У революцію — та байдуже, в яку, — пробігає Хрещатиком інтелігент.
В окулярах, з портфелем. А тут селянин, що стоїть на Майдані, «бо революція йде», легенько так інтелігенту в зад вилами.
— Ой-ой-ой-ой!
— А що ж ти думав?
Анекдот був розказаний одним із тямущих заступників міністра економіки задовго до кризи. Проте, на жаль, не втратив актуальності.
Ой як не втратив!
Отже, до справи.
Щирий інтерес громадськості, яка причетна або цікавиться антикризовими діями влади, причому, на жаль, з інших країн і міжнародної теж, викликав ухвалений 4 лютого ц.р. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з метою поліпшення стану платіжного балансу України у зв’язку із світовою фінансовою кризою». Це про горезвісну тимчасову 13-відсоткову надбавку до ввізного мита, «яка запроваджується виключно з метою відновлення рівноваги платіжного балансу».
Розпочинається закон такими словами: «Зважаючи на критичний стан платіжного балансу України, Верховна Рада України постановляє…» І далі — власне положення закону.
Відразу скажу: не про саму надбавку йтиметься у цій статті і навіть не про правомочність. Тих, хто цікавиться, відправляю до статей ГАТТ 1994, скрупульозно перелічених у пункті 2 цього закону.
Надбавка — інструмент, документи ГАТТ/СОТ — правила. І не більше.
Хочу поділитися думками про причину, яка викликала застосування настільки серйозного захисного заходу, — необхідність відновлення рівноваги платіжного балансу.
Загальновідомо, що складовою платіжного балансу є: торговельний баланс, баланс послуг і некомерційних платежів і баланс руху капіталів і кредитів.
У всіх підручниках і довідниках послідовність елементів платіжного балансу саме така, тобто головним, визначальним елементом є торговельний баланс. Причому, якщо ми говоримо про кризові індикатори, то на відміну від лавиноподібного падіння курсу національної валюти, від’ємне сальдо торговельного балансу, або перевищення імпорту над експортом, є вираженням довгострокового тренда стану торгівлі. І накопичується воно не за місяць або два, тобто при негативному розвитку подій це — своєрідна бомба уповільненої дії.
От саме на аналізі торговельного балансу України, який за визначенням є основним для платіжного балансу країни, і, як записано в законі України від 4 лютого ц.р., перебуває зараз у критичному стані, хочу зупинитися детальніше.
За даними Держкомстату України, торговельний баланс 2008 року (товарами) був рекордним за роки незалежності України. У поганому значенні цього слова. Чому в поганому?
А тому що мінус 18531,9 млн. дол. США. Це означає, що ми продали іншим країнам світу товарів на 18,5 млрд. дол. США менше, ніж у них купили.
Рік тому, 2007-го, від’ємне сальдо було набагато меншим — мінус 11,3 млрд. дол. США.
Хтось може заперечити: якщо у 2008 році порівняно з 2007-м зросли номінальні обсяги експорту й імпорту, то, швидше за все, збільшиться і сальдо. Арифметика така. Погоджуся, що збільшиться, та чи настільки?
У 2008 році порівняно з 2007-м товарообіг зріс на 39%, експорт — на 35,9%. Від’ємне ж сальдо збільшилося на 63,7%! За рахунок чого? Так, звісно ж, за рахунок різкого збільшення обсягів імпорту — із 60,6 до 85,5 млрд. дол. США, або на 41%.
Якщо подивитися в регіональному розрізі, хто ж головний автор від’ємного сальдо, то виявиться, що два регіони — країни СНД і країни ЄС. Перші дали мінусове сальдо 9,75 млрд. дол. США, європейці — 10,74 млрд. дол. США.
Копаємо далі.
Які країни СНД дають нам мінусове сальдо?
Туркменистан — мінус 5,2 млрд. дол. США, Росія — мінус 3,7 млрд., Узбекистан — мінус 1,5 млрд., Казахстан — мінус 1,3 млрд., Білорусь — мінус 700 млн. дол. США.
Щодо Туркменистану і Росії навіть неспеціалісту, думаю, гранично ясно. Газ і нафта. Пояснюю щодо Узбекистану і Казахстану: у першого ми купуємо газ (більш як на мільярд доларів), у другого — теж на мільярд газ і на півмільярда — нафту. Тобто диверсифікація в дії.
Безумовно, виникає питання стосовно Білорусі. Виявляється, за останні роки різко зросли закупівлі білоруських нафтопродуктів. Так, торік Україна їх імпортувала на 1,2 млрд. дол. США.
Отже, із природою сальдо з країнами СНД усе зрозуміло. Туди продаємо те, що виробляємо і вирощуємо, у них, крім звичайних традиційних товарів, змушені купувати газ, нафту, нафтопродукти, без яких існування економіки країни неможливе. Через це одержуємо від’ємне сальдо взаємної торгівлі.
