На великий подив публіки, відповідно до офіційної статистики зростання споживчих цін в Україні у 2005 році перевищило закладений у бюджеті цільовий параметр (9,8%) усього на півпроцента. Річний звіт Держкомстату зафіксував інфляцію на рівні 10,3%. Саме час розчулитися з приводу якісного поліпшення життя середньостатистичного українця. Адже виходить, що реальні, тобто з урахуванням середньорічної інфляції, доходи населення зросли більш як на 20%, а соціальні виплати — більш як на 50%.
Багато експертів, мас-медіа і політичних діячів відразу ж поставили під сумнів офіційні показники, хто натяками, а хто й відкрито звинувативши державне статистичне відомство в маніпулюванні цифрами. Та й той-таки середньостатистичний українець традиційно дуже сумнівається в їхній достовірності. І з урахуванням зростання цін на різні види продуктів, промтоварів, енергоносіїв і послуг дуже скептично сприймає розмови про поліпшення свого життєвого рівня.
Де істина? Поставивши собі за мету розібратися в цьому питанні, «ДТ» звернулося до провідних експертів країни в питаннях макроекономіки і державної статистики, направивши, серед інших, запит і в Держкомстат. Сьогодні ми публікуємо точку зору одного з експертів Національного банку України.
Наскільки об’єктивна методологія
визначення інфляції в нашій країні?
Останнім часом у ЗМІ активно обговорюється питання — а чи такий хороший застосовуваний у нашій країні метод вимірювання інфляції. Справді, чому в Україні (як, утім, і в усьому світі) як основний її вимірювач використовується відносна зміна індексу споживчих цін (ІСЦ), яка стосується тільки фіксованого кошика товарів і послуг, а не дефлятор ВВП (ДВВП), який відображає зміну цін усіх товарів і послуг в економіці?
Як визначаються
і чим відрізняються дефлятор ВВП і ІСЦ?
Індекс-дефлятор ВВП — це відношення номінального ВВП (тобто вартості всіх кінцевих товарів і послуг, вироблених усередині країни за період, квартал або рік, у поточних цінах) до ВВП цього ж кварталу/року, але в цінах базового періоду.
Індекс споживчих цін — показник зміни вартості стандартного кошика товарів і послуг, споживаних типовим споживачем, який увійшов до числа опитаних, у різні періоди часу. Зміни ІСЦ за період (місяць або рік) і визначають споживчу інфляцію, або просто інфляцію.
Причин кілька. Перша з них — це оперативність. Як правило, ІСЦ розраховується на місячній основі і не коригується в наступні періоди. Тоді як кінцеве значення дефлятора ВВП обчислюється за квартальними даними з великим лагом — до трьох місяців, тобто дефлятор першого кварталу стає відомим на початку третього і потім кілька разів коригується відповідно до уточнень ВВП.
У Держкомстаті України ведуться два ряди ВВП — на помісячній і квартальній основі. Помісячна оцінка номінального ВВП є оперативною. Номінальний ВВП розраховується на підставі даних про реальні темпи зростання ВВП і зваженого індекс-дефлятора ВВП, який, у свою чергу, визначається за допомогою чотирьох цінових індексів: 1) споживчих цін; 2) цін виробників; 3) цін будівельно-монтажних робіт; 4) цін реалізації сільськогосподарської продукції.
Значення перелічених індексів цін беруться в середньому за період — наприклад, відношення середнього значення індексів цін за січень—листопад до середнього значення індексу за січень—листопад попереднього року. Квартальна оцінка є уточненою. Наприкінці кожного року Держкомстат також переглядає місячні номінальні значення ВВП. Саме відкориговані дані є базою для розрахунку дефлятора ВВП поточного року. Тоді як використання з цією метою офіційних помісячних оцінок номінального ВВП за відповідний період минулого року (без урахування корекцій Держкомстату), як правило, призводить до значних неточностей.
Друга причина — відносна простота і ясність концепції розрахунку ІСЦ.
Спираючись на споживчий кошик, ІСЦ відображає, наскільки купівельна спроможність національної грошової одиниці змінилася з погляду середньостатистичного громадянина. Не йдеться, як у випадку з ДВВП, про досить абстрактну зміну цін усіх доданих вартостей або всіх складових доданої вартості, відтвореної в країні.
Для спостереження за ціновою динамікою економісти використовують обидва показники. Проте існують значні відмінності в методології їхнього підрахунку.
