Рецепт економії простий: потрібно мінімізувати втрати, налагодити облік і мотивувати споживача. Запорука успіху в тому, щоб усі три пункти виконувались одночасно, а реалізація не розтягнулася на довгі роки. Поки належним чином не виконується жоден з озвучених пунктів. Не допомагає ані взятий урядом курс на енергоефективність, ані очолювана Мінрегіоном боротьба з енерговтратами, ані держпрограма "теплих кредитів". Кісткою в горлі реформи стоїть система субсидій, яка стимулює не скорочення, а навпаки, нарощування споживання. Монетизувати пільги ніхто не планує, хоча говорять про це повсюдно. Навпаки, власників приватних будинків, які за минулий опалювальний сезон примудрилися хоча б щось заощадити, позбавляють накопиченого, остаточно демотивуючи громадян скорочувати споживання. А тим, хто на субсидії не претендує, пропонують оплачувати комуналку в розстрочку. Так і до кредитів на комуналку недалеко. До речі, видавати їх може державний Ощадбанк, який уже набив руку на "теплих кредитах", тих самих, які під 25% річних та які ще спробуй отримай.
Посадовці, захопившись боротьбою за політичні профіти, ведуть країну не до зниження енергоспоживання, а до його нарощування, а постачальники, резонно користуючись "політичною кон'юнктурою", роблять усе, щоб нинішня система жила і процвітала. Компанії-постачальники і далі отримують тіньові надприбутки - їм на руку і плутанина, і затягування процесу, і відсутність лічильників, і система субсидій, яка щедро фінансує їхній бізнес.
Свого часу Мінсоцполітики в одному зі своїх офіційних роз'яснень зазначало, що субсидії перераховуються постачальникам не за фактичні обсяги споживання, а за планові (!). Тобто на підставі тих самих прийнятих "за царя Панька" норм, які тепер коригують, знижують і переглядають, намагаючись вийти хоч на мільярд економії.
Однак держава навряд чи заощадить за рахунок зниження нормативу, адже кількість одержувачів субсидій, за оцінками Мінфіну, незабаром виросте до 7–9 млн сімей. Мінфін наполягає на системі звірок із регіонами, аби хоч якось проконтролювати, на що ж бюджет виділяє кошти, бо, за відчуттями й підозрами, субсидіями оплачуються послуги, які населення реально не отримує. Але звірки, тобто співставлення фактичних і нарахованих за нормативами обсягів споживаних ресурсів, можливі тільки там, де є лічильники. Якщо ж лічильників немає, компанія-постачальник отримає від держави гроші на розраховане за нормативами споживання. Різниця залишиться компанії і добре, якщо на модернізацію або ремонт обладнання.
Проте за останній рік щось про оновлення тепломереж чи реновації на ТЕЦ ми чуємо нечасто. Наприклад, договір оренди столичних тепломереж компанією "Київенерго" (дія якого закінчується 2017-го) продовжувати, швидше за все, не будуть. За офіційною версією влади міста, через "репутаційні збитки", а за неофіційною версією орендарів - через дорожнечу обслуговування зношених потужностей, вкладатися в які не дуже й хочеться. При цьому столиця отримає наступного року 1,35 млрд грн на субсидії з держскарбниці і просить ще мільярд, оскільки боїться, що закладених грошей забракне на всіх стражденних.
Доти, доки не буде реальної, адекватної і повсюдної системи обліку споживання, контролювати компанії-постачальників буде неможливо, а зацікавленість населення в енергомодернізації буде мінімальною. І коли прем'єр Гройсман каже, що уряд не фінансуватиме збитків теплокомуненерго та водоканалів, він лукавить. Саме їх і фінансує уряд під виглядом турботи про незахищені верстви населення.
