UA / RU
Підтримати ZN.ua

Ура, ми на «дні»?

Економісти бувають різні, зокрема «катастрофісти» та оптимісти. До останніх, поза сумнівом, належ...

Автор: Наталія Яценко

Економісти бувають різні, зокрема «катастрофісти» та оптимісти. До останніх, поза сумнівом, належить президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер, якого правильніше було б назвати філософом від економіки. Відомому вченому, статистику за освітою, точні цифри й показники цікаві як тенденція, особливо на стику із соціальними процесами та світоглядними проблемами.

На початку травня вчений приголомшив: із певними застереженнями в Україні є ознаки завершення спаду. Перша реакція — яке там завершення?! Так швидко? Коли майже кожен п’ятий банк у країні затримує платежі, а бюджет зазнає колосальних перевантажень, така інформація спочатку просто не вкладається в голові, потім розцінюється як видавання бажаного за дійсне або ж якесь політичне замовлення. Однак пан Пасхавер на нашу підозрілість не ображається...

— У головах громадян, журналістів, політичних аналітиків міцно засіло, що криза — це весь шлях повернення до найвищої точки циклу. Певна сукупність усіх «поганих фаз» економічного циклу. «Коли закінчиться криза?» — запитують вони. У сенсі — коли житиметься добре. Та криза — це тільки спад. У всіх підручниках написано, що економічний цикл має чотири стадії: криза (спад), депресія (дно, стабільність на низькому рівні), пожвавлення (уповільнене зростання) і бум (швидке зростання). А після цього знову починається криза...

Закінчиться спад, але за ним розпочнуться інші фази. Та це буде вже не криза, і, відповідно, має бути інша політика, інша поведінка.

Так cклалося, що ця криза грандіозна, у ній переплелися кілька криз різноманітної тривалості та походження. Деякі вчені кажуть, що найголовніша нині криза, довгохвильова, зумовлена вичерпуванням інноваційної бази. Що нинішній капіталізм розвивався на цифровій економіці, а нині цей потенціал вичерпується. Потрібна якась нова ідея, наприклад стовбурові клітини...

Глобальна фінансова криза пов’язана з перевиробництвом грошей, неконтрольованістю фінансових інструментів. Та для України найболючішим є третій тип — типова криза надвиробництва, яка відбувається кожні сім-десять років, триває в середньому чотири квартали, не завжди, але зазвичай різко розпочинається та різко завершується. Звичайно, усі ці типи криз взаємозалежні, але підпорядковуються власним закономірностям.

Саме це, на мій погляд, дає громадянам України надію. Адже як дехто вважає — ну, який сенс зараз боротися, якщо криза триватиме десятиліттями? Однак в Україні реальним є те, з чим можна й потрібно боротися, — звичайна циклічна криза. Ми далекі від глобальних фінансових пірамід. Поки що ми далекі і від проблеми вичерпування інноваційної бази. Наше завдання — адаптуватися до циклічної кризи. І є шанс впоратися з нею швидко.

— Тоді звідки така катастрофічність? Населення буквально бомбардують усілякими образами катастроф.

— Це — перша для України циклічна криза за умов ринкової економіки. А в усьому світі люди зіштовхуються з нею з дитинства. Вони знають, що впродовж життя буде п’ять-шість таких циклів. У них виробляється необхідна стратегія поведінки.

— А що ж тоді було в 1998-му?

— В Україні в 1998-му не було ринкової економіки. Тобто приватизацію було проведено, але складна ринкова тканина тільки починала формуватися.

Та повернімося до подій сьогодення. Політики вимагають від влади антикризову програму. Точиться суперечка: є програма — немає програми. Тут, на мій погляд, відбувається от що. Оскільки криза незвичайна і глобальна, в усьому світі стандартні антикризові заходи не спрацьовують. І ми не самотні в пошуках оптимальної антикризової політики, адекватних інструментів пом’якшення наслідків цього масштабного процесу. Ніхто не знає точно, як треба діяти. Тому для невизначеності щодо антикризової політики існують об’єктивні причини.