По-перше, ДВВП відображає рівень цін на товари і послуги вітчизняних виробників, а ІСЦ фіксує вартість товарів і послуг, придбаних врахованим колом споживачів з числа фізичних осіб. Грубо кажучи, якщо вартість виробленої і потім проданої ракети «Зеніт» зросла, то ДВВП зростає, а ІСЦ не змінюється, тому що ракети не входять до споживчого кошика. Так само, якщо вартість виробленого в Україні й експортованого з країни металу зростає у зв’язку зі змінами кон’юнктури світових ринків, то змінюється дефлятор ВВП, але не зростає ІСЦ. Хоча, звичайно, наші приклади дещо спрощені: у реальній економіці існують складніші залежності між різними ціновими індексами, і зміна одного з них може впливати на зміну іншого.
По-друге, зміна цін імпортних товарів, які споживаються усередині країни, враховується в ІСЦ, але не враховується в дефляторі ВВП. Тобто, якщо вартість продукції, наприклад, іноземних фармацевтичних фірм збільшується в аптеках України, то зросте ІСЦ, але ДВВП не змінюється, оскільки імпортні ліки, які купує населення, не були вироблені в нашій країні.
Концепція підрахунку номінального і реального ВВП з необхідними коригуваннями малозрозуміла громадськості. Тому для розробки макроекономічної політики, а також вимірювання змін купівельної спроможності населення й уряду центробанки практично всіх країн світу використовують як основний показник інфляції саме індекс споживчих цін. І Україна тут не може бути винятком. Тому обвинувачення на адресу влади, що вона нібито приховує «справжню» інфляцію, які грунтуються тільки на тому, що індекс споживчих цін у 2005 році зріс менше, ніж дефлятор ВВП, некоректні. Інша справа, що кожен ціновий індекс використовується по-різному.
Різниця між цінами наприкінці року
і середніми за рік
(ІСЦ і ДВВП).
Існує певна специфіка розрахунку цінових індексів для показників, котрі характеризують потоки (наприклад, ВВП як вартість вироблених за якийсь період товарів і послуг) і запаси (наприклад, вартість споживчого кошика за станом на початок або на кінець того ж періоду).
Так, зміна вартості споживчого кошика (інфляція) за рік може бути обчислена як відношення вартості споживчого кошика на кінець поточного року до такого ж показника попереднього року. А дефлятор ВВП, приміром, за 2005 рік розраховується в середньому за рік, тобто як відношення середньої ціни вироблених за рік товарів і послуг до такого ж показника 2004-го.
У нашому прикладі ІСЦ відслідковує зміни фіксованого кошика з фіксованими вагами за різні періоди, тоді як ДВВП порівнює рівні цін усіх товарів і послуг, вироблених у країні в поточному і базовому періодах. Зміни індексів будуть близькими, якщо ціни на всі товари підвищуються рівномірно, і можуть значно відрізнятися, якщо ціни однієї групи товарів зростають швидше за інші або зазнають сезонних змін.
Тому для порівнянності дефлятора ВВП і ІСЦ останній індекс необхідно брати в середньому за рік. Так, за даними Держкомстату, дефлятор ВВП за 11 місяців 2005 року порівняно з аналогічним періодом попереднього року зріс на 14,7% і за результатами року не очікується його істотної зміни. При цьому зміна ІСЦ за рік становила 10,3%, а в середньому за рік — 13,5%. Як бачимо, показник ІСЦ у середньому за рік за значенням наближається до дефлятора ВВП. У випадку ж, якщо ми хочемо порівнювати зростання цін зі збільшенням, наприклад, грошової маси за рік, необхідно використовувати порівнянний індекс, котрий порівнює вартість споживчого кошика наприкінці року і попереднього року, а саме — 10,3%.
Основні проблеми
при використанні індексу споживчих цін
Як уже зазначалося вище, методологія підрахунку ІСЦ в Україні спирається на загальноприйняті міжнародні принципи. Її неупередженість підтверджується визнанням індексу інфляції всіма міжнародними організаціями, включаючи МВФ і Світовий банк, які серйозно зацікавлені в об’єктивній оцінці економічних процесів у нашій країні. Рік у рік фахівці цих шанованих організацій використовують держкомстатівський ІСЦ у своїх офіційних публікаціях і дослідженнях. Більш того, протягом кількох років міжнародні експерти самі тією чи іншою мірою брали участь в удосконалюванні статистичної методології, тому вже напевно виявили б можливі відхилення або навмисні перекручування, якби такі існували. Одже, на мій погляд, немає жодних підстав говорити про можливе навмисне заниження інфляції.