"Безпеку енергопостачання для простих громадян можна охарактеризувати чотирма простими словами - достатність, якість, доступність і безперервність. Так от, забезпечення перших трьох складових на сьогодні - це сфера діяльності парламенту. Ми, поза сумнівом, згодні з тим, що ринок має бути вільним, прозорим і конкурентним, на якому всі учасники, незалежно від розміру, не матимуть жодних привілеїв, - вважає член профільного парламентського комітету Ольга Бєлькова. - Потроху ринок уже починає працювати, але поки що ми далекі від тих складових, які було озвучено. Споживачі поки незахищені, не мають вибору, не можуть змінити постачальника, а отже, і впливати на якість послуг чи їхню вартість. Природно, кожен споживач окремо змінювати постачальника не зможе, але якщо створено активну ОСББ, то це технічно можливо. Утім, зараз ця процедура складна і для багатьох непідйомна. Це потрібно змінювати. Оскільки це єдиний спосіб якісно перетворити ринок".
Порахувати і поділити
Парламент у першому читанні підтримав законопроект №4901 "Про комерційний облік комунальних послуг", який має врегулювати обов'язкове встановлення загального лічильника на будинок або його секцію. Проект закону передбачає обов'язкове обладнання будинковими вузлами обліку тепла і води всіх будівель, приєднаних до зовнішніх теплових мереж, мереж гарячого водопостачання та зовнішніх водогонів. Згідно з проектом ці вузли обліку будуть використовуватися для комерційного обліку відповідних комунальних послуг для нежитлових будівель - з 1 жовтня 2017 р., житлових - з 1 жовтня 2018 г. Тобто реформа затягується на роки. Ризиків додає те, що велика частина витрат лягає на плечі самих же споживачів.
Загалом по Україні лічильниками споживання води, наприклад, обладнано близько 77% абонентів. На кінець 2015-го середній показник оснащення житлових будинків приладами комерційного обліку становить майже 53%. Показник забезпеченості комерційним обліком багатоквартирних будинків ще менший - близько 22%. Цей надзвичайно низький рівень установлення вузлів обліку теплової енергії в комплексі з іншими вадами організації системи централізованого теплопостачання призводить до значного зниження ефективності енергозбереження як такого. За даними Держенергоефективності, встановлення в будинках вузлів обліку протягом 1–3 років скорочує споживання в середньому на 15–20%. До того ж забезпечення обов'язкового приладового комерційного обліку покликане скоротити зловживання постачальників, які переводять наднормативні втрати в мережах на споживачів.
Установлення лічильника допоможе зрозуміти, за що люди насправді платять. Зараз сім'ї оплачують рахунки за тепло за фіксованими нормами щодо опалювальної площі. І хоч би як вони економили, споживання не знижується, адже метраж квартири незмінний. Більш того, в рахунок закладається близько 20% понаднормових втрат, які ніким не враховуються, і їхній тягар повністю лягає на споживача. Ми платимо і за теплу кімнату, і за асфальт, зігрітий втратами в трубах, і за повітря, підігріте на сходових прольотах.
Узагалі, звісно, велике питання, як могли підвищуватися тарифи без урахування споживання, як видаються "теплі кредити" і на чому ґрунтуються розрахунки субсидій, якщо все оцінюється на око, за нормативами "сивої давнини".
Завдяки споживанню за нормативами і прив'язці до квадратних метрів постачальникам і вдається перекладати на споживачів додаткові витрати на енергоресурси, що реально не поставляються, і отримувати від держави компенсації у вигляді субсидій. З одного боку, домогосподарства не отримують обіцяних послуг, з іншого - вони не мотивовані споживати менше.
Та будинкові лічильники - не панацея, а лише перший крок до комерційного обліку споживання енергоресурсів. Та й той ще не зроблено, адже вищезгаданий законопроект пройшов лише перше читання. Про реальний і справедливий облік споживання можна буде говорити лише тоді, коли багатоквартирні будинки перейдуть на індивідуальний облік тепла. Адже пропонована система з установленням лічильника на будинок або секцію в результаті все одно прив'язана до квадратних метрів, на яких ведеться домогосподарство, а це, хай там як, "середня температура по лікарні". Мешканці одного під'їзду, наприклад, засклили сходові прольоти і утеплили фасади, вони споживають тепла менше, ніж мешканці під'їзду з побитими або старими вікнами. Сім'я в трикімнатній квартирі цілком може споживати тепла менше, ніж сім'я в "двійці", якщо в "трійці" утеплили стіни, поміняли батареї та вікна. Але рахунок у результаті випишуть, виходячи лише з квадратури житлового приміщення.
