Новина про легалізацію криптовалют у Білорусі сколихнула громадськість.
Що це? Підтвердження тези про те, що економічна свобода - не безумовний наслідок демократії? Батька теж майнить? Чи щось іще? Факт сприйняли болісно ще й тому, що українські "криптоновини" зазвичай ідуть у кримінальній хроніці, а новий рік обіцяє власникам "ферм" і "гаманців" неприємні податкові сюрпризи.
Дійсно, Лукашенка ще недавно називали останнім диктатором Європи, а тут такий крок у планетарному мейнстримі. Далі з'ясувалося, що легалізація криптовалют має не декларативний і не точковий характер, а інституціональний. У Білорусі давно й успішно функціонує економічна зона "Парк високих технологій", у якій культивуються новітні IТ-бізнеси і навіть впроваджується англійське право. Практично офшор, сухопутний Сінгапур. Злостивці поспішили висловити припущення, що Лукашенко зібрався виростити такого собі "криптокабанчика", дочекатися підйому нових бізнесів, а потім прибрати до рук. Не факт.
Ми подивимося на ситуацію під дещо іншим кутом зору. Украй складно аналізувати якесь явище, якщо воно презентоване поодиноким випадком. Узагальнення й висновки матимуть характер ворожіння. Для об'єктивності потрібні додаткові приклади.
Інший приклад - у Казахстані. Там уже кілька років і без особливого розголосу, тим більше без висвітлення українськими ЗМІ, йде створення Міжнародного фінансового центру "Астана" (МФЦА). Крім стандартних для фінансових центрів ознак, цей вирізняється сміливим для свого територіального розташування використанням усе того самого англосаксонського права. Більш того, останньою значущою новиною звідти стала інформація про формування складу спеціального суду МФЦА, який мало того, що працюватиме за прецедентною системою, ще й укомплектований спеціально завезеними англійськими суддями на чолі зі справжнім лордом - Гаррі Кеннет Вульфом.
Що ж спільного між білоруським і казахським проектами? Швидка зміна режиму. І Лукашенко, і Назарбаєв - представники радянського правлячого класу, беззмінні керівники ще з часів СРСР. Тобто дуже давно. Але й вони не вічні. Зміна режиму породжує масу проблем. Однією з них є збереження контролю над активами, сформованими в період правління. Причому створеними в більшості випадків не стільки за рахунок ділових талантів, скільки завдяки владним повноваженням.
Прикметна властивість пострадянських держав, особливо тих, які не увійшли в правове поле Європейського Союзу, - специфічний характер законодавства й правозастосовної практики в частині захисту власності.
Це стосується насамперед України, Білорусі, Казахстану й Росії. Усі вони "заточені" під перманентний, неринковий переділ власності. Значущі системи активів - підприємства, майнові комплекси в усіх галузях можуть існувати лише під безпосереднім патронатом вищих посадових осіб. Зміна такого "патрона" або зміни в його повноваженнях практично неминуче впливають на роботу підприємства. Зміна вищої посадової особи - президента спричиняє перегляд усієї структури володіння економікою в усій країні.
В Україні цей процес особливо помітний і, парадоксально, уже звичний, завдяки хоч і примусовій, але регулярній зміні влади. А от в інших пострадянських державах в останні десятиліття на тлі хисткої правової системи має місце стабілізація структури капіталів. Такий собі замок на піску. Чималі активи розподілено, з них сформовано відповідні майнові комплекси, вони вбудовані у виробничі контури, іноді міжнародні, для контролю над якими і з метою імітації роботи інституту приватної власності призначені "олігархи", члени сім'ї, представники спецслужб або уповноважені іншого типу, підконтрольні й підзвітні першій особі держави.
Неминуча, через закони людської природи, зміна режиму породжує неминучу й небезпідставну загрозу "реституції", тобто перерозподілу власності на користь новоприбулих володарів. А вона торкнеться не тільки активів самої верхівки влади, а й усієї піраміди володіння. Питання актуальне і для її нижніх поверхів. Представники великого бізнесу здебільшого також належать до старшого покоління, що зробило початковий капітал у період розпаду СРСР.
Зараз у всіх цих державах відбувається активний і досить відкритий пошук інструментів і технологій передачі контролю над активами - для збереження як сімейного бізнесу окремих "олігархів", так і стабільності структури власності в рамках усієї держави в перехідний період.
Це завдання не унікальне. Усі держави, і демократичні, і не дуже, регулярно проходять через подібні ситуації. У розвинених демократіях зміна режиму не дуже позначається на розподілі власності. Втім, правління Трампа й у цій сфері може піднести сюрпризи.
