У майбутньому головною проблемою для України буде не вихід на високий темп економічного зростання наступного року, а підтримання високого темпу сталого та інклюзивного зростання економіки.
Про це йдеться у презентованому днями звіті Світового банку "Економічне зростання України: вчора, сьогодні, завтра". У доповіді експерти Світового банку намагалися знайти відповіді на ключові для нашої економіки запитання: які чинники сприятимуть позитивним змінам у майбутньому, а які, навпаки, заважають необхідним перетворенням?
Експерти зазначають, що, попри існуючий на сьогодні значний потенціал і хороші передумови для сталого економічного розвитку, Україна досі лишається на роздоріжжі, адже крихкі успіхи в окремих секторах економіки не чинять суттєвого впливу на загальну економічну модель країни. Україна має дуже важливі активи: розумне, енергійне та підприємливе населення, родючі землі, значні запаси природних ресурсів, сприятливе географічне положення на перехресті доріг між Європою та Азією, промислову базу з кваліфікованою робочою силою. Але використати ці активи собі на користь не може, бо правила гри в державі досі диктує "стара" економіка. Тому при значному потенціалі темпи економічного зростання залишаються дуже скромними, а розвиток нових сфер гальмується.
"Стара", орієнтована на експорт сировинних продуктів, економіка не може запропонувати населенню необхідної кількості робочих місць. Тому у розпал останньої економічної кризи чимало молодих українців зробили вибір на користь еміграції. За даними дослідників, станом на 2017 р. лише у Польщі працювали понад мільйон українців, а в інших сусідніх країнах - ще кілька сотень тисяч наших співгромадян. Цей тренд лише поглибив залежність держави від експорту сировини, бо це єдиний на сьогодні економічний рушій у державі.
На думку експертів Світового банку, розвиток більш продуктивної економіки приватного сектору досі стримується низьким рівнем внутрішніх заощаджень, надмірною заборгованістю та обмеженими прямими іноземними інвестиціями (ПІІ). Будь-які спроби нагромадити капітал і залучити іноземні інвестиції наштовхуються на спротив впливових зацікавлених груп, що сформувалися в економіці у попередні роки. Власне, саме дії цих "зацікавлених" і підривають ефективність економічних інститутів України.
Що нам допомагає
Україна вже зробила кілька важливих кроків на шляху економічних перетворень. По-перше, на думку експертів, у нашому розвитку нам допоможе підписання Угоди про вільну торгівлю з Євросоюзом, яка може стати "інституційною парасолькою", що сприяє модернізації економіки нашої країни. Завдяки цій Угоді значно полегшиться порівняно з минулим ухвалення законів і нормативних документів та реформування непрозорої практики.
По-друге, Україна вже досягла певних успіхів у реформуванні своїх економічних інститутів і реалізації структурних реформ. Зокрема, протягом останніх років було оптимізовано ділове середовище в країні, запроваджено ключові інструменти протидії корупції та вжито рішучих заходів з очищення банківської системи.
По-третє, на переконання експертів, уже реалізовані структурні реформи спонукають економіку до перерозподілу ресурсів на основі ринкових цін.
Звісно, йдеться лише про початкові етапи реформування, старт перетворень уже відбувся, і це, безумовно, позитивний сигнал, але темп варто пришвидшити, а реформи поглибити, аби досягти успіху.
За даними дослідників, при поточних темпах економічного зростання, які ледь перевищують 3% на рік (див. рис. 1), для виходу на поточний рівень доходів Німеччини Україні знадобиться майже сотня років. Реалістичне усвідомлення цієї динаміки має стати для нас важливим стимулом до продовження реформ і переходу до ринкової економіки.
Експерти переконані, що за відсутності реформ темпи зростання, скоріше за все, залишатимуться мізерними.
Якщо ці тенденції збережуться, потенційний приріст виробництва в Україні буде, за оцінками дослідників, близьким до нуля (див. рис. 2), а зростання потенційної продуктивності компенсуватиметься зменшенням внесків праці та капіталу. На думку експертів Світового банку, розвертання цих тенденцій у зворотний бік - необхідна умова для початку економічного зростання. Самі по собі ці тенденції на протилежні не зміняться.
