У що українським громадянам обходиться демонстрація розкоші можновладців
Корупція не просто впливає, вона визначає економічний розвиток України, зачіпаючи всі без винятку процеси та викривлюючи будь-які чудово працюючі в цивілізованому світі стратегії розвитку.
У рейтингу Transparency International за індексом сприйняття корупції Україна посідає 130-те місце, між Нікарагуа й Камеруном. Сусідня Польща - 30-те. При цьому в Польщі з корупцією бореться один державний орган, а в Україні - уже десяток, при нульовому поки що результаті. Перевіряючі та контролюючі органи в Україні давно трансформувалися в окремий і вельми прибутковий бізнес.
Усі ці показові затримання прокурорів і суддів, трилітрові банки з валютою й тисячі гривень, які діставали з робочих столів у кабінетах, померкли після оприлюднення декларацій з сотнями тисяч і мільйонами доларів, десятками квартир, замками, церквами й святими мощами. При цьому далеко не всі з тих, хто подавав декларації, мають реальний стосунок до бізнесу, багато хто - чиновники змалечку. Тобто все це вони "заробили" на держслужбі, попутно скаржачись на низькі зарплати при неймовірних навантаженнях.
Одним із важливих наслідків корупції є зниження ефективності економіки, наприклад через зростання вартості капіталу або зменшення його продуктивності. У випадку України, де це явище набуло тотально-системного і всеохоплюючого характеру, це особливо актуально: адже який розсудливий інвестор, побачивши рівень "ефективності" використання коштів у країні, захоче вкладати гроші в збагачення власників будинків метражем у 600 квадратів, колекціонерів "ролексів" і бенефіціарів десятків офшорів? Члени українського Кабміну задекларували 7 млн дол. готівкою, парламентарії - майже 12 млрд грн, понад 60% з яких - теж кеш. У червні, відкриваючи Центр підтримки інвесторів, прем'єр закликав вітчизняний бізнес, частка якого в інвестиціях і так сягає 70% (Держстат), вливати капітали в економіку. Може, закликати треба було своїх колишніх колег по парламенту й нинішніх - у Кабміні? Бо як уже неодноразово зазначали спостерігачі, якби задекларовані кешем суми було покладено на депозити в банках, "заначки" чиновників почали б працювати на економіку. Але це все - лірика, а дійсність прозаїчна та похмура: герої нинішнього трагіфарсу під назвою "політико-чиновницьке е-декларування" не несуть грошей до банків і не вкладають у бізнес. З одного боку, не довіряють системі, яку самі будують, а з іншого - не можуть фінансовому моніторингу пояснити походження цих грошей, адже ці вершки зняли з тіньових потоків. Причому зняли, не надто напружуючись, винаходячи або створюючи, - усього лиш одним розчерком власного пера. Про яку у такому разі економіку взагалі може йтися?
У скільки нашій країні обходиться корупція як явище, і скільки ми втрачаємо на "няках" і "схемах", нещодавно спробували підрахувати в Центрі економічної стратегії (ЦЕС).
За прикидками, за умови зниження рівня корупції в Україні до аналога Польщі продуктивність капіталу збільшилася б на 6,4%, а річний номінальний ВВП завдяки цьому зріс би майже на 21 млрд дол., тобто на чверть.
Як відомо, у Польщі саме прямі іноземні інвестиції стали основним джерелом зростання. За даними Світового банку, торік прямі іноземні інвестиції в Україну збільшилися до 3 млрд дол. (з 0,8 млрд в 2014 р.). Для порівняння, 2015-го прямі іноземні інвестиції в Польщу становили
6,3 млрд дол. За розрахунками ЦЕС, якби рівень корупції в Україні перебував на польському рівні, то обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну збільшився б на 74%, тобто, оперуючи даними 2015 р., зріс би на 2,2 млрд дол. Корумповані країни залучають менше приватних інвестицій через високі ризики й високу вартість капіталу. От чому в структурі іноземного фінансування корумпованих країн замість прямих іноземних інвестицій переважають міжнародні кредити, на які ми так уповаємо.
За даними Держстату, 2015-го підприємствами за рахунок усіх джерел фінансування освоєно 251,2 млрд грн капітальних інвестицій, що в порівнянних цінах на 1,7% менше обсягу капітальних інвестицій у 2014-му. Причому головним джерелом інвестицій залишаються власні кошти компаній. Частка залучених кредитів - 7,3%, а коштів іноземних інвесторів - 3,1%.
Однак є ще одна особливість корумпованих країн - частка державних інвестицій в економіці. Нескладно здогадатися, що чим корумпованіша країна, тим більше в її економіці державних грошей. З одного боку, приватні капітали не заходять, тому що не зацікавлені в тих формах співробітництва, які їм пропонують. З іншого - чиновники самі активно впроваджують державні інвестпроекти, які дають їм безмежні можливості для "освоєння" наших із вами грошей.
