І не важливо, скуповуватимуть землю українські фермери і латифундисти чи іноземці, бо суспільство у будь-якому разі буде поділене на меншість "землевласників" і більшість "безземельних".
На жаль, земельну реформу як таку підмінили банальним перетворенням землі на товар, що породило конфліктну ситуацію, яка лише поглиблюватиметься. В боротьбі між офісно-президентською моделлю ринку землі та олігополістичною перемогла остання. Президент із радістю змінив свою думку, зваживши на вимоги аграрних лобістів. Олігархи, а з ними орендарі і фермери, вимагали неможливого і отримали максимальне - право купівлі землі за безцінь.
Наразі в узагальненому баченні є дві активні сторони "земельного" протистояння: одні хочуть прописати законодавство під себе, а інші - не дати цього зробити. "Слугам" необхідно політично встояти, щоб встигнути пограбувати своїх панів, а саме - "свій" Український народ. Їх опонентам - об'єднати навколо земельного питання свій електорат, нарощуючи свої політичні рейтинги.
І ті й інші хочуть купувати та концентрувати землю, але виходячи зі своїх можливостей, а значить, за своїми правилами та в своїх інтересах. Кожен з них хотів би прийняття закону, який визначив би саме його "єдиним оператором ринку земель".
Ті, хто має на сьогодні законодавчу силу, вже ділять між собою переважні права контролювати процес скуповування. І наступними нормативними ініціативами повинні визначити, хто і в який спосіб контролюватиме процеси. Але радіти зарано, "земельний договорняк" - дуже важкий процес. Мирно-добровільно землі не поділити. Тим паче, що на сьогодні ще не було чутно голосу народу. Усе спілкування зводилося до "міжсобойчику" орендарів, які називають себе аграріями, та різних гілок влади, в тому числі і президента, який слухає, що йому кажуть орендарі, а не селяни - власники землі. А як відомо, орендар - ворог селянина. І у більшості власників землі головне бажання - отримати право розривати договори користування землею.
Жоден із запропонованих владою та їх політичними опонентами шляхів регулювання земельних відносин не буде оптимальним. Нам пропонують крайнощі. Одні хочуть концентрації земель, її монополізації, а інші - суцільного переходу в одноосібництво чи сімейне господарювання. Це повернення до далекого аграрного минулого, чи то феодального, чи то низькопродуктивного. І всі ці відсталі пропозиції лунають у воєнні часи, що є суцільним ризиком. Не з таких відкриттів треба починати відновлювати економіку за ринковими механізмами.
Необхідне не відкриття ринку, а впровадження ринку в земельних відносинах через повернення конституційного права селянам - власникам землі розривати договори користування землею. Боротьба з корупцією в країні розпочнеться з повернення земель, видурених-викуплених орендарями за незаконними сіро-чорними схемами. Потрібно показати, що в країні діє закон, і все треба повернути в первинний стан.
Економічне зростання почнеться тоді, коли селяни - власники землі почнуть ставати власниками аграрних підприємств незалежно від віку, фізичних і фінансових можливостей. Нам потрібна демонополізація аграрного сектору з формуванням за об'єднавчим принципом справжньої кооперації власників землі.
Необхідні земельні відносини, які забезпечать швидкий розвиток аграрної галузі за всіма критеріями ефективності. Таким вимогам відповідає тільки самостійний обробіток землі через об'єднання власників паїв у товариства з метою кооперації ресурсів і зусиль для більш ефективного господарювання. Саме таку форму, а відповідно, і реформу земельних відносин варто впроваджувати, і починати це можна вже зараз, не чекаючи реєстрів чи кадастрів.
Доцільно формувати з існуючих власників землі власників аграрних виробництв, створювати товариства власників землі. Товариства - це надійна база для кредитування й інвестування у відтворення та розвиток виробництва на селі: тваринництва та переробки. Товариства - це нові робочі місця, створені учасниками для себе і членів своїх родин. Жителі сіл будуть гарантовано забезпечені надходженнями до бюджету від товариств, учасниками яких є члени їхніх громад. Товариства зможуть ефективно протидіяти рейдерству.
Таке реформування забезпечить усуспільнення прибутку. Це позитивно впливатиме на соціально-економічний розвиток країни, забезпечить непорушність національної та продовольчої безпеки.
Головне для такої реформи - бажання власників землі об'єднуватися. Таке бажання є, і воно матеріально і соціально мотивоване. Для створення товариств не потрібні законодавчі зміни, вони створюються і працюють згідно з чинним законодавством.
Товариства можуть наймати підрядника - особу, яка спроможна і має бажання забезпечити виконання всього комплексу аграрно-польових робіт для товариства, з розрахунком після продажу врожаю. Власникам землі залишається чекати "звільнення" землі від неефективних орендарів-користувачів, - це єдине, що може гальмувати впровадження такої моделі реформування. Але і цю проблему можна вирішити.
Національно-орієнтоване законодавство з регулювання земельних відносин прискорить і розширить упровадження такої реформи, дасть право власнику землі припиняти за власним бажанням кабальні договори оренди землі, забезпечить кредитуванням товариства, дасть можливість обігу (відчуження) прав на землю виключно між українцями.
Таке законодавство унеможливить концентрацію земель в одних руках і за рахунок збільшення прибутковості знизить бажання у власників її продавати, сформує нове поняття цінності землі та високий попит на землі власне серед українців.
Уже зрозуміло, що пропозиція прийняття національно-орієнтованого законодавства остаточно робить безальтернативною пропозицію відкриття так званого ринку земель. Отже, все в земельних відносинах можливо змінити швидко, якісно, без спаду економіки і без соціальної напруги, за рахунок національних інвестицій і кредитування, з національним управлінням і власним контролем та прискореним економічним зростанням. Нагальні потреби суспільства мають бути і будуть задоволені, зміни, продиктовані суспільною необхідністю, самі проторують собі шлях і рано чи пізно пристосують законодавство до своїх інтересів.