Якщо уряд відправлять у відставку, громадянам доведеться терміново міняти гривні на долари. І класти їх у банки. Звичайно, не в комерційні, а скляні.
Почув і записав В.Пинзеник
Дурні вчаться
на чужих помилках.
А ми ж не дурні
Український політичний бомонд — феноменальне явище у світовій практиці. В складні періоди, коли доводиться вибирати, куди йти, поведінка його представників схожа не поведінку студентів, котрі вирішують долю відвідування занять, кидаючи монету: якщо впаде на ребро — підемо на пари, якщо ж випаде орел або решка, що ж, вибачайте, не пощастило з парами. Не щастить українським політикам. Монета, хоч убий, любить стояти ребром.
Ні, йдеться не про гостру кризу влади. Незважаючи на відсутність будь-яких серйозних спроб її подолання, саме в політичній сфері я бачу можливість цивілізованого, демократичного виходу з кризи. Мова про економічну ситуацію, динаміка розвитку підтверджує: ми знову на роздоріжжі.
Вперше на такому роздоріжжі Україна опинилася в 1997 році. Мені доводилося про це писати у «Зеркале недели» 12 липня 1997-го. Тоді Україна мала прекрасні шанси рвонути і рік у рік поступово забувати таке слово, як криза. Не пощастило. Випало ребро. Україна стала на шлях, який у серпні 1998 року «успішно» довів нас до сильної фінансової кризи, до обвалу гривні. Удар виявився недостатнім. Тільки в очах потемніло. Вкотре подякувавши «клятим москалям», цього разу — за обвал гривні («дурні» бразильці так і не додумалися перекласти вину за падіння бразильського реала на Україну), продовжували йти вибраною дорогою далі. Поки на обрії і в лексиконі громадян не з‘явилося нове лякаюче слово — «дефолт». І схаменулися тільки тоді, коли до дефолту залишалися лічені тижні та дні.
На кінець 1999 року в принципі не існувало внутрішніх технічних рішень, які б дозволили з гідністю вийти із ситуації, коли один хоче, а другий не може. Неважко здогадатися, в якій ролі мав опинитися уряд. У такій ситуації самої лише появи професійного керівника в уряді було замало. Це мала бути людина, яку вже знають і якій довіряють у світі. Бо без швидкої реструктуризації боргу врятувати країну від дефолту було неможливо. Хоч би які талановиті внутрішні рішення було прийнято.
Саме реальній загрозі дефолту ми можемо завдячувати тим, що в Україні схаменулися: камо грядеши? І схаменувшись, змінили уряд. Слово дефолт, слава Богу, поступово забулося. А може, й жаль, що забулося. Бо всього через якихось півтора року ми знову недалекі, можливо, від тієї дороги, на яку нас здатне вивести кляте ребро монети.
Економіка втомилася падати?
Слухаючи висновки та оцінки останніх місяців, мені так і хочеться сказати: клятий уряд, до всіх своїх гріхів він ще й економіку піднімає. Так і хочеться підказати, порадити йому: «Ну, скажіть потрібні чарівні слова: вибачте нам за те, що українська економіка піднімається. Вибачте, що борги по пенсіях погасили і самі пенсії потроху піднімаємо».
Мене просто тішить широта, діапазон думок стосовно кількісних показників динаміки української економіки. Все це віртуальне, надумане. Наша статистика й не таке може втнути. «Високою професійністю» позначені оцінки тих, хто бачить зрозуміле навіть простим смертним: далі вже падати було просто нікуди. А тому економіка мусила почати підніматися. Висловлю тільки жаль, що наша рідна економіка так пізно отямилася. Вона, видно, не слухалася теорій наших доморощених високопрофесійних експертів.
