Презентація нового проекту Державного бюджету України на 2010 рік, яка намічалася ще на 7 квітня ц.р., і досі відкладається. Очевидним чином порушуючи строки підготовки документа, озвучені на зорі президентства Віктором Януковичем. Аби пом’якшити критику на свою адресу і чимось зайняти громадськість, що бажає реформ, минулої середи Кабмін розглянув і подав на затвердження Верховної Ради Державну програму соціального й економічного розвитку України на 2010 рік. Так би мовити, у вигляді «прелюдії» до бюджету.
Якщо казати про представників експертної спільноти, то програма їм швидше не сподобалася. І вже точно не стала поворотним моментом у здійсненні реформ, обіцянками яких влада вже багато місяців годує країну. Однак Верховна Рада, дотримавшись бюрократичних правил пристойності, ухвалила документ у першому читанні. Обіцяють наступного тижня ухвалити в цілому.
«ДТ» пропонує до уваги читачів три коментарі з приводу плюсів, але більше — мінусів урядового документа.
Анатолій ГАЛЬЧИНСЬКИЙ, доктор економічних наук:
— В оприлюдненій цього тижня програмі уряду є чимало позитивних моментів, котрі визначають цілі економічної політики Кабміну Миколи Азарова. Однак головною проблемою сьогодення є не визначення цілей, не питання, чого досягати, а як досягати. Із допомогою якого інструментарію можна забезпечити вихід із кризи і запобігти її реанімації вже в найближчій перспективі.
З огляду на це для мене ключовим було питання, чи вдасться новому уряду подолати «дитячу хворобу лівизни» в економічній політиці, яка була властива попередньому уряду і яка зумовила особливу глибину падіння української економіки у 2008—2009 роках.
Коли мова йде про інструментарій, то основні акценти мають робитися не на державні регулятори, не на посилення процесу одержавлення економіки, як це практикувалося попереднім урядом, а насамперед — на активізацію конструктивної функції ринкових механізмів. Оздоровлення економіки, підвищення її конкурентоспроможності через посилення конкуренції і на цій основі вибраковування недієздатних і безперспективних підприємств — от яка проблема стоїть сьогодні перед українською економікою.
У зв’язку з цим вельми значущими є посилення захисту власності, удосконалення корпоративних відносин, упровадження цивілізованого ринку землі як основи інвестиційної привабливості аграрного сектору, активізація фондового ринку тощо.
Окрема тема — протиріччя, пов’язані з інтеграцією України у світовий економічний простір, де зараз відбуваються глибокі структурні зміни. Чи враховуємо ми ці зміни? Ці і багато інших життєво важливих питань не знайшли — принаймні на перший погляд — достатньої уваги.
Основний стимул інвестиційного процесу — макроекономічна стабілізація. Майже 13% інфляції, котрі передбачаються програмою, унеможливлюють створення сприятливого інвестиційного клімату. Тут — явне протиріччя.
Необхідно окремо зупинитися на соціальних стандартах, які перебувають зараз в епіцентрі дискусії. Було б коректно, якби президент і уряд чесно сказали людям: «У нас сьогодні немає фінансових ресурсів, щоб реалізувати обіцяне вже цього року. Обіцянки обов’язково будуть виконані, але через два-три роки». Маю на увазі те, що й важкодосяжний зараз дефіцит бюджету в 6% ВВП — надзвичайно високий показник. Коректнішим було б, якби в бюджеті фігурувала цифра 3—4% дефіциту. Головне сьогодні — убезпечити економіку від ескалації рецесійних процесів, які кореняться в надмірному державному споживанні. Я не відчув розуміння цього новим урядом.
Ще одне важливе зауваження. Логіка антикризових заходів не має бути логікою повернення назад. Антикризовість повинна містити в собі логіку перспективи. У нас формується вертикаль влади. Ми, по суті, повертаємося до президентської форми правління. І в цьому сенсі програма діяльності уряду мала б кореспондуватися з посланням президента, в якому необхідно визначити головні стратегічні засади економічної політики на п’ять років. За законами цивілізованої логіки, таке послання президента мало б бути подане протягом перших ста днів президентства. Тоді можна було б казати про взаємну узгодженість цих документів.
І останнє. Мене насторожують надмірна самовпевненість, зверхність і самозамилування, які проявилися під час презентації документа. Адже проблеми української економіки — це не тільки 15% падіння ВВП торік і незбалансований бюджет. Існують, як ми вже казали, більш глибинні засади кризи, які не відображаються статистикою. Сумніваюся, чи розуміють ці аспекти автори обговорюваного документа.
