Європейські країни з ринковими економічними системами, що формуються, переживають глибоку кризу. Їх вразив подвійний шторм — через виснаження припливу капіталу та зменшення експорту. Ілюзія зменшення взаємозалежності національних економік зникла, й наразі стає очевидним, що економічне оздоровлення залежатиме не лише від правильного вибору курсу політики всередині країни, а й від ситуації та рішень в інших країнах Європи.
Упродовж останніх десяти років європейська частина континенту швидко розвивалася, фінансові та торговельні зв’язки міцнішали, сприяючи бажаному економічному зростанню та конвергенції доходів. У результаті нині вся Європа знаходиться в одному човні під час бурі, а країнам з молодими ринковими системами та економічно розвиненим країнам доведеться спільними зусиллями координувати свої шляхи виходу з негоди. Уряди та центральні банки вже вжили безпрецедентних заходів для подолання кризи; також докладаються зусилля щодо координації політики. Проте всім доведеться ще багато що здійснити на всіх напрямах.
Криза зачепила одні країни більше, інші — менше, висвітливши істотні відмінності в політиці різних країн. Як бачимо з останнього Регіонального економічного огляду МВФ, «гало-ефект» (ефект ореола або ефект німба, коли загальне сприятливе чи навпаки судження про людину або об’єкт переноситься на його невідомі риси. — Ред.) від членства в ЄС зник практично за одну ніч, і фінансові ринки почали прискіпливо придивлятися до базових економічних чинників різних країн. Криза найбільше вразила країни з вищим рівнем інфляції та з дефіцитом поточного рахунку, а також ті, що фінансували кредитний бум за рахунок закордонних позик. І це ще раз переконливо засвідчило переваги тверезої макроекономічної та фінансової політики.
Коли справа доходить до фіскальних стимулів, урядам слід рухатися обережно. Багатьом із них доведеться стримувати дефіцити, щоб відновилася довіра до стабільності їхньої політики загалом. Це також допомогло б запобігти надмірним коливанням валютного курсу, що надзвичайно важливо для регіону, де здійснювалося багато запозичень в євро, швейцарських франках та інших валютах. У цьому контексті ключовим питанням є зміцнення довіри до політики, наприклад, через посилення інституцій, що приймають рішення на підтримку фіскальної стабільності.
Іншим важливим пунктом у переліку заходів є здійснення структурних реформ. Наприклад, гнучкість ринків праці та сприятливе бізнесове середовище сприятимуть необхідному переміщенню ресурсів у сферу торгівлі товарами та послугами і підтримуватимуть зростання продуктивності в процесі пристосування до змілілих потоків капіталу. Ці заходи політики є надзвичайно важливими для країн, які виявляють прихильність до фіксованих валютних курсів та яким наразі бракує варіантів організованого виходу з кризи; в них не залишається іншого вибору, крім стриманості у фіскальній політиці та прискорення структурних змін.
Також криза чітко показала, що темпи економічної інтеграції випереджали темпи координації політики макроекономічного та фінансового секторів у Європі. Сферою, де така координація конче необхідна, є макропруденційне регулювання банків. Вочевидь, банки європейських країн з молодими ринковими економіками взяли на себе великі ризики, коли почали стимулювати надмірний бум кредитів і попиту, не створивши відповідних буферів для захисту від економічного спаду. Хоча багато з цих банків мають материнські структури в розвинених європейських країнах, материнські структури-контролери самі по собі часто не мали інструментів для забезпечення більш розсудливої поведінки своїх «дочок». Тепер, коли дочірні банки потребують рекапіталізації, поліпшення координації між ними та материнськими структурами в контексті нагляду стає надзвичайно важливим фактором.
Надійні банківські баланси є передумовою здорового, сталого потоку кредитів до споживачів і фірм, що стає необхідним важелем посилення попиту та економічного зростання в більшості країн з молодими ринковими економіками. От чому Міжнародний валютний фонд підтримує зусилля щодо розв’язання цих проблем, співпрацюючи з Європейською комісією.
Іншою сферою, яка потребує координації зусиль, є питання монетарної та курсової політики. Наприклад, раніше Європейський центральний банк дуже вибірково надавав валютну підтримку країнам, що не входять до зони євро; дискусії з метою з’ясування «дорожньої карти» євро для країн з вартою довіри політикою та здоровими економічними засадами почалися лише нещодавно. З огляду на міцні взаємозв’язки та взаємопов’язані реакції між молодими ринковими економіками та зоною євро заповнення координаційних прогалин в усіх цих сферах допоможе уникнути небажаної волатильності на валютних і фінансових ринках.
З часу падіння «залізної завіси» конвергенція Європи стала найбільш знаковим явищем у світі, проте разом із цим успіхом прийшов також біль однієї на всіх рецесії. От чому криза є не лише потужним сигналом для країн з молодими ринковими економічними системами про необхідність повернення до тверезої економічної політики. Вона є нагальною вимогою до запровадження скоординованого підходу до ключових засад політики в усій Європі, включно зі створенням необхідної системи фінансової стабільності, що однаково захищала б як економічно розвинені країни, так і країни з молодими ринковими економіками, та до спільних зусиль щодо запобігання руйнівним коливанням валютного курсу.
Якщо і є на майбутнє урок із кризи для Європи, то він полягає в тому, що міцно інтегрований регіон потребує від розробників політики визначення регіональної перспективи. Іншими словами, аби розробити план порятунку від нинішнього шторму, нам потрібно більше Європи, а не менше.