"Теорії, які колись допомогли багатим країнам розбагатіти, зникли із сучасних підручників і практичної економічної політики, і одночасно з цим тексти, що в минулому породили успішні економічні стратегії, зникли з бібліотек".
Ерік С.Райнерт
Україна - одна з найбільших країн у центрі Європи, яка має колосальний потенціал, у тому числі інтелектуальний, аби побудувати процвітаючу економіку, багате та благополучне суспільство. Натомість наша економіка деградує, населення скорочується (за 20 років на 10 млн чол.), рівень життя катастрофічно падає, а країна в цілому все далі скочується колією так званої пастки бідності - стану невдах третього світу За останні півтора роки цей процес особливо загострився.
Пастка бідності - це парадоксальний феномен, що виникає в країнах (часто багатих на природні ресурси) внаслідок вибору ними неправильної моделі розвитку. Пастка бідності в Україні - це самопоглиблювана соціально-економічна вирва, тобто самопідтримуваний механізм консервації бідності населення та деградації економіки, в яку втягнені всі учасники - і її жертви, і творці. Жертви - переважна більшість населення - страждають не лише матеріально від низького рівня життя, а й морально від неможливості цивілізовано реалізувати свій потенціал у рідній країні та від повної втрати довіри до державної влади. Творці - економічні "еліти", які зрослися з політичними, - при кожній зміні влади перманентно перебувають під загрозою втрати своїх активів, власності та, не виключено, свободи чи життя. Пастка бідності являє собою порочне коло: відсутність надійних прав власності→короткостроковість інвестицій, виведення капіталу, злиття бізнесу та влади→модель консервації структури слабкої економіки→низькі доходи населення→стиснення внутрішнього ринку→слабка економіка→... Тобто це рух по спіралі поглиблення бідності країни та перманентна основа для криз. А державне управління нагадує запеклий розподіл "пирога", що зменшується, замість турботи про його збільшення загалом.
Зрозуміло, що для всіх верств суспільства це тупиковий шлях розвитку. Для виходу з глухого кута та побудови національного консенсусу щодо розвитку України та перетворення її на багате й благополучне суспільство необхідне чітке розуміння механізмів, які загнали та утримують економіку в пастці бідності. Як вона виникає, чому наділена такою потужною магнетичною силою, як її подолати й сформувати сильну економіку, що ґрунтується на добробуті для всіх? Якщо на рівні держуправління буде глибоке розуміння цих питань, тоді Україна матиме шанс вирватися з розряду країн третього світу та стати такою, якою має бути, - багатою та процвітаючою.
Пастка бідності формується й постійно підживлюється з трьох взаємозалежних джерел:
- пануючої парадигми розуміння економічних процесів;
- проблем із правами власності та корупцією;
- відсутності правильного економічного курсу.
Проблема пануючої парадигми. Сьогодні критично важливо усвідомлювати, що в класичній економіці, побудованій на ідеях Сміта й Рікардо, а також у принципах Вашингтонського консенсусу, які становлять основу стандартних рецептів МВФ, ігноруються найважливіші для України питання про способи переходу країн від бідності та відсталості до стану багатої й сильної економіки. Це наштовхує на думку про те, що людство забуло, як саме багаті країни стали багатими. Постулати про основну роль цілковитої лібералізації, тотальної приватизації, відкриття ринків і скорочення ролі держави до мінімуму - це повна протилежність тим практичним стратегіям, які використовували США, Англія та європейські країни, коли, перебуваючи у стані, подібному до нашого, здійснювали болючий перехід від глибокої бідності, корумпованості та технологічної відсталості до багатства і процвітання.
Відомий норвезький економіст Ерік Райнерт, який присвятив своє життя дослідженню проблем пастки бідності в 49 країнах і вивченню праць видатних економістів досмітівської епохи про стратегії виходу з неї, стверджує, що їхні книжки сотнями томів списувалися та зникали з провідних світових бібліотек. Зокрема, це праці Джона Кері (1649–1720) - ідеолога промислової революції в Англії, Антоніо Серра - творця теорії нерівномірного розвитку держав і принципів створення багатства країни (1613), Фрідріха Ліста (1789–1846) - видатного німецького теоретика промислової політики та нерівномірного розвитку, а також багатьох інших. Колекція Райнерта включає 50 тис. томів старих книжок, у яких задокументовано історію економічної думки й політики за останні 500 років. У них дуже цінний досвід та економічна політика країн нинішньої "великої сімки", які сотні років тому здійснили перехід від бідності та відсталості до багатства й процвітання. Цих ідей, теорій і досвіду немає в сучасних класичних підручниках з економіки, побудованих зовсім на іншій парадигмі, яка стала основою Вашингтонського консенсусу та ігнорує питання нерівномірного розвитку країн, механізми зростання їхнього багатства чи бідності.
У чому ж полягають масово забуті ідеї старих майстрів теорії та практики економічної політики, які допомогли багатьом країнам вирватися з пастки бідності й домогтися стійкого багатства та процвітання?