З іншого боку, це не тільки політичні суперечки. Насправді, хороша, впевнена поведінка уряду, оприлюднення антикризової програми — саме по собі вже антикризовий інструмент. Уряд каже країні: я знаю, як це зробити, я вмію це робити. Як розв’язати цю суперечність? Можливо, вихід у тому, щоб говорити не тільки про конкретні плани, а передусім про принципи, якими виконавча влада збирається керуватися. Необхідна якась система поглядів, якої твердо мають намір дотримуватися, витрачаючи державні гроші, і це забезпечить передбачуваність політики. А якщо принципи до того ж виявляться правильними — то й ефективність.

— А в нас, схоже, ні грошей, ні принципів.

— Грошей немає, це об’єктивно. Бідна держава...

— Та є приховане підленьке бажання — врятувати власників. Бо самі такі.

— Це капіталізм. Рятувати окремих власників — просто шкідливо, але врятувати інститут власності — означає врятувати країну. Інакше в нас буде інша країна. Це буде знову революція. Однак сьогодні мені видається важливим і цікавим запитання, чому так швидко закінчується криза.

— Олександре Йосиповичу, по-моєму, все чудово. Знаєте, коли криза скінчилася? Коли Держкомстат перестав розраховувати та публікувати показники ВВП. А якщо немає цифр — немає кризи.

— ВВП — не єдиний показник. Я уряд не виправдовую, насправді було вибрано не найкращий час для переходу до усталеної світової практики поквартального обліку зростання ВВП. Та статистики достатньо, щоб стежити за всім, що відбувається.

Є дані з усіх галузей господарства: спад у промисловості та будівництві припинився в січні. Це чітко видно, якщо порівняти обсяг продукції цих галузей наростаючим підсумком за січень—квітень нинішнього року з таким само періодом минулого року. Видно, як місяць у місяць рівень спаду зменшується. А сільське господарство взагалі зростає.

Ми можемо сказати, що це дно? Чи це означає, що ми стабілізувалися, але на нижчому рівні?

Саме по собі дно не є рівною лінією — можливі стрибки. Під впливом зовнішніх обставин у країні можуть відбуватися і рецидиви кризи. Якщо ми вийшли з кризи раніше за інших, у нас може не вистачити сил, аби протистояти зовнішнім негативним тенденціям.

Динаміка інших галузей не така вже й однозначна. Та в економіці, як у будь-якому складному соціальному про­цесі, співіснують параметри, що і випереджають основну тенденцію, і запізнюються. За­галом можна сказа­ти, що в реальному секторі нароста­ють ознаки припинення спаду, а у фінансовому — гальмування спаду.

Ще раз наголошую — мене сьогодні цікавить навіть не зростання, а припинення падіння.

— Тепер виникає запитання — чи надовго це? І чому ми так швидко цього домоглися?

— Я не очікував, думав, що наприкінці року...

Можу запропонувати просте пояснення. Навчене історією, зокрема, й новітньою, населення України фантастично адаптивне до криз. Бо що таке криза відносно всіх суб’єктів економіки? Це шок, це паніка, це неготовність господарств до нових умов. Як криза сходить нанівець? Усі заспокоюються і починають працювати над трансформацією своїх господарств, не має значення, яких (фабрика чи домашнє господарство), до нових умов: куплю долари, відкладу відпустку, заощаджу... Тобто ви починаєте здешевлювати свою життєдіяльність і страхувати її. Те саме відбувається на заводах і фабриках.

У період буму людині властиво захоплюватися. У цьому сенсі криза — це видих, скидання зайвого. Найбільші невдахи банкрутують і виходять із гри. Коли більшість адаптувалася до нових умов, криза закінчується. Що глибша адаптація, то менше шансів, що станеться рецидив кризи.

— Добре, якщо нині не криза, то що?

— Нині — перехідний період. Не можу впевнено сказати, що криза скінчилася. Можливо, це ще не припинення спаду, а «тераса» на шляху. Питання про те, чи будуть рецидиви кризи, пов’язані з дуже багатьма обставинами — внутрішніми та зовнішніми. Та саме внутрішні сили демонструють, що спад долається. У тому сенсі, що більшість суб’єк­тів економіки адаптувалися.

