Водночас він рекомендував національним академіям наук ураховувати Цілі під час визначення напрямів наукових досліджень. За своєю суттю цей указ є дороговказом для всієї України на шляху перетворення на сучасну розвинену країну, орієнтовану на людей і розв'язання їх проблем. І це, якщо неформально, передвісник зміни в Україні в цілому ділової культури та наближення її до тієї, що притаманна сучасним розвиненим країнам.
Ділова культура як фундамент сталого розвитку
Ділова культура сучасного світу відображена в 17 глобальних Цілях сталого розвитку ООН, які вже адаптовано до умов України. На ці Цілі мають бути орієнтовані всі українські організації, підприємства й установи. Однак у підході, який закріплено указом №722/2019, до впровадження Цілей залучено лише органи виконавчої влади та певною мірою національні академії наук. Це добре, але недостатньо. Адже основними суб'єктами забезпечення сталого розвитку України є її організації. Саме від них у результаті залежить забезпечення сталого розвитку всієї країни, а вони залишилися поза увагою. Це перша проблема.
Одночасно ООН прийняла 10 Принципів корпоративної соціальної відповідальності, які визначають, "якою має бути організація", щоб досягати Цілей. Але ці Принципи взагалі не знайшли відображення в указі №722/2019, і це вже друга проблема.
Цілі та Принципи - це зовнішні загальні установки, орієнтири, маяки, які визначають лише напрям, чого прагнути та якими для цього слід бути. Але щоб організації враховували їх у своїй повсякденній роботі, а не тільки епізодично, Цілі і Принципи мають бути локалізовані та подані у вигляді конкретних заходів, які організаціям доцільно передбачати в процесі планування свого розвитку. До речі, таку локалізацію могли б здійснити національні академії наук.
Крім того, ділова культура базується перш за все на системах менеджменту (СМ) організацій. І щоб Україна стало розвивалася, потрібно локалізовані Цілі і Принципи імплементувати до цих СМ. Але саме тут ми і стикаємося з однією із ключових проблем України.
Системи менеджменту: сучасний світовий тренд
Усі наші як успіхи, так і негаразди - результати управлінських рішень, що приймаються на всіх рівнях влади. В сучасному світі ефективність таких рішень забезпечується сучасними СМ, які включають дві складові: систему управління і, так би мовити, поведінкову систему як сукупність цінностей і напрямів розвитку організації. В умовах насиченого ринку конкурентоспроможність забезпечується вже не товарами, а системами менеджменту. При цьому, якщо при дефіциті норми стандартів є обов'язковими і визначають максимальні вимоги, то в умовах насиченого ринку такі норми добровільні, і це лише мінімальні вимоги. Сказане справедливо як для стандартів на продукцію, так і для стандартів на СМ.
У світі вже багато десятиліть узагальнюється досвід організацій-лідерів і формуються методи його поширення. Це робиться переважно за трьома основними напрямами: виокремлення найкращих ділових практик (бенчмаркінг), прийняття стандартів на цільові системи менеджменту, формування моделей ідеальних організацій. Серед фахівців уже тривалий час ведуться дискусії, що є більш пріоритетним: застосовувати міжнародні стандарти на цільові СМ, керуватися моделями досконалості чи сконцентруватися на освоєнні найкращих практик. Але найбільшої ефективності досягають при спільному і комплексному застосуванні всіх трьох підходів. Доповнюючи і підсилюючи один одного, вони можуть забезпечити для організації найбільший ефект.
Відомо, що в останні роки світ почав змінюватися особливо швидко. І, відповідно, змінюються вимоги глобалізованого насиченого ринку. Якщо ще вчора для збереження конкурентоспроможності достатньо було якісно виконувати задокументовані процеси і досягати стабільного виробництва якісної продукції відповідно до вимог чинної документації, то сьогодні цього вже замало. На форумі EFQM, що відбувся у Мілані в серпні 2016 р., лідери найбільш просунутих компаній світу стверджували, що в умовах розвитку четвертої промислової революції операційної досконалості, якісного виконання процесів, стабільного виробництва якісної продукції вже недостатньо для сталого успіху на глобальному насиченому ринку, вже недостатньо також тільки виконувати вимоги зацікавлених сторін тощо.
А на запитання "що ж робити?" можна було почути: прагнути не лише задовольняти вимоги споживачів, а й викликати їх захоплення; не тільки залучати персонал до вдосконалення, а й бути для нього джерелом щастя і гордості; не лише займатися корпоративною соціальною відповідальністю, а й активно вибудовувати майбутнє, в якому організація могла б стало розвиватися; не тільки будувати гнучкі СМ, але й визнати неминучість непередбачених змін і будувати системи, які є стійкими до них.