1.Критично важливим для країни є те, які саме види діяльності домінують у її економіці. Одні види мають властивість приводити країну до "спеціалізації на бідності" і консервації її відсталості, інші - до "спеціалізації на зростанні багатства" і стимулювання її розвитку. Якщо в економіці домінують види діяльності першого типу, то навіть при зростанні ВВП країна дедалі глибше поринає в пастку бідності та дедалі міцніше консервує свою відсталість. У цьому разі зростання ВВП є несталим і легко може змінитися падінням економіки, валюта країни часто знецінюється, інфляція зростає, розшарування суспільства за рівнем доходів посилюється, основна маса населення стає дедалі біднішою, і все частіше відбуваються кризи та революції.
2. Існує глибокий вододіл між двома типами економічної діяльності, які визначають долю нації, - бути їй багатою та процвітаючою чи бідною та відсталою. Цей вододіл визначається спроможністю економічної діяльності генерувати спадну або зростаючу віддачу. Спеціалізація країни на діяльності із спадною віддачею веде до пастки бідності, домінування видів діяльності зі зростаючою віддачею виводить країну на спіраль самоприскорюваного зростання добробуту.
Суть діяльності із спадною віддачею (закон спадної віддачі, law of diminishing returns) у тому, що при збільшенні обсягів виробництва відбувається зниження віддачі факторів виробництва або, науковою мовою, зниження граничної продуктивності факторів. Приклад за Райнертом: якщо використовувати дедалі більше тракторів і трудових ресурсів на одному картопляному полі, то після досягнення певного моменту кожен новий працівник або новий трактор вироблятиме менше, ніж попередні. Спадна віддача характерна для видобутку сировини, сільського господарства та переробки з низькою доданою вартістю, тобто для виробництв із активами, що залежать безпосередньо від природи. Країни, які залишаються в пастці спадної віддачі - займаються експортом сировини та змушені імпортувати споживчі товари з високою доданою вартістю, потрапляють у спіраль поглиблення бідності та консервації відсталості.
Чудодійна особливість видів економічної діяльності зі зростаючою віддачею (закон зростаючої віддачі, law of increasing returns) полягає в тому, що розширення обсягів виробництва приводить до зниження питомих витрат і зростання віддачі від додаткових факторів виробництва, тобто до зростання граничної продуктивності праці. Розвиток таких виробництв та експорту їхньої продукції впливає на економіку через розвиток робочої сили, зростання зайнятості та доходів населення, мультиплікативний вплив на інші галузі й стабілізацію валютного курсу, зростання прибутків для власників такого бізнесу й збільшення надходжень до бюджету. Країни, які опанували зростаючу віддачу, створюють потужну основу для запуску спіралі самоприскорюваного зростання.
Такі властивості мають види діяльності з високою доданою вартістю, зокрема, обробна промисловість із конкурентоспроможними технологіями, високотехнологічний сектор, сфера інтелектуальних послуг, у т.ч. IT-індустрія. Наприклад, розробка першого екземпляра комп'ютерної програми коштує дорого, але виробництво всіх наступних копій здійснюється вже з мінімальними питомими витратами, отже, з більшою віддачею.
3. Усі багаті країни розбагатіли тому, що зуміли приручити та поставити собі на службу зростаючу віддачу. Це був той вітер, який допоміг їм перейти від слабкості та бідності до економічної могутності. Десятиліттями уряди та правляча еліта цих країн здійснювали активну промислову політику - засновували, субсидіювали та захищали динамічні галузі обробної промисловості й розвиток технологій. Вони використовували ту саму стратегію - відмовлялися від експорту сировинних товарів та спадної віддачі й розвивали виробництва в тих галузях, де було сконцентровано технологічний прогрес. Саме так діяла Англія, де в 1485 р. зі сходженням на трон Генріха VII зародилася промислова політика. Основи для багатства Європи було закладено з допомогою тих самих принципів: культу мануфактури Джона Кері та промислової політики, описаної в працях Фрідріха Ліста.
Італійський учений Антоніо Серра ще в 1613 р. відкрив "секрет самоприскорюваного зростання", який полягає в одночасному дотриманні таких чотирьох умов:
1) відмова від експорту сировини;
2) активна промислова політика, спрямована на розвиток галузей зі зростаючою віддачею;
3) диверсифікація виробництв зі зростаючою віддачею (це створює ефект мультиплікації, зокрема вибухове зростання кількості робочих місць);
4) підтримка ефекту синергізму зі слабкими економіками: імпорт сировини з цих економік і поставка за експортом на їхні ринки товарів із високою доданою вартістю.
Могутність США розпочиналася з промислової політики відомого міністра фінансів Олександра Гамільтона та стрімкої індустріалізації американської економіки відповідно до рецептів Серра.