Логіка цифр очевидна. Хоча у світлі нещодавніх проблем щодо газу не можу не звернути увагу на очевидне, але неймовірне.
У 2007 році ціна на газ неначебто була 95 дол. США за тисячу кубометрів. У 2008-му майже вдвічі більша — 179,5 дол. США за ту саму тисячу. Обсяги поставок принципово не відрізнялися. А от обсяг від’ємного сальдо з двома країнами — головними постачальниками газу, Туркменистаном і Росією, практично не змінився. 2007 року — 8,68 млрд. дол. США, 2008-го — 8,93 млрд. дол. США. Із Швейцарії газ ми не одержували. Перевіряв.
Як там у мультику було: «ни-и-ичего не понимаю!»
Ну, а тепер про сумне.
Від’ємне сальдо з країнами ЄС. За минулий рік — майже 11 млрд. дол. США. «Передовиками виробництва» тут стали Німеччина — мінус 5,33 млрд. дол. США і наш стратегічний партнер Польща — мінус 1,94 млрд.
Європа Європою, але свою серйозну лепту вніс інший стратегічний партнер, США, і парочка серйозних азіатських країн. США — мінус близько мільярда у їхній національній валюті, Китай — мінус 5 млрд. дол. США, та Японія накинула «из прекрасного далека» ще мінус 2,7 млрд. дол. США.
А тепер про головне. Якщо хтось думає, що перелічені вище гроші пішли на новітнє обладнання тощо, хочу засмутити — ні! Це — все ті самі транспортні засоби (читай, легкові автомобілі), побутова техніка, продовольчі товари.
Ситуацію стосовно 2007 року детально викладено у статті автора в «ДТ» №40 за відповідний рік. Отож, структура імпорту з європейськими країнами — не змінилася.
Що імпортуємо з Китаю, гадаю, пояснювати не треба. 84% імпорту з Японії, за Українським класифікатором товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності, — «транспортні засоби». Теж, думаю, зрозуміло.
Такі реалії нашого торговельного балансу. І як його поліпшувати — реально, а не шляхом упорядкування чергових міфічних і косметичних заходів — логічно випливає з вищезазначеного. Якщо ми цього справді хочемо, звісно.
У тому числі, на мій погляд, небезнадійною є ситуація і з СНДівською частиною сальдо. Якщо насправді, а не на словах, скрупульозно і постійно реалізовувати дві «прості» речі.
Перша — зменшення споживання газу і нафти.
Друга — перехід на інші джерела енергії.
Так, нічого нового. Але якби хоч це робилося! Навіщо винаходити велосипед? Увесь світ, ще в роки енергетичної кризи 70-х, пройшов цей шлях. І навіть Росія фактично штовхає нас на цей шлях своєю ціною на газ.
Просунутий читач запитає — до чого ці марні міркування? Бо поїзд пішов! Адже офіційні дані нашого Держкомстату за січень 2009 року (а інших поки що немає) свідчать: у торгівлі Україна вийшла на додатне сальдо в 400 млн. дол. США. Тоді як у січні 2008 року сальдо було від’ємним і становило 975 млн. дол. США.
Здавалося б, правильно. Як любить говорити «95-й квартал»: «Па-бе-да! Па-беда!» Але за фактом, а що надзвичайного у зміні орієнтації сальдо на додатне? Долар став непідйомно дорогим, катастрофічно впав попит, та й системні проблеми з банками далеко не вирішені. Хоча, звичайно, не все ж коту-імпортеру масниця.
Крім того, дані січня в торгівлі ніколи не були показовими через початок року і довге розкачування після двох тижнів свят.
Хоча, безумовно, зважаючи на загальну жахливу ситуацію, плюсовий тренд може якийсь час і зберегтися. Дай Боже нашому теляті...
Але виникає наївне запитання. Який же внесок головних застрільників торішнього від’ємного сальдо в гламурні результати січня?
Суха статистика нашого Держкомстату показує: якщо у торгівлі з Росією і Туркменистаном справді є невеличке, але додатне сальдо в 55 млн. дол. США, то з кожним іншим головним фігурантом — ЄС у цілому, Німеччиною, Польщею, США, Японією, Китаєм — продовжує зберігатися настільки невигідна для України тенденція від’ємного сальдо у взаємній торгівлі. Для цікавих: за названими країнами (без ЄС, звісно) — майже мінус 300 млн. дол. США.
Написав «невигідна» і задумався: а чого це я за всю Україну? Ті, кому вигідно, адже теж — Україна! І ще невідомо, хто головніший.
І останнє, риторичне запитання. Якщо через якийсь час криза відступить — що, знову входитимемо в ту саму річку чи наступатимемо на ті самі граблі? Транспортні засоби, імпортні техніка і їжа — forever?! І немає інших турбот?