Наявні економічні моделі не відповідають реаліям сьогодення.
Така катастрофічна ситуація склалася через те, що економічні теорії минулого не охоплюють усіх проблем, що існують нині. Вони народжувалися при іншому стані системи. Тому відсутні рішення завдань, не передбачених раніше в економічній науці. Не враховувалася наявність найвищої маневреності при перетіканні між країнами капіталів, трудових ресурсів, технологій, інформації, а також високої частки нематеріальної економіки. Особливо хочеться зазначити наявність глобальної кліматичної проблеми й дефіцит ресурсів. Так далі тривати не може. Ресурси не є нескінченними.
Які наслідки прогалин економічної науки ми бачимо у фінансовому секторі? Фінанси як особливий ресурс мають служити цілям розвитку економіки, однак на сьогодні економіку витягають фінансові "бульбашки" то в одному секторі, то в іншому, будучи нібито фактором зростання. Можна навести приклади несталого економічного становища у світі, сильних і слабких країн. Інститут міжнародних фінансів, створений 180 найбільшими західними банками, повідомляє, що за останні 15 років глобальний світовий борг виріс на 150 трлн дол., у тому числі в першому кварталі 2018-го - більш як на 8 трлн, і сягнув 247,2 трлн дол., або 318% світового ВВП. Загострюю вашу увагу, що за останні два роки підвищення світового боргу на один долар веде до зростання світового ВВП менш як на один долар. За підсумками 2013 р., віртуальний ринок похідного інструменту фондового ринку перевищував світовий ВВП не менш як удесятеро, а ВВП США - щонайменше у 44 рази. Гроші віртуального ринку неможливо відрізнити від реальних у публічних балансових звітах. Зростання похідних цінних паперів, що вийшло з-під будь-якого контролю, не забезпечене товарною масою. Існуюче випередження зростання грошей віртуального ринку над товарною масою погіршує ситуацію.
Які ми бачимо наслідки, що безпосередньо впливають на людину? Для всіх характерна загальна помилка, що має спільне джерело, - надмірне споживання ресурсів і "надвиробництво" забруднення. Якщо в даний момент підтягти країни, що розвиваються, до розвинених за споживанням ресурсів, про що мріють їхні жителі, то для цього знадобляться мінімум чотири планети типу Земля. З доповіді Римського клубу під назвою "Спаплюжена планета": "Якщо людство не адаптується до сировинного дефіциту, воно повернеться на сотні років назад". В ООН щорічне збільшення кількості людей похилого віку назвали "головною бомбою", закладеною під матеріальне благополуччя планети. Тривалість життя людини небезпечно збільшується й тим самим ставить під загрозу сучасну економіку. Я вже не кажу про теорію "золотого мільярда", яка говорить, що для комфортного проживання на Землі природних ресурсів вистачить тільки на один мільярд еліти та один мільярд людей, які їх обслуговують. Поки що ескалація витрачання природних ресурсів і відхилення від максимуму можливостей в ефективності використання ресурсів за відсутності обліку екологічних наслідків збільшують ВВП. Але тільки поки що.
Всесвітня організація охорони здоров'я повідомляє, що близько 92% від загального населення земної кулі живе в районах із надмірним рівнем забруднення повітря. За даними ООН, глобальне потепління щороку завдаватиме світовій економіці збитків на понад 1,5 трлн фунтів стерлінгів до 2030 р. У половині країн при потеплінні на 2℃ унаслідок господарської діяльності людини відбудеться від'ємне економічне зростання. ВВП на душу населення впаде в середньому на 13%. І при цьому економіка підштовхує людство витрачати ресурси у великих, неприборканих обсягах до повного виснаження планети, тому що це дає більший прибуток, ніж економія ресурсів. За цих умов у цивілізації немає майбутнього.
Напрошується твердження, що стара економічна модель працює сьогодні проти своєї суті й веде до необоротних негативних наслідків для людства, - криза 2008-го це підтверджує. Однак її не буде відкинуто, допоки не з'явиться нова теорія. Для вирішення таких проблем і створення нових можливостей необхідне створення нових властивостей системи управління, які підкріплені економічною теорією та поєднують розрізнені ініціативи в єдине ціле.
