Відносини України та МВФ розвиваються, як каже українська влада, у конструктивному руслі — «йде переговорний процес».
МВФ поки що нічого не обіцяє й мовчить.
Україна обіцяє реформи та клянеться в своїй ринковості.
Україна говорить, що їй непотрібні кредити.
Але дуже потрібні «бали» програмі економічних реформ, якої, правда, поки що немає.
Влада хоче відновити співпрацю з Фондом до виходу на зовнішні ринки позик, домагаючись підвищення інвестиційних рейтингів.
При цьому, традиційно, не хоче нічого змінювати.
Усе це нагадує фразу зі старого анекдоту, яку я мав нахабність винести в заголовок.
В Україну приїжджають і виїжджають звідси експерти МВФ, український уряд обіцяє їм зростання економіки та клянеться в незмінності реформ.
Крім позитивної оцінки Фонду, уряд також хоче забезпечити собі право доступу до 600—800 млн. доларів його кредитів за програмою «випереджаючий» stand-by, — останнє означає, що кредити виділяються не в заздалегідь обумовлені терміни, а лише в разі потреби.
Поки що чиновники міністерств гарячково «підганяють» програму діяльності Кабміну під обіцяне віце-прем’єр-міністром Миколою Азаровим бадьоре зростання ВВП (у 2004-му віце-прем’єр публічно обіцяв домогтися зростання 8%, подвоївши прогнозований на 2003 рік показник).
Кабмін хоче досягти зростання за рахунок виведення економіки з тіні та проведення податкової реформи.
Кабмін, правда, пише програми розвитку, одну кращу від іншої, упродовж уже не одного свого владного покоління.
Ідеали уряду рік у рік, як і раніше, актуальні, так само, як і вимоги МВФ.
Чергову програму розвитку Кабмін обіцяє принести до Верховної Ради в останній день зими.
При цьому представник Кабміну в Раді заявив, що термін подачі цієї програми може затягтися до пізнього березня.
МВФ уже читав попередній проект запропонованої Кабміном програми своєї діяльності, але обережний в оцінках.
Фонд насторожено чекає від української влади чергового підступу, на кшталт випуску облігацій «Газу України» чи незабезпеченого кредиту, приміром, Мінтрансу.
Торік «Газ України», дочірня компанія «Нафтогазу», вирішила випустити 3,5 млрд. незабезпечених облігацій терміном обороту 10 років із украй низькою доходністю (3% річних).
Жоден ринковий інвестор не погодився б купити такі облігації.
На думку низки експертів, ці облігації мали бути продані НБУ, і саме відмова купувати їх стала головною причиною відставки колишнього глави Нацбанку Володимира Стельмаха.
Уряд нині заперечує все те, що ще в листопаді вважав (і цілком заслужено) ефективним засобом латання бюджетної дірки.
Багато експертів переконані: така емісія не критична для економіки — в умовах демонетизації подібне вливання, можливо, і не викликає стрибка цін і обвалу курсу, але ж варто дібрати смаку...
Принаймні новий глава Нацбанку обіцяв, що облігації «Газу України», або якісь інші в цьому дусі, не купить нізащо.
Правда, зовсім недавно Нацбанк, котрий раніш кредитував банки винятково під заставу ОВДП, вирішив почати видавати кредити й під комерційні облігації.
Якщо врахувати, що обсяг вкладень банків у корпоративні облігації значно менший, ніж у ОВДП, складно поки що говорити про істотне розширення з допомогою цього механізму можливостей банків кредитуватися в НБУ.
При цьому немає гарантій, що влада не захоче надрукувати облігації певного ТОВ «Наднадійний позичальник» і віддати їх у забезпечення Нацбанку, викачавши в нього 1—2 млрд. справжньої гривні.
МВФ, як і раніше, тривожиться про долю Нацбанку та про незалежність рішень НБУ, котрий торік перестав бути «аполітичним».
У четвер сам Сергій Тігіпко визнавав: питання видачі Нацбанком кредитів комерційним банкам під кредитування ними проектів в економіці продовжує залишатися каменем спотикання між Фондом і НБУ.
За словами Тігіпка, МВФ не сприймає механізм довгострокового (до трьох років) рефінансування, вимагаючи від Нацбанку в принципі відмовитися від цієї ідеї.
Фонд, дотримуючись традиційних методик, вважає: операції центробанку мають стосуватися винятково короткострокового кредитування банків, і НБУ не повинен брати участь — ані безпосередньо, ані побічно — в кредитуванні бізнесу.
А тим більше держави.
Але бюджет, як і раніше, ніяк не нагодувати.
Під сумнівом фінансування поточних соціальних витрат — приміром, обіцяне підвищення зарплат.
Нагадаю, парламент у грудні ухвалив закон про збільшення мінімальної заробітної плати з 1 січня 2003 року з 165 гривень на місяць до 185 гривень, а з 1 липня — до 237 гривень на місяць.
Лише у форматі місцевих бюджетів ця проблема оцінюється в 2 млрд. гривень.
Чи варто говорити ще про «бюджет розвитку» й фінансуванні довгострокових держпрограм, спрямованих на розвиток економіки.
Усе це не може не непокоїти МВФ.
Крім того, Фонд продовжує наполягати на розв’язанні Україною низки концептуальних проблем — скасування податкових пільг, виплати ПДВ експортерам, реформ в енергетиці, акуратно виконуваного бюджету.
Слід зазначити: поновлення співпраці з МВФ — одна з важливих умов виділення чергового траншу в 250 млн. доларів від Світового банку.
А Кабмін сподівається одержати до бюджету 2003 року дві такі позики — загалом 500 млн. доларів.
Поки що МВФ, чия місія приїхала до України минулого тижня, насторожено спостерігає за «дефіле» українських реформ.
Україна готує свою програму та як несумлінний студент ховає в рукави шпаргалки.
Може, пронесе.