Розгляд законопроєкту про ринок землі у другому читанні очікується в прийдешній четвер. Теоретично в цьому питанні може бути поставлена крапка, а реформи дано старт. Практично все буде залежати від голосування за так званий законопроєкт "про неповернення Приватбанку". Власне "неповерненню" цей проєкт не запобігає, проте істотно його ускладнює, що безумовно не подобається ані І.Коломойському, ані його людям в парламенті. Земля, в даному випадку – розмінна монета. Якщо "приватівський" закон буде прийнятий, то фракція "Слуга народу" відразу позбудеться близько 30 голосів при прийнятті "земельного" проєкту. Знайти резерви теж буде непросто, з найбільш вірогідних – депутатська група "Довіра" і "Голос".
Втім, радіти їх успішним переговорам і голосуванню не варто – аж надто неоднозначний проєкт закону про обіг землі. Все, що треба було змінити у законопроєкті до другого читання, не змінено, зате нові ризики створено. Враховуючи, що попереду ще не менш буремна практична реалізація реформи, вочевидь, успішною вона не буде.
Загалом комітет з питань аграрної та земельної політики начебто розглянув 4018 поправок: для початку "механічно" скоротив їх до 2385, прибравши повтори, а потім - лише до дев'яти, викинувши решту, без будь-яких обговорень. Більшість із зазначених дев'яти поправок - суто технічні.
Для прикладу, перша з поправок уже по суті - це зміна назви законопроєкту. "Щодо обігу земель" замінили на "щодо умов обігу земель". Суттєва новація, особливо зважаючи на те, що земля в обігу взагалі перебувати не може, можливий лише обіг прав на землю.
Друга із суттєвих - більш принципова, бо стосується змін до Земельного кодексу, власне визначаючи, хто може купувати українську землю та в якій кількості концентрувати її. Ця поправка в існуючому вигляді була створена безпосередньо у профільному комітеті, отримавши позначку "враховано редакційно".
Головна стаття Земельного кодексу, до якої вносяться зміни, - про набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення.
Наразі набувачами прав власності на такі земельні ділянки можуть бути громадяни України, юридичні особи України, територіальні громади, держава. Також право власності на ці земельні ділянки може набуватися банками та кредитними установами у процесі стягнення заставного майна.
Відповідно до запропонованої поправки, іноземцям, особам без громадянства та юридичним особам заборонено набувати частки у статутному (складеному) капіталі, акції, паї, членство в юридичних особах (крім банків і кредитних установ), які є власниками земель сільськогосподарського призначення. Але така заборона дійсна лише до дня оголошення рішення референдуму про надання права іноземцям набувати права власності на землю. А як там далі - невідомо.
Звісно, законотворці надають вичерпний перелік тих, кому українська земля не дістанеться у жодному разі. Тут і агресори, і окупанти, і терористи, і невідомі бенефіціари, чи то під українськими санкціями, чи то під контролем FATF. Але всі ми розуміємо, наскільки легко у сучасному світі іноземним бенефіціарам, навіть за цілковитої заборони, відкрити в Україні українську компанію із підставним українським бенефіціаром, який не підпаде під жодні санкції та обмеження. Насправді ніякого захисту від набуття у власність землі іноземцями не існує, - кінцеву бенефіціарність можливо довести тільки тоді, якщо іноземець чи будь-яка особа володіє в юридичній особі часткою більш як 25%, а всіх, хто менше, то гостинно запрошуємо у власники української землі.
Цікавим є те, що за запропонованими поправками до статті 130 не допускається набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення за відплатними договорами у разі відсутності у набувача права власності документів, які підтверджують джерела походження коштів або інших активів, за рахунок яких набувається таке право. Тобто за невідплатним договором, як подарунок наприклад, землю можна отримати без жодних підтверджень походження коштів?
Також не зовсім зрозуміло, на якому ґрунті поправками визначається максимально допустимий обсяг концентрації землі в "одних руках". Як і декларував президент, ідеться про 10 тисяч гектарів. Сукупно як через безпосереднє право власності, так і через участь у юридичній особі.
Змін зазнали також статті 143 і 145 кодексу. Суть змін полягає в тому, що земельні ділянки буде конфісковано у разі, якщо особа, яка відповідно до законодавства зобов'язана відчужити земельну ділянку, не зробила цього у визначений законом строк. Раніше змінами передбачалося примусове припинення права власності на земельні ділянки, а не конфіскація. Конфісковані ділянки продаватимуться на торгах, а отримані гроші виплачуватимуться колишньому власнику за вирахуванням витрат, пов'язаних з їх продажем.
Розуміючи абсолютну спроможність доступу іноземців до української землі, поправками було скасовано пункт 14 перехідних положень Земельного кодексу, який надавав можливість українським юридичним особам за участі іноземців набувати у власність земельні ділянки у разі користування такою юридичною особою земельними ділянками на правах оренди чи емфітевзису та існування юридичної особи не менше трьох років. Зокрема, до 1 січня 2024 року не допускається набуття юрособами, бенефіціарним власником (контролером) яких є іноземці, права власності на сільськогосподарські земельні ділянки. Але вимоги цього пункту не поширюються на випадки набуття у власність земель, які використовують на правах оренди, емфітевзису, за умови, що з моменту державної реєстрації юрособи - набувача права власності минуло не менш як три роки.
Інші поправки мають технічний характер, окрім поправки №3937 стосовно перехідних положень до проєкту закону №2178-10, якою передбачено, що уряд у тримісячний строк з дня опублікування закону повинен розробити та подати парламенту законопроєкт про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо створення Фонду розвитку сільських територій. Фінансуватиметься фонд у тому числі за рахунок частини коштів від продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності. А його кошти спрямовуватимуться на видатки розвитку: інфраструктури, енергозбереження, освіти та медицини у сільській місцевості та реалізацію державних програм розвитку малих і середніх сільськогосподарських товаровиробників.
Також у тримісячний строк уряд повинен буде розробити та затвердити порядок здійснення фінансової підтримки громадян і юридичних осіб (у тому числі фермерських господарств) для придбання земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Зауважте, не лише дрібних фермерів, як було раніше, а всіх - і фізичних осіб, і підприємців, незалежно від розміру.
Загалом, проаналізувавши законопроєкт №2178-10 до другого читання, можна зробити висновок про відсутність у ньому стратегії розвитку аграрної галузі, відновлення та зростання економіки країни, про відсутність національних пріоритетів, про порушення і підміну норм Конституції України.
Навряд чи цей законопроєкт влаштовує українських малих чи середніх виробників, більшість українців чи легальних іноземних інвесторів. Утім, він однозначно влаштовує все те ж вузьке коло осіб, які мають і статки, і відпрацьовані механізми, чекаючи на розпродаж земель. Саме вони на колінах писали цей законопроєкт.
Шансів на його ухвалення без запеклих обговорень насправді небагато з низки причин. По-перше, цей законопроєкт не задовольняє представників іноземних партнерів України, які пильнують за кожним кроком так званої земельної реформи і багато яких запропоновані зміни дивують. По-друге, він не задовольняє мажоритарників "Слуги народу" із політичними амбіціями, адже після його прийняття їм ще доведеться повертатися на малі батьківщини та пояснювати виборцям, як же таке могло статися. По-третє, не голосуватимуть за проєкт і парламентарії - представники іноземних інвесторів, зацікавлених не просто у купівлі української землі абияк через підставні шараги та за офшорні кошти, адже є й такі.