Приказка про те, що «природа закінчується там, де починається навколишнє середовище», на жаль, актуальна для України. Склалася парадоксальна ситуація: опитування громадської думки незмінно показують, що понад половина респондентів (а в промислових центрах - до трьох чвертей) вважають екологічні проблеми пріоритетними. Але при цьому серед чималої кількості планів вони традиційно були другорядними, і фінансування відповідних програм здійснювалося за глибоко залишковим принципом.
Не можна сказати, що проблеми не визнавали, але більшість заходів щодо поліпшення ситуації залишалися на папері. Якийсь час ситуацію рятувало те, що в період економічної кризи 90-х промислові підприємства різко скоротили викиди. Однак варто було ситуації в економіці поліпшитися, як рівень забруднення знову почав підвищуватися на 2-3% на рік. Тим більше що очисні споруди ще радянського періоду за останні 20 років новішими не стали. А нові можна перелічити по пальцях.
Бізнес екологічними проблемами теж не сильно заморочується. Так, на початок минулого року сертифікати системи управління якістю одержали в Україні 1630 підприємств, із них на системи екологічного управління - трохи більше 3%.
Загалом проблем накопичилося стільки, що відсутність фронту робіт Міністерству екології та природних ресурсів України точно не загрожує. Навіть щоб просто стабілізувати ситуацію, доведеться докласти колосальних зусиль...
У грудні минулого року в Україні вступив у силу закон про стратегію державної екополітики до 2020 року. У ньому дуже багато правильних слів та ідей. В цілому рівень забруднення передбачається знизити на 20%, а за стаціонарними джерелами (читай - промисловими підприємствами, водоканалами і т.ін.) - узагалі на 25%.
Залишається «дрібниця» - знайти на ці проекти ресурси та правильно їх розподілити...
Відверто кажучи, більшість експертів вважають: якщо закладені орієнтири виконають хоча б наполовину, буде чудово. В екологічному міністерстві налаштовані більш оптимістично, хоча й визнають: проблеми величезні, тож вирішити їх наскоком, за принципом «усе й одразу», не вийде.
Багато чого залежить від успішності виконання Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища України на період 2011-2015 років. Документ вийшов доволі об’ємним, а його суспільне обговорення - бурхливим. Досить сказати, що свої поправки запропонували 129 громадських організацій, які висловили близько тисячі зауважень. Багато чого з того, що врахували в плані, мимоволі довелося відсунути на потім, на період до 2020-го. Причина така сама - бракує ресурсів.
Як заявив міністр екології М.Злочевський, «прийняття стратегії та наша робота в рамках міжнародних договорів показує серйозність підходу України до вирішення екологічних проблем. Ця робота потребує розширення джерел фінансування природоохоронних заходів. І один із пріоритетів у діяльності Мінприроди - співробітництво з міжнародними організаціями та країнами-донорами».
На цей рік на розв’язання екологічних проблем заплановано 627,4 млн. грн., у тому числі 159 млн.,
що очікуються за цією лінією від Єврокомісії. Угоди про часткове фінансування Євросоюзом наших екологічних програм було досягнуто наприкінці минулого року. Всього на природоохоронні цілі впродовж
трьох років ЄС виділить 35 млн. євро (371 млн. грн.). Зовнішнє фінансування розпочнеться після затвердження Плану дій з реалізації екологічної стратегії, яке очікується вже в другому кварталі.
На тлі потреб країни всі цифри не надто вражають, але самі по собі гроші пристойні. Основне - одержати від них реальний ефект. Для цього кошти сконцентрують на невеличкій кількості проектів, які передбачають швидку віддачу.
«Єврогроші» використовуватимуться з метою зближення екологічного законодавства України з нормами законодавства ЄС і розвитку структур управління екологічним проектами - як державними, так і неурядовими.
Крім того, фінансуватимуться проекти в таких підсекторах, як охорона атмосфери та води, переробка відходів і відновлення природного біорізноманіття (маються на увазі заповідники). Всього за 2011-2013 роки в цих секторах уряд України має виконати дев’ять ключових показників, забезпечивши максимальну прозорість процесу.
Деякі проекти відносно маловитратні - наприклад, необхідно буде провести банальне позначення території заповідників на місцевості. Адже кордони територій часто існують лише на папері, що відкриває можливості «відкушувати» ласі шматки земель і запускати в заповідники мисливців.
