Україна посіла третє місце за обсягом експорту агросировини до Євросоюзу. Цей "здобуток" насправді поглибив кризу у зовнішній торгівлі та українській промисловості, зумовив трудову міграцію та потребу у нових валютних запозиченнях.
Час визнати, що зовнішньоторговельний сектор України тривалий час перебуває у стані глибокої кризи, що має деструктивний вплив на макроекономічну рівновагу.
По-перше, обсяги імпорту хронічно перевищують обсяги експорту. Так, у 2015 р. імпорт товарів перевищив експорт на 3,4 млрд дол. США, у 2016-му - на 6,9 млрд, у 2017-му - на 9,7 млрд, у 2018 р. - на 12,6 млрд дол. Унаслідок такої системної диспропорції іноземна вільноконвертована валюта вимивається з економіки, а національна грошова одиниця зазнає перманентного девальваційного тиску.
Більш того, для покриття валютних витрат за імпортом, що хронічно перевищують валютні надходження від експорту, уряд Гройсмана і тодішній президент Порошенко штовхали країну на додаткові валютні запозичення. Сумарний обсяг держборгу на сьогодні вже наближається до номінального обсягу ВВП України, а зобов'язання за ним фактично позбавили країну права на власну промислову політику.
По-друге, вкрай неефективною залишається структура торговельних потоків, бо дві третини українського експорту становить сировинна продукція (зернові культури, залізна руда) і товари первинної обробки (чорні метали, соняшникова олія), забезпечуючи учать України лише в первинно-сировинних ланках глобальних ланцюгів доданої вартості. Водночас у структурі імпорту понад 50% - це готова продукція, причому у багатьох випадках вироблена з української сировини.
Таким чином, на світовій арені за Україною закріплюється роль сировинного придатка, який забезпечує інноваційний розвиток і створення робочих місць в інших країнах світу, а потім імпортує з цих країн продукцію кінцевого споживання замість модернізації власної економіки та забезпечення глибокої переробки національних сировинних ресурсів.
Ситуація парадоксальна. Більшість країн світу імпортують або те, чого не можуть виробити чи видобути самостійно (критичний імпорт), або те, що виробляти їм значно дорожче, ніж традиційним виробникам. Натомість в Україні значну частину імпорту становлять товари, які цілком могли б вироблятися всередині країни, з якістю та цінами, порівнянними з іноземними аналогами, але досі ввозяться з країн зі значно дорожчими трудовими ресурсами й нижчим рівнем безробіття.
По-третє, Україна на належному рівні не використовує наявного потенціалу для активізації зовнішньої торгівлі з рядом країн і регіонів світу. Вітчизняний експорт сконцентровано на країнах ЄС і найближчих країнах-сусідах, тоді як ринки більшості країн Азії, Близького Сходу, Африки та Латинської Америки надалі залишаються практично неохопленими вітчизняними товаровиробниками.
Без активізації внутрішнього виробництва конкурентоспроможної продукції імпортозаміщення та збільшення в структурі експорту частки товарів з високою доданою вартістю є неможливими. Навіть якщо весь світ (теоретично) надасть Україні абсолютний доступ до власних ринків. Торгівля є похідною від промисловості, тому проблема має розглядатися в контексті розвитку виробничо-експортного потенціалу.
В той час, як ряд країн - азійських тигрів, а також найближчі сусіди України - Туреччина та Польща виходили на передові позиції за темпами соціально-економічного розвитку завдяки розширенню промислової бази, а високорозвинені країни переходили до постіндустріальної стадії розвитку через стрімку автоматизацію виробництва й перенесення його в інші країни, Україна потерпала від руйнації індустріального сектору, стрімко втрачаючи фундамент для виготовлення унікальної високотехнологічної продукції, у тому числі й на експорт.
Індустріалізація національної економіки на сьогодні для нашої країни є панацеєю для подолання бідності та трудової міграції. У цьому контексті Україна та Туреччина є яскравими прикладами. В Україні скорочення переробної промисловості з 20,9 млрд дол. (1992) до
13,8 млрд (2017) супроводжувалося зменшенням чисельності населення в країні з 52,2 млн (1992) до 44,8 млн (2017). Водночас у Туреччині спостерігалася протилежна ситуація. Наряду із нарощенням переробної промисловості з
54,6 млрд дол. (1992) до 198,6 млрд (2017) динамічно зростала чисельність населення з
55,7 млн (1992) до 80,7 млн (2017). З купівельною спроможністю населення ситуація аналогічна: із збільшенням частки промисловості в структурі ВВП прямо пропорційно зростали доходи на душу населення.
На сьогодні індустріалізація економіки Україні потребує застосування низки невідкладних заходів промислової політики, для чого необхідна перш за все політична воля новообраного президента Зеленського, зокрема для запровадження податкових і митних стимулів розвитку індустріальних парків, запуску галузевих програм розвитку машинобудування, розбудови системи державного замовлення в цілях формування попиту на товари вітчизняного виробництва, запровадження багатофакторної моделі оцінки тендерних пропозицій у рамках державних закупівель, забезпечення безоплатного приєднання до інженерних мереж, відновлення Міністерства промислової політики тощо.
Так, індустріальні парки вже могли б стати одним з основних каталізаторів структурних зрушень у вітчизняному виробництві та зовнішній торгівлі. За експертними оцінками, запровадження податкових і митних стимулів для резидентів індустріальних парків на рівні тих, що діють у Туреччині або Кореї, може забезпечити створення понад 100 індустріальних парків і залучення близько 200 млрд дол. інвестицій.
