На тижні, що минає, прем'єр 3 вибухнув черговим хейтспічем на адресу держпідприємств і пообіцяв пакет законів, які забезпечать початок конкурентної приватизації.
Для досвідченого слухача новиною стало не те, що половина держпідприємств - банкрути, а те, що проекти законів ЩЕ на етапі підготовки. Титульний законопроект "Про приватизацію" був місяць тому презентований Мінекономіки й Фондом держмайна та давно повинен бути в парламенті. Адже ми прагнемо "масштабної приватизації", чи не так?
Звинуватити Фонд держмайна в цілковитій бездіяльності не виходить. Сайт новий зробили, електронні торги запустили, іменитих аудиторів запрошують, рекламні презентації інвесторам відправляють. Навіть цілу міжнародну конференцію провели. Тільки реальних результатів - кіт наплакав. Так, зібрали торік рекордні за десять років дивіденди, але більшу їх частину виплачено "Президент-готелем", який не можуть продати вже третій рік. План надходжень від оренди перевиконали на 167%, то самі ж цей план і встановили, гріх не перевиконати. Та й до "проклятих" 17 млрд грн надходжень від приватизації, які Мінфін наполегливо вписує в дохідну частину держбюджету, усі ці "досягнення" ФДМУ навіть не наблизили. Приватизація Одеського припортового зразково-показовою не стала - обидва конкурси провалилися.
Прем'єр публічно погрожував звільненням співробітникам ФДМ і вимагав "жорсткої реанімації". Голова фонду після двох років активної, але нерезультативної діяльності посаду залишив. Тепер фондом керує в.о. В успіхи приватизації цього року віриться ще менше, ніж минулого. Що ж не так? Адже приватизація, на переконання уряду, - вимога часу, спосіб подолати корупцію й основний пріоритет. Чи не зовсім і не для всіх?
З реальних досягнень минулого року, мабуть, можна відзначити тільки продаж двох ГЕС у Миколаївській області (Мигіївської - за 52 млн грн і Костянтинівської - за 64 млн), що забезпечила дві третини всіх надходжень від приватизації. Обидва об'єкти - малі ГЕС, таких станцій у низовинах Південного Бугу близько 20. Обидві годяться в експонати музею гідроенергетики, але якщо Костянтинівська поки що працює, то Мигіївська, запущена наприкінці XIX ст., з 2012-го не експлуатується.
Ще більш сумнівна перемога 2016-го - продаж пакета акцій непрацюючого вже 12 років "Славутського заводу залізобетонних виробів", який намагалися продати з 2004 р. 440 разів і в результаті зіпхнули за... 19400 грн, з гордістю відзвітувавши, що ціна об'єкта під час торгів зросла вдесятеро (тобто стартувала з 2000 грн). Утім, навіть якщо додати до 19 тис. ще 630 тис. грн боргів підприємства, вийде непоганий дисконт на 11,5 га землі, на яких стоїть розвалений завод.
У фонді постійно пояснюють свої неуспіхи відсутністю товару, на який є ринковий попит. Дійсно, 95% об'єктів малої приватизації побудовано 50–
150 років тому. Їх потрібно виставляти на продаж десятки разів, поки знайдеться справжній поціновувач цих раритетів або землі під ними. А для того, щоб десятки мільйонів від приватизації перетворилися на десятки мільярдів, на торги мають виставляти щось справді варте.
Фонд вішає всіх собак на міністерства, які не квапляться передавати йому об'єкти. Але ж йому треба не просто документи одержати, а ще аналіз фінансового стану зробити, оцінити ризики, вивчити попит і тільки потім оголошувати торги. Відомства, у свою чергу, перед передачею об'єкта повинні провести його передприватизаційну підготовку. У підсумку ніхто конкретно не винен, але результатів немає.