Анатолій ГРИЦЕНКО, голова комітету ВР з питань національної безпеки та оборони:
— Документ об’ємний, він налічує 177 сторінок і потребує детального аналізу. Але загальні висновки можна зробити.
Перший висновок — уряд Януковича не є цілісною командою, яка має і, відповідно, реалізовуватиме спільні підходи до реформування економіки, соціальної, енергетичної, інформаційної, оборонної, правоохоронної та інших сфер. Це не новина, просто ми отримали перше документальне підтвердження. Програму писали, як того листа з Простоквашино: не за єдиним задумом, а традиційно по-відомчому, еклектично, на різних
принципах і підходах, а вже потім зброшурували в одну книжечку. Там, де міністр має бачення і володіє ситуацією, там є цифри, орієнтири і конкретні заходи. Там, де міністром призначили випадкову людину, — загальні декларації і жодної конкретики.
Ще один висновок — значущих системних змін і реформ у 2010 році не планується. Програма їх не передбачає, в жодній із сфер. Може, уряд Януковича планує розпочати обіцяні реформи наступного року? В такому разі є два застереження: (1) втрачається час, коли Янукович має найвищий рейтинг, — далі він падатиме, і це об’єктивно; (2) відкладання реформ «на потім» ускладнить їх проведення, адже «потім» будуть вибори — спочатку місцеві, а за ними парламентські, і реформи (частина з яких є болісними для населення на першому етапі) можуть стати «не на часі» з політичних міркувань. Тоді їх не буде взагалі. І тоді економіка може рухнути. Разом із країною і урядом.
Програма не містить відповідей на ключові питання, без вирішення яких країна і економіка не зможуть рухатися вперед. Зокрема — (1) прозорість у структурі власності (хто чим володіє в Україні, починаючи зі стратегічно важливих галузей, систем життєзабезпечення: енергетика, тепловодопостачання, банки, ЗМІ), (2) боротьба з монополізмом, створення умов для економічної конкуренції — що трансформувало б олігархічну економіку в нормальну, а згодом оздоровило б і політику, (3) боротьба з корупцією і хабарництвом — такого розділу в програмі немає взагалі, (4) глибока реформа правоохоронної і судової систем — тут взагалі сумна картина, бо не планується здійснити жодного практичного заходу, навіть жодного закону розробити не пропонується. Вся робота уряду з реформування правоохоронної і судової систем зводиться, згідно з програмою, до двох пунктів — розробка проектів двох концепцій реформування з терміном виконання «листопад».
Чому так сталося? Не вистачило часу? А може, причина в іншому — уряду відведено роль лише «стабілізатора», а «реформатором» виступить сам Янукович, і саме він на рубежі «100 днів» оприлюднить пакет реформ в Україні? Якщо так, то тоді це не відповідальна державна політика, а профанація: спочатку вноситься Державна програма, яка не містить реформ, потім вноситься бюджет (також без реформ), а наостанок — оголошуються реформи, які не передбачені в Державній програмі і не відображені в бюджеті?! Мало б бути все навпаки.
Олександр ШЛАПАК, колишній перший заступник голови секретаріату президента України:
— На мій погляд, програму соціально-економічного розвитку України можна оцінювати або серйозно та глибоко, або традиційно.
Серйозно та глибоко — у тому разі, якщо, читаючи цю програму, ми розраховуємо зрозуміти логіку дій уряду. Зрозуміти, наскільки принципово його політика відрізнятиметься від політики уряду попереднього. В який спосіб, і це головне, розв’язуватимуть найскладніші економічні проблеми, а саме: як управлятимуть,
знижуватимуть і фінансуватимуть дефіцит державного бюджету, як здійснюватимуть реформу держфінансів? Що робитимуть для того, аби збалансувати Пенсійний фонд, дефіцит якого може сягнути нинішнього року майже 50 млрд. грн.? Які нові правила вводитимуть на енергетичних ринках, і передусім на газовому, оскільки сьогодні це ледь не найсерйозніший ризик для української економіки. Що нового запропонують в окремих секторах економіки?
