Нинішній рік жорстко протестує владу на її здатність створити реальний майданчик для зростання національної економіки.
Попри незначну макроекономічну стабілізацію, 2016-го Україні так і не вдалося створити базу для упевненого економічного підйому. Цього року перед вітчизняною економікою стоять чотири виклики, від адекватної відповіді на які залежатиме доля нашої країни в найближчі кілька років. Це істотне нарощування обсягів експорту, залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій, стабілізація банківського сектору та зниження боргових ризиків.
У медицині термін "реконвалесценція" означає період, коли яскраво виражені клінічні прояви хвороби вже минули, але пацієнт іще не одужав. Українська економіка сьогодні перебуває саме на такому етапі.
Минулий рік приніс перші ознаки слабкої макроекономічної стабілізації та виходу з рецесії. Економічне зростання, за оцінками Міністерства економрозвитку і торгівлі, становило 1,8%. Загальмувалися темпи інфляції (12,4% рік до року в грудні 2016-го) і девальвації (за 2016 р. курс гривні стосовно долара знизився на 13,3%). Платіжний баланс залишається додатним, і після дворічного стрімкого падіння почала зростати реальна заробітна плата (+8,4% рік до року в листопаді 2016-го).
Однак говорити про остаточне видужання економіки рано. Слабке економічне зростання торік було досягнуте на основі дуже низької статистичної бази. Однією з ознак млявої економічної активності є високий рівень безробіття. У третьому кварталі 2016-го він залишався на рівнях, близьких до історичних максимумів, і становив 8,8% (що на 0,2 в.п. вище порівняно з аналогічним періодом 2015 р.). Цього року рівень безробіття також залишиться близьким до 9%. Навіть до початку 2020 р. при зростанні економіки відповідно до урядових прогнозів (3% у 2017 р. і 4% у 2018–2019 рр.) Україна ще не досягне рівня 2013 р. (становитиме тільки 95,2%).
Великий економічний розрив між Україною і європейськими сусідами ЄС зберігається і загрожує подальшим збільшенням. На початок 2016-го подушовий ВВП в Україні становив приблизно 1/6 від рівня Польщі. Для скорочення розриву хоча б до 1/2 Україні потрібно зростати значно швидше - не менш як 30 років із темпами приросту 6% на рік. Створення умов для такого динамічного зростання на середньострокову перспективу і має бути критерієм успіху при оцінці економічної політики цього року.
На жаль, у 2016 р. в Україні так і не було створено базу для швидкого економічного підйому. Економіка залишається ослабленою через негативні наслідки АТО, деіндустріалізації, фінансового шоку, зниження купівельної спроможності громадян і поганого інвестиційного клімату. Встановлення міцного миру в Донбасі політичними інструментами та реінтеграція поки що не контрольованих Україною територій залишиться головним політичним завданням 2017 р. Крім того, існують і чотири головні проблеми, які необхідно вирішити в найкоротші терміни.
По-перше, потрібен позитивний перелом у динаміці експорту. Експорт падає четвертий рік поспіль і на сьогодні становить трохи більше половини від рівня 2013-го. Зона вільної торгівлі з ЄС поки що не стала компенсатором втрат від руйнування торговельних зв'язків із країнами СНД. Тільки за січень-листопад 2016 р. експорт у країни СНД упав на 24,2% (1,734 млрд дол.), а в країни ЄС зріс лише на 3,1% (0,367 млрд дол.). Це суттєво обмежує зростання малої відкритої економіки України, розмір якої в доларовому обчисленні за останні три роки й так стиснувся більш як удвічі. Було б наївно сподіватися, що очікуване пожвавлення внутрішнього попиту стане основним драйвером економіки країни. Треба переходити до більш прагматичної та масштабної підтримки експорту, у тому числі при виході на європейські ринки та ринки третіх країн. Вибір інструментів визначатиметься наявними фінансовими ресурсами й мистецтвом використовувати в національних інтересах підписані країною міжнародні угоди. Прийняте наприкінці минулого року рішення про створення Експортно-кредитного агентства - крок у правильному напрямку. Щоправда, початок діяльності агентства можуть перенести на 2018 р. Саме ця вимога може з'явитися в новому меморандумі про співробітництво з МВФ. Перед урядом постає непросте завдання довести міжнародним партнерам необхідність цього інструменту для підтримки вітчизняного експорту або запропонувати новий. Саме реальний прорив в обсягах експорту має стати індикатором успіху цього року.