Донедавна вирішувалися такі завдання порівняно просто. Активи оформлялися на нерезидентні структури, компанії, трасти, фонди, банки й навіть церкви, відомі в народі як офшори, зареєстровані у віддалених і високостабільних юрисдикціях. Як правило, такими юрисдикціями виступали території Британської співдружності, колишньої Британської імперії, що формально розпалася, які мають уніфіковане корпоративне законодавство, фактично єдину судову систему, схожі процедури. А також традиції збереження конфіденційності, трепетного ставлення до права власності й виробленого сторіччями британської окупації вкрай обережного ставлення місцевих чиновників до корупційних спокус.
Використання подібних інструментів забезпечувало простий і надійний захист у більшості ситуацій, пов'язаних з ризиками інших, менш стабільних держав. Особливо якщо вони ще були зацікавлені в приватному міжнародному фінансуванні й не розглядали статус іноземних інвесторів як синонім слова "лох", як це повелося в Україні починаючи з 2000-х.
Нині усе змінилося. Хронічний бюджетний дефіцит, зміна економічного укладу, проблеми з демографією, інституціональне переродження, а також "просочування" офшорного інструментарію в ті соціальні й ділові верстви, для яких він не був призначений, спричинили створення всесвітнього фронту боротьби з офшорами. Боротьба, що почалася фактично з прийняття США "Акта патріотів" у 2001 р. і спочатку подавалася як глобальна протидія відмиванню "брудних" грошей, пішла по наростаючій і зараз проявляється не тільки в періодичних скандалах на кшталт "Панамських" і "Райських документів", а й у реалізації проектів глобального фінансового контролю на зразок BEPS.
Наслідком цього мали стати не лише тотальна прозорість фінансових потоків, але й доступність інформації про кінцевих власників компаній і можливість "дотягнутися" до них для національних фіскальних і спеціальних правозастосовних органів. Новим планетарним ворогом для створення необхідних правових підстав стала корупція, що поступово витісняє тероризм зі словників політичної аргументації.
Використання для захисту активів простих "офшорних" інструментів, що перебувають поза зоною контролю конкретного режиму - території підвладної йому держави, стає дедалі складнішим. Особливо сумною є ситуація, коли ці активи сформовані за рахунок виведених бюджетних коштів. А також коли стосовно власників цих активів уже є або з високим ступенем імовірності передбачаються міжнародні санкції, як це зараз відбувається з провладними бізнесменами з Росії.
Ще слід урахувати, що 2017 р. вніс несподівані корективи до порядку денного світових фінансів. На тлі розвитку процесів глобалізації фінансового контролю стався "чорний лебідь" - криптовалютний бум. Цікава комп'ютерна іграшка "біткоїн" невдовзі після інавгурації Трампа раптом виявилася найважливішим світовим фінансовим інструментом, а крипторинок став стрімко руйнувати узвичаєні процедури, кола обігу й стереотипи мислення.
У результаті перед політичними режимами, що входять у перехідний період, постає завдання, що містить кілька умов. По-перше, їм потрібна територія, на якій діяло б не місцеве, пострадянське, призначене для переділу власності й державного рейдерства право, і не свої, побудовані на корупційних принципах інститути, а цивілізоване, таке, що інтегроване у світову правову систему та опирається на діючі правозастосовні інститути, право, краще за все англосаксонське. По-друге, ця територія має перебувати "під рукою", у зоні досяжності своїх збройних сил і просто фізичного впливу, на випадок крайньої необхідності. Далекі острови тут не підходять. По-третє, правила й процедури, що діють на цій території, мають передбачати різноманітні преференції та пільгове оподаткування не стільки для стимуляції запаркованого там бізнесу, скільки для мінімізації ризиків податкових наслідків і конфіскаційних приводів для розміщених там капіталів, що мають пов'язане з державним бюджетом походження. По-четверте, засновані інститути повинні тримати руку на пульсі перехідних процесів, які відбуваються у світовій фінансовій системі, насамперед у частині впровадження децентралізації та розподілених систем (блокчейн), появи альтернативної, "криптовалютної", фінансової системи. У найкращому разі - мати можливість служити інтерфейсом для переходу з однієї фінансової системи в іншу, звісно, під контролем діючого режиму, не залишаючи слідів такого переходу. Мостом, який можна буде підірвати при відступі.
Як бачимо, рішення білоруського президента цілком відповідає цим критеріям. Ми не здивуємося, якщо найближчим часом з МФЦ "Астана" з'являться аналогічні новини про легалізацію обігу криптовалют і пільговий режим оподаткування пов'язаних із ними доходів.
