Поява блокчейн-технології відкрила шлях до еволюції форм грошей. Криптовалюти, що виникли на цій основі, привернули до себе велику увагу. З одного боку, таку увагу прикуто до проблеми дохідності та волатильності активів, виражених у криптовалюті (хоча у випадку криптовалют розмежування на актив і власне валюту є умовним). З іншого — технологія блокчейн продемонструвала широкий набір варіантів розвитку платіжних технологій. Якщо раніше центробанки, за незначними винятками, пасивно спостерігали за розвитком крипто-екосистеми, то зараз їх фокус на проблемі різко посилився. Справа не в тому, що криптоанархізм уже перетворився на новий вид просунутої соціальної маргінальності. Річ у тім, що відсутність уваги до технології з потенціалом «креативної деструкції» може обернутися і випадковим вибором на користь неоптимальної платіжної технології майбутнього, і втратою традиційного позиціонування центробанків як інституцій, наділених реальною макрофінансовою владою.
По-перше, децентралізовані можливості емісії та поширення в обігу альтернативних форм грошей підвищують ймовірність ризиків появи негативних зовнішніх ефектів конкуренції між різними моделями організації трансакцій.
По-друге, цифрові валюти збільшують можливості задоволення різноманітних потреб клієнтів, а тому їх поширення є процесом, що скеровується ринком, унаслідок чого запровадження тих чи інших обмежень є безперспективним.
По-третє, цифрові валюти є технологічним удосконаленням і проявом «креативної деструкції», тому з метою більш гармонійного протікання процесів цифрової трансформації грошей і платіжних систем краще спрямовувати такі зміни.
По-четверте, технологічні можливості, що привносяться цифровими валютами, потенційно можуть суттєво змінити процеси монетарної трансмісії та модальність фінансової стабільності. Процес створення грошей може зазнати радикальних змін, впливаючи на природу фінансового посередництва.
По-п’яте, криптотехнології посилюють конкуренцію з іншими центробанками, які можуть виявитися більш інноваційними під час цифрової трансформації монетарних і фінансових процесів і за рахунок цього отримати ряд переваг на кшталт «ефекту резервної валюти».
CBDC — це цифрова валюта центробанків. З огляду на те, що CBDC визнаються зобов’язаннями монетарних органів, їхня здатність компенсувати дисфункції криптовалют у процесах масових платежів радикально підвищується. Спільність технології, у свою чергу, уможливлює конкуренцію з криптовалютами приватної емісії з міркувань функціональності.
Основною особливістю цифрових валют центробанків є те, що вони не потребують посередництва при здійсненні безготівкових трансакцій і при цьому можуть виступати замінниками готівки. Іншою особливістю CBDC є те, що їх функціонал визначається дизайном, який, у свою чергу, проєктується емітентом, виходячи з потреб.
Сам факт того, що центробанк може варіювати параметрами дизайну цифрових валют, приводить до появи чудових ефектів. З одного боку, відкриваються можливості краще задовольняти потреби споживачів фінансових послуг. З іншого — вибір певного дизайну цифрової валюти автоматично означає її позиціонування тільки в певному сегменті, що не виключає негативних ефектів конкуренції у сфері виконання грошових функцій, а швидше, посилює їх. В останньому випадку готівка набуває ознак інструменту, що має певні характеристики, які також задовольняють уже не так універсальні, як сегментовані потреби. Це відкриває шлях до структурної фрагментації грошового обігу з відповідними наслідками для центробанків і фінансових систем.
Тим не менш цифрові валюти центробанків мають певні вигоди, яких не можна ігнорувати, особливо в світлі вибухоподібного розвитку фінтеху. Основними вигодами запровадження цифрових валют центробанків є такі:
- економія на виготовленні та організації обігу готівки. Розвиток традиційних платіжних технологій не усунув потреби в готівці. Більшість досліджень показують, що, попри певну тенденцію до зменшення частки готівки в структурі грошової маси та щодо ВВП, її обсяги чутливі до змін у діловій активності. Тобто трансакційного мотиву зберігання готівки наразі не усунуто, внаслідок чого витрати на забезпечення функціонування готівкового обігу зберігатимуться, якщо економічним агентам не запропонувати кращої альтернативи;
- фінансова інклюзія. Цифрові валюти центробанків дають змогу компенсувати прогалини в еластичності обігу готівки чи провали ринку у сфері доступності платіжних сервісів. Це особливо властиво країнам зі складною географічною та ландшафтною структурою і неоднорідністю просторового розміщення економічної активності. Однак поява позитивних ефектів фінансової інклюзії в таких випадках впирається в покриття Інтернетом усього простору країни;
- незалежність платежів від проблем із фінансовою стабільністю. Фінансова нестабільність, як відомо, негативно впливає на проходження платежів, оскільки цей процес суттєво залежить від стану банківської ліквідності. Цифрові валюти центробанків розв’язують цю проблему, тому що здійснення трансакцій уже не потребує достатності запасів ліквідності для компенсації багатосторонніх вимог і зобов’язань. Розрив обумовленості платежів станом ліквідності фінансових посередників є суттєвим удосконаленням порівняно з нинішніми системами;
- підвищення швидкості проходження платежів і покращення можливостей більш ефективного управління касовими залишками. Хоча останнє залежить також від дизайну цифрової валюти, швидше завершення трансакцій розглядається як важливий фактор задоволення клієнтських потреб. Особливо це стосується платежів В2В.