У своєму звіті, наприклад, ФДМУ пише, що неодноразово звертався в Міністерство економрозвитку й торгівлі із проханням цю саму передприватизаційну підготовку прискорити. Проводили спільні наради, робочі групи створили, передавали зауваження на засіданнях. Доопрацьовували й пропонували. Результат нульовий.
У своїй відповіді на запит DT.UA Мінекономрозвитку стверджує, що не квапилося з передачею, тому що Фонд держмайна показує низьку ефективність роботи. А вони вирішили виявити солідарність?
В управлінні Міністерства економіки 50 об'єктів, що підлягають приватизації, з яких за 2016 р. фонду передали аж п'ять. Але ж це міністерство, яке приватизацію ініціювало, підтримує, стимулює - інвентаризацію об'єктів проводило, холдинг з управління мріяло створити. А як дійшло до практичної реалізації, то пріоритети змінилися. Офіційне формулювання таке: "Передачу інших об'єктів було припинено у зв'язку з повільною роботою ФДМУ щодо приватизації вже переданих активів".
Цікаво, але, передавши п'ять об'єктів ФДМУ, сім керованих МЕРТ підприємств виключили зі списку до приватизації. Щоб, не дай Боже, не зменшилося в засіках країни. Бажання залишити на балансі центри стандартизації й сертифікації разом з Укрпромзовнішекспертизою можна зрозуміти. Дійсно, хто ж, окрім держави, може стандартизувати, сертифікувати й аналізувати стан промисловості із запізненням на рік. Більше нікому. Не без гордості МЕРТ повідомило DT.UA, що за перше півріччя 2016-го підприємства, керовані міністерством, скоротили збитки до
68,9 млн грн. Причому фінансових підсумків 2016 р. міністерство не дає, мабуть, їх до другого кварталу 2017-го ще не порахували. Зате порівнює результати першого півріччя 2016-го з підсумками 2015-го. Демонструє, що без стандартизації й метрології йому не обійтися? При цьому, згідно з відповіддю МЕРТ, 39 із 50 компаній, керованих міністерством, - прибуткові, а 17 - не працюють. З чого напрошується як мінімум один висновок: міністерство не дуже старанно вивчає звітність довірених йому компаній, та й власну.
Однак 38 підприємств із "приватизаційного списку" за перше півріччя 2016-го сукупно заробили 33,6 млн грн, тобто інтерес для інвестора становити можуть. Але розлучатися з ними не поспішають, хоча продовжують повторювати мантру про "державу - неефективного власника".
Окремої уваги заслуговує ДАК "Українські поліметали". Її виключили зі списку приватизації заради участі в пілотному проекті рекультивації земель, що постраждали від нелегального видобутку бурштину. Пікантність у тому, що перед рекультивацією із земель видобуватиметься бурштин, що залишився. І буде його чимало, адже нелегальний помповий видобуток дає змогу дістати лише до 30% покладів. І чи не виявиться в результаті пілотний екологічний проект способом легального видобутку неврахованого бурштину? І чи вартий цей "пілот" таких корупційних ризиків? І чому уряд країни, яка з'їла зуби на схемах навколо й у держпідприємствах, як мінімум не насторожився?
У Міністерстві енергетики, яке володіє 29 відібраними для приватизації об'єктами, знайшли інші причини не прощатися з держвласністю - документів немає. Звичайно, ми розуміємо, що частина об'єктів перебуває на Сході України, але далеко не всі.
Дослівно з відповіді міністерства: "У зв'язку з проведенням антитерористичної операції на Сході України заходи щодо підготовки до приватизації об'єктів Донецької і Луганської областей суттєво затримуються. Серед інших факторів, що впливають як на терміни завершення підготовки, так і на безпосереднє забезпечення приватизації вуглевидобувних об'єктів, - відсутність у підприємств коштів для оформлення землевпорядної документації, права власності на об'єкти нерухомості та проведення екологічного аудиту, а також наявність значних боргів перед бюджетами всіх рівнів. Майно майже всіх вуглевидобувних об'єктів, що підлягають приватизації, перебуває в податковій заставі й арештоване відділами Державної виконавчої служби... Стосовно інших об'єктів затримка з передачею… на приватизацію зумовлена цілою низкою факторів. Це, зокрема, відсутністю правовстановлюючих документів на нерухоме майно та земельні ділянки".
