Те, що український прем'єр називає експериментальним продажем державних сільгоспземель, уже рік ретельно готується Міністерством аграрної політики і продовольства та поки що не може бути реалізованим.
Законопроект про обіг земель не готовий, усе на стадії обговорень і пропозицій. Рішення про приватизацію державних сільгосппідприємств прийняте торік і виконується. Причому вже Фондом держмайна, якому МінАПК поступово передає всі свої підприємства. Незалежні й прозорі аукціони з продажу землі, обіцяні прем'єром, це класичні торги, які проводяться ФДМУ багато років і про "прозорість" яких ходять легенди. До речі, заступником голови Фонду держмайна уряд призначив Володимира Державіна, котрий раніше працював помічником на громадських засадах депутата Ігоря Кононенка. Хто буде головним покупцем державних сільгоспактивів? Угадали.
Нормативні нетрі
Нагадаємо, що мораторій на продаж сільськогосподарських земель було укотре подовжено наприкінці минулого року до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення (але не раніше 1 січня 2017 р.). Згідно з прикінцевими положеннями закону про подовження мораторію уряд повинен закон про обіг земель подати в парламент до 1 березня 2016-го. Тобто у відповідний графік вони вже не вклалися. Розробкою закону займаються чиновники Держгеокадастру, і, за останньою інформацією, вони вже передали документ у Кабінет міністрів. Утім, це ще не говорить про його швидке ухвалення (попередня версія закону, розглянута у першому читанні, лежить у парламенті з 2011 р.). А якщо закону не буде, не буде й ринку землі, буде звичайна приватизація "по-українськи" держкомпаній, які належать МінАПК.
DT.UA неодноразово писало, що зняття мораторію на продаж сільгоспземель потребує підготовки як самого ринку, так і його учасників. А якщо ні, то про якусь прозорість не може бути й мови, а постраждають насамперед власники паїв. Ідеться про такі нескладні з погляду впровадження, але дієві механізми захисту власників, як визначення пріоритетності викупу, створення механізму повернення землі в держвласність за необхідності, роялті для власників, підтримка концентрації земель громадами. Ці ідеї мають як мінімум обговорюватися експертним пулом, а як максимум - аналізуватися на предмет ефективності.
Однак поки що в планах лише поетапне зняття мораторію, і перший етап починається одразу з продажу держземель на аукціонах. Це й буде, на думку чиновників, підготовкою ринку, що дає змогу сформувати ціни. Твердження суперечливе хоча б тому, що землі, які перебувають у власності держпідприємств, концентровані і є наділами по кілька тисяч гектарів, тож їхня вартість за визначенням вища, ніж ціна розрізнених паїв у кілька гектарів.
Для того, щоб ціна гектара паю була порівнянною з вартістю гектара на держпідприємстві, паї треба об'єднати в єдину ділянку площею в 150–200 га. От тільки можливостей для таких об'єднань за всі роки дискусій навколо відкриття земельного ринку у пайовиків не додалося. Швидше, навпаки.
У високих кабінетах пропонували вирішити проблему консолідації паїв просто: мовляв, держава скупить їх у пайовиків, згрупує і перепродасть. Одразу виникли припущення, що купуватиме за однією ціною, а продаватиме - удвічі дорожче "чужим" і зі знижкою - "своїм". Поки що нас рятує наша ж бідність. Чиновники припускають, що охочих продати свої паї буде відсотків 15–20, і щоб задовольнити цей попит, знадобиться понад 2 млрд дол., яких у бюджеті просто немає і не буде в найближчому майбутньому. Проте державні мужі не засмучуються і шукають шляхи вклинитися й заробити на відкритті ринку.
Усі озвучені пропозиції про можливі обмеження на земельному ринку стосуються виключно адміністративних заходів, які є, як відомо, найпотужнішим корупційним фактором, що автоматично створює тіньовий ринок. Ніхто ще не пропонував непрямих обмежень у вигляді прогресивних податків або додаткових зборів для тих, хто хоче розширити свої володіння. Ці питання нецікаві чиновникам, їх складно контролювати, на них треба розумітися.