Україна сильно залежить від зовнішніх чинників, і ніхто не може нам гарантувати, що не буде рецидивів кризи, бо ціни на експортні про­дукти падають. Торговельний баланс порівняно з минулим роком поліпшується, але його сальдо ще від’єм­не. Тут додат­ковим ризиком є подорожчання гривні до долара.

Перехід від спаду до стабільності нестійкий, цей стан можна легко порушити. Однак безсумнівний факт полягає в тому, що цей стан ми спостерігаємо. Спад загальмувався, у цілій низці галузей припинився, і уряд має зробити все, щоб цю тенденцію підтримати.

Чим відрізняється спад від дна? Це принципово важливо. За умов спаду неможливо визначити ризики. Я не можу вам позичити грошей, якщо вас чи то звільнять, чи то у вас зарплата падає невідомо на скільки.

Коли спад припинився та встановилася стабільність на ниж­чому рівні, я можу розрахову­вати і прогнозувати ризики. Від­новлюється кредитна функція.

— Як може відновитися кредитна функція без грошей?

— Гроші починають повертатися. Квітневі дані чітко вказують на цю тенденцію. Втім, банки і до цього енергійно працювали над збереженням ліквідності.

— І як ми використовуємо цю поки що теоретичну можливість кредитування?

— Тут я хотів би наголосити, що перехід до другої після кризи фази економічного циклу відкриває перед урядом зовсім нові можливості.

Коли уряд намагається опиратися стисканню на спаді, він викидає гроші на вітер. Ви, звичайно, можете дати гроші даному підприємству, але це корупцій­но, марно і навіть шкідливо, тому що ви протистоїте тенденції стискання... Причому накопичені дер­жавою борги — ще не гірший із наслідків. Давши підприємству гроші, ви знизили стимул до модернізації, адаптації до кризи.

Що можна й потрібно робити на етапі стискання? Те саме, що роблять банки, — реанімаційні заходи. Ви маєте рятувати банки, ви повинні всіма можливими методами підтримувати дієздатність держави, підтримувати високоінтегровані системи (банківська, енергопостачання, запобігати критичному зниженню соціальних стандартів). Безглуздо підтримувати економічну активність — сили спаду сильніші.

Та от настало «дно». Тепер тенденція змінилася: відроджується активність. І завдання уряду сьогодні — слідувати новій тенденції, тобто стимулювати активність.

Найбільш правильний підхід — стимулювати під контролем ринку. Стимулювати не виробництво, а попит на вітчизняну продукцію. Механізм придумати нескладно. Уявіть собі, що ви кажете: якщо купиш вітчизняний продукт, то на 20% його вартості одержиш чек також на купівлю вітчизняної продукції.

— Такі ідеї вже висловлюються економістами. З одним застереженням — стимулювання не повинно бути тривалим. Максимум до двох років.

— Я спробував би на півроку. А потім подивився, що вийде. Якщо виникнуть якісь несприятливі чинники і виробництво не почне розкручуватися — продовжити ще на півроку. Однак не більше.

Якби це уряд робив у листопаді—грудні, все перетворилося б на даремне витрачання грошей. Однак нині такий рух буде в руслі тенденції до пожвавлення економіки. Зараз це дуже корисно.

Чи візьмімо інвестиційні проекти. Ви плануєте вкладати гроші, скажімо, у будівництво доріг. Справа, безсумнівно, корисна, але довго і невизначено окупається. У кризовий час доцільніше розпочати з проектів, які швидко окупаються і, до того ж бажано, соціально привабливі. Поставте лічильники безплатно всьому населенню. Населення різко знизить витрати на енергетику, стимулюючи її модернізацію, знизяться витрати бюджету на компенсацію неефективних виробничих витрат.

Може, ця тенденція до стабілізації економіки ще не досить стійка. Тим важливіше підвищити її стійкість цілеспрямованою державною політикою.

