Це основні економічні проблеми, які наразі не знайшли свого вирішення в Україні. Не можна казати, що зовсім нічого не робилось. Але сукупний ефект практично нульовий.
Наприклад, Яценюк започаткував незалежні наглядові ради на державних підприємствах. От тільки досі не до кінця зрозуміло, від кого вони незалежні.
Парламент переписав закон про приватизацію. Фактично він заборонив продавати на фондовій біржі акції підприємств, що приватизуються. Продаж має бути або цілком, або контрольними пакетами. Напевно, потенційним покупцям так зручніше. Але процес приватизації далі все одно не просунувся.
Національна комісія з цінних паперів і фондового ринку (НКЦПФР) під проводом креатури президента - Тимура Хромаєва - знищила фондовий ринок. Це було зроблено під гаслами боротьби із фінансовими зловживаннями, рейдерськими захопленнями та відмиванням грошей. У лістингах бірж не стало емітентів, немає біржового індексу як важливого незалежного індикатора стану економіки. Консолідацію пакетів стратегічних підприємств і природних монополістів доведено майже до 100% на користь одноосібних власників, що аж ніяк не гарантує безпеки країни. Тільки тепер фондового ринку немає, зловживання нікуди не поділися, а НКЦПФР прекрасно почувається навіть за відсутності об'єкта свого регулювання.
Відсутність фондового ринку означає між іншим відсутність інституціональних інвесторів, які могли б гарантувати стабільне функціонування систем пенсійного та медичного страхування. Але хіба це перепона для подальшого поглиблення пенсійної реформи? І от парламентом гуляє проект закону про недержавне пенсійне страхування. Відповідно до нього відрахування в недержавні пенсійні фонди є обов'язковим, право створювати такі фонди жорстко обмежено та по суті знову віддано олігархам, а інвестувати цим фондам нікуди, окрім золота та облігацій державної позики. Отакий він, ефективний перерозподіл коштів в економіці по-українські. Тимур Хромаєв назвав це інвестиціями із найвищим інвестиційним рейтингом. Це він про українські облігації, що їх усі міжнародні рейтингові агенції одностайно вважають спекулятивними.
Такі підвалини економічного зростання та боротьби з бідністю закладені Порошенком і діючою коаліцією. Я навіть готовий з усім цим погодитися, якщо творці цих реформ прояснять стратегію задуму цих реформ на благо українського народу. Тому що все це дуже відрізняється від легендарного західного досвіду, який ми всі намагаємося наслідувати.
У розвинених країнах фондовий ринок, незважаючи на новомодні стартапи, криптовалюти, краудфандинги с коверкингами та іншими новаціями, був і залишається одним із наріжних каменів ефективної ринкової економіки та й найдосконалішим ринком у світі.
Важливо усвідомити лише три основні риси фондового ринку.
По-перше, фондовий ринок є найефективнішим самоорганізованим, незалежним від уряду інструментом перерозподілу коштів в економіці, що сприяє її зростанню. По-друге, ціна акції на біржі - це найкращий індикатор ефективності корпорації. Це оцінка, яку дають оті самі незалежні, кваліфіковані, добре інформовані інституційні інвестори менеджменту компанії. Вони не мають стосунку до уряду чи парламенту, тому здатні дати дійсно об'єктивну оцінку діям тих самих "незалежних" наглядових рад і керівництва державних компаній, які призначає уряд. Тобто фактично це оцінка самого уряду - завжди публічна, актуальна, професійна, неупереджена, вільна від "казок" державної статистики та Національного банку. По-третє, стабільний фондовий ринок - це гарантія існування середнього класу та фундамент ефективних систем пенсійного та медичного страхування.
А ще фондовий ринок не може помилитися, тоді як одноосібна концентрація пакета максимально підвищує ймовірність помилки. Ціна таких помилок особливо у випадках стратегічних корпорацій або природних монополістів може дуже дорого коштувати суспільству. І що більше акціонерів у корпорації, то менша вірогідність їхньої помилки або підкупу. Купа взаємно незалежних акціонерів із однаковими цілями просто страхують один одного від помилки. Такі системи більш стабільні та ефективні.
Звісно, на фондовому ринку "у людей" бувають і кризові явища. Але з нашого досвіду слід визнати, що ці кризи мають безпосередній і сильний вплив на українську економіку. При цьому за відсутності національного фондового ринку наслідки цих криз для нас є набагато більш катастрофічними та тривалими.
Що ж потрібно зробити, щоб в олігархічній економіці із суцільними сквіз-аутами запустити фондовий ринок?
Головне - не робити різких рухів, а користуватися тим, що вже є. А що у нас є? Невелика, але досить "солодка" з інвестиційної точки зору купа державних підприємств та акціонерних товариств із контрольними пакетами, що належать державі. Вже створені недержавні пенсійні фонди, "ніяка" депозитарна система та жменька незакатованих Хромаєвим фахівців. З цим можна починати.
По-перше, корпоратизувати всі комерційні державні підприємства, перетворивши їх на акціонерні товариства. Технологія цієї процедури відпрацьована до дрібниць, тому за наявності політичної волі це можна зробити дуже швидко. По-друге, заборонити статутами цих підприємств консолідацію пакетів у приватній власності. По-третє, ввести до біржових лістингів усі акціонерні товариства із контрольною державною часткою.
Ці заходи не потребують ані радикальних революцій, ані багатосторінкових законів чи нормативних документів. Треба підправити кілька ком у законі про приватизацію, змінити правила потрапляння емітентів у лістинги та підібрати новий, незалежний від олігархів, урядовий персонал, який здатний втілити ці заходи.
У результаті фондовий ринок дихатиме вільніше. Пенсійні фонди, страхові компанії та просто громадяни отримають об'єкти інвестування в реальному секторі. Ціни акцій будуть оперативно та неупереджено відображати якість управління корпораціями, а фондові індекси - загальний стан економіки. Корпорації отримають потужний інструмент залучення коштів для свого ефективного та безпомилкового розвитку. У країні відкриються додаткові перспективи сталого розвитку.
І найголовніше, для цього не потрібно жодних прокурорів, підозр, суддів, антикорупційних органів та інших популярних у країні засобів безглуздого з'ясування стосунків. Можливо, без них буде нудно, але я так не думаю.