Середину зими - чи не найбільш "мертвий" із погляду ділової активності період року - українська економіка проходить досить спокійно. Принаймні, якщо судити за макросимптомами та статистичними показниками. Та чи вдасться й надалі лавірувати між дюжиною макроекономічних рифів не тільки в короткостроковій, а й у середньостроковій перспективі?
Про фінансову тактику
У січні держскарбниця наповнювалася досить ритмічно, попри в тому числі очевидне відлуння сповільнення економіки в другому півріччі 2012-го. За даними Міндоходів, до зведеного бюджету надійшло 30,3 млрд грн платежів, контрольованих податковими і митними органами. Порівняно з цим самим періодом 2012 р. надходження зросли на 3,4 млрд грн, або на 12,6%. Хоча не слід скидати з рахунків того факту, що ці показники було забезпечено не в останню чергу завдяки "легалізації" авансових платежів за податком на прибуток.
Серед обнадійливих штрихів січня - нехай незначне, але зростання золотовалютних резервів на 106 млн дол. Це при тому, що Україна повернула 408 млн дол. Міжнародному валютному фонду. Представники державних органів стверджують, що, попри, здавалося б, відсутність очевидних макроекономічних підстав для зниження девальваційних очікувань, "буря" у масовій свідомості вщухла.
Згідно з даними, озвученими директором департаменту з управління валютним резервом та здійснення операцій на відкритому ринку НБУ Олександром Дубихвостом, у січні чистий попит населення на валюту (перевищення обсягу купівлі валюти в банків над її продажем) становив близько 200 млн дол. Але відплив цього масиву валюти з банківської системи було із надлишком компенсовано припливом валютних депозитів і погашенням валютних кредитів (близько 500 млн дол.).
Оскільки минулого місяця вже не з'являлося "страшилок" на кшталт запровадження збору з продажу валюти, така динаміка може свідчити або про ірраціональну природу нещодавніх народних хвилювань, або, наприклад, про очікування, як же завершаться переговори з МВФ.
Начебто стабілізувалася ситуація й на міжбанківському ринку. Значних курсових коливань не видно, незважаючи на високі залишки на коррахунках і зміну керівництва НБУ. Можливо, банкам нічого сьогодні грати, наприклад, на зниження курсу, ризикуючи зафіксувати збитки, якщо Україна зможе домовитися з МВФ?
Нині переговори з МВФ - це без перебільшення альфа та омега як для держфінансів, так і для економіки в цілому. За оцінками керівника аналітичного відділу ІФК "Арт Капітал" Ігоря Путиліна, успішне завершення дискусій із фондом з наступним проведенням реформ прискорить зростання українського ВВП до 4–5%. Нагадаємо, що до підсумків 2012-го українська економіка "додала" лише 0,2%. А з такого невисокого старту розганятися об'єктивно непросто.
Суперечливе враження справляє досить успішне дорозміщення урядом у лютому 10-річних євробондів на 1 млрд дол. під 7,625% і одержання 1,5 млрд дол. від Китаю під агропроекти. Враження суперечливе тому, що це може розслабити чиновників, які ведуть переговори з МВФ. Мовляв, "можемо довше поторгуватися".
Так, міжнародна кон'юнктура нині досить сприятлива для України та дає змогу розрахуватися принаймні за значною частиною валютних зобов'язань (як перед МВФ, так і перед іншими кредиторами) за рахунок коштів, залучених через випуск єврооблігацій. Нагадаємо, що в лютому Україна має повернути МВФ ще майже 1 млрд дол., у другому кварталі - 1,3 млрд. А в червні суверен ще повинен погасити євробондів на 1 млрд дол.
Проте ситуація у світі може змінитися. І справа не тільки в суто економічних передумовах, таких, як, наприклад, повернення європейськими банками ЄЦБ 137 млрд євро, отриманих у рамках більш як трильйонної програми LTRO. Зараз фінансові ринки досить чутливі до впливу політичних чинників, а саме - до роздумів Великобританії з приводу виходу з ЄС, виборів у Німеччині, де одна з провідних політичних сил озвучує "відцентровані" від єврозони тези. Не можуть похвалитися політичною стабільністю також Італія та Іспанія, дохідності за бондами яких через це зростають.
"На цьому тлі зростають і дохідності за українськими єврооблігаціями. Котирування п'ятирічних CDS піднялися вище 600 б.п. У цій непростій ситуації українському Мінфіну вдалося вскочити в останній вагон поїзда, що від'їжджає, і дорозмістити 10-річні єврооблігації з погашенням у 2022 р. із досить прийнятною дохідністю", - констатує в огляді фінансових ринків начальник відділу аналізу та досліджень "Райффайзен Банку Аваль" Дмитро Сологуб.
Проте, за словами керівника аналітичного департаменту ІК SP Advisors Віталія Ваврищука, сьогодні очікування, що переговори уряду та МВФ завершаться успіхом, переважно позитивні. "Тому іноземні інвестори вважають, що макроекономічні ризики України все ще прийнятні", - констатує фахівець.