Торік президентом України видано 13 указів, якими створено дев’ять нових національних природних парків, розширено території Канівського природного заповідника, Карпатського біосферного заповідника, національних природних парків «Святі гори» і «Синевір». Заповідна територія збільшилася на 225 тис. га. Нині перед міністерством поставлено завдання в найближчі місяці позначити на місцевості як нові природоохоронні території, так і не позначені старі.
Також у 2011-му планується створити транскордонні заповідники: на кордоні України, Польщі та Білорусі - «Західне Полісся», а на Львівщині - українсько-польське «Розточчя».
Проблема захисту атмосфери помітно складніша та більш витратна. Взагалі європейський принцип досить простий: «Забруднювач навколишнього середовища і користувач природних ресурсів платять повну ціну». Проте в нас поки що такої звички не спостерігається.
Нині промисловим підприємствам просто немає сенсу інвестувати кошти в природоохоронні програми, тому що в сотню разів дешевше заплатити штраф. У результаті проанонсовані проекти зависають на роки.
За даними статистики, основними забруднювачами атмосферного повітря є підприємства переробної (31% обсягу викидів в атмосферу від стаціонарних джерел), добувної промисловості (ще 21%) і підприємства електро- і теплоенергетики (40%).
Міністр екології М.Злочевський уже наводив порівняння із найближчими сусідами: у Росії прийняте рішення, що з 2014 року підприємства платитимуть у разі перевищення встановленого ліміту скидання чи розміщення відходів 50-разову ставку екологічного податку, у Білорусі - 15-разову. У нас поки що зі складнощами пробивають збільшення ставки екологічного податку в 10 разів.
Нині частину коштів передбачається виділити теплоенергетикам на програми добудовування електрофільтрів і встановлення систем очищення газів. Тим більше що є кілька заморожених у період кризи проектів. Це дасть змогу досить помірними вкладеннями забезпечити значний ефект. Поки ж 13 наших найбільших ТЕС входять у сотню найбільших забруднювачів атмосфери в Європі.
Передбачається провести конкурсний відбір щонайменше п’яти інвестиційних проектів для підприємств теплоенергетики (кожен потужністю не менш як 500 МВт), спрямованих на зменшення забруднення атмосферного повітря. На ці цілі орієнтуватиметься, зокрема, система пільгового кредитування та здешевлення комерційних кредитів.
До 2015 року передбачається знизити сумарні викиди двоокису вуглецю теплоенергетикою в навколишнє середовище на 10% та запустити ряд нових інвестиційних проектів.
У сфері захисту водних ресурсів теж рухатимуться поетапно. Вже цього року проведуть принаймні п’ять конкурсів серед водоканалів невеличких міст із населенням до 250 тис. чоловік із метою реалізації інвестпроектів. Переможцям конкурсу буде надане пільгове кредитування для закупівлі установок хімічного видалення сполук азоту і фосфору зі стічних вод і зневоднення та утилізації активного мулу. Починаючи з наступного року до програми планується підключити щонайменше п’ять обласних центрів із населенням 500 тис. чоловік кожний.
Крім того, акцент роблять на розв’язанні проблеми побутових відходів, які буквально заполонили наші міста та особливо передмістя. До 2015 року передбачається забезпечити захоронення не менш як 70% побутових відходів міст із населенням понад 250 тис. чоловік у спеціалізованих і екологічно безпечних полігонах. Триватиме і вивезення з України небезпечних відходів. За словами М.Злочевського, «до кінця наступного року завершимо роботу з утилізації прострочених отрутохімікатів та пестицидів і найближчим часом розпочнемо будівництво заводу з утилізації автомобільних шин, якими просто завалена Україна». На підході - проект будівництва спеціальних печей для знищення медичних відходів.
Перспективи фінансування екологічних проектів у малих містах багато в чому залежать від ступеня активності їхньої влади з добування грошей. У програмі прямо йдеться про передачу великої кількості повноважень (і відповідальності) на місця, із розробкою регіональних програм.
Вперше передбачено механізм об’єктивного контролю виконання екологічних заходів, включаючи й регулярні звіти про реалізацію національної екологічної політики. А загалом чарівної палички програма не пропонує. Це документ про те, як зробити побільше з допомогою наявних обмежених ресурсів, чого в міністерстві й не приховують. Що швидше ознака сили, ніж слабкості.