На початку листопада відбулася презентація чергової, уже 21-ї за ліком Доповіді про розвиток людини за 2011 рік. Ці доповіді, що їх готують неурядові експерти, розробляються Програмою розвитку ООН (ПРООН) і видаються одночасно 11 мовами. Доповідь нинішнього року називається «Сталий розвиток і рівність можливостей: краще майбутнє для всіх».
В узагальнюючому індексі розвитку людини Україна перебуває на 76-му місці серед 187 країн зі значенням індексу 0,729. Перші три місця посідають Норвегія (індекс 0,943), Австралія (0,929) і Нідерланди (0,910). У США четверта позиція, ФРН - дев’ята, Японії - 12-та, Франції - 20-та, Італії - 24-та, Великобританії - 28-ма. З наших сусідів: Словаччина - на 35-му місці, Угорщина - 38-му, Польща - 39-му, Румунія - 50-му, Білорусь - 65-му, Російська Федерація - 66-му місці. Гірше за Україну з її сусідів рейтинг лише у Молдови - 111-те місце. Китай - на 101-му місці.
Узагальнюючий індекс людського розвитку формується з чотирьох показників: тривалості майбутнього життя при народженні, душового валового національного доходу (ВНД), який визначається за паритетами купівельної спроможності (ПКС) національних валют до долара, і двох освітніх - середньої та очікуваної тривалості навчання.
Слід розуміти, що в загальному індексі більш значущим є не місце країни, а значення індексу. За великої щільності обчислюваних національних індексів країна може перебувати, скажімо, на 50-му або 75-му місці, при тому, що її індекс може бути нижчим від показника країни-лідера на 5-10%, тобто зі значенням близько 0,900-0,850.
В України досить високі освітні показники. За тривалістю навчання, яка визначається для осіб віком 25 років і більше, у нас 20-те місце (у багатьох ця цифра асоціюється з обіцянкою нашого президента вивести Україну в найближчі роки у «велику двадцятку» - G20). У десяти країнах тривалість навчання становить 12 років і вище. Але зрозуміло, що точно визначити її досить складно. Базою для таких розрахунків можуть бути здебільшого переписи населення, які проводяться зазвичай раз на п’ять-десять років.
Подані в доповіді дані базуються на оцінках двох авторів, опублікованих у журнальній статті, і не змінюються в останніх доповідях. А під показником очікуваної тривалості освіти розуміють, скільки років може провчитися дитина шкільного віку в майбутньому у переважаючих умовах охоплення вищою освітою, а також можливим здобуттям другої вищої освіти. Тобто це теж швидше гіпотетичний і не надто надійний показник. Він базується на оцінках ЮНЕСКО. За ним у нас 43-45-те місця. І не будемо тут торкатися «якості» нашої вищої освіти, одержуваної в багатьох наших вузах.
Набагато сумніше виглядають показники валового національного доходу і тривалості життя. Перший з цих показників цього року вперше введено у доповіді ПРООН. Майже для всіх країн світу за економічним змістом він максимум на 1-2% відрізняється від величин більш звичного для нас показника ВВП і використовується переважно Світовим банком, розрахунки якого і запозичені для доповіді. Найвищий ВНД на душу населення в Катарі - 107 тис. 721 дол. і Ліхтенштейні - 83 тис. 717 дол. А Україна за ним посідає, на жаль, лише 100-те місце. І наш рівень цього (як і ВВП) найбільш узагальнюючого показника економічного розвитку країн значно нижчий - на 39% середньосвітового.
Дуже важко усвідомити, чому через 20 років після здобуття Україною державної незалежності її ВВП становить лише 68% від рівня 1990 року. А загальносвітовий показник ВВП за ці ж роки майже подвоївся. За аналогією з воєнними і повоєнними роками (тобто теж за 20 років), навряд чи можна уявити, щоб до 1961 року економіка України ще не досягла рівня 1940 року. І перебувала б десь на рівні 1935-1937 років.