Проте урядом Гройсмана та експрезидентом Порошенком фактично позбавлено країну такої можливості через системне блокуванням у Верховній Раді законопроектів №2554 а-д і 2555 а-д.
Доцільним є внесення новообраним президентом до парламенту як невідкладного пакета зазначених законопроектів з метою стимулювати інвестиційну та виробничу діяльність. Наприклад, передбачивши звільнення на п'ять або більше років від податку на прибуток, звільнення від ввізного мита на обладнання та устаткування для облаштування та здійснення діяльності в межах індустріального парку, розстрочку на п'ять років або повне скасування імпортного ПДВ на таке обладнання чи устаткування тощо.
Не менш важливим питанням порядку денного майбутнього парламенту та новообраного президента мало б стати впровадження нового алгоритму для безоплатного під'єднання промислових об'єктів до інженерних мереж через ухвалення і введення в дію закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння розвитку промисловості інвестиційної діяльності, захисту та гарантування прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності", який, до речі, також системно блокувався попередньою владою. Реалізація цього заходу забезпечить встановлення справедливих ринкових відносин між замовниками будівництва інженерних мереж і суб'єктами природних монополій з урахуванням найкращого світового досвіду з метою залучення масштабних інвестицій і розвитку реального сектору економіки.
Також до невідкладних заходів варто віднести ініціативу щодо запровадження багатофакторної моделі оцінки тендерних пропозицій у публічних закупівлях через ухвалення і введення в дію закону "Купуй українське - плати українцям". Основною метою останнього є скорочення частки імпорту у структурі державних закупівель. Нагадаю, в Україні рівень проникнення імпорту в сектор державних закупівель найвищий у світі - 38%, тоді як у країнах ЄС, США цей показник не перевищує 5–7%.
Крім того, сучасні тенденції державного управління фактично призвели до того, що в практичному аспекті в Україні на сьогодні більш вигідно та "зручно" займатись імпортом готової продукції та експортом сировини, на відміну від розвитку інновацій і запуску промислового виробництва. А поодинокі випадки успішного запуску промислового виробництва стали можливими не завдяки, а всупереч діям влади. Водночас через відсутність інструментів і механізмів підтримки експорту блокується вихід на зовнішні ринки високотехнологічних товарів, а вітчизняні товаровиробники та експортери несуть надмірні фінансові та часові витрати на митне оформлення, кредитування, страхування та інші послуги порівняно з іноземними конкурентами.
Оскільки зовнішньоторговельна політики є похідною від промислової політки, перегляд зовнішньоторговельної політики створить передумови для ліквідації проблем у сфері вітчизняної промисловості. При цьому запровадження заходів зі стимулювання експорту сприятиме активній експансії на міжнародних ринках.
Для цього необхідно, серед іншого, невідкладно ініціювати аудит та оцінку ефективності діючих зовнішньоторговельних угод, перезавантажити наші відносини з основними партнерами та ініціювати перегляд митно-тарифних зобов'язань України.
Аби стимулювати високотехнологічний експорт, варто повномасштабно запустити Експортно-кредитне агентство та створити мережі торгових представництв України за кордоном. А для підвищення спроможності нашої країни щодо врегулювання торгових спорів слід посилити організаційні та інституційні можливості органів державної влади та імплементувати угоди СОТ про спрощення процедур.
Нарешті варто розпочати продуктивний діалог з вітчизняними виробниками товарів і послуг щодо посилення інституційної спроможності органів державної влади, вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази регулювання зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності. Зокрема, для інтенсифікації та диверсифікації зовнішньої торгівлі необхідні:
- лібералізація доступу до зовнішніх ринків;
- організаційна та фінансова підтримка виставкової діяльності;
- формування баз знань щодо експортних можливостей країни на національному, галузевому та регіональному рівнях національної економіки, а також існуючих і потенційних можливостей на зовнішніх ринках;
- організація та проведення закордонних торгових місій.
Реалізація зазначених заходів неможлива без підготовки якісних кадрів у сфері міжнародної торгівлі. Саме тому принципово важливим є відновлення Української академії зовнішньої торгівлі - сучасного науково-тренінгового центру компетенцій у сфері міжнародної торгівлі для забезпечення спеціалізованої підготовки кадрів та інформаційно-аналітичної підтримки рішень у сфері зовнішньої торгівлі. Особливістю навчання має стати задоволення реальних потреб у фахівцях commercial attaché України, тому важливою є не кількість (достатньо 100–150 фахівців на рік), а якість - професійне володіння інструментарієм Світової організації торгівлі, практикою ведення міжнародних переговорів, здатність до економіко-правового аналізу тощо. Забезпечення такої підготовки та перепідготовки має відбуватися у тісній співпраці з профільними органами державної влади та бізнес-структурами з використанням сучасних технологій підготовки кадрів та організації наукової роботи.
Насамкінець варто зазначити, що для України за наявності унікальної ресурсної бази, промислової інфраструктури та, головне, досвіду в авіакосмічній, оборонно-промисловій, енергетичній, машинобудівній і багатьох інших галузях говорити, що "ми агарна держава", і пишатися третім місцем серед експортерів до ЄС агросировини - найвищий рівень прояву комплексу меншовартості та консервація економічного розвитку країни на довгі роки.