На думку світових гуру, менеджмент майбутнього має служити найвищим цілям і концентруватися на вирішенні соціально значущих, благородних завдань. Вбирати в себе ідеї спільноти і громадянства. Забезпечувати не тільки ефективність, але й пристосовність, інноваційний розвиток, натхнення і соціальну відповідальність. Виключити страх і спиратися на довіру, стимулюючи обмін інформацією, висловлювання думок, прийняття на себе ризику. Перетворити вироблення стратегії на процес, що постійно розвивається. Менеджмент майбутнього передбачає, що лідер - це архітектор соціуму, який забезпечує можливості для співпраці, творчості, інновацій. А контроль повинен більшою мірою здійснюватися через спостереження з боку колег і самодисципліну.
Системний менеджмент - ключова функція, яку Україна загубила
Якщо в усьому світі системному менеджменту приділяють дедалі більше уваги, то в Україні у цій сфері все навпаки. Саме тому на сьогодні переважна більшість організацій бізнесу, як і публічного сектору, зокрема органів влади, використовують застарілі малоефективні системи управління, що не забезпечують досконалості та конкурентоспроможності в умовах глобального насиченого ринку та не пристосовані для імплементації в них Цілей і Принципів. Навіть ті організації, які удосконалюються на засадах міжнародних і національних стандартів на СМ, мають типові недоліки, а саме: переважно створюють окремі ізольовані цільові СМ на базі стандартів, які не узгоджені між собою, не інтегровані у загальну СМ організації та не охоплюють усіх її цілей; майже не застосовують сучасних методів і інструментів підготовки управлінських рішень, які практикують просунуті компанії розвинених країн; запроваджують СМ у багатьох випадках формально, без зміни застарілої ділової культури на сучасну, притаманну просунутим організаціям. Спробуємо розібратися, чому так сталося.
Коріння наших сучасних проблем криються в нашому минулому. При тотальному дефіциті, в якому понад 70 років формувалась Україна, конкуренції не було апріорі. І організаціям достатньо було мати спрощені системи управління, які були орієнтовані лише на кількість продукції, - чого ми і навчилися. Коли ж Україна опинилась в глобалізованому насиченому ринку, досвіду і фахівців із системного менеджменту вона практично не мала. Все, що стосувалося систем управління, а відтак, і менеджменту, асоціювалося з Держстандартом (що для нього не властиво), який до цього часу переймався системами управління якістю. Тож функцію щодо сприяння розвитку в країні системного менеджменту не було покладено на жоден інший орган влади.
У 2002 р. Держстандарт, не розібравшись у проблемі, розробив Концепцію державної політики у сфері управління якістю продукції, яку затвердив Кабмін. Ця концепція призвела до плутанини і заклала в Україні засади для неадекватного розуміння щодо сучасних СМ. Об'єктом концепції хибно було визначено не "якість продукції", а "управління якістю". Щодо якості продукції, то тут за межами політики залишилися традиційні: нормування її якості, метрологічне забезпечення, технічне регулювання, ринковий нагляд, захист прав споживачів тощо. Водночас під "управління якістю продукції" підвели інші цільові системи менеджменту (які взагалі не мали стосунку до якості продукції) тільки тому, що по них також приймалися міжнародні стандарти.
Відповідно до згаданої концепції українська вища школа почала здійснювати неадекватне навчання в частині якості, системного менеджменту і ділової досконалості. Так, у спеціальності "Якість, стандартизація та сертифікація" під якістю продукції також почали розуміти й управління якістю. Крім цього, сюди почали додавати цільові системи менеджменту, властиві насиченому ринку, на які приймалися міжнародні стандарти, але які не мали стосунку до якості продукції: "екологічний менеджмент", "менеджмент виробничої безпеки", "менеджмент енергоефективності" та ін. Одночасно із спеціальності "Менеджмент" питання щодо цільових СМ були практично виключені. Це призвело до того, що вища школа випускає менеджерів, недостатньо підготовлених для забезпечення успішності компаній в умовах жорсткої конкуренції. А фахівці, які навчаються за спеціальністю "Якість, стандартизація та сертифікація", не спроможні ефективно удосконалювати СМ компанії в цілому через відсутність базової підготовки з основ менеджменту. І це стало однією з основних причин некомпетентності керівників і фахівців, зокрема в українській економіці.
Через це до сьогодні в Україні питання системного менеджменту ще не закріплені за жодним органом влади. Відповідно, вони не знайшли відображення в жодній державній політиці та стратегії розвитку України. В уряді відсутнє розуміння щодо сучасного системного менеджменту і світових процесів у цій сфері. Ці питання залишаються для нього білою плямою. Унікальні пропозиції та матеріали, які протягом двох десятиліть професійна громадськість спрямовує до уряду, залишаються практично без уваги. Їх спускали спочатку у Держстандарт, для якого були "незрозумілі", а після ліквідації Держстандарту - у відділ державного ринкового нагляду департаменту розвитку підприємництва та регуляторної політики Мінекономіки. У відділ, який до цієї ключової для України проблеми також не має жодного стосунку. У відділ, де в принципі не розуміють, що з цими пропозиціями і матеріалами робити, а тому їх просто утилізують. Хоча управління для управлінців є головною функцією, а вся влада - це і є управлінці.