Поради бувають різні
Дбаючи лише про свої національні інтереси, будь-яка держава зіштовхується з інтересами інших держав. При виході з ситуації, що склалася, необхідно усвідомити питання: чому розвинені країни не рекомендують країнам, що розвиваються, тих стратегій, які так добре їм послужили? Відповідь криється у висловлюванні німецького економіста Фрідріха Ліста: "Це дуже поширений хитрий прийом: коли хтось досягає вершини величі, він вибиває сходи, якими піднявся, щоб позбавити іншого засобу піднятися слідом за ним". А також в умовиводі норвезького економіста Еріка Райнерта: "Багаті країни схильні нав'язувати бідним країнам теорії, яких вони самі ніколи не наслідували та, найшвидше, ніколи не наслідуватимуть". Тому, на думку Е.Райнерта, не варто дивуватися, що постулати про основну роль лібералізації, приватизації, відкриття ринків, скорочення ролі держави до мінімуму - це повна протилежність тим практичним стратегіям, які використали США, Англія та інші європейські країни, коли здійснювали перехід від бідності до процвітання. Історія економіки дає нам наочні приклади механізмів досягнення величі рядом країн.
Бажаючи знайти вихід, звернемося до ще одного авторитета в економіці. Професор у Школі бізнесу Гарвардського університету Клейтон Крістенсен звертає увагу на "підривні інновації", тобто зміни в сфері технологій, товарів, послуг, які створюють нові ринки та руйнують старі. Наше суспільство сфокусоване на поступовому підході до розвитку економіки та не приділяє уваги стрибкоподібному, за якого незначні витрати ресурсів матимуть глобальні впливи. Передбачення моделі стають безглуздими. Наприклад, наприкінці 70-х років минулого століття казали про виснаження срібла на планеті, бо його інтенсивно використовували у фото- і кіноплівці. Однак згодом було винайдено запис, що не потребує срібла. У 1998 р. у фірмі Kodak було 170 тис. співробітників, і фірма продавала 85% усього фотопаперу у світі. Протягом кількох років вона збанкрутувала. Причина - практична реалізація цифрових технологій. Дні корпорацій добігають кінця. Політолог і колишній виконавчий директор Світового банку Наїм Мойзес пише про проведене у 2010 р. дослідження, яке виявило, що за 20 років імовірність "корпоративного краху" підвищилася з 20 до 82%.
Системне мислення - складне завдання в бюрократичному середовищі, тому що концептуальні ідеї, узгоджені в міністерствах і вище, вироджуються в деталі нескінченних звітів, досліджень, оцінок, мета яких стає дедалі більш туманною. Держава не знає про ситуацію окремої людини або фірми так само добре, як це відомо їм самим. Необхідно розуміти, що всі компанії в усіх галузях працюють із певними обмеженнями, - такий закон організаційної структури, вважає Клейтон Крістенсен. Найчастіше кажуть про те, що треба зробити, а важливіше визначитися, як зробити. Виправивши відхилення в економіці, ми наповнимо її смислом при реалізації нового цілісного підходу. Пропонується практична реалізація нового еволюційного алгоритму, що приводить до досягнення нових властивостей системи. Для цього необхідно розширити межі застосовуваних в економіці рішень, не змінюючи суті людської природи більшості. Потрібні інший спосіб мислення та відхід від панування наявної логіки. Важливо враховувати наявне ущільнення подій. У цьому прискорюваному світі невеликі групи, стартапи, стали мати величезні переваги над корпораціями.
Самогубство суспільства споживання
Існують практичні механізми для багаторазового прискорення економічного прориву, що в рази перевищує темпи зростання економік США та країн Європи. Практичну реалізацію цих механізмів підтверджено розробленою теоретичною базою - новою доктриною "Економія ресурсів як спосіб розвитку". Точка опори якої - розроблена мною асиметрична узгоджена економіка (АУЕКО). Усі описані раніше проблеми та протиріччя: суспільні, економічні, екологічні, мають один корінь і ліквідовуються єдиним комплексним рішенням. Левову частку нинішньої економічної науки присвячено вивченню питання споживання (розподіл грошей між продуктами та послугами, вибір між конкурентами, імідж бренду), а саме виробництво залишається на другому плані. Ринок споживання в цей час є двигуном економічного зростання (першопричина). А економіка вторинна. Що, коли на перший план поставити саме виробництво та організацію мережі управління виробництвами? А також створити внутрішнє джерело фінансування, що дає змогу оплачувати основні витрати з упровадження нових технологій, які сприяють відмові від використання викопного палива? З'являється можливість вибудовувати систему, адаптовану до зовнішніх умов і невідновлюваних і не повністю відновлюваних ресурсів. Виходять ефекти в рази більші, і при цьому витрачається в рази менше. Потенціал, закладений у роботі, приводить до рівноваги між матеріальним і духовним в економіці, утворює позитивний зворотний зв'язок між усіма елементами господарювання.