Другий виклик пов'язаний із необхідністю істотно наростити внутрішні і зовнішні інвестиції. За перші три квартали 2016-го капітальні інвестиції збільшилися на 16,9%. Однак це підвищення досягнуте з дуже низької бази. Рівень капітальних інвестицій торік залишився на 16% нижчим за рівень 2013-го, не відповідаючи завданню забезпечити стійке зростання. Частка валового накопичення основного капіталу (інвестицій) у ВВП за дев'ять місяців 2016 р. в Україні становила 13,5% (2014-го - 14%, 2015-го -12%). Нормальним для підтримки економічного зростання вважається показник хоча б 20% ВВП. А у швидкозростаючих країнах цей показник значно вищий (наприклад, у Китаї - понад 45%, Індонезії - 33, Південній Кореї - 30%). Джерела інвестицій поки що вкрай обмежені. Частка валових внутрішніх заощаджень низька: за підсумками 2015 р. - 13,5% ВВП в Україні порівняно з 23,5% у Польщі. Незважаючи на зростання гривневого кредитування підприємств, сумарний кредитний портфель за 2016 р. знизився. Зовнішні ринки для нових комерційних запозичень залишаються закритими (розміщення 25 січня Kernel п'ятирічних облігацій на 500 млн дол. точно не стане масовим явищем). Фондовий ринок узагалі зник з радарів інвесторів. Незважаючи на наявність двох рад по роботі з інвесторами (при президенті і прем'єрі), інвестори в Україну не поспішають. Левова частка припливу ПІІ (2,2 млрд з 3,8 млрд дол. за 2016 р.) пішла на рекапіталізацію банків з іноземним капіталом, а не в реальний сектор.
Розрекламовані кроки з дерегуляції, на яку зробила ставку нинішня влада, ситуації кардинально не змінили. Бізнес-клімат залишається несприятливим, а довіра потенційного інвестора до країни - низькою. Про це, зокрема, свідчить індекс інвестиційної активності EBA, який залишається в негативній зоні, знизившись з 2,88 у першій половині 2016-го до 2,85 - у другій. За індексом комфортності ведення бізнесу Forbes у 2016-му Україна посіла 74-те місце зі 139 країн (у 2015 р. - 61-ше зі 144 країн). Причини старі - незахищеність прав власності, недовіра до судів (63% населення, за опитуванням, проведеним проектом "Відкритий суд"), рейдерство, висока корупція.
Без кардинального поліпшення захисту прав власності й бізнес-клімату не можна побудувати платформу для динамічного економічного розвитку країни. Боротьба з корупцією та продовження судової реформи мають отримати новий імпульс у реалізації вже прийнятих законів. Однак критерієм успіху, а отже, сигналом для інвестора стане не поява ще однієї ради інвесторів і навіть не гучна "посадка" 2–3 корупціонерів. Цим критерієм має стати прихід в Україну цього року двох-трьох великих якірних іноземних інвесторів, готових вкласти свій капітал у нефінансовий сектор країни.
Третій виклик залишається в банківській сфері. Банківська криза не закінчилася й продовжує генерувати системний фінансовий ризик. Банки не кредитують і продовжують зазнавати збитків (-18,9 млрд грн за 11 місяців минулого року). Реальна частка поганих кредитів у великих банках зашкалює за 50%, а з валютної іпотеки фізосіб становить і всі 80–85%. Третій рік триває очищення банківської системи, і націоналізація найбільшої фінустанови в країні - Приватбанку - показала, що цей процес далекий від завершення. Потрібна скоординована робота НБУ, уряду й коаліції із завершення реабілітації банківського сектору. Перебіг націоналізації "Привату" і мінімізація пов'язаних з цим процесом ризиків, а також зусилля щодо захисту прав кредиторів, розчищення балансів банків у 2017 р. стануть тестом на здатність влади відновити здорове кредитування економіки. І якщо при черговому декларуванні доходів вищими держчиновниками мільйони їхнього "кешу" добровільно перетворяться на вклади в українській банківській системі, можна буде сказати, що ми на правильному шляху.
Четвертий виклик пов'язаний зі зростаючими борговими ризиками. За оцінками МВФ, сумарний держборг на кінець 2016 р. перевищив 90% ВВП. З урахуванням націоналізації Приватбанку у 2017-му цей показник може досягнути 95% ВВП. Зростає бюджетна "ціна" обслуговування держборгу: з 3,3% ВВП у 2014 р. до 4,6% 2016-го. Піки виплат за кредитами МВФ настануть у 2018 р., а за реструктуризованими єврооблігаціями - у 2019-му. Усього в 2017–2019 рр. Україна повинна погасити за зовнішніми боргами близько 14 млрд дол., у тому числі 11,4 млрд - у 2017–2018 рр. Для порівняння: ЗВР НБУ на кінець 2016-го становили 15,5 млрд дол. Чи готова економіка країни до "боргового шоку"? Збереження макроекономічної, а також боргової стабільності прямо залежатиме від продовження співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями (МФО) і здатності максимізувати для країни плоди цього співробітництва. У цьому плані будь-які розмови про зупинку програми з МВФ безвідповідальні, адже альтернативи зовнішньому фінансуванню України донорами поки що немає. За останні три роки Україна одержала від МФО 17 млрд дол. на макростабілізацію. Але це не безоплатна допомога, а кредити (нехай і за пільговою ставкою), які треба віддавати. Тому українській владі вже давно час перестати розглядати програму ЕFF виключно як кубушку для покриття короткострокових розривів у фінансуванні. Ця програма має стати якорем і інструментом для глибоких інституціональних та структурних змін, які закладають базу для стійкого зростання і можливості розрахуватися за боргами у майбутньому. Якщо це правило не працює, отже, треба міняти виконавців програми чи її наповнення, або і те й інше.
Час "потьомкінських сіл" та обіцянок скінчився. Україні потрібні ефективні реформи, які закладуть основу для стійкого зростання економіки. Тільки так ми зможемо пройти економічний стрес-тест, який готує для нас 2017 р.