Так званий ресурсний законопроєкт №5600 мав суттєво змінити принципи оподаткування корисних копалин і надр, які формально є багатством народу України, а фактично збагачують тільки Ахметова, Жеваго і кілька інших кандидатів у реєстр олігархів.
Ще на початку літа революція в оподаткуванні видобутку копалин вважалася ледь не головною ставкою Мінфіну. Але зазначений проєкт закону входив у досить гострий конфлікт з інтересами найвпливовішої касти в Україні — металургів. Ахметов і компанія дуже швидко порахували, що цей закон може коштувати 10–15 млрд грн на рік, які додатково доведеться сплатити до бюджету країни. А платити олігархи не люблять. Інакше вони не стали б олігархами.
Після прийняття в першому читанні минуло вже два місяці, але один із стратегічних законопроєктів для економіки країни потроху почав забуватись, обростаючи чварами і критикою лояльних до металургів експертів.
До того ж наприкінці липня розпочалося падіння цін на залізну руду на світових біржах, яке змінило півтора роки стрімкого зростання.
Зі зміною динаміки на ринку розпочалася друга медіа-атака на «ресурсний» законопроєкт. Мовляв, ціни на руду падають, тож якщо підвищити ренту, то виробництво стане нерентабельним.
Закид цей досить примітивний і прямолінійний, адже за новим законом розмір ренти мав прив’язуватися саме до ціни сировини на світовій біржі. І що нижча ціна, то менша рента. Відповідно, при вартості залізної руди на світовій біржі менш як 80дол. за тонну металурги платитимуть менше, ніж зараз.
Отже, якби металурги дійсно розраховували на істотне падіння цін, то були б зацікавлені в ухваленні «ресурсного» закону. Але реакція протилежна, і це означає, що подібні заклики є лише маніпуляцією.
Тож спробуємо розібратися з тим, як працює ринок залізної руди і що на нього очікує у найближчі 3–5 років.
Ставка для олігархів
На сьогодні держава заробляє на видобутку залізної руди в 10+ разів менше, ніж ті, хто її добуває. Особливо зручною для металургів є фактично фіксована ставка в 2,5–3 дол., яка прив’язана до собівартості виробництва продукції і на яку не впливають світові ціни.
Навіть при ціні руди на світовому ринку в 100–120 дол. за тонну комбінати заробляли близько 25 дол. чистого прибутку з кожної тонни. А в піковий стрибок цін, який припав на першу половину цього року, їх прибутки подвоїлися. Тільки «Метінвест» Ахметова отримав у першому півріччі чистий прибуток у розмірі 2,8 млрд дол., що еквівалентно річному дорожньому фонду України. Тож «Велике будівництво» не таке вже й велике, якщо його міряти прибутками одного олігарха.
Маржа з видобутку руди 2021 року сягнула 79%. Тобто вартість видобутку руди була вчетверо меншою, ніж націнка при продажу. Погодьтеся, складно знайти інший бізнес, який приносить +80% націнки.
Грошей стало настільки багато, що «Метінвест» оголосив про масштабні інвестиційні проєкти в металургійній галузі.
Платити по-новому
У випадку якби «ресурсний» закон таки ухвалили, Ахметов і компанія почали б платити ренту відповідно до цін на світовій біржі. Що вища ціна, то більший відсоток ренти.
Законопроєкт передбачає три розміри ставок:
- 3,5%, якщо середня вартість залізної руди за індексом IODEX 62% FE CFR China за податковий (звітний) період становить 100 дол. і менше;
- 5,0%, якщо середня вартість залізної руди за індексом IODEX 62% FE CFR China становить більш як 100 дол. і не перевищує 200 дол.;
- 10,0%, якщо середня вартість залізної руди за індексом IODEX 62% FE CFR China становить більш як 200 дол.
Така модель є досить компромісною. Адже в більшості інших країн рентна плата становить від 7 до 15% від світових цін на руду незалежно від рівня цін. А при ціні менш як 80 дол. за тонну рента дорівнювала б тим же 2,5–3дол., що і зараз.
Та навіть цей варіант олігархам не сподобався.
Світові ціни й Олімпіада
Хоч як дивно, але ключову роль у визначенні ціни на руду нинішнього року відіграє Зимова олімпіада, яка відбудеться в Китаї в лютому 2022 року.
