знань, які мають українські фахівці, не просто вистачає для кар'єри тут - я б сказав, що їх більш ніж достатньо. Я в жодному разі не почуваюся менш досвідченим чи "не в темі". Ми - на однаковому рівні. Основною проблемою для деяких наших співвітчизників є не навички програмування, а знання англійської мови. Хоча для початку достатньо базового рівня англійської. Коли перебуваєш у цьому середовищі постійно - мову вивчиш дуже швидко, навіть курси не потрібні.

Гадаю, що наші фахівці мають високий рівень не так завдяки отриманим в університеті знанням, як самоосвіті, інтересу до нових технологій. Адже технології розвиваються блискавично: те, що було актуальним рік-два тому, нині вже застаріло. Логічно, що жоден університет (в Україні і не лише) не встигає за темпами змін у ІТ-технологіях, елементарно бракує часу навчити й набрати на роботу викладачів відповідного рівня. Тому самоосвіта в нашій сфері - єдиний вихід.

Оцінити ж нашу освіту в порівнянні з американською мені складно. Бо в нас цей сектор виник нещодавно, умовно кажучи, 10 років тому, якраз коли я закінчував навчання. Нашою перевагою є безоплатна або дешева якісна освіта. У США навчання коштує шалених грошей - батьки відкривають банківський рахунок "на коледж", щойно їхня дитина йде до школи. Тут диплом і назва університету надважливі: від них прямо залежить майбутня кар'єра. Якщо не отримав престижного диплома, знайти хорошу роботу проблематично.

Побут

Для нас переїзд не став великою проблемою тому, що це була ініціатива компанії - багато витрат вона взяла на себе. Motorola надала нам консультанта, тому з тим, як оформити права, отримати ідентифікаційний код, підібрати житло, проблем не було. Це дуже допомогло в адаптації.

Після переїзду я фактично відразу почав працювати. В моєму випадку зміна місця роботи психологічно не викликала труднощів: я ніби просто перейшов з одного офісу в інший. А от моя дружина, згідно з моєю робочою візою, не має права працювати. Як правило, це завжди так. До того ж дружинам переселенців тут важко знайти роботу (якщо це не сфера ІТ). Адже значно складніше оцінити диплом, скажімо, бухгалтера - у США ця сфера зовсім інакша.

Це, на мою думку, досить болюче питання у подібних до нашої ситуаціях. Так, у дружин вистачає й інших справ - облаштування помешкання, догляд за дітьми, але чимало з них хотіли б працювати, але, на жаль...

У побуті нам з дружиною перший час було важко зорієнтуватися, як тут розподіляти гроші, щоб їх вистачало. Адже в США набагато вищі податки. Істотно дорожча й оренда житла. Дитячий садок коштує шалених грошей. Таким чином пріоритети витрат, порівняно з Україною, дуже змінюються.

Україна vs США

Я ніколи не прагнув виїхати за кордон або працювати в Кремнієвій долині - так вийшло. Цікавої роботи мені вистачало і вдома, була можливість подорожувати. Всі звикли думати, що рай - деінде, а в Україні неможливо реалізуватися. А, як на мене, в Україні є всі умови для того, щоб здобути освіту, знайти хорошу роботу. Програміст в Україні може отримувати гідну зарплату і мати гідне життя.

Те, що у Кремнієвій долині можна заробити купу грошей, - міф. Їхати, щоб заробити, є сенс людині без сім'ї. Так, зарплати тут високі, в рази вищі за українські (конкретні суми теж становлять комерційну таємницю. - К.Т.). Однак пропорційно високими є і витрати, і податки, дорогими - страховка і харчі... Якщо живеш тут із сім'єю, то витрачаєш майже стільки, скільки заробляєш.

Ейфорії і захоплення Америкою не відчуваю. Просто є усвідомлення того, що саме є кращим тут, а що - вдома. Якість життя в США, звичайно, помітно вища. Тут почуваєшся в безпеці: поліція і суди працюють так, як і мають працювати. Можна не боятися за свої заощадження. З іншого боку - дивишся новини, і розумієш, що будь-хто може купити вогнепальну зброю і влаштувати на вулиці стрілянину…

Але в Каліфорнії таке трапляється рідко. Можливо, завдяки гарному клімату - тут вічне літо. У вільний час ми подорожуємо. Тут багато цікавих місць, величезних національних парків. Мені надзвичайно подобається Великий Каньйон і навколишні красоти, узбережжя Тихого океану. 40 хвилин машиною - і можеш посидіти на березі, забути про роботу і просто відпочити. Щоправда, океан постійно дуже холодний, у ньому не поплаваєш.

Моя родина часом відчуває справжню ностальгію - хочеться вирватися в Україну, бодай у гості, а то й зовсім повернутися. Але літати туди й назад усією сім'єю дуже дорого - тому за півтора року нам жодного разу так і не пощастило потрапити на Батьківщину.

Я, як і весь колишній колектив Viewdle, вже на середині терміну робочої візи. Плани повернутися назад були і залишаються. Звичайно, з останніми подіями в Україні багато над чим замислюєшся. Це дуже болюче питання… Побачимо, як воно буде. Та в будь-якому разі в Україну нам є до кого і до чого повертатися. І - дуже хочеться.