— Ми абстрагуємося від дуже багатьох речей, які зруйнували наші очікування: несприятливі процеси в сфері державних фінансів, пенсійного забезпечення. Ресурси держави такі, що незрозуміло, як зводити кінці з кінцями. А з реформами, про необхідність яких казали з перших днів кризи, у нас знову не склалося…

— Реформи можна здійснювати завжди. Питання в іншому — якщо їх не проводили в період економічного зростання в 2000—2008 роках, то що спонукатиме нашу владу робити їх тепер? Україна — країна, яка перманент­но погано реформується. Не­можливо розв’язати проблеми пенсій без пенсійної реформи, але так само неможливо вирішити проблеми нашого здоров’я без реформи охорони здоров’я, комунальних виплат — без реформи комунального господарства.

Виникає ще одна проблема — ми повинні стати дешевою дер­жавою. У тому сенсі, що витрати громадян, які генеруються дер­жавою, мають зменшуватися. Що для цього треба? Блок реформ, які забезпечують дієздатність держави: судова, адміністративна, регуляторна, антикорупційний проект. Та це до кризи безпосереднього стосунку не має. Все це слід робити завжди: хоч під час буму, хоч у період пожвавлення.

— Ви вважаєте, Україні вдасться уникнути соціальних збурень?

— Гадаю, так. Відповідь буде такою ж, що й на запитання про причини такого швидкого подолання спаду. За умов слабкої дер­жави виросло населення, яке має стійкі навички до адаптації. Свою енергію воно воліє витрачати на адаптацію, а не на соціальні збурення.

— Які ризики ви бачите цього року для України?

— По-перше, продовження падіння цін на продукти експорту і ширше — продовження кризи за межами України. По-друге, ризики ревальвації гривні, по-третє — наслідки будь-яких гостро популістських рішень. Я сподіваюся, що ці ризики лише потенційні.

Хотілося б наголосити на оздоровчій ролі кризи. Ми не можемо, як багаті країни, заливати пожежу в економіці масою грошей, і тому криза стала суворим випробуванням для власників і менеджерів на ефективність. Усі ми вчимося на цій кризі. Після масової приватизації це дуже своєчасно. Вчитися бути завбачливими та ощадливими доводиться і громадянам, і владі.

— Останнім часом часто кажуть, що нинішня криза продемонструвала недосконалість інструментів ринку, тому зараз робиться акцент на посилення ролі держави, держрегулювання, створення нових наглядових органів.

— Давайте розділимо звичайну циклічну кризу та світову фінансову кризу, пов’язану з бурхливою безконтрольною активністю фінансових інструментів. Остання показала, що активність суб’єктів економіки випереджає регуляторну функцію держав. Отже, нічого особливого не сталося — нині регуляторну функцію посилюватимуть.

З приводу націоналізації я можу сказати, що в західних країнах — це захід тимчасовий (щойно криза мине, націоналізовані банки та компанії знову продадуть у приватні руки), але несправедлива. Адже що таке націоналізація з наступним продажем? Це перекладання проблем, пов’язаних з неефективними власниками, на платника податків. Тому все залежить від поведінки держави. Та в мене є великі сумніви, що вона поводитиметься як ефективний власник.

В Україні така позиція небезпечна десятиразово. Ми — корупційне суспільство, і ми ніколи не показували, що держава може бути ефективним суб’єктом підприємництва. На мій погляд, це невиправдано великі ризики, пов’язані з ідеологією націоналізації.

— А що ви думаєте з приводу рекапіталізації українських банків державою?

— Давайте називати речі своїми іменами — нам не потрібна націоналізація банків за умов бідної країни та корупційного суспільства. Національний банк має хороші банки рефінансувати і намагатися стимулювати купівлю малоефективних банків більш ефективними.

— Яка модель поведінки української влади була б найбільш виправданою на нинішньому етапі?

— З реанімаційних функцій антикризової державної політики акцент має бути перенесений на функції стимулювання активності всіх суб’єктів економіки з допомогою ринку і під його контролем.