За словами людей, що працювали з проектом закону про обіг земель, швидко його не приймуть, і кінцевий варіант сильно різнитиметься від початкового. Кожне відомство намагається вписати в документ свою корупційну схему, а бажано, кілька. Однією з таких ідей, наприклад, стало створення спеціального держпідприємства, через яке в обов'язковому порядку проходитимуть усі земельні угоди. От вам і відкритий ринок.
"Якщо сприймати землю насамперед як капітал, а не як основний засіб виробництва, рано чи пізно земля сконцентрується в руках дуже невеликої частини громадян. Уся земля буде під високорентабельними, але низькотрудомісткими культурами. За поставками зерна ми наздоженемо Америку, а за рівнем безробіття, злочинності і соціальних видатків - Латинську Америку. Якщо ми хочемо зберегти високу зайнятість, то маємо забезпечити розвиток мільйонів дрібних господарств, - вважає експерт Економічного дискусійного клубу Віталій Саблук. - Але це означає, що підприємці, яких цікавить сільське господарство тільки як засновництво з метою збільшити капітал, будуть у гірших умовах. У деяких трудомістких галузях, таких, як тваринництво або садівництво, рентабельність буде мінімальною, а малі господарства в цей час насичуватимуть ринок своєю продукцією, тому що вони, як підприємці і працівники в одній особі, сприймають усі доходи як оплату своєї праці. І там, де підприємець звужуватиметься через низьку дохідність, самозайняті будуть розширюватися, тому що при тих самих працевитратах, що й у наймі, матимуть прибуток на кілька відсотків більший".
Саме таким шляхом іде зараз Польща, експортуючи кожен четвертий кілограм м'яса, кожне друге яблуко й одержуючи валютної виручки більше, ніж Україна на рекордних поставках олії та зернових. Виробничий потенціал польської землі помітно нижчий від українського, а от села багатші й доходи сільських жителів вищі в рази.
З одного боку, якщо не забезпечити пайовикам надійного захисту їхніх прав, вони свою землю просто втратять, і тоді надій на розвиток фермерства взагалі не буде. З іншого - якщо не вирівняти попиту та пропозиції, то не уникнути ні низьких цін на землю, ні концентрації земель у невеликого кола власників.
Недооцінений актив
Озвучена прем'єром цифра в 1 млн га збігається з оцінкою обсягу земель, які перебувають у власності Міністерства аграрної політики. З червня минулого року підприємства, яким ця земля належить, готують до приватизації, більш того, ФДМУ вже прийняв деякі з них, але робить він це такими темпами, що початок самої приватизації підприємств АПК цілком може збігтися зі скасуванням мораторію
1 січня 2017-го.
І відмінність буде лише в тому, що землю продаватимуть разом із підприємствами, які на ній або поруч із нею перебувають, і після того, як поділяться паями зі штатними співробітниками цих підприємств. Якщо врахувати, що середній пай в Україні 3,5 га, а співробітників на більшості цих об'єктів необхідний мінімум, у сухому залишку угода буде вигідною для покупця.
У МінАПК стверджують, що підійшли до процесу приватизації виважено, чітко визначили підприємства, які необхідно реорганізувати, а також ті, які продавати не можна. І передали у ФДМУ, наприклад, ДП "Чутове" із земельним банком у 3 тис. га, яке й досі примудряється вести беззбиткову діяльність, прибуткове сільгосппідприємство "Ягубець" у Черкаській області з 2 тис. га землі, персоналом і річним доходом у 1,3 млн грн і не менш успішну базу оптового продажу сільгосппродукції в Полтаві. Цікаво, що в заключних рекомендаціях експерти міністерства радять продати рентабельну овочебазу, тому що "підприємство фактично перестало виконувати покладені на нього державою функції зі зберігання й розподілу вітчизняної сільськогосподарської продукції та є комерційною структурою".