Таким чином, на нашу думку, "криптовалютна ініціатива" президента Білорусі, створення згаданих зон у Білорусі й Казахстані основною своєю метою мають захист активів діючих режимів як у ситуації наростаючого міжнародного контролю й боротьби з фінансами злочинного походження, так і напередодні неминучих процесів з передачі влади в цих державах.
Але чи є така стратегія захисту активів переконливою? Невеликий оазис закону й порядку в оточенні трохи мутуючого совка. Так, якщо до перелічених чотирьох умов додається п'ятий, головний елемент. Зараз головною дійовою особою в глобальній сфері захисту активів (Asset Protection) є Її Величність Королева Великої Британії. Саме під її керуванням перебуває більшість юрисдикцій, що зараховуються до офшорів, не кажучи вже про прямий контроль над судовою системою Великої Британії, в якій розглядаються всі значущі в політико-економічному контексті справи, у т.ч. й українських "олігархів". Отже, саме вона виступає персоніфікованим гарантом забезпечення прав на активи, які перебувають на балансі компаній, зареєстрованих у цих юрисдикціях. Тож саме її схвалення є тим п'ятим елементом, який зробить життєздатною і захищеною нову "вільну економічну зону". Робити це Короні не вперше. Хоч би що писав у своїх мемуарах колишній прем'єр Сінгапуру Лі Куан Ю, секрет стрімкого успіху його держави не у відправленні за ґрати трьох друзів, хоча й це корисно, а в англійських військових базах, розташованих на території країни.
У розглянутих випадках присутність у зоні "Астана" англійських суддів - не що інше, як очевидний знак королівського благословення. Чи отримає щось подібне Лукашенко - велике питання. Зрозуміло, що схвалення на створення таких громіздких інституцій, як ВЕЗ, не пояснюється тільки симпатією королеви до окремо взятого ватажка аборигенів, і тим більше неприпустимо пояснювати його прагненням зробити йому послугу із захисту активів на платній основі. Інституція у першу чергу має сприяти реалізації стратегічних інтересів самої Великої Британії. У випадку Казахстану - підтримувати поширення китайської експансії в мусульманські країни. Яка місія судилася Білорусі, ще одне питання.
Іншим прикладом є створення Московського фінансового центру (МФЦ). Цей проект просувався російським президентом-престолоблюстителем Медведєвим і після повернення на свій пост Путіна переведений у заморожений стан. Зараз можливе його розмороження. Путін іде на останній свій термін, і питання передачі влади й збереження усталеної структури капіталу знову стає актуальним і неминучим, як у Білорусі й Казахстані. Імовірність такого розвитку подій зростає, у тому числі й завдяки активізації білоруського і казахстанського центрів - вони стають конкурентами та центрами контролю фінансових потоків, безпосередньо пов'язаними і здатними впливати на фінансову систему РФ.
Чому це важливо для нас? Питання створення МФЦ практично не висвітлювалося українськими ЗМІ й не моніторилося профільними регуляторами. А даремно. Уже на стадії свого створення Московський фінансовий центр встигнув завдати Україні збитків, порівнянних з війною у Донбасі. А з певного погляду, створив умови і для анексії Криму, і для окупації Донбасу. У результаті цілеспрямованої політики московської фінансової влади Україна фактично втратила свій фондовий ринок, а разом з ним і інструменти залучення капіталу на розвиток економіки, будівництво недержавної пенсійної системи, джерел мобілізаційного фінансування. Це тема для окремого матеріалу, хоча свого часу ми заздалегідь і публічно попереджали про загрозу небезпеки.
Попри катаклізми останніх років, Україна, як і раніше, не має чіткої стратегії економічної безпеки. Те, що під цією назвою демонструється суспільству, має декоративний, популістський і профанічний характер. Ситуація із захистом власності не поліпшується. Боротьба з корупцією має однобокий і політизований характер. Законодавство не створює захисних інструментів для місцевого бізнесу та іноземних інвесторів, не реагує на нові виклики й світові тенденції. Постійні інститути, покликані забезпечувати ринкові механізми перерозподілу активів, попередження корупційної активності держави, ефективність судової системи, перебувають у стані зупиненого розвитку. Переділ власності не тільки не сповільнився, а триває у більш жорстоких формах.
Поява ж на кордонах держави одразу кількох фінансових центрів, тим більше орієнтованих на реалізацію специфічних інтересів, створить додаткові ризики, насамперед додаткового відпливу капіталу з української економіки і втрати контролю над формуванням і функціонуванням майнових комплексів.