Додамо, що у нас твердо вкоренилося уявлення, нібито китайські товари дешеві і конкурентоспроможні тому, що там дешева робоча сила. Але в Китаї ВВП (як і ВНД) на душу населення в 1,2 разу вища, ніж в Україні. А оплата праці і у нас, і в Китаї, та і в інших країнах є найбільш значущим вартісним компонентом ВВП і ВНД.
І у зовсім поганому становищі порівняно з іншими країнами перебуває Україна за показниками тривалості майбутнього життя - на 123-му місці. І хоча наведена у доповіді ПРООН цифра трохи нижча розрахунків нашої Держстатслужби і за останній рік збільшилася відразу майже на рік, однак сьогодні вона нижча (68,5 року), ніж була у 1965-1966 роках - 71,6 року та у 1989-1990 рр. - 70,7 року. Вона в Україні також нижча за середньосвітову величину. Найвищі показники тривалості життя в Японії - 83,4 року. Тривалість життя 80 років і вище спостерігається у 24 країнах, між 75 і 80 - у 34, між 70 і 75 роками - у 55 країнах. Причому ці показники значно вищі, ніж в Україні, не тільки в розвинених, а й у багатьох країнах, що розвиваються. Так, у Гренаді й Тонго - країнах, які навряд чи легко знайдуть на картах більшість наших співвітчизників із завидними для багатьох країн такими високими освітніми показниками, середня тривалість життя, відповідно, 76,0 і 72,3 року. Наш нинішній показник тривалості життя навіть трохи нижчий, ніж у Бангладеш - 68,9 і Непалі - 68,8 року.
У статистичній частині доповідей ПРООН, крім коментованої основної таблиці, містяться ще дев’ять таблиць, у яких наводяться більш детальні показники, що характеризують різні аспекти людського розвитку. У доповіді вперше вдалися до сміливої спроби побудувати паралельний індекс розвитку людини з коригуванням на його нерівномірність і асиметрію за групами населення усередині країн.
Однак ці розрахунки вкрай чутливі з погляду їхньої надійності, відповідності реаліям. Вони базуються на національних обстеженнях умов життя домогосподарств. В Україні організація і програма цих обстежень, без жодного перебільшення в оцінці, перебувають на дуже високому рівні. Але слід розуміти, що участь в обстеженнях, які потрапляють у теоретично бездоганну вибірку домогосподарств, є не обов’язковою, а виключно добровільною, як, наприклад, у виборах. Вони можуть брати в них участь, а можуть відмовитися. І в Україні більша частина населення з високими, тіньовими і корумпованими джерелами
доходів ухиляється від участі в них, що, безумовно, призводить до заниження доходів і особливо показників їх розподілу.
Більшою чи меншою мірою ця проблема характерна і для статистики інших країн. За даними доповіді виходить, що серед 140 країн, щодо яких наводяться ці відомості, Україна належить до країн з… найбільш соціально справедливим розподілом доходів. Посідаємо ми в ньому дуже високе десяте місце з коефіцієнтом нерівномірності 10,9%, що у два з лишком рази нижче, ніж у середньому по світу (23,4%). А найменше серед країн світу відхилення у розподілі доходів начебто в Азербайджані (лише 4,5%!). І за цифрами ПРООН, цей розподіл в Україні виходить більш справедливим, ніж майже у всіх країнах Західної та Східної Європи: Австрії - 15,1%, Великобританії - 17,3, Франції - 13,9, Польщі - 16,3%. Ну і вже зовсім мало б тішити, що воно у нас утричі-вп’ятеро нижче, ніж у країнах Латинської Америки: Аргентині - 34,4%, Чилі - 34,4, Бразилії - 40,7, Колумбії - 53,9%.
І, очевидно, не можна залишити без уваги занижену, помилкову цифру кількості населення України в 2011 році. Вона розміщена у таблиці 10 доповіді і визначена в 45,2 млн. Хоча у нас після 1992 року кількість населення постійно скорочується, та все ж таки на початок 2011-го була вищою і становила 45,8 млн. Не може не викликати тривоги і стурбованості наведена у цій же таблиці прогнозна кількість населення в 2030 році у 40,5 млн. чол. Невже українська нація за нинішніх тенденцій розвитку країни приречена на неминуче вимирання?