Чинна влада задекларувала перед світовим співтовариством обіцянку про те, що Україна стане «землею обітованою» для інвесторів. Тільки потрібно трішки зачекати. Не більш як 100 днів... Але, підбиваючи підсумки вже піврічної діяльності нової владної команди, легко з’ясувати: інвестори, як і раніше, продовжують із нетерпінням очікувати обіцяних змін, а влада з не меншим нетерпінням — мільярдних інвестицій. Причому далі численних суперечливих заяв її представників про реприватизацію, про перегляд результатів приватизаційних конкурсів, а також гучних судових розглядів навколо цієї самої теми справа не йде.
Чого лише не почули за останні три-чотири місяці представники бізнес-кіл від високих посадовців! Спочатку заявлялося про перелік із трьох тисяч підприємств, результати приватизації яких буде піддано ревізії. Потім Кабінет міністрів складав список із 29 підприємств-кандидатів на повернення в державну власність. Спочатку стверджувалося, що будь-який перелік підприємств, що підлягають реприватизації, має бути публічним. Трохи пізніше з’явилася інформація про те, що цей перелік буде позначено грифом не «для преси». То лунає заява про те, що держава дає згоду на підписання мирових угод із власниками підприємств, законність приватизації яких викликає сумнів. То стверджується: приватизація «Криворіжсталі» пройшла незаконно, тому жодних мирових угод із власниками підприємства держава не підписуватиме... Відповідно до класичних законів комунікації, країна, яка поширює суперечливі месиджі, руйнує довіру до себе. І поглиблюють цей процес розбіжності в поглядах і, відповідно, у заявах членів урядової команди, а також представників найближчого оточення президента.
А тим часом, за даними Міністерства економіки, у першому кварталі 2005 року іноземні інвестиції прямого призначення в Україну зросли на 2,7%, причому їхній загальний обсяг становив 8797,4 млн. дол. А це означає, що на кожного жителя України припадає близько 186 дол. інвестицій. Такі показники засвідчують лише одне — світове співтовариство поступово втрачає інтерес до України як до ділового й надійного партнера. Підтверджує цей висновок заява посла Польщі в Україні Марека Зюлковського, яку він зробив, завершуючи свою дипломатичну місію в нашій країні. На думку досвідченого дипломата, інвестиційний клімат в Україні за останні півроку погіршився настільки, що це негативно позначилося на припливі іноземного капіталу в країну.
Чому? Пошуки відповіді на це запитання не заберуть багато часу. Вона лежить на поверхні. Іноземний інвестор звик працювати на прозорому й максимально прогнозованому ринку, керуючись чіткими правилами та твердими гарантіями. А якщо в Україні, попри всі заяви президента, індекс корумпованості залишається високим, робота судової системи незадовільною, зберігається сильний вплив уряду на бізнес, і до того ж сам уряд не є монолітною командою, то ризик для інвесторів сягає найвищої планки.
Підтвердженням цього можуть бути слова того ж таки пана Зюлковського, який засудив несподіване скасування пільг для вільних економічних зон, проведене без попередження, без урахування можливих збитків, що їх зазнають внаслідок цього кроку інвестори. А як, скажімо, реагувати ошуканому українською державою іноземному бізнесменові на слова першого віце-прем’єр-міністра Анатолія Кінаха про те, що було допущено дуже серйозну помилку, коли в односторонньому порядку Україна як держава ліквідувала умови інвестиційної діяльності в ВЕЗ і на ТПР? Чекати, коли цю зважену позицію одного представника уряду розкритикує інший член уряду, приміром, міністр економіки?
Дуже негативно впливає на імідж України робота судів, адже психологія більшості закордонних капіталістів формувалася в умовах прецедентного права. І на рівні підсвідомості кожен із них вважає: якщо, керуючись рішенням суду, держава відібрала підприємство один раз, то відбере й другий. І де гарантія, що не відбере саме в нього?