Природа підприємництва не змінюється, змінюється лише політичне середовище. Тому держава зобов'язана спрямувати стимул підприємця "заграбастати" у русло економічного розвитку. А також реалізувати довгострокове співробітництво та стратегію, коли кожний намагається зробити краще для себе, роблячи краще для інших. Ми працюємо в системі одноконтурної загасаючої економіки. Але силу, яка обмежує розвиток економіки, реально перетворити на причину її зростання. Для цього необхідно запустити двоконтурну економіку. Працюючи як одне ціле, перший контур є джерелом розвитку другого контуру, а другий контур є джерелом розвитку першого. Досягається досконалість різноманітного еволюційного точно розрахованого процесу через єдину взаємодію економічних шкіл, які доповнюють одна одну. Тут протиріччя цих шкіл перетворюються на двигун розвитку та являють собою єдність в управлінні. Таким чином, забезпечується системне експонентне зростання і стабільність економіки. Економіка стає первинною.
Що менше, то більше
Задумане реалізується через місцеве самоврядування, яке візьме на себе функції практичного забезпечення територіальної громади енергетичними ресурсами. Місцевому самоврядуванню законодавчо дозволено економію фінансів і заборонено одержання прибутку, що змінює мотивацію подальших економічних процесів. Місцеве самоврядування створює ринок з економного витрачання ресурсів. Цей ринок стає конкурентом до діючого ринку, який прагне до масштабності використання ресурсів, усуваючи відхилення від максимуму можливостей в ефективності використання ресурсів. Реалізується доктрина "Економія ресурсів як спосіб розвитку". Завдяки цьому стимули збільшення прибутку шляхом максимізації витрачання ресурсів (у т.ч. фінансових) переростуть у стимули збільшення прибутку шляхом мінімізації витрачання ресурсів, у тому числі й тарифів. Тобто фактично мотивація змінює вектор на протилежний. При цьому розкриваються величезні джерела внутрішніх інвестицій, і відбувається заміщення значення основних фондів інтелектом.
Однак потрібні інструменти, при яких органи місцевого самоврядування не лише мають фінансову самодостатність, а й є власниками енергетичних ресурсів, діючого обладнання, що забезпечує потреби бюджетних організацій і територіальної громади. І ці інструменти дають імпульс для розвитку ефективного виробництва засобів маловитратного виробництва. Це відкриє додаткові можливості реалізації передового технічного розвитку. Змінить психологію економічного процесу. Тепер розвиток комерції одночасно протидіятиме глобальному потеплінню. Бізнес більше зароблятиме на мінімізації витрачання ресурсів, що виправить ситуацію, коли ресурси планети використовуються у більшій кількості, ніж існує можливість їхнього відновлення. Додаткове навантаження на ресурси через збільшення чисельності населення Землі та зростання номінального ВВП держав поглиблює проблему.
Наприклад, сьогодні керівнику теплопостачального підприємства економічно вигідне підвищення вартості палива (у структурі собівартості на нього припадає приблизно 70%), а також збільшення обсягів реалізованої продукції, тому що це підвищує чистий прибуток його підприємства. Місцевому самоврядуванню, безприбутковій організації, надзвичайно важливо забезпечити комфортні умови проживання для населення своєї території при мінімальних витратах енергоносіїв, тому що їхня економія осідає в бюджеті. Ця економія у вигляді вивільнених фінансів, які раніше витрачалися на закупівлю цих ресурсів, і є джерелом внутрішніх інвестицій.
Двигуном нової фінансово-економічної системи буде нагромадження та концентрація капіталу зі знайдених джерел внутрішніх інвестицій за рахунок зниження витрачання ресурсів. Ці інвестиції є іншою формою того, що ми розуміємо під терміном "реальна інвестиція". Вона безповоротна та безвідсоткова, спрямована на створення та реалізацію інновацій, які працюють тільки на збільшення капіталу через подальше зниження собівартості продукції. Мета такої інвестиції полягає в одержанні річної економії ресурсів у більшому обсязі, ніж спрямовані на ці цілі гроші. Ці інвестиції спрямовуються на збільшення обсягу самих інвестицій.
Мережа стартапів, що розвивається та фінансується місцевим самоврядуванням із джерела циклічної внутрішньої інвестиції, завдяки новому ринку буде фундаментом для створення експонентного уряду, що й закладено в запропонованій до практичної реалізації програмі, яка несе мультиплікаційний ефект. Пропонуються самостійне створення нових технологій і методологія управління "підривними технологічними змінами". Наприклад, у США найрентабельніший продукт - інтелектуальний. Україна може стати для наступних поколінь засновником стандартів, які тягнуть за собою вищу рентабельність.