Цікаво, яких саме покладених державою функцій не виконав менеджмент підприємства, коли адекватно відреагував на вимоги ринку й налагодив беззбиткову діяльність, замість того, щоб примножувати борг перед бюджетом і звільняти людей? То ми хочемо віддати в приватні руки те, що є тягарем для держбюджету, чи те, що цьому бюджету приносить прибуток? Ми проводимо приватизацію заради приватизації. Припустимо, держава не може бути ефективним керівником, але чому вона не хоче бути ефективним власником? Підприємства збиткові. Добре, закрийте їх. Навіщо продавати активи?
Завдяки підтримці Світового банку було здійснено комплексний аналіз стану земельних ресурсів України. Вихід його підозріло збігся з озвученим прем'єром бажанням продати державні сільгоспземлі. Акцент знову на "величезній" кількості паїв (35 тис. га з 40 млн га), власники яких не передали їх у спадщину, і тепер вони пустують. Однак є й цікаві цифри, наприклад, середня вартість оренди гектара сільгоспугідь у приватного власника - 786 грн/рік, а в держпідприємства - 1351 грн/рік. Тобто держава вже здає в оренду землю за більшою ціною і може її підвищувати, адже державні активи консолідовані, і орендувати їх зручніше. Але, очевидно, таких завдань перед чиновниками не ставлять.
Заборгованість із зарплати на держпідприємствах МінАПК становить 11 млн грн, причому борги економічно активних структур - менш як 4 млн. Інші не платять зарплати просто тому, що не працюють. І що роблять у міністерстві? Шукають можливості для реанімації компаній, може, інвесторів, у найгіршому разі, орендарів, які могли б компенсувати втрати? Ні, міністерство видає наказ, що керівники зобов'язані забезпечити погашення заборгованостей, інакше до них застосують дисциплінарні заходи, а матеріали передадуть у правоохоронні органи. Цікаво, "технократ" Павленко так само ефективно працював у "Райзі", вимагаючи виконати нездійсненне і віддаючи все, чим він управляти не може?
Абсолютну більшість цих об'єктів куплять не заради їхніх потужностей і складів, а лише заради земельних банків. Звісно, про будь-яке продовження господарської діяльності навіть не йтиметься. І, як бачимо, далеко не всі ці підприємства - занедбані конезаводи і шовкорадгоспи.
З процесом розпаювання теж усе не менш заплутано. По-перше, міністерство й Фонд держмайна ніяк не можуть визначити, у чиїй же компетенції цей процес, причому кожна зі сторін хоче самоусунутися, звалити всі обов'язки на опонента й не брати на себе відповідальності. Поведінка загалом типова для чиновників, та коли йдеться про земельні паї, вони, як правило, виявляють запопадливість і ретельність, а не навпаки. Сумніви викликає й озвучена міністром цифра в 100 тис. чоловік, які одержать земельні наділи після приватизації. Державних підприємств, на яких працює укомплектований штат, небагато. Оцінка міністра як мінімум утричі перевищує реальну кількість співробітників на тих ДП, які зараз готують до приватизації. Втім, цілком можливо, що перед виділенням паїв штати компаній почнуть зростати.
І так, і ні
Виявляючи неабияку турботу про віртуального "бідного селянина", люди при владі якось зовсім байдужі до проблем цілком конкретних жителів регіонів. Земля, яку так наполегливо хочуть віддати, продати й подарувати, вже має власника - територіальні громади. І цей власник більше року чекає, коли землі за межами населених пунктів перейдуть йому.
"Зараз починається новий, надзвичайно важливий етап реформи - нові громади повинні стати суб'єктами місцевого самоврядування, які мають достатньо повноважень, ресурсів і відповідальності для того, щоб працювати далі. Водночас є виклики, з якими ми вже зіштовхнулися, один з яких - неможливість в об'єднаних громадах планувати свою територію й управляти земельними ресурсами", - розповів директор з науки та розвитку Інституту громадянського суспільства Анатолій Ткачук.