Ми вже писали про цікаве дослідження Світового банку, який, проаналізувавши українські інвестпроекти, дійшов висновку, що в переважній більшості випадків ініціатори створюють проекти, від самого початку орієнтуючись на джерела фінансування, аргументуючи не важливість самого задуму, а необхідність його фінансування за рахунок державних джерел. Грубо кажучи, їм неважливо, що будувати, неважливо, як будувати, важливо одержати на це гроші.
Звісно, якість таких проектів залишає бажати кращого. Навіть зараз, при мінімальному обсязі державних інвестицій, за численними прикладами їх розкрадання далеко ходити не треба. Понад 20% усіх інвестиційних проектів ініційовано приватними компаніями, і схеми їх шито білими нитками. У найгіршому разі держава фінансує проекти з держбюджету, у кращому - компанія самостійно одержує комерційну позику (у тому числі у власному банку), а уряд забезпечує її державними гарантіями. Раптом що, заплатять платники податків. При цьому самі проекти далеко не завжди орієнтовані на суспільний інтерес. Експерти Світового банку, проаналізувавши їх, виявили і вирощування грибів, і будівництво мережі магазинів, і розведення риби, і модернізацію нафтопереробки державним коштом або під держгарантії.
Звичайно, кожен із цих проектів є комерційним і навіть у разі успішної реалізації буде вигідний не стільки суспільству, скільки власникам цих бізнесів. А його просування без протекції людей у високих кабінетах не було б можливим. При цьому експерти зазначають, що й досі уряд вважає проект успішним, якщо всі його фінансові умови було виконано, і оцінює проекти також тільки з цього погляду. Процедури, яка передбачала б оцінку ефективності власне проекту, його необхідності, немає.
Система налагоджена, змінювати її не поспішають, відмахуючись від порад докучливих іноземних експертів. А отже, при поступовому відновленні економіки можна чекати не тільки зростання публічних інвестицій, а й збільшення корупційної складової та неефективності цих інвестицій. Враховуючи, що, за даними Міністерства економічного розвитку й торгівлі, для реконструкції та розвитку інфраструктури Україні необхідно мінімум 8 млрд дол. щороку, поле неоране.
І ми підбираємося до ще одного наслідку корупції - недорозвиненості державних інститутів. Корумпована влада зацікавлена саме в тих схемах і механізмах, які приносять їй реальний прибуток, змінювати їх добровільно вона не буде.
Подивімося на вражаючі результати "великої", енергетичної і агро-, приватизації. За два роки держава не змогла розстатися із жодним великим об'єктом, дбайливо зберігаючи корупційні схеми зацікавлених.
Та й сам процес підготовки до передачі держактивів у приватні руки передбачає, як правило, доведення підприємства до жахливого стану, щоб об'єкти було куплено за мінімальною вартістю тими, хто і зараз їх за фактом контролює.
Правильна ідея з відкриттям ринку землі ризикує перетворитися на таку ж аферу. Адже ринок не готують, а механізмів його роботи не створюють, сподіваючись на те, що в результаті "наближені" і "зацікавлені" зможуть заволодіти національним багатством за безцінь.
Індустріальні парки, успішні в багатьох країнах, покликані збільшити приплив інвестицій у високотехнологічні галузі, в українській інтерпретації стануть черговим внутрішнім офшором, надавши безпрецедентні податкові пільги тим, хто й без них не бідує.
Корупція визначає якщо не всі, то кожне друге рішення української влади. Оце відповідь на запитання, чому будь-які запропоновані західними експертами ліки в українських реаліях перетворюються на отруту.
Що цікаво, за показником якості регулювання Світового банку Україна 2014-го мала ранг у 28,85 бала зі 100, а Польща - 81,73. Це свідчить про те, що за якістю інститутів Україна входить до групи країн, у яких корупція відіграє швидше роль "мастила", а не "піску" в економічних механізмах. Прямо як у відомій усім приказці "не підмажеш - не поїдеш". Але це - примарний позитив. Для того, щоб економіка стала більш продуктивною, необхідно поліпшити якість інститутів. І саме корупція заважає цьому, оскільки "заміняє" чесні механізми, не даючи їм розвиватися, стримуючи як сталий економічний розвиток, так і прихід в економіку тих гравців, хто не згодний працювати в "схемах" і "домовлятися". Більш того, самі чиновники, замість того, щоб шукати рішення суспільних питань, зайняті пошуком додаткових можливостей збагатитися.
За рік у рейтингу Doing Business ми піднялися лише на одну позицію, хоча уряд нам пророкував потрапляння мало не в топ-50. Українські показники виросли за індикаторами "створення підприємств", "захист міноритарних інвесторів", "забезпечення виконання контрактів" і "підключення до системи енергопостачання". Щоправда, за останнім індикатором ми були на 140-му місці, і наш вихід на 130-те - умовне досягнення, адже процедура все одно потребує від підприємства 280 днів і обійдеться вдвічі дорожче, ніж у країнах Європи і Центральної Азії. Водночас ми просіли за низкою інших показників, а саме - "одержання дозволу на будівництво", "реєстрація власності", "одержання кредитів", "оподаткування", "міжнародна торгівля". Тобто хватка "системи" не слабшає, змінюються лише точки тиску.