Тепер держава разом із муніципалітетами управлятиме економікою країни. Раніше оплачувані ресурси, які витрачалися "на вітер", тепер є джерелом внутрішніх інвестицій. Змінюється поведінка капіталу, який раніше вважав, що реалізація ресурсозберігаючих технологій зменшує споживання, отже, і прибуток. Народжується конкуренція зі зниження питомих витрат між монополіями, ринками стартапів і кооперацією. Далі на базі економії ресурсів як способу розвитку створюється індустрія, що органічно поєднуватиметься з мотивацією та поведінкою людей усього необхідного для успішної реалізації проекту ланцюжка учасників.
Для цього, завдяки створеному джерелу внутрішніх інвестицій, у кожній області створюються нові підприємства. Вони будуть джерелом створення нових робочих місць, сприятимуть розвитку відповідної галузі країни, міжгалузевому розвитку малого та середнього інтелектуального бізнесу. Тобто промисловість адміністративно-територіальних одиниць створить місцевий і державний виробничий капітал і ефективнішу промисловість країни. Залучаються "підривні" інновації в сфері технологій, які створюють нові ринки завдяки реалізації не існуючого раніше попиту, замість того, щоб конкурувати на насичених, але малоприбуткових ринках.
На виході ми одержуємо зрослу усталеність системи, взаємодію між концепцією державного управління та концепцією, орієнтованою на вільну торгівлю. Перша концепція має вихід за межі загальноприйнятого попиту при відсутності конкуренції. Вона реалізується в першому фінансовому контурі, який використовується для розвитку як стратегічних галузей народного господарства країни в цілому, так і громадянського суспільства. Тут державне втручання та внутрішні інвестиції в стратегічні інновації - ключ до вирішення проблеми. Друга концепція працює в другому фінансовому контурі. Розподіл фінансових потоків знімає протиріччя між АУЕКО та більшістю економічних напрямів при реалізації їхніх сильних складових.
Завдяки місцевому самоврядуванню та першій концепції створюється чимало інтелектуальних центрів управління єдиного завдання зі створеними усталеними стимулами до розвитку, що дозволить державі управляти ідеями й дасть можливість концентрувати знання для їхньої практичної реалізації.
Практичні дії з коригування економічної системи автоматично приведуть до організаційної інновації в місцевому самоврядуванні та трансформуються в концептуальну модель управління державою. У міру прискорення розвитку технологій масштабуватимуться організаційні структури, прискориться управління, пройде підготовка до експонентних технологій та розвиватиметься спроможність до багатьох завдань. Це стимулює уряд генерувати, збирати, розподіляти та використовувати ідеї, заміщати основні фонди інтелектом, дозволить перейти до нової технологічної революції. Я назвав би таку систему управління, аналог якої відсутній, єдиною мережею експонентного уряду.
Виникають сконцентровані базовий фінансовий, виробничий і людський капітали, які спрямовуються на інвестиційно-інноваційну діяльність, сфокусовану на економію ресурсів, тобто на заходи з реалізації ноу-хау, які поповнюють джерело внутрішніх інвестицій, що підтримує циклічний порядок. Відбувається невідворотне утворення взаємозалежної мережі малих кремнієвих долин зі швидким масштабним тиражуванням найкращих розробок по всій країні, із симбіозом взаємного управління. Створюється модель оптимізації управління мікроекономікою регіонів і далі макроекономікою держави через неминучий баланс між ринковою економікою та контролем уряду, який завдяки місцевому самоврядуванню динамічно адаптує свої функціональні форми діяльності до швидко змінюваних умов.
Уряд створює індустрію, яка базується на економному використанні ресурсів. Задовольняються природні потреби в скасуванні монополії на ресурси, що приводить до задоволення біологічних, соціальних і далі інтелектуальних потреб, забезпечуючи більшості регулярний доступ до основних ресурсів.
У результаті знімаються перешкоди в декларації та здійсненні "української ідеї", яка буде загальноприйнятою суспільною цінністю та орієнтиром у світі. Обмеження глобального потепління йтиме рука об руку із забезпеченням більш сталого та справедливого суспільства. Долучившись першою до реалізації такої програми, Україна має можливість не тільки вирішити проблеми своєї економіки та максимально задовольнити прагнення населення, а й стати світовим лідером у справі перетворення економік і суспільств, які розвиваються та розвинені. А також дати ключ до вирішення економічних проблем, на які у світового співтовариства немає відповідей.