Останніми роками Україна активно працює над поліпшенням своєї позиції у міжнародному рейтингу Doing Business, що має позитивно вплинути на інвестиційний клімат і привабити іноземні інвестиції.
За підрахунками міжнародних експертів, підняття на один пункт у рейтингу має суттєвий вплив на економічне зростання та, наприклад, сприяє збільшенню обсягів залучених наступного року прямих іноземних інвестицій на 250–500 млн дол. США, однак на практиці в Україні цього не відбувається. Водночас органи державної влади забувають про роботу із внутрішніми інвесторами, кошти яких сьогодні відіграють ключову роль в економічних процесах у нашій країні. Основною причиною такого стану речей є відсутність інвестиційної стратегії та цілісного бачення ситуації, а відтак, і комплексних рішень щодо інвестиційних стимулів як для зовнішніх, так і для внутрішніх інвесторів.
Перспективи України у глобальних інвестиційних потоках
За результатами першого півріччя 2017-го, співвідношення прямих іноземних інвестицій до капітальних інвестицій в Україні становить 1:8, тобто внутрішні інвестори традиційно залишаються основним джерелом розвитку економіки країни. У січні-червні 2017 р. українські підприємства та організації за рахунок усіх джерел фінансування освоїли 155,1 млрд грн капітальних інвестицій, що на 22,5% більше, ніж у відповідному періоді 2016-го. Водночас обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну у першому півріччі 2017-го порівняно з аналогічним періодом минулого року скоротився вчетверо і становив лише 711,2 млн дол. (або 18,9 млрд грн за курсом 26,5 грн/дол.). Чи достатньо таких обсягів залучення інвестицій для розвитку, можна зрозуміти, порівнюючи з різними країнами саме частку інвестицій у ВВП (див. рис. 1 на 6-й стор.).
Цей показник для України є значно нижчим від середньосвітового починаючи з 2008 р. і має тенденцію до критичного зниження. Загальні обсяги інвестування в економіку є недостатніми для швидкого зростання. Наприклад, валове нагромадження основного капіталу у структурі ВВП за підсумками 2016 р. становить лише 15,2%, що значно нижче за середньосвітовий показник у 24,2% (див. рис. 2 на 6-й стор.).
Накопичення капіталу сприяє підвищенню рівня виробництва і є основою економічного зростання, проте не в Україні. Поки ми не створимо реальних умов і стимулів для інвестицій в економіку, у тому числі через розвиток людського капіталу та інновацій, будемо приречені на бідність.
Так, в Україні поступово зростають індекси капітальних інвестицій, відбувається це переважно за рахунок власних коштів підприємств та організацій. Наприклад, за результатами двох кварталів цього року власні кошти підприємств становили 74,3% загального обсягу капінвестицій. Чому це не дуже добре? Річ у тім, що власні кошти підприємств обмежені їхніми прибутками, а потреби в інвестиціях, у разі реалізації інвестиційного проекту, у короткостроковій перспективі завжди значно більші, ніж поточні доходи. Тому підприємства зазвичай залучають кошти із різних джерел. Частка банківських кредитів у структурі капітальних інвестицій також останнім часом стрімко падає. За даними Держстату, із 8,8% у 2014 р. вона знизилася до 5,2% у січні-червні 2017-го (рис. 3).
Незначною є також участь іноземного капіталу у структурі капітальних інвестицій. За останні роки вона становила в середньому 2,5%, а на початку цього року впала до 1,5%. Традиційно кошти державного та місцевих бюджетів також не відіграють значної ролі на інвестиційному ринку, адже на ці два джерела фінансування припадає в середньому 6% інвестицій. Значна частина з цих коштів надходить саме з місцевих бюджетів.
Така структура інвестування консервує інвестиційні перспективи підприємств і свідчить про неефективну державну політику. Інвестори та інші гравці на фінансовому ринку не мають реальних стимулів та інструментів, щоб акумулювати й інвестувати кошти в основний капітал.