Наприклад, нескінченні реформи в системі оподаткування призвели до того, що якщо в країнах ОЕСР (Організація економічного співробітництва й розвитку, до якої входить більшість держав ЄС) підприємства витрачають на податкове адміністрування в середньому 163 години на рік, то в Україні - понад 355. Загальна податкова ставка при цьому для країн ОЕСР у середньому становить 40% від комерційного прибутку, а для України - майже 52%.
Корупція не дає знизити податковий тиск, хоч скільки знижуй ЄСВ і хоч як трансформуй податкову систему. Адже корупціонери, що наживаються на державі, множать проломи в її бюджеті, заповнювати які доводиться добропорядним платникам податків. За розрахунками ЦЕС, в Україні 62% підприємств ухиляються від сплати податків і майже половина - дає хабарі. На підставі цих даних дослідники припускають, що тільки в роздрібній торгівлі обсяг хабарів в Україні становить не менш як 8 млрд грн на рік. У результаті ми приходимо до колосальної тінізації економіки, близько 45–50%. У тій же Польщі, наприклад, за різними оцінками, до 20% тіньового сектору.
Спотворена корупцією податкова система й нераціональне витрачання держкоштів на неадекватні потреби призводять до перекосів у держвидатках. Корупція шкодить добробуту громадян - соціальні функції держави не виконуються, зростає рівень бідності, посилюється нерівність доходів і зменшується рівень довіри в суспільстві. Ці фактори, у свою чергу, теж впливають на економічний розвиток. Якби рівень корупції в Україні досягнув рівня Польщі, то рівень довіри в Україні зріс би на 11 п.п., а значення коефіцієнта Джині, що визначає соціальну нерівність, в Україні зменшилося б на 6,8 пункту, що означало б значно рівномірніший розподіл доходів.
Зниження рівня корупції за індексом СБ на 10% відповідає прискоренню зростання реального ВВП на душу населення в 7,86%. За останніми наявними даними (2014), індекс корупції для України становив 14,9 (зі 100), а для Польщі - 70,67. Тобто зниження рівня корупції в Україні до польського показника прискорило б темпи зростання реального ВВП на душу населення в Україні в 1,5 разу. На підставі цих результатів експерти ЦЕС припускають, що за останні десять років (2006–2015) економіка України могла б виробити товарів і послуг на 2824 дол. на душу населення більше.
Надолужити згаяне вже не вийде. Але зробити відповідні висновки, як економічні, так і електоральні, - життєво необхідно. Інакше е-декларування трансформується в банальну легалізацію доходів, отриманих незаконним шляхом. Щоправда, нульове декларування передбачає, що декларант усе-таки сплачує до бюджету, приміром, 5-відсотковий податок зі своїх "заводів і пароплавів", походження яких він не може пояснити. Інакше це стане просто роздачею індульгенцій васалам нинішнього глави держави й черговою профанацією справді дуже важливої і фундаментальної реформи, яких за всю сучасну українську історію - раз, два та й усе. Який сценарій заготовлено організаторами "шоу" - ще побачимо, тож непогано б запастися чи то поп-корном, чи то заспокійливими краплями…
А ще в жодній країні світу нульове декларування не застосовувалося до чиновників. Утім, останні так не вважають, очевидно, припускаючи, що внесені в декларації тонни кешу допоможуть їм виправдати дорогі покупки в майбутньому. Або праві циніки, які припускають, що величезні готівкові суми в деклараціях цього року свідчать про масштаби очікуваного доходу декларантів?
На сьогодні рівень корупції багато в чому визначає економічну модель України (якщо до існуючого утворення взагалі підходить цей термін) та її майбутнє. Галас навколо чиновницьких декларацій дуже скоро вщухне, пролетарський гнів зміниться байдужністю, на перші шпальти вийдуть інші теми, а чи знизиться рівень корумпованості в держапараті? Чи послабиться вплив "схем" на економіку Зовсім не обов'язково. Враховуючи суспільний резонанс, певні наслідки для декларантів будуть. Але вони цілком можуть перетворитися на "полювання на відьом" і пресинг "неугодних", а не на масову явку з повинною і несплаченими податками. Звичайно, охочих потрапити на тепле містечко держслужбовця поменшає. А от тих, хто мітить у народні депутати, декларування може й не збентежити. Багаторічний досвід показує, що в парламент від скликання до скликання потрапляють одіозні персонажі, інформація про капітали й майно яких і до декларування була доступна, але це не заважало їхньому гарантованому доступу до "годівниці".
Принципова відмінність нової системи декларування від старої - це можливість динамічного контролю змін майнового стану й моніторингу відповідності способу життя задекларованим даним. Але чи буде бажання цей моніторинг проводити й застосовувати його до всіх без винятку? Якщо ні, то подача декларацій просто перетвориться на чергове шоу, привід пообурюватися на кухнях і в Facebook, випустити пару, не більше. А корупція продовжить визначати наше сьогодення й майбутнє.