А своїм зростанням і конкурентоспроможністю українські агровиробники мають завдячувати державній підтримці і перш за все пільговому оподаткуванню.
Результати економічного аналізу дають несподівані висновки, які руйнують обидва ці усталені міфи.
Як виміряти конкурентоспроможність?
Попри інтуїтивну зрозумілість цього поняття, дослідження потребує не емоцій, а цифр. Отримати їх дозволяє показник конкурентоспроможності на основі співвідношення суспільних витрат і вигод (англ. Social cost benefit - SCB ratio). Він фактично є показником рентабельності, і його логіка доволі проста: тільки рентабельне виробництво є конкурентоспроможним. Проте родзинка нашого показника полягає в тому, що він виключає вплив різноманітних втручань держави у функціонування ринку, тобто вимірює справжню конкурентоспроможність виробників. Наприклад, невідшкодування ПДВ при експорті сої штучно занижує закупівельні ціни на сою і таким чином занижує рентабельність і, відповідно, конкурентоспроможність виробництва цієї культури в Україні. Інший випадок - тарифні квоти на імпорт цукру-сирцю. Такий інструмент політики штучно завищує внутрішні ціни на цукор і в такий спосіб штучно завищує рентабельність (конкурентоспроможність) виробників цукру та цукрового буряку. Такий показник показує справжній рівень конкурентоспроможності українських сільгоспвиробників на міжнародному ринку. Результати нашого дослідження наведено нижче.
За шість років (дослідження виконано за 2010–2016 рр.) конкурентоспроможність українських сільськогосподарських виробників суттєво зросла - в середньому майже на третину, або на 27%. Особливо поступ був помітний у виробництві олійних і зернових. І це не випадково, адже за обсягами експорту зернових, наприклад, Україна є одним із світових лідерів. Так, у 2016 р. конкурентоспроможними були 95% (!) виробників соняшникового насіння (навіть за умов державної політики експортних обмежень, яка спрямована на підтримку олійної галузі), 76% виробників кукурудзи та 45% - пшениці. Також досить цікавим є той факт, що конкурентоспроможність тваринництва за ці шість років збільшилася в середньому на 30%, переважно за рахунок покращення показників виробників курятини та молока.
Отож конкурентоспроможність українських агропідприємств зростає. Але, як свідчить наш аналіз, вона могла би бути суттєво вищою, якби в основі державної політики лежали економічні розрахунки, а не міфи.
Міф перший: ринок землі обвалить конкурентоспроможність українських сільгоспвиробників
Трохи теорії. Загалом є два канали впливу факторів виробництва на виробничі рішення і, як наслідок, на конкурентоспроможність. Перший - через витрати (тобто при зниженні вартості ресурсу виробник виграє). Другий канал - через ефективність (при підвищенні ціни ресурсу виробник починає застосовувати його більш ефективно). І, на жаль, наперед важко визначити, який із цих двох каналів впливу виявиться важливішим.
Одним із найважливіших факторів виробництва є земля. Тобто в першому випадку с/г виробник виграє від падіння ціни на землю (наприклад, вартість оренди), а в другому - від її зростання. Аналіз, здійснений нами для сільськогосподарської галузі в Україні, показав, що переважає другий канал. Більш того, хоч як дивно, але роль землі у підвищенні конкурентоспроможності сільгоспвиробників України на сьогодні виявилася найважливішою. Якщо вплив усіх факторів на конкурентоспроможність узяти за 100%, то вага землі становитиме трохи більше 40%.
Насправді це дуже позитивний сигнал сільському господарству України, зважаючи на невикористаний потенціал земельних ресурсів і невідворотність скасування мораторію на купівлю-продаж земель сільгосппризначення. За даними проведених раніше досліджень, незважаючи на зростання вартості оренди, землевласники все ще отримують набагато менший дохід від здавання в оренду своїх паїв, ніж мають, виходячи з економічної віддачі від землі. Більш того, очікується, що скасування мораторію на купівлю-продаж земель сільгосппризначення збільшить вартість землі щонайменше вдвічі. Таким чином, можна очікувати суттєвого зростання конкурентоспроможності українських сільгоспвиробників за умови скасування мораторію на купівлю-продаж земeль с/г призначення.
Міф другий: податкові пільги та дотації підтримують конкурентоспроможність сільгоспвиробників
Для аналізу нинішньої державної підтримки с/г виробників в Україні було досліджено основні її інструменти: ринкову підтримку (яка реалізується за рахунок запровадження мит, квот на експорт/імпорт сільськогосподарської продукції), податкові пільги у вигляді спецрежиму ПДВ для аграріїв, який діяв упродовж 1999–2016 рр., і дотації з бюджету.
Як відомо, українські аграрії до цього часу вважають, що спецрежим ПДВ для сільгоспвиробників був чи не єдиним і найефективнішим стимулом зростання сільського господарства в Україні та фактором його конкурентоспроможності. Насправді це не так. По аналогії із землею, податкові пільги дійсно можуть зменшувати витратну базу для підприємства, покращувати їх інвестиційний потенціал і позитивно впливати на продуктивність і, як результат, на конкурентоспроможність. Проте, з іншого боку, така підтримка може розслабляти менеджерів (оскільки є додатковий дохід від ПДВ) і зменшувати ефективність їх роботи. Також зазвичай за менш жорстких бюджетних обмежень (через спецрежим ПДВ) виробники приймають більш невиважені і неефективні інвестиційні рішення. Про це красномовно свідчить досвід ЄС і Швейцарії, зокрема. Всім відомі досить високі рівні державної підтримки в ЄС, а в Швейцарії підтримка ще вища. Водночас в Швейцарії кількість тракторів у розрахунку на 10 тис. га ріллі в десять разів перевищує аналогічний показник для США. Таким чином, результат впливу податкових пільг залежить від того, який з ефектів переважить. Здійснений нами аналіз показав, що ці два ефекти рівнозначні, що в результаті дало сукупний нульовий ефект на розвиток конкурентоспроможності сільгоспвиробників в Україні.
Водночас два інші інструменти у їх нинішній версії взагалі дають зворотний ефект: непряма ринкова підтримка зменшує конкурентоспроможність на 10%, а прямі дотації та субсидії с/г виробникам - на 4%.
Слід зазначити, що після скасування спецрежиму ПДВ для аграріїв у 2017 р. під тиском міжнародних інституцій основним інструментом залишилися прямі дотації та субсидії сільгоспвиробникам, а також єдиний податок четвертої групи спрощеної системи оподаткування. Окрім того, що закладені у них стимули зменшують конкурентоспроможність підприємств, вражаючим фактом є несправедливість їх розподілу. Майже половина державних субсидій розподіляється серед чотирьох виробників, які у 2017 та 2018 рр. поглинули левову частку всіх субсидій, хоча не особливо їх потребували.
Таким чином, нинішня державна підтримка агровиробників з погляду держави є неефективним витрачанням бюджетних коштів (втрата доходів чи прямі виплати), а з погляду сільгосппідприємств - не створює необхідного стимулу для їх ефективнішої роботи.
Отже, в разі, якби державна політика базувалася на цій інформації, конкурентоспроможність українських агровиробників могла би бути значно вищою, ніж вона є нині. Очевидною є потреба запуску ринку купівлі-продажу земель сільгосппризначення та кардинального перегляду підходів до системи державної підтримки аграріїв.