UA / RU
Підтримати ZN.ua

Якби я був султан. Нотатки на полях програми нового уряду

Ніколи не думав, що такою великою є сила друкованого слова. У торішньому №40 «ДТ» я висловив низку думок із приводу перспективних для України ринків окремих регіонів...

Автор: Борис Ласточкін-Смирнов

Ніколи не думав, що такою великою є сила друкованого слова.

У торішньому №40 «ДТ» я висловив низку думок із приводу перспективних для України ринків окремих регіонів. Зокрема, звернув увагу на доцільність більш активного дипломатичного і торговельно-економічного співробітництва з державами, економіки яких динамічно зростають, наприклад, Китаю, Індії, Бразилії.

Директор Центру економічних і політичних досліджень імені Разумкова Валерій Чалий також нещодавно зазначив, що увага України об’єктивно має більше переключитися на регіон Центральної, Південно-Східної Азії та Близького Сходу.

«Можливо, Україна все-таки розплющить очі та подивиться навколо себе широко розплющеними очима, що є ринки, є у світі країни, які зацікавлені у взаємодії, і світ клином на євроінтеграції не зійшовся», — так він пояснив свою точку зору.

Віце-прем’єр-міністр Г.Не­миря нещодавно зазначив як обов’язковий для керівника уряду України візит цього року до Китаю — однієї з наймогутніших держав світу.

І, звичайно, було приємно побачити в розділі «Прагматична зовнішньоекономічна політика» проекту програми нового уряду, що передбачається підготовка пакета спільних науково-технічних програм із потужними державами — регіональними лідерами, зокрема, з Китаєм та Індією.

До речі, про програму.

Якби у вечірніх новинах на одному з телеканалів 15 січня диктор не обмовився, оголосивши в репортажі про презентацію програми її назву як «Український прорив: не для людей»(!), може, тексту, який іде нижче, і не було б.

Тому підтверджую, ідея не моя. А спонукала на прочитання доленосного документа гарна дівчина-телеведуча Ганна.

Отже, про програму.

Непогана.

Напевно.

Добре структурована, написана зрозумілою мовою.

Та є дві непогодженості.

Перша — невідповідність назви змісту. Лише отака невеличка деталь.

У чому невідповідність? Розповідаю.

Програма називається «Ук­раїн­ський прорив: для людей, а не політиків».

Два слова зайві.

Які? «Для людей». Поясню, чому.

Давайте прочитаємо програму з погляду реальних життєвих інтересів не політика, не олігарха, не депутата, не міністра, а середньостатистичного представника українського народу, який чудово розуміє, що інтереси його, як народу, і держави, м’яко кажучи, можуть не дуже збігатися.

Які реальні інтереси однієї сорокашестимільйонної частинки цього народу, по мінімуму?

Як на мене, то в порядку значущості ці інтереси можна було б ранжувати у такий спосіб.

1. Гроші. Без них, зрозуміло, жити неможливо. Це — зарплати, пенсії, вклади і т. ін. Що хотілося б? Гідний розмір, реальний прожитковий мінімум тощо.

2. Житло: доступне (нехай у кредит!), нормальна якість, нор­мальне обслуговування ЖЕКами, реальні, а не завищені тарифи, безпечне.

3. Робота: наявність (створення) робочих місць, навчання з гарантією одержання роботи за фахом, захист прав у відносинах із роботодавцем, безпека.

4. Сім’я: фінансова і соціальна підтримка державою її, власне, базисного осередку.

5. Здоров’я: якісне лікування за доступною ціною, припинення хабарництва в лікарнях, кваліфіковані лікарі, нефальсифіковані ліки за доступними цінами, профілактика.

6. Упевненість у завтрашньому дні: стабільна політична ситуація в країні, стабільна нормативно-законодавча база, стабільний курс гривні (або непогіршення), постійний контроль за роботою контролюючих органів (хоч би як це парадоксально звучало).

Уважно прочитавши програму, хочу об’єктивно зазначити, що певні елементи перелічених вище сподівань народних мас у ній є.