Вирішення цих питань з листопада в руках парламенту, однак там не поспішають приймати ініціативи експертів, навпаки, примножують різні пропозиції від депутатів. Найчастіше досить сумнівні. Експерти зазначають, що новообрані голови об'єднаних громад розгублені, часто не можуть зрозуміти, що їм робити, і не знають, до кого звернутися по допомогу. "Основою існування громад є земля, при цьому планування територій немає, до того ж у більшості громад немає навіть генеральних планів. Фактично громади відсторонені від розпорядження землею, насамперед тією, яка перебуває за межами населених пунктів. Корупція там на сьогодні процвітає. Треба зробити все, щоб покінчити з цією проблемою раз і назавжди. Земля - основа держави і сільських громад, а більша її частина сьогодні не контролюється. Місцеві чиновники просять внести зміни до земельного законодавства якомога швидше й передати землі хоча б громадам, які вже об'єдналися", - пропонує голова Всеукраїнської асоціації сільських і селищних рад Микола Фурсенко.
Та якщо міфічному інвестору ми готові віддати все й одразу, то своєму народу - ні. Однак потрібно розуміти, що коли право розпоряджатися землею буде передано на місця, земельну карту України можуть знову перекроїти. За словами Миколи Фурсенка, вибори на місцях проходили під пильним наглядом місцевих агрохолдингів і великих сільгосппідприємств. Усі вони намагалися привести до влади "свого" голову, для того, щоб потім мати безперешкодний доступ до земель, якими розпоряджатиметься громада. І, за словами експерта, це були не поодинокі випадки, великий аграрний бізнес постійно втручався у виборчий процес.
"Економіка аграрного сектора на сьогодні дуже непроста. Якщо домінують агрохолдинги, вони переважно займаються зерновим виробництвом і працюють на зовнішні ринки. В основі економіки сільської громади має бути малий і середній бізнес. Тоді ми зможемо зупинити відплив молоді й реально відродити село завдяки децентралізації", - зазначає Микола Фурсенко.
Проте влада не поспішає вирішувати ці питання і, здається, цілком свідомо хоче провести приватизацію до того, як територіальні громади скористаються своїм правом на землю, і в гру вступлять агрохолдинги. Більш того, зараз у парламенті лежать і чекають два законопроекти, які передають громадам земельні права, зі схожими номерами (№3510 і 3510-1) і зовсім різною суттю. Перший дає громадам право розпоряджатися належною їм землею на свій розсуд і формувати дохідну частину бюджету, розуміючи, скільки податку на землю вони одержать. Другий жодних повноважень громадам не дає, зате суттєво розширює повноваження Держгеокадастру, надає йому широкі контрольно-наглядові функції, містить одразу кілька корупційних схем і за фактом передачу земель громадам унеможливлює.
Кому на Печерську, за великим рахунком, потрібна ця децентралізація, кого цікавлять проблеми громад і просто пайовиків. Іде велика гра аграрного лобі, яке зацікавлене в мораторії, що дарує можливість платити мізерну оренду за користування безцінним ресурсом, чиновників середньої руки, що живуть "дозвільними" схемами і, зважаючи на все, планують при відкритому ринку брати так само активно, як і при закритому, і перших осіб держави, які заради цієї самої землі й прийшли до влади. Звідси й безліч різних схем і підходів, законопроектів і концепцій, досліджень і розслідувань. Немає тільки ділових і якісних пропозицій, дійсно здатних створити цивілізовані правові відносини на ринку землі, немає захисту права власності, немає достовірної й справедливої оцінки активів, немає адекватних пропозицій з підвищення ринкової вартості. Якщо ми справді так чекаємо зовнішнього інвестора, чому не хочемо зробити все для його приходу? Боїмося конкуренції?