Рішення очевидне - потрібен індивідуальний облік споживання, і він можливий. Для цього слід встановити на кожній батареї розподільники тепла і радіаторний терморегулятор. Лише тоді ми справді перейдемо до індивідуального обліку спожитого кожною окремо взятою сім'єю тепла і розрахунку з постачальниками за реально надані послуги, а не віртуальне тепло і втрати в мережах. У проекті цей крок є, але до нього ще роки, упродовж яких ми платитимемо за уявні послуги віртуальними субсидіями. Та й для того, щоб система запрацювала в будинку з вертикальною розводкою опалення (а це практично всі багатоквартирні будинки старої забудови), розподільники на батареях мають установити мінімум 75% квартир. Тобто в найближчі два-три роки ми до реального обліку не наблизимося навіть за оптимістичними оцінками.
Споживач усьому голова
Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Геннадій Зубко днями відзвітував, що Україна в 2015 р витратила 153 млрд грн на так звані енергетичні субсидії, з яких тільки 25 млрд було спрямовано на субсидування населення. Основний обсяг субсидій спрямовано теплогенеруючим підприємствам, і їх використання складно проконтролювати.
Саме відсутність контролю є каменем спотикання енергетичної реформи. У держави донині немає розуміння, скільки енергії реально потрібно для опалення, скільки реально ми її споживаємо, скільки втрачаємо через зношеність потужностей.
Енергобезпека - це не завжди енергонезалежність. Ми скільки завгодно можемо радіти тому, що стали закуповувати менше газу в агресора, але це лише перехід з однієї кабали в іншу, адже тепер ми залежні від інших гравців світового ринку. При цьому в світі чимало країн, які газ узагалі не видобувають, почуваючись при цьому абсолютно незалежними енергетично. Енергобезпека - це здатність у необхідному обсязі закуповувати ресурси за прийнятними цінами. Природно, якщо обсяги цих ресурсів роздуті, то жодна ціна прийнятною не буде, отже, починати слід саме зі скорочення споживання і створення вільного ринку, в умовах якого саме кінцевий споживач буде зацікавлений в економії, а не держава.
"На жаль, ринкові реформи в енергетиці України лише починаються. Якщо держава мусить вирішувати питання поставок енергоресурсів, це не ринкова ситуація, це вже говорить про проблеми, - переконаний радник з енергетики групи стратегічних радників при КМУ Карел Хірман. - Потрібно терміново міняти не тільки глобальні тенденції в галузі і механізми роботи постачальників, а й мислення споживачів. Бачачи платіжки, вони жахаються цінам, але якщо враховувати ступінь зношеності інфраструктури та колосальні потреби в інвестиціях, можна сміливо сказати, що українці платять дуже мало. Але головне, вони повинні розуміти, за що вони платять, отримати можливість вибору постачальника і важелі впливу на нього. Люди, отримуючи платіжки, мають усвідомлювати, що це не питання уряду чи мера міста, а питання їхніх взаємовідносин із постачальником. Тоді вони почнуть і економити, і контролювати постачальників".
Дійсно, закони фізики обдурити складно, ресурс теплової генерації, за оцінками експерта, вичерпано на 70%, і в найближчому майбутньому він потребуватиме величезного фінансування, яке вдарить по кишені споживача сильніше, ніж революційне підвищення тарифів.
Очевидно, що реформування галузі потребує значних витрат, левову частку яких оплатять споживачі. Для того, щоб уникнути соціальних вибухів і не допустити тотального зубожіння сімей, їм потрібно надати елементарні можливості впливати на постачальників, послуги яких вони оплачують, і переходити до реальної, а не декларативної монетизації державної допомоги малозабезпеченим, щоб у людей з'явилася об'єктивна потреба в економії і ощадливості. Якщо цього не зробити, всі заходи з енергомодернізації будуть марними (спроба встановити будинкові лічильники не перша), створюваний урядом Фонд енергоефективності перетвориться на чергову годівницю для чиновників, а держава й надалі витрачатиме мільярди на підтримку корупційних схем сектора.