А поки українські «таланти» придумують чергові теорії, економіка робить своє. Торік валовий внутрішній продукт зріс на 6,0%, промислове виробництво — на 12,9%, аграрний сектор — на 7,6%. У першому кварталі приріст промисловості становив 17,4%. Причому перед ведуть не галузі, орієнтовані на експорт, а ті, що насамперед працюють на власного споживача. Легка промисловість до торішніх 39,0% додала ще 27,4%, харчова — до 26,1% ще 22,7%. І це вже не тільки фіксує статистика, а й помічають прості співвітчизники. Помічають і якісні зміни на прилавках українських магазинів: на них різко зросла частка національних продуктів.
Словосполучення «бездефіцитний бюджет», якого раніше боялися, як чорт ладану, українські політики, стало неминучим елементом нашого сьогодення. Причому в значно гірших умовах, ніж це могло бути чотири-п’ять років тому. Але, як кажуть, краще пізніше, ніж ніколи. За українською методологією, зведений бюджет виконано з профіцитом (перевищенням доходів над витратами) в сумі 1,2 млрд. гривень. Вперше за часів своєї незалежності загальний кошик державних коштів виявився значно більшим, аніж планувалося. Обсяг перевищення становить 6,1 млрд. грн. (+14,5%). Причому досягнуте воно по коштах як загального, так і спеціального фондів — 1,9 млрд. грн. (+5,1%) та 4,2 млрд. грн. (+78,3%) відповідно. Загальна сума державних фінансових ресурсів перевищила доходи 1999 року на 11 млрд. грн. (див. графік), або на 33,6%. Зазначу, що ніхто не зможе дорікнути за некоректність мого порівняння. У розрахунках приросту доходів враховувалася не загальна офіційна цифра доходів 48,4 млрд. грн., а значно менша — 43,7 млрд. грн. Це зроблено для забезпечення зіставності кола доходів, оскільки тільки з 2000 року в доходи бюджетів включено надходження від платних послуг бюджетних установ та організацій, які раніше не включалися до них. За 28,2% зростання споживчих цін (рік до року, на відміну від 25,8% грудень до грудня), реальний приріст доходів зведеного бюджету становив 4,2 % (1,336 : 1,282).
Добрий вплив на динаміку бюджетних доходів мало не тільки економічне зростання, а й значне обмеження бюджетних взаємозаліків, негрошових розрахунків в енергетиці, на транспорті — в секторах економіки, де домінували віртуальні форми розрахунків. Ці рішення сприяли появі нових тенденцій. Вперше за останні роки відбулося зменшення реальної заборгованості між підприємствами України. Дебіторська заборгованість скоротилася на 13,3%, кредиторська на 9,2%, а з урахуванням приросту ВВП — на 18,3 і 15,1% відповідно.
Частина економічного зростання зумовлюється легалізацією тіньової економіки. Запровадження нових, більш прозорих правил гри в ключових секторах економіки сприяло зменшенню масштабів нелегальної економіки. Непряме підтвердження цього факту — скорочення частки грошей, що перебувають поза банківською системою. Якщо на початок 2000 року вона становила 44,1%, то на 1 березня 2001 року — 39,4% (на 11% менше).
Зміцнення бюджетної позиції дало додатковий імпульс економічному оздоровленню за рахунок істотного зменшення прихованого дефіциту бюджету, який раніше фінансувався непроплатами реальній економіці, а також збільшення обсягів фінансування бюджетних секторів. Значні обсяги додаткових ресурсів економіка отримала в результаті повного погашення заборгованості перед пенсіонерами, скорочення боргів перед працівниками інших бюджетних сфер, підвищення пенсій та заробітних плат в інших секторах бюджету.
Зростання внутрішнього попиту як чинник нинішнього економічного піднесення визнають майже всі. Але в перекладі більш зрозумілою мовою це означає: громадяни стали купувати більше. Інакше кажучи, з’явилися певні нові тенденції динаміки доходів.
Можна погодитися з тим, що на тлі постійного погіршення попередніх періодів йдеться поки що про перший крок, паросток. Можна погодитися з тим, що не всі співвітчизники відчули позитивну динаміку, що інфляція з‘їдає доходи (торік ціни зросли на 25,8%). Але потрібно завжди аргументувати позицію, керуючись мовою цифр.