Річ у тім, що 70% усього споживання залізної руди в світі припадає на Китайську Народну Республіку. А напередодні Олімпійських ігор у КНР фактично буде зупинено металургійну промисловість, аби знизити рівень забруднення в повітрі і не впасти обличчям у бруд, показавши країну оповитою смогом.
У комуністичному Китаї до цього питання поставилися досить серйозно і навіть встановили ліміти виробництва металопродукції. Тому більшість виробників поспішали виготовити достатній запас продукції, аби перечекати цю зиму. Відповідно, вони поспішили придбати сировину, через що й виникла паніка на біржових аукціонах.
Ціни на руду встановили рекорд за всю історію, перетнувши позначку у 230 дол. за тонну.
Очевидно, що в другому півріччі, коли китайські виробники не будуть активно запасатися сировиною на період замороження виробництва перед Олімпіадою, вартість руди на біржі падатиме. Ця тенденція вже має місце. Але навіть попри падіння, ціни все ще залишаються вдвічі вищими, ніж 2018-го. І варто розуміти, що будь-яка ціна понад 100 дол. за тонну є високою.
Прогнози
Нещодавно Fitch Solutions оприлюднило останній прогноз світових цін на руду, який поки що залишається найпесимістичним сценарієм. Згідно з ним, ціна на руду досягне свого мінімуму на кінець зими наступного року. Але очікується, що цей мінімум не впаде нижче 100 дол. за тонну. А до кінця наступного року ринок стабілізується на позначці в 130 дол. за тонну. Так, це менше, ніж зараз, але більше, ніж десять років тому.
У подальшому очікується поступове зниження світових цін через політику Китаю на зменшення залежності від імпорту залізної руди (планується збільшувати власний видобуток) і внаслідок паралельного зростання світового видобутку. Але не останню роль у динаміці може відіграти «велике будівництво». Щоправда не українське, а в США.
10 трлн дол., які планується залучити в короткостроковій перспективі у інфраструктуру та інші мегапроекти Америки, очевидно суттєво вплинуть на попит на сировину. І США можуть замістити спадаючий попит Китаю.
Всесвітня асоціація виробників сталі очікує, що попит на метал навіть зросте 2022 року на 2,7%. Цьому має сприяти відновлення машинобудування після пандемії, адже світова економіка відновлюється із запізненням відносно китайської. Тобто Китай має втратити статус абсолютного лідера з визначення трендів на ринку руди і металу.
Агентство кредитних рейтингів США також зазначило, що поточні ціни на руду є тимчасовими, але очікувати повернення цін попередніх років принаймні до 2023 року не варто. Тобто ціни залишатимуться в коридорі 130–150 дол. за тонну з можливими сезонними відхиленнями.
Одна з найбільших інвестиційних компаній Goldman Sachs також запевняє, що стрімкого зниження цін на руду до 2023 року не відбудеться.
Що чекати для України
Надалі Україну очікують два можливі сценарії. За одним з них Ахметов отримає цілковиту перемогу, і «ресурсний» законопроєкт не буде прийнятий узагалі або буде прийнятий в іще лояльнішому до олігархів варіанті. За іншим — парламент ухвалить нинішній компромісний варіант, який дасть можливість збільшити обсяг рентної плати з 4–5 млрд грн. на рік до 8–10 млрд, але лише на наступні два роки. А якщо прогнози збудуться і 2023 року ціни на руду повернуться до позначок 80–100 дол. за тонну, то держава повернеться до 2,5 дол. ренти, які має зараз.
Зважаючи, що ціна у 80–100 дол. за тонну є нормальною вартістю руди на ринку, в перспективі держава виграє небагато.
При цьому бізнес на руді залишиться одним із найприбутковіших у країні й надалі забезпечуватиме своїм власникам тепле місце не вершині рейтингу найбагатших українців.
Очевидно, що Україна мала би застосувати принципи і розмір визначення плати за користування надрами згідно з наявними практиками на світовому ринку. Але наразі ми лише бачимо спроби застосувати принаймні якийсь середній принцип між відверто лобістським, що маємо зараз, і світовим, виробленим роками.