Цікаво, що принципи Вашингтонського консенсусу (відкриття ринків, повна лібералізація, жорстка бюджетна економія, тобто неможливість здійснення активної промислової політики) дуже схожі на вимоги для слабких економік, які сприяють виконанню четвертої умови Серра для включення самоприскорюваного зростання сильних економік. У разі виконання цих вимог слабкі економіки стають ще слабшими.
У творців багатства розвинених країн не викликало сумнівів те, що воно створюється шляхом індустріалізації та технологічного прогресу з допомогою оптимального поєднання активної ролі держави й сил ринку. Це ж підтверджується й нещодавніми прикладами економічного дива Сінгапуру та післявоєнної Німеччини. Чиказька економічна школа в теорії закликає до невтручання держави в економіку, при цьому, за свідченням Райнерта, мер Чикаго витрачає мільйони доларів державних фондів на створення інкубаторів для наукомістких виробництв.
Висновок для України полягає в тому, що в галузі економічної політики більш правильним було б слідувати парадигмі досмітівських економістів та успішних практичних стратегій творців сильних економік, а не порадам їхніх забудькуватих нащадків.
Проблема власності та корупція. Часто як аргумент проти промислової політики в Україні наводиться довід про те, що за такої високої корупції на рівні всіх галузей влади грошові потоки, передбачені програмами, не дійдуть до виробництва. Цей аргумент, безперечно, є вбивчим для будь-якої економічної політики. Але, образно кажучи, якщо до теплиці потрапляють шкідники, ми ж не боремося з теплицями, а боремося зі шкідниками. Тут можливий підхід, що базується на комбінації методу Лі Куан Ю з методом зміни мотивації та поведінкових стереотипів, які сформувалися.
Для власників бізнесу в Україні та економіки загалом існує системна проблема, яка складається з кількох елементів:
- процеси приватизації держмайна та придбання інших активів в Україні відбулися з багатьма порушеннями законодавства, що в поєднанні з іншими факторами створює для власників постійну загрозу втрати власності;
- при кожній зміні політичної влади та уряду власники великого бізнесу опиняються під загрозою втратити свої активи та стати об'єктами переслідування або рейдерського захоплення власності;
- під впливом перелічених обставин такі бізнесмени є високо мотивованими йти в політику або мати безпосередній вплив на політиків, щоб захистити свої бізнес і власність. Тобто зростає мотивація для корупційних схем з боку пропозиції фінансових ресурсів;
- власники великого бізнесу та інші, потрапивши в політику й маючи такі властивості мислення та поведінкові стереотипи, як ірраціональна жага збагачення, уже не тільки захищають свій бізнес, а й намагаються відібрати його в інших, тим самим запускаючи новий виток порочного кола бідності для країни.
Усі ці фактори формують кілька сильних поведінкових домінант у середовищі великого бізнесу, що визначають модель розвитку економіки, - низьку мотивацію до довгострокових інвестицій (тому що є невпевненість у збереженні власності), короткостроковість операцій, виведення капіталу, роботу через офшори та ухиляння від сплати податків. На тлі відсутності державної промислової політики це веде до домінування в економіці видів діяльності зі зменшуваною віддачею та розвитку за схемою занурення в пастку бідності: видобуток сировини та низький ступінь переробки→експорт сировини та товарів з низькою доданою вартістю→виведення капіталу→низькі зарплати→імпорт товарів кінцевого споживання→стиснення внутрішнього ринку→консервація слабкої економіки→поглиблення пастки бідності. Можна продовжувати цей ланцюжок далі - зростання соціальної напруги, збільшення ймовірності революції та повалення влади й далі новий аналогічний виток.
Небезпека полягає в тому, що для всіх учасників цього процесу за умов зовнішньої агресії та невгамовних апетитів північного сусіда все може закінчитися дуже погано. Це нагадує сценарій екологічної катастрофи, коли кожен, дбаючи лише про свої особисті інтереси, погіршує екологічне середовище й потім стає нещасною жертвою власної жадібності. Працює універсальний всесвітній закон про повернення до кожного з нас того, що ми посилаємо в цей світ.
Необхідність нового економічного курсу. Потрібен новий економічний курс, потужна конструктивна стратегія, яка дасть енергію зростання та вирішення болючих проблем суспільства.
Слід було б розпочати широкі національні консультації для вироблення суспільного консенсусу та плану системних дій за такими (поки що загальними) напрямами:
1. Розробка оптимального механізму остаточного закріплення прав власності та недопущення нових рейдерських захоплень і переділу власності.
2. Розмежування бізнесу та державної влади, вироблення механізмів для активізації процесу формування соціально відповідального бізнесу та соціально відповідальної державної влади.
3. Зміна економічного курсу для переходу зі стану бідності та відсталості до високотехнологічної економіки на основі системної економічної стратегії й активної промислової політики відповідно до принципів, описаних вище. Це забезпечить вихід із пастки бідності, перехід до спіралі самоприскорюваного розвитку та зростання добробуту для всіх.
4. Розробка стратегії та тактики розвитку фінансової системи як інструменту досягнення цілей нового економічного курсу, економічної стратегії та, в тому числі, промислової політики.