Важко оцінювати тенденції доходів, орієнтуючись на місячні показники, бо вони зазнають серйозних сезонних коливань. Щорічно простежується значне їх зростання у грудні і різке падіння — в січні. Оцінки, які я зробив, базуються на порівнянні заробітної плати відповідних місяців, наприклад, лютого до лютого попереднього року. Отримані дані діляться на показник зростання споживчих цін — природно за рік між цими місяцями. Стосовно динаміки доходів населення, то її зроблено наростаючим підсумком. При цьому доходи кожного місяця приводяться до цін, що діяли в січні 1999-го. Що ж ми матимемо?
Тільки з серпня 2000 року динаміка реальної заробітної плати отримала позитивну тенденцію. Але і в першому півріччі вона була значно кращою, ніж попереднього року. Так, номінальна заробітна плата грудня 2000 року перевищила відповідний показник грудня 1999-го на 77,4 гривні (35,4%), а реальна — на 7,6% (1,354:1,258). Перших два місяці поточного року з самого початку дають позитивні значення реальної заробітної плати.
У порівнянних цінах (січня 1999 року) в 1999-му громадяни України отримали 57,5 млрд. грн. доходів. У цих самих цінах за 2000 рік показник становить 63,0 млрд. грн., або на 9,5% більше. Зіставлення доходів січня-лютого 2001 року до січня-лютого 2000 року дає приріст у 25,2%.
Ще раз наголошу: можна роками дискутувати, багато це чи мало, чи відчув це кожен простий громадянин України, — але зрушення є, і вони можуть тривати. І ці зрушення мають зворотний добрий вплив на економіку, а через неї — знову ж таки на доходи.
Торік вперше відчутну роль у забезпеченні зростання національної економіки відіграв банківський сектор. З одного боку, наслідком відновлення стабільності гривні стало зростання вкладів населення. Їх загальний приріст за рік становив 2,3 млрд. грн. (53,4%). На початок березня 2001 року вклади населення становили в ресурсах банківської системи 7,1 млрд. грн. З другого боку, з 2000 року реальний сектор економіки втратив серйозного конкурента на ринку кредитних ресурсів, оскільки в уряду відпала потреба покривати дефіцит бюджету позиками. Ці обставини зумовили значне зростання обсягів кредитування національної економіки. Торік вони збільшилися на 62,3%, в тому числі в національній валюті — на 78,9%, в іноземній — на 46,7%.
Вперше наша банківська система стикається з проблемою зайвої, надмірної ліквідності (зайвих, не розміщених грошей). Це сприяє зменшенню ціни національних грошей, розширює доступ до кредитів. Середня ставка за кредитами в лютому 2001 року (35,5%) була на 32% нижча за відповідний показник грудня 1999 року (52,0%). І ця тенденція має шанси тривати.
Можна сперечатися про набір лікарських засобів оздоровлення національної економіки, про послідовність процедур, а також щодо того, чи достатньо їх, аби уникнути рецидивів загострення хвороби. Однак ефект очевидний: хворому стало легше. Лікування було і дало свої перші плоди.
Політик
не погоджується
з економістом
Недавно посол однієї західної країни запитав, як я оцінюю економічні тенденції останнього часу. Я відповів: «Як економіст я не задоволений тим, що зроблено. Але як політик я цим задоволений».
Не шукайте у цій відповіді роздвоєння особистості. Має рацію і політик, і економіст. В умовах, коли одна впливова політична сила вперто намагається навернути нас до «світлого» минулого, а друга, не менш впливова (кланово-олігархічна) все не може змиритися з втратою кількох серйозних каналів тіньових доходів, результати останнього року не можна розцінювати інакше, як політичне досягнення. Бо політика — це мистецтво можливого. А іноді — й неможливого.
Та варто й економіста послухати... Досягнуте — лише паростки. Вони можуть дати чудовий урожай, але можуть і загинути. І тоді знову доведеться садити. Тільки невідомо, правда, коли цьому знову сприятиме погода.