Крім того, Україні терміново необхідно навести лад у державних фінансах, аби наше економічне зростання було більш сталим. Знизити ризик безладного регулювання зовнішніх дисбалансів можна двома шляхами. По-перше, враховуючи, що зовнішній борг залишається високим, у середньостроковій перспективі країні будуть конче необхідні фінансові ресурси для погашення державного боргу та покриття дефіциту державного бюджету у 2019–2020 рр. І їх потрібно залучати. По-друге, відновлення економіки України, найімовірніше, супроводжуватиметься дефіцитом рахунку поточних операцій, який теж потребуватиме фінансування. На сьогодні зменшення сальдо рахунку поточних операцій викликане зменшенням внутрішніх заощаджень, а не зростанням продуктивних інвестицій. Тож у майбутньому критичне значення для забезпечення стійкості зростання економіки матиме саме стійкість програм зовнішнього фінансування України.
Наостанок експерти радять Україні звернути увагу на проблему справедливого розподілу дивідендів від економічного зростання у суспільстві. Йдеться про так звану інклюзивність економіки, якої поточна модель розвитку не забезпечує. Глибокий спад економіки, який пережила наша країна відразу після Революції гідності, знецінення валюти та зменшення поточних видатків держави призвели до суттєвого зменшення наявних доходів у певних категорій населення. Через це частка трудових доходів у сукупному доході в Україні різко скоротилася (див. рис. 3).
"Для того, щоб економічне зростання було сталим у довгостроковому періоді, воно має бути інклюзивним, тобто таким, до якого була б залучена велика частина робочої сили. Тому важливо відкрити економічні можливості для кожного щодо отримання роботи або започаткування власної справи за рахунок зменшення регулятивного тягаря та покращення якості й доступності державних послуг, - вважає експерт Світового банку Карліс Смітс. - У цьому контексті підвищення мінімальної заробітної плати є абсолютно недостатнім для досягнення справедливого розподілу дивідендів. Крім того, воно не завжди є виправданим і справедливим. Наприклад, ситуація, коли мінімальна заробітна плата зростає швидше, ніж продуктивність праці, є типовою для України".
Що нам заважає
Експерти Світового банку визнають, що перехід України до повноцінної ринкової економіки досі не завершився. Так, формальні інститути ринку - права приватної власності, приватний сектор і приватні ринки - було створено, але держава як власник чималої частки виробничих активів зберегла за собою важливу роль в економіці. Неповнота перетворень, на думку дослідників, створила можливості для "гонитви за рентою" завдяки можливості спекулятивних арбітражних операцій на межі між реформованими та нереформованими галузями економіки. Цей "арбітраж" досі забезпечує концентроване одержання ренти потужними впливовими консервативними колами й підриває дієвість економічних інститутів країни. Саме це зумовлює небажання вітчизняного бізнесу нагромаджувати капітал, а іноземного - інвестувати кошти в Україну. А без цих фінансових ресурсів переорієнтувати нашу економіку з продажу сировини на продаж товарів доданої вартості буде практично неможливо.
"За п'ять років після Майдану вжиті заходи так і не забезпечили ослаблення впливу глибоко вкорінених впливових зацікавлених груп на економіку на постійній основі, - йдеться у звіті Світового банку. - Олігархи продовжують домінувати у важливих галузях економіки. Завдяки впливу зацікавлених груп зберігаються політичні розбіжності між групами, орієнтованими на реформи, та групами, що прагнуть зберегти статус-кво. Унаслідок цього економіка України зростає мляво".
Тож експерти виокремлюють кілька чинників, які досі заважають економічному зростанню і мають бути якомога швидше усунені: низька продуктивність, надмірна залежність від експорту сировинних товарів та обмежена економічна інтеграція в глобальний ринок, а також слабкість інститутів.
Продуктивність праці: низькі заощадження, недостатність капіталу в балансах і брак ПІІ.
Попри успіх низки реформ, ефективність використання праці, капіталу та землі у більшості галузей виробництва в Україні залишається дуже низькою. Для розуміння, наразі на нашу країну припадає близько 5% населення Європи та Середньої Азії, але виробляє вона лише 3% ВВП регіону, тоді як Польща з приблизно такою самою часткою населення виробляє 13% ВВП регіону (див. рис. 4). І хоча розмір капіталу в Україні справді нижчий, ніж у Польщі, найбільша різниця між рівнями доходів у цих двох країнах зумовлена різними шляхами використання цих факторів виробництва (див. рис. 5).