Якщо підійти до оцінювання програми з погляду пошуку відповідей на ці запитання, то вона розчаровує. Особисто я не бачу відповідей. Ми всі очікували від цього уряду досить сильних, продуманих і рішучих кроків у реалізації реформ. Коаліція називається «Стабільність і реформи». І якщо в напрямі стабілізації ситуації ми бачимо певний рух, то, що стосується реформ, я не розумію, де вони, коли і як вони відбуватимуться.
Більш того, мене турбує те, що на озброєння в основному взято тактику попереднього уряду. А саме: перетерпіти, протягнути рік, скористатися тими самими інструментами фінансування дефіциту бюджету (запозичення та емісійне фінансування). При цьому нічого, по суті, не змінювати ні в енергетичній, ні в макро- та мікроекономічній політиці, сподіваючись на те, що економіка, завдяки сприятливій зовнішній кон’юнктурі і більш активній міжнародній торгівлі, поступово почне зростати і «вивезе» нас із кризового стану. Прикро, оскільки при цьому втрачається дуже важлива й рідкісна, ледь не унікальна можливість у реалізації реформ.
Докладно зупинятися на всіх розділах документа не має сенсу, та він на це і не заслуговує. Єдине, з чим можна погодитися повністю у програмі, — це з першим розділом, де дається оцінка тенденцій 2009 року. Ми дуже добре навчилися оцінювати своїх попередників. Що ж до термінових антикризових заходів, то, на мій погляд, правильно визначено три пріоритети. Проте наповнення їх або ніяке, або повторює знайомі всім до гикавки вимоги до майбутнього Податкового кодексу та програми приватизації.
Ну, а третій розділ — «Пріоритети соціально-економічної політики на 2010 рік» — це купа заходів, зібрана, на жаль, як «смітник» (це в нас традиційно робиться) із пропозицій міністерств. Заходи багато в чому суперечать не тільки один одному, а й другому розділу, де визначено стратегічні напрями. Немає виразної відповіді на запитання, про яке я згадував вище: то що ми все-таки робитимемо з пенсійною реформою? Всю інформацію зведено буквально до одного абзацу. А запитання, що ми робитимемо з НАК «Нафтогаз України», взагалі виявилося забутим.
Зібрано абсолютно різнокаліберні речі: десь ідеться мало не про зміни до Конституції, а десь — про накази міністерств про створення якихось управлінь. Зайва деталізація в документі такого масштабу — це надзвичайно небезпечний синдром. Адже як можна завалити реформи? Бюрократ знає — задушити їх в обіймах. У цьому разі — напхати у документ таку купу заходів, імітувати таку бурхливу діяльність із боку міністерств, щоб за нею загубилося головне.
Зазначу ще один принциповий момент. Програма соціально-економічного розвитку і бюджет — близнюки-брати, які в одному пакеті подаються на розгляд ВР. Програма пояснює, якими заходами економічної політики можна буде забезпечити виконання бюджету, а бюджет показує, за рахунок яких коштів реалізовуватимуться цілі соціально-економічного розвитку країни. Без бюджету програма соціально-економічного розвитку — благі наміри.
Можливо, аналізований документ такий аморфний, бо немає ще програми, яку повинен виробити Комітет з економічних реформ, очолюваний президентом країни. Певні напрацювання комітету, з якими мені довелося ознайомитися, виглядають значно глибше, ніж подані в програмі. Може, уряд просто боявся «потрапити в штангу», надавши пропозиції, які підуть врозріз з очікуваними від комітету?
До речі, національна доповідь українських учених, підготовлена НАНУ, яка нещодавно коментувалася на сторінках «ДТ», — документ набагато більш системний і глибокий.
Про необхідні реформи набагато конкретніше йдеться в проекті Меморандуму про співробітництво України з МВФ, опублікованому нещодавно на «Українській правді». Тобто триває практика попереднього уряду: для громадськості — порожні розмови, а про серйозні речі — у закритому листуванні з МВФ.
Таким чином, ми, найвірогідніше, бачимо черговий документ, запропонований для годиться. Обійшли всі гострі кути, щоб програма викликала мінімум заперечень із боку депутатів і громадськості. Тому розглядати її надто детально з фахової точки зору, мабуть, не має сенсу. Швидше, доведеться, як я казав на початку, робити це традиційно. Запропонований проект програми соціально-економічного розвитку вкотре виявився важкою, передбаченою законом необхідністю, але без виразного та конкретного змісту. Як диплом студента: п’ять хвилин ганьби і потім — свобода дій. Написали, подали, захистили — вимоги закону виконали.