Тож за 2016 р. ФДМУ передали в управління тільки три об'єкти, зате дев'ять виключили зі списку до приватизації. До речі, жоден із них не розташовується в Донбасі. От-от і створимо вільний ринок енергетики. Попутно парламент прийняв мораторій на банкрутство шахт до 2019 р., щоб не дозволити кредиторам заарештовувати рахунки ДП за борги. Надії, що після цього держшахти одержать хоч одну кредитну копійку, так само незначні, як і очікування, що підприємства на межі банкрутства повернуться до нормальної роботи до 2019-го.
Цікаво, але автори законодавчої ініціативи в пояснювальній записці пишуть про критичну ситуацію, нестачу грошей навіть для придбання засобів індивідуального й колективного захисту шахтарів, неможливість забезпечити своєчасні та в повному обсязі розрахунки за електроенергію. І згадують ДП "Львіввугілля", шахти якого було торік виключено з переліку тих, що підлягають приватизації. Тобто уряд з якоюсь метою вирішив їх не продавати. З якою? Щоб потім скаржитися, що їм бракує грошей на елементарні потреби? Або щоб мати підстави для прийняття абсурдного для нормального ринку рішення про заборону банкрутств?
Міністерство аграрної політики й продовольства, що сидить на земельному банку і володіє 36 об'єктами, з якими держава хотіла б розпрощатися, теж не досягло успіхів.
За минулий рік, згідно з відповіддю на запит DT.UA, з 36 об'єктів у ФДМ передали два - ДП "Мирогощанський іподром" і ДП "Іскра". Підприємства великі, нехай і зубожілі. Земельний банк першого - понад 3 тис. га, другого - 2,7 тис. га. Але ж залишилися у власності міністерства об'єкти значно кращі, один Аграрний фонд чого вартий. Правда, передати їх не можуть, якщо вірити офіційній відповіді, чи через відсутність правовстановлюючих документів на нерухомість (просто національне лихо), чи через значні заборгованості ДП. Утім, щодо деяких, наприклад, Новопокровського хлібокомбінату, продукцію якого легко можна знайти на прилавках магазинів, закрадаються сумніви й у частині боргів, і щодо втрати документів.
Стратегія реформування агросектору "3+5", впроваджувана діючим міністром, вважає приватизацію основою реформи. І дотримуючись плану, Мінагропрод, щоб прискорити процеси приватизації, розробило цілий проект розпорядження КМУ, прийняття якого дасть змогу передати ФДМУ ще 13 об'єктів. Відносно ще п'яти - "вживаються заходи".
При цьому за 2016 р. з приватизаційного списку зникли 29 держпідприємств, керованих міністерством. Основні причини - банкрутство, початок ліквідаційних процедур, майнові судові спори, заборгованості. П'ять ДП зі списку ще 2015-го фігурували в скандалі з корупцією, схемами та саботажем приватизації, покликаному ці схеми зберегти. Оголошувалися догани керівникам, когось навіть звільнили. Не допомогло. І тут ідеться не про інститути стандартизації, більша частина об'єктів МінАПК - це насамперед земельні банки. І ці землі, вже повірте, або вже використовують, або для когось бережуть.
Почасти претензії фонду до міністерств виправдані, ті ведуть свою гру й не поспішають розлучатися з багатьма підприємствами. Хоча більшу частину з ДП, що видно зі звітів і відповідей, практично не контролюють, далеко не завжди розуміючи, що відбувається на тому чи іншому об'єкті. Та чи лише в міністерствах проблема?