Інша справа, що застосовувана методологія має низку об’єктивних недоліків, які характерні не тільки для України. І допитливому читачу варто про них знати.
Про що йдеться? За великим рахунку, про те, що життя не стоїть на місці, і наші споживчі уподобання не є абсолютно статичними.
Найпростіший приклад — взаємне заміщення товарів у споживчому кошику. Усі, напевно, зі свого досвіду знають, як оперативно покупці реагують на відносне подорожчання одних товарів порівняно з іншими. Наприклад, замість свинини, якщо ціна на неї почне зашкалювати, швидко переорієнтуються на курятину. Дуже часто статистика не в змозі враховувати цю рухливість попиту: протягом року або тривалішого періоду питомі ваги обох товарів у кошику не переглядаються. Поява нових товарів також не завжди оперативно знаходить відображення в споживчому кошику. Скажімо, стрімке входження у наш побут як терміналів, так і послуг мобільного зв’язку зовсім не відразу почали враховувати в стандартному наборі відповідних товарів і послуг.
Справедливості заради скажемо, що частково ця проблема вирішується шляхом періодичного перегляду структури кошика. На сьогодні репрезентативна вибірка товарів і послуг, які споживаються населенням і враховуються при визначенні ІСЦ, складається з 270 компонентів.
Підвищення виробниками якісних характеристик уже існуючих товарів приводить до збільшення їхньої вартості (особливо для високотехнологічних товарів: комп’ютерів, побутової електроніки тощо). У ІСЦ це відображається як подорожчання цього товару чи послуги і, як правило, фіксується як збільшення ціни на цю групу товарів протягом усього періоду, аж до чергового перегляду номенклатури і ваг кошика. А фактично йдеться про поліпшення якісних характеристик цих товарів.
В Україні є ще низка чинників, котрі істотно впливають на підрахунок ІСЦ. Наприклад, за нашими оцінками, рівень доходів вибірки респондентів, які беруть участь в опитуваннях, є нижчим за середній по країні загалом. Такий підхід призводить до певного перекручування в питомих вагах споживаних товарів і послуг. Зокрема, питома вага продовольчих товарів у споживчому кошику, котра за офіційними даними перевищує 60%, може бути завищеною (див. рис. 1).
Та усе-таки, незважаючи на всі перелічені вище нюанси, немає жодних підстав, як це роблять окремі економісти і представники ЗМІ, вважати той чи інший ціновий індекс абсолютно достовірним, а інші — помилковими.
США:
комісія з проблем
вимірювання ІСЦ
(комісія Боскіна).
Проблеми визначення об’єктивного рівня інфляції існують у всіх країнах. Їхня актуальність диктується зокрема тим, що обсяги фінансування багатьох урядових бюджетних програм (соціальної допомоги, виплат) розраховуються з урахуванням значення ІСЦ. У цьому сенсі цікавим є досвід того, як статистичні і методологічні проблеми підрахунку інфляції вирішуються у США.
Багато дослідників доводили, що ІСЦ у США щороку показує інфляцію на 0,5—2% вищу за фактичне середнє значення цього індексу в 102—103% за рік. Правильний підрахунок міг заощадити для бюджету сотні мільярдів доларів.
1996 року комісія з вивчення проблем вимірювання ІСЦ (відома як комісія Боскіна) оприлюднила результати тривалої роботи групи авторитетних американських економістів, котрі дійшли висновку, що ІСЦ перевищував фактичне річне зростання вартості споживчого кошика приблизно на 1,1%. Незначна, на перший погляд, різниця мала суттєві наслідки для американської скарбниці. За 12 років (до публікації результатів комісії) держборг додатково зріс на 1 трлн. дол.! А показники економічного зростання і збільшення продуктивності праці занижувались, відповідно, у середньому на 0,75% щороку.
Основні рекомендації для Бюро трудової статистики стосувалися більш повного урахування підвищення якості товарів і оперативного включення у кошик нових товарів і послуг. Також були запропоновані поточні (замість фіксованих) вагові коефіцієнти, які відображали ефект заміщення того чи іншого товару в кошику.
(Джерело: The Wall Street Journal, December 5, 1996).
Чому в Україні зростає інфляція і як НБУ може її стримувати
Основним чинником посилення цінового тиску в 2005 році було, як відомо, різке збільшення, починаючи з четвертого кварталу 2004-го, поточних видатків бюджету на підвищення зарплат, пенсій і соціальних трансфертів при одночасному гальмуванні економічного зростання.
Іншими чинниками інфляції стали цінові шоки на окремих товарних ринках: м’яса, палива, цукру, а також підвищення цін на послуги, регульовані адміністративно.