"У середньому працівник у Німеччині, наприклад, за 17 днів виробляє стільки ж, скільки український працівник може виробити за цілий рік. Такий розрив у продуктивності пояснюється недостатністю внутрішніх заощаджень, прямих іноземних інвестицій і капіталу у розрахунку на працівника (який є фактично незмінним з кінця 90-х), - розказав DT.UA керівник дослідження Світового банку Карліс Смітс. - Протягом останніх років спостерігалося певне зростання продуктивності українських компаній, але в середньому це підвищення було результатом того, що вони навчилися виробляти більше, маючи менше капіталу та трудових ресурсів. Досвід інших країн показує, що потенціал такого зростання є обмеженим".
І найсуттєвішою перешкодою на шляху зростання продуктивності залишаються низькі темпи здійснення капіталовкладень. Залучення ПІІ - хронічний головний біль української влади. Навіть наші дані про надходження ПІІ не дають чіткого розуміння ситуації. Досі в Україні поширеною залишається практика використання українськими інвесторами юридичних осіб в офшорних юрисдикціях для повернення коштів вітчизняного походження у вітчизняну економіку під виглядом ПІІ. У результаті навіть наші доволі невисокі показники прямих іноземних інвестицій в офіційній статистиці спотворюються і насправді є ще нижчими. Крім того, за даними звіту, близько половини наших ПІІ іде в сектори, що не пов'язані із зовнішньою торгівлею: у фінансове посередництво, будівництво, нерухомість і роздрібну торгівлю.
"Одним із найважливіших чинників у залученні ПІІ є наявність верховенства права та захист прав власності. Очевидно, що для створення в Україні рівних умов для ПІІ доведеться зробити ще багато. Для цього знадобиться не лише зміцнити архітектуру антикорупційних органів і судову систему, а й здійснити подальшу оптимізацію регуляторного середовища, посилити політику сприяння конкуренції, реформувати державні підприємства й забезпечити поступ у сфері приватизації", - переконаний експерт Світового банку Карліс Смітс.
Крім дефіциту ПІІ, зростанню продуктивності також заважає і брак капіталу в економіці. Останнє, без перебільшень драматичне, знецінення гривні справило спустошливий вплив на баланси підприємств, вразливих до валютного ризику. У результаті борги підприємств суттєво зросли, чисті активи скоротилися, а доступ до додаткових фінансових ресурсів обмежився через проблеми у банківському секторі. Фінансова неспроможність приватних і державних підприємств негативно впливає на їхню діяльність, заважає формуванню капіталу та створенню нових робочих місць і є головною перешкодою на шляху до консолідації економіки в приватному секторі.
Ускладнюють ситуацію великі дисбаланси у державному секторі, які залишаються головними чинниками утворення в Україні розриву між заощадженнями та капіталовкладеннями (див. рис. 6). На переконання експертів, зростання потоку кредитних ресурсів на користь уряду "відтісняє" приватний кредит, що додатково пригнічує активність реального сектору економіки. Той факт, що більша частка державних видатків витрачається на поточне споживання, а не на здійснення капіталовкладень, робить наслідки цього "витіснення" ще гострішими.
На жаль, дефіцитним є й людський капітал, якщо говорити про навички, яких потребують зростаючі сектори економіки. "Міграція працівників до сусідніх країн указує на наявність надмірної пропозиції працівників, що не може бути поглинена поточним попитом на робочу силу, - йдеться у звіті. - Україна має високі показники грамотності, значну кількість студентів і значну частку випускників вишів, які роблять свій внесок у поступ у сфері промисловості та науки. Тим не менш дані різних країн показують, що постійно високі й дедалі вищі показники освіти ("кількість освіти") не супроводжуються високою якістю результатів здобуття освіти".
Торгівля: залежність від сировинних товарів і обмежена інтеграція в глобальну економіку.
Проблема залежності української економіки від експорту сировини і кон'юнктури на сировинних ринках уже стала хрестоматійною. Україні треба розвивати галузі із виробництва товарів із доданою вартістю. Але як це зробити, якщо бізнес воліє працювати там, де при мінімумі інвестицій можна отримати більші прибутки, до того ж доволі швидко?
На переконання фахівців Світового банку, структура експортної продукції України з низькою часткою трудомісткої продукції допомагає пояснити, чому, попри суттєві зміни в курсах обміну та падіння питомих витрат на робочу силу, нашій країні не вдалося підняти свою конкурентоспроможність на зовнішньому ринку. Фактично зміни в платіжному балансі, що відбулись унаслідок двох із останніх коригувань, були викликані насамперед зменшенням імпорту, а не зростанням експорту.