І доводиться констатувати, що на сьогодні в Україні неадекватне розуміння і ставлення до системного менеджменту збереглося і в уряді, і в ЗМІ, і в бізнесі.
Раніше вже були спроби на рівні держави вирішити зазначені проблеми. Це: постанова КМУ №614 "Про затвердження програми запровадження системи управління якістю в органах виконавчої влади" (2006); резолюція комітету промислової політики ВРУ з питань якості, досконалості і системного менеджменту (2010); рішення семінару-наради представників органів виконавчої влади (ОВВ) України з питань ділової досконалості та якості (2013); чотири доручення КМУ щодо врахування органами виконавчої влади резолюції 10-го Всеукраїнського з'їзду якості (2017); рекомендації Інституту модернізації змісту освіти МОН для закладів вищої освіти України з питань удосконалення підготовки фахівців за спеціальністю "менеджмент" (2017). Але через часту зміну влади і необізнаність із проблемою нових керівників і фахівців прогресивні починання жодного разу не були доведені до логічного завершення і скасовувалися. З часом біла пляма щодо системного менеджменту перетворилася на одну із ключових проблем України, яка призводить до утворення чорної діри, що поглинає наші можливості і досягнення.
* * *
Від кого насамперед залежить поширення філософії системного менеджменту в основних сферах діяльності України? Щодо державної служби, то це, безумовно, Національне агентство з питань державної служби, яке відповідає за вдосконалення вітчизняних ОВВ та їхнє сприяння вдосконаленню організацій у своїх сферах управління. Щодо економіки це Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, яке в державні політики розвитку промисловості та МСП, підвищення конкурентоспроможності тощо має включити положення про сприяння руху за ділову досконалість у вітчизняній економіці. А щодо освіти це Міністерство освіти і науки, яке повинне відобразити в державній політиці розвитку освіти положення про істотне поліпшення підготовки за фахом "менеджмент", що необхідно для забезпечення ОВВ і бізнесу фахівцями, які розбираються в особливостях побудови та застосування сучасних систем менеджменту. Саме від цих трьох органів виконавчої влади найбільшою мірою залежить те, яке ставлення до системного менеджменту формується в Україні, зокрема, в ОВВ і суб'єктів економічної діяльності. Але одному з існуючих або новоствореному ОВВ потрібно надати статус центрального органу влади, відповідального за стан справ у сфері системного менеджменту в масштабах країни. При цьому загальна політика в цій сфері має перебувати в полі зору перших осіб держави й формуватися за їх особистої участі. Адже системи менеджменту - це мозок держави.
Учасники Форуму "Дні якості в Україні 2019" (Київ, 6–8 листопада 2019 р.),проаналізувавши ситуацію, що склалася у цій сфері,рекомендували таке. Привернути увагу президента України та його офісу до ключових проблем у сфері системного менеджменту та відсутності центрального органу влади, який відповідав би за стан справ у цій сфері; до необхідності залучити для забезпечення сталого розвитку України її організації (підприємства, установи) шляхом сприяння імплементації зазначених Цілей до їх удосконалених систем менеджменту. Рекомендувати Кабінету міністрів утворити компетентну робочу групу для опрацювання проблем у сфері системного менеджменту та підготовки пропозицій щодо розв'язання цих проблем; визначити центральний орган виконавчої влади, на який покласти відповідальність за стан справ у країні у сфері системного менеджменту; звернутися до Верховної Ради України з пропозицією провести слухання з розгортання руху за сталий розвиток України, зокрема на засадах системних удосконалень у сфері менеджменту. Міносвіти - підтримати рекомендації, які надала Державна наукова установа "Інститут модернізації змісту освіти" до ВНЗ України з питань удосконалення підготовки студентів за спеціальністю "Менеджмент" (лист ДНУ "ІМЗО" від 4.06.2018 №22.1/10-1749) і відобразити питання сталого розвитку і системного менеджменту в державній політиці розвитку освіти. Нацдержслужби і Мінекономіки - відобразити питання системного менеджменту і досконалості в державних політиках розвитку державної служби та економіки. Національні академії наук України і галузевим національним академіям наук - проаналізувати стан справ щодо системного менеджменту у відповідних сферах діяльності та надати уряду пропозиції з поліпшення ситуації; здійснити локалізацію Цілей сталого розвитку України до рівня конкретних заходів, які організаціям (підприємствам, установам) доцільно передбачати в процесі планування свого розвитку.
Щоб виконати указ президента "Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року" і отримати реальну суттєву користь для країни та її громадян, необхідно усунути дві локальні проблеми: передбачити впровадження одночасно з Цілями також Принципів і довести Цілі і Принципи до всіх українських організацій. І водночас усебічно і глибоко розібратися з проблемою щодо системного менеджменту та розробити відповідну змістовну державну або національну програму, спрямовану на покращення ситуації. І тут доречно вкотре згадати слова Едвардса Демінга: "Удосконалюватися не обов'язково. Виживання - справа добровільна".