Кожна товарна група або послуга має певну вагу в споживчому кошику (див. табл.). Наприклад, якщо м’ясо має вагу 10%, а ціна його за рік збільшилася на 40%, то внесок м’яса в річний індекс інфляції становитиме 4%. Тільки чотири продовольчі групи: м’ясо, фрукти, овочі і молочна продукція — дали більш як третину в загальний рівень інфляції 2005 року. Якщо додати ще внесок послуг, тарифи на які регулюються адміністративно, то це становило 60% загальної інфляції.
Низький рівень вузької базової інфляції свідчить про незначну «монетарну складову» у загальному збільшенні індексу споживчих цін. Іншими словами, прискорення зростання цін за рахунок нарощування грошової маси було незначним.
Що таке вузька
базова інфляція?
Цей показник розраховується на основі цін непродовольчих товарів за винятком палива. Він може використовуватися як індикатор імпортованої інфляції (через високу частку імпорту серед непродовольчих товарів), а його динаміка значною мірою залежить від динаміки обмінного курсу. Додаткове включення продуктових товарів (окрім сировини) і послуг, ціни на які визначаються на ринку, дає нам показник широкої базової інфляції, котрий найбільшою мірою відображає зміни сукупного попиту.
Збільшення грошових агрегатів 2005 року відповідало попиту на гроші з боку реального сектора економіки. Особливо коли врахувати значне зниження грошової пропозиції у четвертому кварталі 2004-го.
І хоча загальний індекс споживчих цін за 2005 рік дещо перевищив прогнозний орієнтир уряду (10,3 проти 9,8%), а дванадцятимісячна поточна інфляція (яка вимірюється відносно аналогічного періоду попереднього року) навесні—влітку навіть перевищувала 14%, з другої половини минулого року спостерігалася стійка тенденція до зниження основних цінових показників (див. рис. 2).
Це відбувалося переважно у результаті стримуючої монетарної політики НБУ. Ревальвація курсу гривні в першій половині року, з одного боку, обмежила приплив спекулятивного капіталу, а з іншого — істотно вплинула на уповільнення інфляції. Підвищення курсу гривні до долара США у квітні, за різними оцінками експертів, привело до зниження інфляції за інших рівних умов на 2,5—3%.
Також були підвищені вимоги щодо обов’язкового резервування банків, постійно здійснювалися операції з мобілізації коштів і повернення кредитів рефінансування.
Безсумнівно, успішне придушення інфляції потребує не тільки монетарних кроків НБУ, а й антиінфляційних дій уряду, таких як недопущення «залпових виплат» під час політичної кампанії, створення економічних важелів для збалансування ситуації на окремих товарних ринках і посилення ролі регіонів у подоланні дефіциту товарної продукції. Найважливішим чинником є також збільшення припливу інвестицій з метою відновлення економічного зростання в цілому. Це особливо актуально в умовах підвищення цін на енергоносії.
Чому прогнози бувають помилковими?
Як і в минулі роки, протягом 2005-го прогнозні макроекономічні показники, зокрема інфляції і ВВП, неодноразово переглядалися. Водночас варто зауважити, що прогнози — з тією чи іншою періодичністю — змінюються у всіх державах. Практично неможливо передбачити всі можливі зміни зовнішніх і внутрішніх економічних умов (чинники впливу на економіку), які можуть виникнути після складання прогнозу.
Необхідно також зазначити особливу складність прогнозування в країнах з перехідними економіками, до яких належить й Україна.
Як передумови для макропрогнозу аналітики використовують ті заходи економічної політики, котрі на момент його складання проголошуються владою. Скажімо, уряд збирається стимулювати інвестиції і планує істотне їх збільшення наступного року, або декларує незмінність якогось ряду регульованих ним цін. Але якщо всупереч обіцянкам відбулося значне підвищення цін і тарифів, то й фактична інфляція неминуче відрізнятиметься від прогнозної. Так само, недостатні інвестиції призведуть до нижчих, ніж очікувалося, темпів зростання ВВП.
Другий камінь спотикання точного прогнозу — проблема оцінки впливу людського чинника. Передбачити, як зміниться поведінка людей і їхні очікування, на ділі буває украй складно. На відміну від точних наук, тут неможливо провести експеримент, аби перевірити теорію на практиці.
