Польща з 1 лютого планує, по суті, скасувати ПДВ для продуктів харчування. Захід тимчасовий і вимушений, — за рік світові ціни на продовольство підвищилися на 30%, більшість країн, відновлюючись після серії локдаунів, зіштовхнулися зі стрімким зростанням інфляції. А нинішні ціни на енергоносії, зокрема на газ, не тільки ще більше розганяють цю інфляцію, а й порушують питання про роботу цілих галузей як таких. Польщі в цьому сенсі пощастило, у них є не лише політична воля для сміливих рішень, а й право ці рішення приймати. Податкове законодавство ЄС давно передбачає можливість застосовувати знижені ставки ПДВ для соціально значущих товарів, і країни Союзу активно цим правом користуються.
Чи може бути цей досвід корисний Україні, в якій споживчі ціни за рік зросли на 10%? І чи не був би він ефективніший за держрегулювання цін?
Насамперед зазначимо, що ідея радикального зниження ПДВ ефективна як у числі додаткових заходів, спрямованих на збільшення темпів економічного зростання, так і серед заходів з утримання темпів посилення інфляційного тиску. Цей крок полегшить життя вітчизняним виробникам і зробить їх більш конкурентоспроможними на ринку. Що особливо актуально в наш час, коли уряд України готує угоди про зону вільної торгівлі з Туреччиною та ще п'ятьма країнами — Єгиптом, Йорданією, В'єтнамом, Індонезією та Китаєм. Зазначимо, що посилення конкуренції на внутрішньому ринку завдяки підписанню угод про вільну торгівлю з різними країнами не зможе знизити цін. У будь-якому разі вони зростатимуть.
Досвід інших країн підказує, що у зв'язку із зростанням інфляції зниження ставки ПДВ дасть нам у найкращому разі стабільність цін або ж уповільнення збільшення цін в оптимальному варіанті. Оптимальний варіант розглядаємо як основний, тому що чекаємо посилення інфляційного тиску у світі. Крім того, зниження ставок ПДВ на харчові товари може стати тригером для додаткового навантаження по роботі судів. У світі нормальною є практика, що при диференційованих ставках ПДВ проходять постійні судові розгляди. І саме в Європі справи Європейського суду з ПДВ пов'язані зі спорами, за якою ставкою обкладати той або інший товар чи послугу. Така сама ситуація спостерігається в Туреччині, Росії, Узбекистані та інших, у тих країнах, де є кілька ставок ПДВ.
Наприклад, в Узбекистані 2019 року знизили ставку ПДВ із 20 до 15%, але фактичний кінцевий платник, споживач, не відчув різниці. Реальне зниження цін на ці 5% кудись просочилося, і на абсолютну більшість товарів і послуг ціни не знизилися. Чому так сталося? Тому що в країні відсутня реальна конкуренція. У нашому випадку ситуація не повториться, бо активно ведуться роботи з розширення присутності продукції інших країн в Україні. І для виробника продуктів харчування зниження маржі принаймні відбудеться, але розуміння того, що конкуренція зростає, сприятиме бажанню працювати навіть за таких умов.
Повертаючись до питання ПДВ в інших країнах, зазначимо, що це нормальна практика — знижувати ПДВ саме на продукти харчування. До такого заходу вдаються і Франція, і Італія, і Німеччина. У період пандемії так само зробили в Англії.
Однозначної відповіді на запитання про те, як сильно потрібно знизити ПДВ в Україні, щоб досягнути необхідних результатів стабілізації цін на ринку, немає. Потрібно дивитися в динаміці на ситуацію, і на зовнішні ринкові умови в тому числі.
Серед груп продовольчих і непродовольчих товарів мають обов'язково бути основні продукти харчування й паливо. Хоча паливо, найімовірніше, буде проблематичним пунктом через потенціал додаткового зростання цін в енергетичному секторі.
Якщо найближчим часом не вдасться взяти інфляцію під контроль, радикальне зниження ПДВ на харчові товари справді може стати порятунком для України. Але при цьому потрібно ще стабільно регулювати ціни. Імовірно, що ефективним захід буде саме в той момент, коли на ринку з'явиться більше зарубіжної продукції. Інакше навіть у разі зниження ПДВ бізнес знайде причини зростання цін для населення, щоб максимально довго не скорочувати маржі з прибутку.
Більше статей Олександра Болтяна читайте за посиланням.