Сам фонд, окрім об'єктів малої приватизації, має цілком солідні лоти в запасі, але й на них покупець не знаходиться. Приватизацію "Президент-готелю" заблоковано судами. На ОПЗ покупця двічі не змогли знайти і не в останню чергу через ті ж судові позови й борги. Шість обленерго другий рік до приватизації готують - підготувати не можуть. А "Центренерго" уже й не планують, зважаючи на все.
Аудит діяльності самого Фонду держмайна (за 2014–2016 рр.) показав, що фонд з труднощами контролює не тільки процеси передачі й продажу, але і об'єкти, передані новим власникам. Зокрема, чинний закон про приватизацію передбачає певні зобов'язання, які бере на себе інвестор при купівлі об'єкта, на що йому дається п'ять років. Контролювати їхнє виконання зобов'язаний ФДМУ і в разі порушень уповноважений обстоювати інтереси держави в судах. Перевіряти зобов'язані виконання всіх договорів щорічно, за фактом перевіряють одиниці. Оскільки ніякої персональної відповідальності для перевіряльників не передбачено, а вірогідність викладених у звіті фактів встановити складно, то і якість проведених перевірок викликає питання. А відповідно, немає жодних гарантій, що після передачі об'єкта приватному власнику він буде збережений. І новий власник цілком може виявитися не менш бездарним, ніж держава. І сферу діяльності можуть змінити, і активи розпродати, і персонал скоротити. Усе, що завгодно. У регіональних відділеннях ФДМ така плинність і дефіцит кадрів, що навіть крайніх - які не помітили і не проконтролювали - знайти не вийде. І про цю проблему лише зрідка згадують тільки тому, що ми за останні три роки, за великим рахунком, нічого ще не продали.
Увесь 2016 р. приватизація підганялася під міжнародні стандарти. Було запроваджено попередній аудит об'єктів, міжнародний арбітраж для вирішення спорів, персональні консультації для потенційних інвесторів. Паралельно з класичними аукціонами запустили "голландські" у надії, що це вирішить проблему продажу неліквідних об'єктів. Але на 120 "голландських" аукціонах продали
19 об'єктів. Звичайно, теж результат, то тільки таких об'єктів у Фонду сотні.
Коли знадобилася нова порція аргументів, які пояснюють, чому уряд не проводить приватизації, а лише говорить про це, виникла ідея розробити новий закон. Звичайно, саме його відсутність загальмувала всі процеси ФДМ.
Закон готували у ФДМУ й Мінекономіки під чуйним керівництвом Baker&Mckenzie і ЄБРР. Головне і, мабуть, єдине нововведення полягає в тому, що зараз приватизація регулюється кількома нормативними актами, а буде управлятися одним. Йому навіть придумали пафосну назву - кодекс приватизації. Щоправда, після презентації "кодекс" десь загубився, і приймати його не поспішають. Та навіть якщо приймуть, чи вирішить це головні проблеми: небажання держави прощатися з власністю та нездатність ФДМУ контролювати нових власників?
Так само 2015-го стверджували, що не стартує приватизація, поки не приймуть законопроекту, що скасовує попередній продаж на біржі 5–10% акцій. Прийняли його в лютому 2016-го. Виконали черговий маяк МВФ. А приватизація де? У пріоритетах...
Згідно з Меморандумом з МВФ до кінця серпня 2017-го всі держпідприємства, які не становлять стратегічного інтересу, мають бути або приватизовані, або ліквідовані. До речі, цей структурний маяк ми мусили виконати ще до жовтня 2016-го. До червня парламент повинен ухвалити закон, що полегшує ліквідацію держпідприємств за спрощеною процедурою. Приватизацію ОПЗ згідно з меморандумом планують завершити в першій половині 2017-го, а до вересня розпрощатися із ДП "Укрспирт" і 150 пов'язаними з ним підприємствами. І якось не зовсім зрозуміло, як ці амбіційні плани корелюють з очевидною неготовністю уряду хоч із чимсь розпрощатися, ФДМУ - організувати й контролювати процеси, а інвесторів - заходити на українські ринки.