Зміни очікувань, переваг, тобто те, як загалом люди оцінюють розвиток економічних подій (чи то майбутня інфляція, зміна обмінного курсу або податків і процентних ставок) і залежно від цього будують свою стратегію споживання або заощаджень, прогнозисти-аналітики намагаються трансформувати в кількісні оцінки. Проте на будь-якому прикладі можна побачити, що такі оцінки припускають багато варіантів. Тому будь-який прогноз — завжди лише ймовірна оцінка. Фактично кожен з них у результаті виявляється певною мірою помилковим.
Однак без прогнозування неможливе бодай трохи серйозне як державне, так і бізнес-планування. Аналітики можуть і зобов’язані збирати максимум можливої інформації, опрацьовувати її, належним чином враховуючи як теорію, так і досвід минулого. Дуже важливо також постійно знаходити і пояснювати причини відхилень попередніх прогнозів від фактичних результатів.
Хай там як, не потрібно робити поспішних висновків, вбачаючи в черговому перегляді прогнозних макроекономічних показників недобросовісну гру. І тим більше, у розбіжностях між дефлятором ВВП і індексом споживчих цін шукати якесь злочинне приховування інфляції.
Методологія визначення
індексу споживчих цін
Відповідно до офіційно прийнятого в нашій країні визначення, «індекс споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміни в часі загального рівня цін на товари і послуги, котрі купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів і послуг у поточному періоді до його вартості в базовому періоді».
Методологія визначення індексу споживчих цін в Україні базується на загальноприйнятій у світі, а її відповідність міжнародним стандартам визнано іноземними експертами. Докладно методологія подана на сайті Держкомстату України (//www.ukrstat.gov.ua/).
Спрощено і в загальних рисах методика виглядає так.
Спочатку Держкомстат централізовано визначає єдиний для всіх регіонів країни споживчий набір, на основі якого розраховується ІСЦ. Оскільки склад споживчого набору має відображати і грунтуватися на середньостатистичній структурі витрат населення, до нього повинні входити найбільш представницькі і важливі для споживання домогосподарств товари і послуги.
Для цього здійснюються спеціальні дослідження умов життя домогосподарств і їхніх витрат на придбання товарів і послуг. Набір включає 270 товарів (послуг)-представників, за котрими і здійснюється спостереження за динамікою цін. Він залишається незмінним протягом певного періоду і є відправним пунктом для відбору конкретних товарів і послуг для реєстрації в регіонах. Питому вагу кожного товару (послуги) у споживчому кошику Держкомстат, на жаль, не публікує.
Конкретні товари і послуги відбираються безпосередньо представниками територіальних органів держстатистики, з урахуванням попиту населення на ці товари, присутності їх на споживчому ринку і регулярної наявності в продажу протягом тривалого періоду часу.
Спостереження за зміною цін (тарифів) проводиться у всіх регіонах країни: обласних центрах, містах Києві, Сімферополі, Севастополі та інших адміністративно-територіальних одиницях, відібраних з урахуванням кількості міського населення, а також представництва в соціально-економічному становищі і географічному положенні регіонів і насиченості споживчого ринку товарами і послугами.
Щомісяця реєструється 275 тис. цін на товари і послуги в усіх без винятку регіонах, для кожного з яких питомі ваги товарів диференційовані. На підставі зареєстрованих цін виводяться індекси інфляції по кожному регіону, а потім визначається індекс інфляції загалом по країні.
Реєстрація цін (з урахуванням усіх податків) здійснюється щомісяця з 1 по 25 число, в одні й ті самі числа місяця (з різницею не більш як два-три дні).
Відбір базових підприємств для спостереження за змінами цін здійснюється фахівцями територіальних органів державної статистики. При цьому до спостереження залучаються підприємства торгівлі і сфери послуг усіх форм власності і ринки як розміщені у центральних районах, так і віддалені від центру і різні за розмірами (великі, середні, дрібні). Для забезпечення репрезентативності базових підприємств використовуються дані статистики торгівлі щодо розподілу роздрібного товарообігу і дослідження умов життя домогосподарств стосовно грошових витрат на купівлю товарів і одержання платних послуг за місцем придбання. Структуру відібраних базових підприємств переглядають щороку.
На кожен товар (послугу), за яким спостерігають, заповнюється окремий «Бланк реєстрації цін на споживчі товари і послуги», куди вносяться ціни (тарифи) і детальна характеристика відібраних товарів (послуг), з метою зниження можливості реєстрації цін на товари низької якості.
При розрахунках індексу порівнюється поточна вартість споживчого набору в базисному періоді (чисельник) з базисною вартістю цього ж набору в базисному періоді (знаменник).
Базою зважування є розрахункова структура споживчих витрат домогосподарств, які живуть у містах.