Інвестиції з офшорів
Про непривабливість інвестиційного клімату в Україні для іноземних інвесторів говорять не лише дані статистики про обсяги залучених прямих іноземних інвестицій, а й структура за джерелами їх походження. Дві третини цієї суми - 520,2 млн дол. в Україну надійшло із трьох "офшорних" зон - Кіпру, Великої Британії та Нідерландів. Хоча ці країни не є класичними офшорами та відсутні у переліку офшорних зон, затверджених Кабінетом міністрів України, проте традиційно українські компанії реєструються саме там. Кіпр, Нідерланди і, наприклад, Британські Віргінські Острови приваблюють підприємства вигідним оподаткуванням, що дає змогу оптимізувати витрати, виводити дивіденди та захищати інвестиції. У такий спосіб офшори прискорюють світові фінансові процеси. І можна припустити, що левова частка інвестованих в Україну коштів має саме українське походження, натомість іноземні інвестиції з інших країн майже не заходять до нас через непривабливий інвестиційний клімат.
Розуміння природи офшорів допомагає краще усвідомити основні проблеми українського інвестиційного клімату, такі, як політична та економічна нестабільність, відсутність вільного руху капіталу тощо. Щоб повернути українські капітали із-за кордону, Україні дійсно потрібні політична й економічна стабільність, впевненість інвестора, що він зможе як легко завести капітал, так і легко його вивести. Проте це необхідна, але недостатня умова.
Україна в рейтингу Doing Business
Останні 3–4 роки Кабмін замість того, щоб створити реальні інвестиційні інструменти та механізми залучення інвестицій в Україну, намагався поліпшити інвестиційний клімат шляхом дерегуляції та лібералізації. Тобто в Україні не використовувалися ті інвестиційні стимули, які застосовують у багатьох розвинених країнах світу.
Підтвердженням цього є заяви та програмні документи, що декларують сприяння інвестиціям лише через підвищення позиції нашої країни в рейтингу Doing Business. Так, Україна в останньому рейтингу 2018 р. поліпшила свій статус лише на чотири позиції. Торік ми були на 80-й сходинці, а зараз на 76-й із 190 країн. Це невеликий прогрес порівняно з амбітними планами увійти у ТОП-40 країн цього рейтингу. Разом із тим у 2014 р. Україні вдалося покращити позиції на 16 пунктів, але, попри підрахунки міжнародних експертів щодо кореляції між рейтингами Doing Business і підвищенням обсягів залучення інвестицій, у країну додаткові кошти від іноземців так і не надійшли. Після минулорічного поліпшення позиції у рейтингу Україна цього року мала б отримати додатково від
700 млн до 1,5 млрд дол. прямих іноземних інвестицій. Однак уже зараз зрозуміло, що до кінця року цього не станеться. І наступного року ситуація повториться, бо чинна державна інвестиційна політика, яка полягає виключно у спрощенні умов ведення бізнесу, є недостатньою.
Чому не можна орієнтуватися лише на спрощення умов ведення бізнесу
За даними Монітору інвестиційної політики Конференції ООН з торгівлі та розвитку (UNCTAD), лише 20% від усіх національних засобів, пов'язаних із сприянням залученню інвестицій у 2010–2016 рр., припало на засоби спрощення інвестиційних процедур включно з механізмом єдиного вікна. На національному рівні багато країн створили системи стимулювання та спрощення процедур інвестицій, однак більшість зусиль - 80% пов'язані саме із наданням інвесторам пільг. При цьому UNCTAD стурбований таким низьким відсотком заходів щодо спрощення інвестиційних процедур і запропонував урядам країн узяти їх на озброєння.
Проте у сучасному світі ці необхідні умови для залучення інвестицій є недостатніми, і це підтверджує статистика. Україна відмовилася від спеціальних економічних зон, а 25% усіх державних інвестиційних політик світу їх використовують. У нашій країні немає системи інвестиційних стимулів, окрім точкових преференцій, а 48% країн їх активно застосовують (рис. 4).