Є певний феномен українського зростання. В усіх країнах, що виходили з подібної ситуації, його давала так звана нова економіка. В Україні ж зростання відбувається в основному за рахунок старої частини економіки. Немає головного, що забезпечує незворотність процесів економічного одужання, — масового інвестування, появи тисяч і десятків тисяч нових малих, середніх і великих підприємств, нових робочих місць. Є добрий фундамент — стабільна гривня. На відміну від 1996 — 1997 років, коли теж був цей фундамент, почалося будівництво стін. Завдяки інструментам монетарної і бюджетної політики, впровадженню грошових розрахунків у базових секторах економіки та стимулюванню внутрішнього попиту Україна вийшла на позитивну економічну динаміку. Ці інструменти можуть і далі добре впливати на економічну активність. На перший план виходить необхідність рішучих кроків щодо поліпшення інвестиційного клімату, умов ведення підприємницької діяльності, проведення податкової реформи. Тут ще, як кажуть, непочатий край роботи. Якось незручно жити у недобудованому будинку. Та й відомо, що відбувається з недобудовами...
«Смело, товарищи,
в ногу!»
Я не бачу економічних причин для погіршення в поточному році економічної динаміки. А за певних умов (рішучих структурних реформ) можна вийти на щорічні темпи зростання на рівні 10—15% щорічно. Але! Але. Але… Політика й економіка — рідні сестри. Тим більше коли це вже ринкова економіка.
Хоч би як цього хтось не хотів, але українське господарство вже давно не командно кероване, а ринкове. А фундаментальний принцип стабільності та прогресу в умовах ринкової економіки — це довіра до політики і прогнозованість політики. Знову, скажете, захищає В.Ющенка. Ні, мова зовсім про інше. Насамперед ідеться про простих громадян. Але не тільки простих, а й про нових українців — приватних власників. Сьогоднішні явні і досить реальні спроби відправити уряд у відставку можуть зруйнувати політичну основу ринкової стабільності.
Українці — дуже прагматичні люди. Якщо хтось думає інакше, то нехай оцінить деякі процеси. Як тільки гривня стала стабільною, громадяни віднесли в українські банки 2,8 млрд. грн. (за січень 2000-го — лютий 2001 року). І це ті люди, що пізнали жах знецінення вкладів у 1992 —1994 роках, що чимало втратили під час обвалу гривні в серпні 1998 року. Всього ж громадяни тримають у банках 7,1 млрд. грн.
А що станеться, якщо ці прагматичні українці вирішать раптом зняти з рахунків банків свої кошти? А на рахунках банків грошей удвічі менше, ніж самих вкладів громадян. В одну мить може збутися одвічна мрія комуністів — знищення всіх комерційних банків. А разом з ними — і капіталів, і їх власників. На жаль, і це ще не все, бо підприємства та організації також тримають гроші в банках...
А що станеться, якщо раптом прагматичні українці чомусь вирішать рятувати гривні, купуючи долари? А їх усього 50 — 60 мільйонів (у готівці), бо безготівкових доларів громадянам не продають. А гривень на руках якихось 12,2 млрд. (2,3 млрд. доларів за діючим обмінним курсом). Який астролог зможе спрогнозувати курс зеленого? 50,70 чи 100 гривень? Хто дасть більше?
Зростання економіки не тільки дає можливість краще жити всьому суспільству, а й примножує капітали багатих співвітчизників. А тому можу ще раз потішити комуністів. Брат дефолту — декапіталізація. Для тих, хто не знає, поясню. Хтось купив майно, фабрику чи завод за 10 мільйонів доларів. А завтра несподівано куплене коштує 10 тисяч. А може й нічого не коштувати. Бо поруч брязкає наганом матрос Желєзняк.
А може, я жартую? Зацікавлені, подумайте.
Завдання визначені, мета ясна. За роботу, товариші комуністи та олігархи. «Смело, товарищи, в ногу».