Паралельно із названими вигодами інтерес центробанків до цифрових валют зумовлений низкою додаткових причин. Концентрація на ринку платіжних послуг може мати негативний спотворюючий ефект. Наслідком монопольного підвищення ціни обслуговування може бути збільшення попиту на готівку та відповідне пристосування бізнес-моделей у реальному секторі у менш продуктивному напрямку. Пропозиція центробанком цифрової валюти потенційно змінює умови конкуренції на ринку.
Швидкий розвиток фінтех-індустрії, зокрема платіжних засобів на блокчейні, є протилежним процесом до концентрації на ринку платіжних сервісів. Зростаюча конкуренція між криптовалютами продемонструвала наявність проблеми із виконанням функції одиниці рахунку та засобу збереження вартості. Поява так званих stablecoins частково зняла цю проблему, але не розв’язала проблеми інформаційної асиметрії та довіри між учасниками трансакцій. Інтерференція центробанку покликана компенсувати негативні ефекти зростаючої конкуренції. Таке втручання також здатне запобігти появі конкуренції грошам із статусом законної платіжної одиниці з боку приватно емітованих цифрових валют компаніями, які вже володіють перевагами щодо ефектів мережі (випадок з Libra від Facebook є характерним).
Big-tech компанії на сьогодні розглядаються як найбільш імовірні інстанції просування затребуваних ринком рішень, що можуть скласти реальну конкуренцію законним платіжним засобам. Це якісно відрізняє перспективи змін у сфері еволюції грошей і платіжних сервісів порівняно з часом виникнення криптовалют. Структурні зміни на боці попиту також відіграють свою роль. Збільшення частки так званих міленіалів серед активних споживачів платіжних послуг лише підвищуватиме зацікавленість big-tech компаній у просуванні власних цифрових валют, інтегрованих із системами соціальних мереж чи пошукових сервісів. Подібні структурні зрушення самі по собі не є негативними. Вони лише вказують на те, що центробанки, стоячи осторонь діджиталізації грошей, можуть втратити провідну роль в управлінні розвитком грошового обігу, що підриватиме їхню здатність до виконання макроекономічних функцій.
Іншою причиною інтересу центробанків до цифрових валют є конкуренція між самими монетарними органами. Технологічна перевага та ефект мережі на користь національної цифрової валюти можуть суттєво вплинути на систему міжнародних розрахунків і транскордонні потоки капіталу, зміну форми резервних активів і геополітичну напругу. Якщо один із потужних центробанків активно просуватиме свою CBDC для міжнародних розрахунків, то вся система резервних валют може зазнати радикальних змін. Проблема в тому, що нині діючий монетарний порядок з відносним домінуванням долара втілює певний баланс між глобальною вразливістю та національною стабільністю. Конкуренція з боку CBDC країни, достатньо просунутої для глобальної емісії, але недостатньо розвиненої у царинах верховенства права та фінансової глибини, швидше, тільки посилить напругу у глобальних макрофінансах. Через цей потенційний ризик привертає увагу неоднорідність країн, центробанки яких найглибше просунулися в реалізації пілотних проєктів щодо власних цифрових валют. Уругвай, Швеція та Китай занадто відмінні, а глобальний резонанс конкурентної переваги успіху у поширенні CBDC сильно різнитиметься.
Інтерес Ріксбанку (центробанку Швеції) у цій царині можна пояснити значним прогресом щодо «безготівкової економіки». Ментальна готовність суспільства до того, що економіка функціонуватиме без готівки, порушує питання про те, як зробити «безготівкову» платіжну модель економіки ще більш ефективною. Венесуела також продемонструвала, що власна цифрова валюта — цілком реалістичний проєкт. Однак у цьому разі її емітентом виступає уряд, нафтові запаси якого є покриттям такої валюти, що відрізняє її від інших цифрових валют центробанків. Прогрес Китаю в проєктуванні власної CBDC здебільшого асоціюється з намаганням змінити структуру глобальних монетарних відносин. Конкурентною перевагою Китаю може виступити наявність сильних внутрішніх ефектів мережі з огляду на численність населення та зростаючу роль у глобальній торгівлі. Переслідуючи мотиви фінансової інклюзії, пілотний проєкт електронних песо реалізував Банк Уругваю. Проєкт було визнано успішним, але завершено з метою поглибити вивчення питань анонімності е-песо, ефективності застосування е-банкнот, технічного дизайну платформи тощо.
НБУ, реалізувавши пілот е-гривня, перебуває серед лідерів заглибленості в проблему цифрових валют центробанків. Певна пауза в подальших кроках, швидше за все, пов’язана з невизначеністю щодо того, яку політику діджиталізації гривні обрати у змінюваному світі. Однак новий імпульс у просуванні CBDC у багатьох куточках світу так чи інакше порушить питання про необхідність реалізації цього проєкту у більш амбітних масштабах і з оновленим цільовим задумом.