Учасники київського міні-Давоса утрималися від критики дій уряду з вирішення питання про законність приватизації «Криворіжсталі». Проте вони дуже точно й чітко сформулювали своє бачення проблеми в прикінцевій декларації форуму: «З погляду формування сприятливого ділового й бізнесового середовища в Україні та зміцнення довіри з боку вітчизняних та іноземних компаній, надзвичайно важливим чинником є демонстрація того, що в уряді працює команда фахівців, які не можуть собі дозволити робити суперечливі й невиважені заяви».
Під час представницького форуму було також підтримано ідею створення в Україні Агентства з питань залучення іноземних інвестицій із такими рекомендаціями: «Створити підрозділ висококласних фахівців, які надаватимуть підтримку іноземним інвесторам. Крім того, для забезпечення ефективної роботи агентства й безперешкодного доступу до нього ми пропонуємо, щоб цей підрозділ був підпорядкований безпосередньо президентові України чи прем’єр-міністрові».
Замість цього, чиновники Мінекономіки вже заявили, що міні-Давос не приніс очікуваних результатів (мовляв, зібралися гості, поговорили й роз’їхалися). І, всупереч побажанням учасників форуму, створили Український центр сприяння іноземним інвестиціям, спостережну раду якого очолив міністр економіки Сергій Терьохін. Таким чином, міністр економіки — один з ідеологів непродуманого одномоментного скасування пільг для ВЕЗ і ТПР, що дуже вдарило по інвесторах, став керманичем державної інвестиційної політики. Але набагато більше непокоїть той факт, що інвесторів позбавлено гарантій «забезпечення ефективної роботи» новоствореного центру, які в умовах, що склалися, може дати лише президент.
Виходячи з суто стратегічних міркувань і взявши до відома, м’яко кажучи, не зовсім професійну діяльність уряду України в сфері залучення іноземних інвестицій, дозволю собі на правах керівника депутатської фракції дати дружню пораду новій владі з поліпшення інвестиційного іміджу України. Адже не за горами ухвалення бюджету на 2006 рік, а поки ще не відомо, в якому обсязі буде виконано головний фінансовий документ цього року. Отож кожен громадянин України, незалежно від його соціального статусу, національності або віросповідання, має зрозуміти: одна з найголовніших основ будь-якої демократичної, правової й цивілізованої держави — це недоторканність власності. Саме непорушність будь-якої власності (власності громадянина або держави) і надійний гарантований захист її від незаконних зазіхань повинні бути основними постулатами й першочерговими обов’язками влади.
Іншими словами, для створення комфортних умов закордонним інвесторам в Україні нинішній владі необхідно передусім довести світовому співтовариству: злочини проти власності в нашій молодій державі не мають строків давності, і влада однаково гарантує захист як для вітчизняних інвесторів, так і для їхніх закордонних колег. І довести це не шляхом проголошення чергових декларацій! Що дало, приміром, підписання президентом, головою Верховної Ради та прем’єр-міністром Меморандуму про гарантії прав власності та забезпечення законності під час їхньої реалізації? Невже наявність підписаного на найвищому рівні меморандуму «освячує» тепер право ігнорувати законність в інтересах різношерстих бізнесових груп, котрі мають вплив на уряд?
Складається враження, що так воно і є: підписана з великою помпезністю декларація розв’язала руки тим, хто, прикриваючись «помаранчевою» риторикою, прагне в дійсності до банального переділу власності. Керуючись цими міркуваннями, у вересні на черговому засіданні депутатської фракції «Демократична Україна» ми розглянемо питання про доцільність відкликання свого підпису під меморандумом...
А якщо комусь не до вподоби захист власності від незаконних зазіхань і він вважає, що це може зашкодити іміджу України, то давайте разом подумаємо, чи потрібні державі інвестори, які бояться боротьби з тіньовими схемами та встановлення прозорих відносин у цій сфері? Адже від тих, хто вкладає в Україну кошти, і від того, що вони пропонують владі й суспільству, залежить майбутнє нашої держави.