Наприклад:

у частині «грошей»:

підвищення мінімальної та середньої заробітної плати, причому це — одне з небагатьох місць програми, де зазначені конкретні цифри й строки, реформування системи пенсійного забезпечення;

у частині «житла»:

ліквідація монополії комунальних житлово-експлуатаційних організацій, реформування системи роботи державної іпотеки, забезпечення довгострокового кредитування придбання житла з вартістю кредитів на європейському рівні, розробка і реалізація держпрограми відновлення та заміни застарілого житлового фонду;

у частині «роботи»:

розробка і реалізація держпрограми зайнятості, яка забезпечує створення щороку 1 млн. робочих місць, розробка нової редакції відповідного закону України, розробка механізму стимулювання роботодавців зі створення нових робочих місць;

у частині «сім’я»:

підвищення розміру допомоги при народженні дитини, економічна підтримка сім’ї з використанням засобів податкової та кредитної політики, фінансування житлового будівництва для молодих сімей;

у частині «здоров’я»:

належне фінансування галузі, проведення структурної реорганізації системи медичного забезпечення, забезпечення необхідного рівня якості безплатних медичних послуг, удосконалення системи профілактичних мед­оглядів, сімейний лікар і багато чого іншого хорошого.

На другій сторінці є навіть теза про збереження соціально-політичної стабільності на основі загальнонаціональної єдності, а на сорок четвертій — такі фантастичні речі, як установлення рівноправних відносин між платниками податків і фіскальними органами, ліквідація податкової міліції, усунення суб’єктивізму при адмініструванні ПДВ тощо.

Здавалося б, що не так?

Пригадується наше неперекладне: «Так то воно так, та трішечки не так!»

Отже, загальна кількість сторінок у програмі — 85.

Кількість сторінок, на яких ідеться про те, що справді цікавить народ, — 12. На кожній із цих дванадцяти сторінок кількість абзаців, які хоч побічно торкаються зазначених вище пріоритетів, — у середньому три-чотири.

Ділимо 12 на 85.

14%, або одна сьома, — ось частка «народу» в програмі. Якщо за абзацами, виходить менш як 5%.

Мене не цікавить, 86 (або 95) відсотків, що залишилися, чиї — олігархів, депутатів, чиновників, промисловців чи учасників «Віденського балу»…

І кому це треба?

Однак чого, скажіть мені, тоді у назві сказано — «для людей»?!

Так і пригадується крилате: «Маловато будет!»

І друга непогодженість.

Будь-яка програма без строків чи часових рамок, а також без більш-менш конкретних дій, заходів і критеріїв їхнього виконання — набір декларативних благих побажань.

Не більше.

І на це звертали увагу багато хто з виступаючих на презентації програми 15 січня в Українському домі.

Адже для того щоб донести до схвильованого (а може, вже й не схвильованого, а дико втомленого від українського варіанта епохи змін) електорату, що «все буде гаразд», може, і не треба було писати програму, а достатньо в надцятий раз послухати однойменний хіт нашої національної зірки?

Однак не все так просто!

У частині термінів і кон­кретних дій щодо реалізації реформ, запропонованих програмою, на самому її початку, на першій сторінці, є потішне роз’яснення.

Виявляється, «Програма містить конкретні шляхи та механізми реалізації… і є планом дій коаліційного уряду на період здійснення його повноважень» (виділено мною. — Б.Л.-С.).

З приводу механізмів сама Юлія Володимирівна на презентації сказала, що механізми — це набагато важливіше, ніж визначити мету. Це — зовсім інше складне завдання.

І для вирішення цього завдання передбачається в уряді сформувати ще до десятка спеціалізованих рад, які працюватимуть за всіма напрямами роботи уряду.

А власне Кабінет міністрів разом зі своїм секретаріатом, міністерствами, держкомітетами та іншими відомствами навіщо?!

Таким чином, крім того, що стосовно конкретних шляхів і механізмів питань більше, ніж відповідей, виявляється, що цей так званий план не містить терміну виконання! Адже будь-яка розсудлива людина розуміє, що ніхто сьогодні не скаже, скільки ж часу відведуть нинішньому уряду.

А тому найбільш реальним сценарієм виглядає такий. Уряд щось робить. Начебто відповідно до програми.

Щось виходить. Щось ні.

Реальних термінів і конкретних заходів із відповідальними — немає. Раптом (чи нераптом) під надуманим (чи ненадуманим) приводом відбувається зміна уряду.

І постає запитання — чому ж не вийшло задумане, так гарно викладене в програмі?

А відповідь лежить на поверхні, тобто на першій сторінці програми: а нам часу не вистачило!

«Адже ми розраховували на період в ... років (цифра проставляється кожним читачем самостійно в міру його песимізму, оптимізму, поінформованості, партійної належності тощо), а він виявився набагато менший!»

Гарно? Гарно. Та чомусь сумно.

А в іншому — усе гаразд...