Підживлює такі очікування й певна демонстрація українською стороною гнучкості в переговорах. Чи не найважливіший сигнал у цьому контексті - з тарифно-газового питання. "Можу вас запевнити, щодо пошуку компромісного рішення в питанні ціни на газ для населення робота триває як усередині Кабміну, так і з місією МВФ. Сказати, що змін не буде, - це дуже сміливо", - зазначив минулого тижня керівник головного управління з питань міжнародних відносин адміністрації президента Андрій Гончарук.
Про імпортозамісну стратегію
За оцінками НБУ, в 2012 р. дефіцит платіжного балансу України становив 4,17 млрд дол., що на 70% перевищує від'ємне сальдо, зафіксоване 2011-го. Його було перекрито резервами НБУ, які скоротилися на 7,25 млрд дол. - до 24,546 млрд (на 1 січня 2013 р.).
Основні слабкості українського платіжного балансу добре відомі. З одного боку, це хронічний дефіцит поточного рахунку, що збільшився у 2012 р. до 14,4 млрд дол., або 8% ВВП (2011-го - 10,2 млрд, або 6,2% ВВП). Головним чинником такої динаміки стало збільшення від'ємного сальдо торгівлі товарами до 20,5 млрд дол. (2011-го - 16,3 млрд), що сформувалося за рахунок імпорту російського газу, споживчих товарів і продукції машинобудування. Іншим значним дестабілізатором, але вже за фінансовим рахунком, традиційно виступила купівля готівкової валюти. Чистий попит на неї торік становив 10,187 млрд дол. (2011-го - 13,444 млрд).
Як Україна могла б переломити ці тенденції? З одного боку, якби населення не купувало активно валюту на готівковому ринку, проблем нібито й не було б. Але поведінка фізосіб - це все-таки не причина, а наслідок. Наслідок недовіри до влади й "дірки" у торговельному балансі, що робить платіжний баланс занадто залежним від динаміки "примхливого" фінансового рахунку, стан якого значно залежить зокрема від ситуації у світі (2008 рік це чітко продемонстрував).
У проекті Держпрограми активізації розвитку економіки на 2013-2014 рр., обнародуваному Мінекономрозвитку, зазначається, що нині в структурі кінцевого споживання домогосподарств частка імпортної машинобудівної продукції становить 99,2% (2008-го - 48,1%). Тобто населення майже повністю перейшло на імпортні легкові автомобілі, побутові прилади й техніку. Відповідно, підвищуючи соцстандарти і стимулюючи зростання споживчого попиту, держава непрямо підтримує не національного виробника, а імпортера.
Цю статистику в процесі виробництва й модернізації підтверджують і підприємства. За даними Мінекономрозвитку та торгівлі, у 2010 р. валове нагромадження основного капіталу на 92,6% здійснювалося за рахунок імпортних поставок машинобудівної продукції. А це, зрозуміло, ще більше прив'язує вітчизняних споживачів до імпортної інвестиційної продукції.
Нині Україна стоїть перед вибором - розвивати експорт і за його рахунок сприяти надходженням за фінансовим рахунком і надалі оплачувати імпорт або ж створювати імпортозамісне виробництво. На жаль, за останні роки експортні галузі девальваційною "форою" 2008-2009 рр. скористалися не надто ощадливо. Скоріше, навпаки, послаблення гривні, здається, стало наркотиком, якого згодом суб'єкти господарювання вимагають для підтримки "кондиції". Але, зрозуміло, нерозумно стверджувати, що держава не повинна надавати підтримку експортерам. Повинна обов'язково. Однак у всьому потрібен баланс. Вітчизняна економіка залишається надто залежною від попиту на зовнішніх ринках. І цю залежність варто балансувати розвитком виробництва, орієнтованого на внутрішній ринок. Тобто імпортозаміщенням.
Звичайно, дуже непрактично хапатися за створення виробництва "усього й уся" - від чайників і мікрохвильових печей до ноутбуків. Знову ж, ефективність міжнародного поділу праці очевидна. Ключовий момент - усе-таки визначити оптимальні точки зростання, знайти золоту середину. І вибір тут має зробити уряд - для цього його й найняли на роботу.
До однієї й тієї ж імпортозамісної мети Україна може йти двома основними шляхами. Перший умовно міг би полягати в особистій участі держави (зокрема фінансовій) у реалізації відповідних проектів. Очевидно, що ідея про створення того ж таки банку розвитку є спробою рухатися саме в цьому напрямі. У принципі, низька інфляційна динаміка (за підсумками січня приріст індексу споживчих цін становив 0,2%) дозволяє це забезпечувати, зокрема з допомогою пом'якшення монетарної політики.
Другий сценарій - більш ліберальний, за якого роль держави зводиться до максимального поліпшення інвестиційного клімату. Наслідком цього має стати активізація ділової активності як вітчизняного, так й іноземного капіталу.
Який із цих алгоритмів актуальніший для України? Насправді кожен із них має свої вади. Якщо перший загострює ризики корупції, підтримки насамперед близьких до влади бізнесів тощо, то другий - "хаотичність", гонитву бізнесу передусім за швидким і великим прибутком тощо. Що ж тоді вибрати? Очевидно, істина, як завжди, десь посередині. Функція влади - її "намацати". І, як ми вже зазначали, нести за це відповідальність.