Замість внесення хаотичних змін до законодавства нам потрібна інвестиційна стратегія, що концептуально обґрунтує систему інвестиційних стимулів, яка стане основою для економічного розвитку держави. Для того, щоб бути конкурентними у глобальних інвестиційних потоках і залучити значні інвестиції, нам необхідно створити більш привабливі стимули, ніж у сусідніх країнах.
Інструменти та стимули для інвесторів
UNCTAD акцентує на тому, що у країнах, що розвиваються та мають високі інвестиційні ризики, без цілеспрямованого втручання в політику та заходів підтримки існує реальна загроза того, що інвестори продовжать бачити непереборні бар'єри для інвестування (рис. 5).
Інструментів стимулювання інвестицій багато - від державно-приватного партнерства, розвитку взаємозв'язків і кластерів в інкубаторах чи економічних зонах до створення інвестиційних партнерських відносин із транснаціональними корпораціями та мультинаціональними банками розвитку. Звісно, це повинно супроводжуватись ефективним регулюванням і врядуванням і впроваджуватися сильними інституціями.
Інвестиції та сталий розвиток людства
Окремо слід зауважити, що розвиток нашої економіки та збільшення обсягу інвестицій також відповідають зобов'язанням України щодо досягнення Цілей сталого розвитку (ЦСР). Враховуючи зобов'язання 193 країн світу, у тому числі й України, досягти до 2030 р. ЦСР, важливо звернути увагу саме на рекомендації UNCTAD щодо створення інституцій для сприяння інвестиціям у сталий розвиток. Україна нещодавно локалізувала ЦСР і визначила 17 цілей і 86 завдань, що мають бути відображені у державних стратегічних документах, планах їх реалізації та бюджетах різних рівнів. Серед них чіткі завдання саме щодо інвестицій і розвитку основного капіталу, наприклад, "мобілізувати додаткові фінансові ресурси на основі заохочення інвестицій іноземних та вітчизняних інвесторів", "розвивати партнерські відносини влади і бізнесу для досягнення Цілей сталого розвитку", "забезпечити стійке зростання ВВП на основі модернізації виробництва, розвитку інновацій, підвищення експортного потенціалу, виводу на зовнішні ринки продукції з високою часткою доданої вартості".
З цією метою важливо виокремити саме інвестиційні цілі, що допоможуть уряду визначити напрями, мету, а також обсяги необхідної державної та міжнародної допомоги. Це також важливо у контексті співставлення інвесторами національної та міжнародної інвестиційних політик, пов'язаних зі сталим розвитком. Доречно говорити і про необхідність апелювання України до цілі 17 - "забезпечити, щоб розвинені країни повністю виконали свої зобов'язання з надання офіційної допомоги з метою розвитку". Зокрема, йдеться про взяте багатьма розвиненими країнами зобов'язання досягнути цільового показника виділення коштів країнам, що розвиваються, на рівні 0,7% свого валового національного доходу (ВНД) і найменш розвиненим країнам - на рівні 0,15–0,20% свого ВНД.
Крім того, не можна забувати, що залучення інвестицій і міжнародної допомоги залежить і від виконання інших глобальних завдань, зокрема пов'язаних з обмеженням насильства, зміцненням безпеки, побудовою ефективної судової системи, ефективного врядування, місцевого самоврядування, а також зменшенням масштабів корупції. Водночас активізація інвестування та міжнародної допомоги на розвиток, що сприятиме економічному зростанню, могла б знизити потребу в зовнішніх кредитах і допомогти полегшити борговий тягар національної економіки, що теж відповідає ЦСР. Відтак, політики стимулювання економічного зростання, розвитку підприємництва, активізації інвестиційно-інноваційної діяльності, заохочення експорту тощо є взаємодоповнюючими, адже глобальні зобов'язання України щодо виконання ЦСР цілком збігаються з бажанням українського суспільства та урядів зробити Україну багатою і успішною державою.