Участь України в глобальних ланцюжках доданої вартості (ГЛДВ) досі залишається низькою. Частка ГЛДВ-продукції в експорті у 2014 р. становила лише 5,7%, а це набагато менше, ніж 27% Польщі, 38% Румунії, 38% Туреччини та 59% В'єтнаму. Таким чином, нарощування частки ГЛДВ-продукції створило б для України зручну нагоду для збільшення обсягів експорту. Що зрештою могло б змінити курс української зовнішньоторговельної політики.
Інститути: гонитва за рентою та слабка прихильність до верховенства права.
Неповні реформи призвели до численних спотворень ринку та створили широкі можливості для арбітражних операцій, які забезпечували дуже сконцентроване одержання ренти потужними впливовими зацікавленими групами. Свою роль у цих процесах також відіграла поява "проміжних переможців", які отримували для себе користь від економічної системи, що не була ні повністю реформованою, ні повністю прозорою. Що, у свою чергу, заважало здійсненню подальших змін. "Ці групи особливо активно протидіяли реформам, здатним підірвати їхню монополію або ліквідувати джерела ренти. Зазначені проблеми у сфері врядування призвели до формування економіки, побудованої навколо перерозподілу ренти, - зазначають дослідники. - У 2017 р. сукупна чиста вартість активів трьох найбагатших фізичних осіб України перевищувала 6% ВВП України". Це майже вдвічі більше, ніж у Росії, та втричі більше, ніж у Польщі (див. рис. 7). При цьому відношення частки доходу, накопиченої найбагатшими громадянами України, до ВВП залишилося майже незмінним з 2007 р. Це обмежило доступ до економічних можливостей, здатних повністю розкрити потенціал людського капіталу України.
Зрозуміло, що ці впливові групи досі опираються реформам і створенню системи нових правил і нормативних документів, які регулювали б економіку. Саме тому формальні інститути економіки, в тому числі суди, досі залишаються слабкими, а рівень корупції в Україні - високим.
Рецепти успіху
Утім, ситуація далека від безвиході. Так, світовий досвід демонструє, що лише небагатьом країнам удалося за короткий час зменшити відставання за рівнем доходів від розвинених економік за відсутності великих заощаджень чи забезпечення тривалого припливу великих обсягів капіталу. Але це вдалося, зокрема, країнам, що готувалися до вступу до ЄС, країнам з великими запасами ресурсів, а також країнам - експортерам нафти та газу. Тобто підтримувати високі темпи зростання протягом тривалого часу дуже складно, але можливо. Експерти Світового банку виокремили ряд характерних особливостей економік із високими темпами зростання, аналіз яких може виявитися цінним для України. По-перше, стрімке та тривале зростання не відбувається випадково. Для нього потрібна воля політичних лідерів, що має реалізовуватися з терпінням, наполегливістю та прагматизмом. По-друге, темп зростання визначається насамперед темпами здійснення інвестицій (як державних, так і приватних), причому самі ці інвестиції залежать від наявності внутрішніх заощаджень або припливу коштів ззовні. По-третє, критично важливо забезпечити інтеграцію в глобальну економіку: вона забезпечує глибину та еластичність ринків для експорту й відкриває можливості для імпорту ідей, технологій і ноу-хау.
Відновити зростання продуктивності можна, знизивши присутність держави в економіці, що створить сприятливі умови для розвитку приватного сектору. Також держава повинна докласти зусиль для розв'язання проблеми надлишку корпоративної заборгованості. Зокрема, шляхом удосконалення правової бази, укріплення фінансової системи та зміцнення фінансового стану уряду.
Для використання можливостей у сфері зовнішньої торгівлі потрібні активні заходи із залучення прямих іноземних інвестицій, заохочення бізнесу до торгівлі не лише товарами, а й послугами, а також більш ефективне використання логістичного потенціалу України.
Також експерти нагадують Україні, що для того, аби підприємства були спроможні перетворювати фактори виробництва на товари та послуги, потрібні сильні інститути. Бізнесу необхідні чітко визначені правила гри, захист прав власності, ринкова конкуренція, макростабільність і стимули для розвитку. Україна потребує підтримання стабільної макроекономічної політики для забезпечення сталого характеру державних фінансів, забезпечення рівності економічних можливостей для всіх у використанні людського капіталу країни, зміцнення захисту прав власності, верховенства права і підтримання активної антимонопольної політики.