Рано-вранці у вівторок мені подзвонив герой однієї з «пенсійних» публікацій семирічної давності. А ви знаєте, з металом у голосі запитував він, скільки в країні судових позовів із приводу перерахунку пенсій? І що вся мільйонна махина позовів звалилася на апеляційні судові інстанції, де тепер черга на багато років.
Не подіяли жодні аргументи про те, що в Пенсійному фонді банально бракує грошей (як і в бюджеті загалом, бо сьогодні кожна п’ята гривня держфінансів іде на пенсійні потреби). Слово за словом - і від гнівних заяв про зневагу до інтересів мільйонів пенсіонерів розмова перейшла на особистості, а потім і геть у слизьку площину - «брати вила й виходити на вулицю».
На жаль, у системі координат сучасної України проблема справедливого перерахунку пенсій не має рішення, яке задовольнило б і «низи», і «хранителів бюджету». «Забрати силою» як останній аргумент у «діалозі» з владою, на жаль, перестав бути екзотикою.
І якщо навіть 1,5 млн. громадян, які перебувають у «судових» відносинах із Пенсійним фондом, швидше за все, не вийдуть на вулиці через свій похилий вік і, хоч як боляче це усвідомлювати, тенденцію до «фізичного вибуття», то це не означає, що на зміну їм не прийдуть молодші когорти співвітчизників, які не бажають терпіти ні злиденні зарплати в освіті та закриття шкіл, ні розвал у медицині.
Який зв’язок між освітою і пенсіями? Дуже простий. Відповідно до Державного бюджету на 2011 рік, майже 60 млрд. грн. бюджетних коштів буде витрачено на пенсійні цілі, зокрема на покриття дефіциту Пенсійного фонду - 17 млрд. грн. Але це, як неодноразово наголошував віце-прем’єр-міністр соціальної політики Сергій Тігіпко, - тільки за умови запуску пенсійної реформи, на який очікували в першому кварталі.
Пенсійну реформу в першому кварталі не запущено, і перспективи на рік незрозумілі. Можливо, завдяки запровадженню єдиного соціального внеску з єдиноподатників, ліквідації пільг щодо сплати внеску підприємствами вугільної галузі дефіцит ПФ до кінця року все-таки не вискочить за межі 17 млрд. Проте вже сьогодні зрозуміло, що, не провівши через ВР до 1 квітня пенсійного закону, Київ порушив одне з найважливіших зобов’язань перед Міжнародним валютним фондом, тож кредитування по цій лінії зупинять.
Звичайно, фактична відмова від кредитів МВФ не б’є безпосередньо по бюджету й бюджетниках (спрямування нових траншів на покриття його дефіциту не планувалося), однак фінансову ситуацію загалом серйозно погіршить. Зокрема й умови, на яких Україні доведеться позичати на фінансових ринках, повертати борги і сплачувати за відсотками. Адже суми набігли немаленькі: за оцінками НБУ, 2011-го обслуговування та погашення лише державного боргу обійдеться в 53 млрд. грн., боргів комерційних структур - у 40 млрд. дол.
Тож «зайвих грошей» - чи то на медицину, чи то на підвищення зарплат учителям, чи то на назрілі-перезрілі реформи в житлокомунгоспі - у скарбниці не очікується. Тут хоч би додержати пристойності та виділити (чи не надто урізати) передбачене бюджетним законом фінансування.
Звичайно, після схвалення ВР рекомендацій парламентських слухань щодо пенсійної реформи, одним із найважливіших пунктів яких є відправлення на доопрацювання в Кабмін ущент розкритикованого законопроекту №7455, багато тисяч громадян зітхнуть із полегшенням. І передусім - жінки 1956 року народження, яким от-от виходити на пенсію. До останньої миті були терзання: збільшать/не збільшать пенсійний вік; змінять порядок нарахування пенсій; підвищать нормативний стаж?
Тепер більш чи менш упевнено можна сказати: жінкам 1956 року народження пощастило. Але це аж ніяк не означає, що країна може собі дозволити взагалі відмовитися від ідеї підвищення пенсійного віку для жінок і від інших болючих заходів. І що більше ми відкладатимемо «лікування», то болючішою буде «операція». За повідомленнями російських ЗМІ, в РФ нині розглядають пропозиції про підвищення пенсійного віку і для чоловіків, і для жінок до 63 років.
«Реформа не зробить усіх одразу багатшими, але відмова від неї зробить усіх гарантовано біднішими», - каже директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, академік НАН України Елла Лібанова.
Можна, звісно, спробувати пошукати манівці і не вдаватися до звичайних для пенсійних реформ методів. Один із профспілкових лідерів під час дискусії з пенсійних проблем договорився до того, що в країні треба лишень створити 10 млн. робочих місць. Тоді, мовляв, і проблема наповнення Пенсійного фонду вирішиться, і людей із тіні буде виведено.
Профспілковий діяч делікатно промовчав про те, скільки коштує в Україні створення одного робочого місця. А коштує воно, за найскромнішими підрахунками, не менш як 5-7 тис. дол. Створення торік робочих місць за рахунок коштів соцстраху обходилося в середньому 128 тис. грн. (близько 16 тис. дол.) за кожне. Та навіть коли брати нижню планку, то 10 млн. робочих місць потягнуть на
50 млрд. дол.
А хто на них працюватиме? Хіба що китайців запросимо?
Я веду до того, що будь-який компенсаторний захід легко задекларувати, але складно зреалізувати. Що вже демонструє розпочата цього тижня акція з легалізації робочих місць.
Мета, звичайно, блага і правильна. Але щоб вона стала досяжною, щоб роботодавець не втратив інтересу до бізнесу, крім адміністративних заходів, знадобиться «дрібничка» - знизити рівень неофіційних податків. Читай - подолати корупцію...
«Вважаю, що ті, хто сьогодні здійснює зовні благородну ідею легалізації праці та заробітних плат, не враховують трьох можливих наслідків, - каже президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер. - Спочатку підприємці спробують адаптуватися (зокрема і шляхом обходу обмежень), якщо не вийде - підуть у тінь. Якщо й це не вдасться, третім кроком стане вихід із бізнесу».
Причому для малого бізнесу третій варіант більш імовірний - через скромніші його можливості, ніж у великого, на який «заточено» низку останніх законодавчих рішень, із Податковим кодексом включно.
Усе в економіці тісно пов’язане. Тож, можливо, перш ніж реформувати, сім разів усе в комплексі обміркуємо й прорахуємо?