Ігор Валерійович використовує «спірні» 9 млрд кубометрів газу для того, щоб виторгувати у НАК «Нафтогаз України» найсмачніше від «Укрнафти». Тим паче, поділ спільного майна вдало співпав з непересічними успіхами олігарха в судах, і з приходом до «Нафтогазу» схильного до компромісів Юрія Вітренко.
Розподіл
До Нового року планується розділити «Укрнафту», — Ігор Коломойський (із партнерами) і НАК «Нафтогаз України» поріжуть її на дві частини. Ділитимуть не порівну, а «по-братськи»: приватникам шматок жирніший, недоїдки — улюбленій Батьківщині. Загалом, як завжди.
Наразі процесу усушки-утряски схеми розлучення ще не завершено. До оголошених на 30 листопада позачергових зборів акціонерів явно не встигають, але сторони намагаються максимально зблизити позиції. Для підстрахування на 23 грудня заявлено ще одні збори.
Основний сценарій такий: «Нафтогазу» дістаються чотири із шести нафтогазовидобувних управлінь, щоправда, мова про всі вироблені й малоперспективні західноукраїнські родовища («Укрнафта-Захід») і газовий «Полтаванафтогаз», а «приватівцям» залишаться лише два, зате найсмачніші — «Охтирканафтогаз» і «Чернігівнафтогаз».
При виробництві на рівні минулого року в Коломойського з товаришами залишиться 62% видобутку нафти «Укрнафти» і 26% видобутку газу. А всі проблеми з тисячами занедбаних свердловин того ж Борислава й інших їх уже не стосуватимуться. Хіба що трохи бракуватиме газу для «Дніпроазота», але його й так переводять на контракти з тим же «Укрнафтобурінням». Тож приватна компанія стане набагато компактнішою, нічого особливо не втративши.
«Нафтогазу» відійдуть три чверті видобутку газу й до 600 тис. тонн видобутку нафти. Причому навіть дуже всохлий «нафтовий шматок» переробляти НАКу буде ніде, крім як на тому ж «приватівському» Кременчуцькому НПЗ. Направити нафту на Шебелинський ГПЗ неможливо, західноукраїнська нафта в'язка і важка, та й потужності не вистачить. До того ж на заході країни чимало свердловин і безліч накопичених проблем, але досить скромний видобуток. Три західноукраїнські управління сукупно дають 30% нафти та лише чверть газу «Укрнафти».
Для приватних акціонерів, що контролюють 40% акцій «Укрнафти» (крім Ігоря Коломойського, це Геннадій Боголюбов і Ігор Палиця), важливо завершити угоду ще за нинішнього складу керівництва НАК «Нафтогаз України». Із Юрієм Вітренком за останні три роки налагоджено щільні контакти, а от із його наступником може бути по-різному. Його попередника Андрія Коболєва, наприклад, довелося досить завзято дотискати.
Заявлена мотивація розділення — більш-менш цивілізовано розійтися з Ігорем Валерійовичем і К°. Після чого, мабуть, настануть і загальні пахощі повітря, і інший вихід на IPO.
Іронія в тому, що «Нафтогаз» гордо стверджує, що з липня 2015-го відновив контроль в «Укрнафті». Чутки дуже перебільшено… У нього немає жодної своєї людини в правлінні компанії. Максимум, на що вистачає національної компанії, це не допустити повторення масового виведення активів зразка 2014–2015 років, коли «Укрнафта», по суті, припинила платити податки й злила купу нафтопродуктів фірмам-пустушкам. І по факту не помилилася. Все це пізніше визнали законним і ледь розрулили (в основному за рахунок НАКу).
Розпилювання
Про практичну завершеність розподілу, про який говорять уже п'ятий рік, як і про його підсумковий формат, свідчать і непрямі ознаки. У серпні 2021-го «Укрнафта» створила спеціальну компанію ТОВ «Укргазактив», у листопаді змінила її назву на «Нафто-Актив». На неї і переведуть активи після завершення угоди. Саму «Укрнафту» теж потихеньку готують, наприклад, міжнародний аудитор PricewaterhouseCoopers уже провів незалежне оцінювання кожного з активів. Гладко, коректно, обтічно та ні про що. Причепитися ні до чого, всі ризики ваші.
Опубліковано й варіанти дій. Відповідно до одного з них, акціонери «Укрнафти» мають передати майно (за списком) у статутний капітал свіжоствореної конторки («Нафто-Актив»). Після цього акціонери «Укрнафти» збиралися викупити всі акції компанії, що належать «Нафтогазу» (50%). Потім ці акції протягом року мають анулювати. Тобто НАКу вказують на двері.
У «Нафтогазу» інша пропозиція: в «Укрнафті» залишається він (приймаючи всі зобов'язання), а з компанії сумно йдуть приватники без найменших зобов'язань за старими проблемами. Технічно це виглядатиме як викуп 40% акцій у групи Коломойського.
І є підозра, що їх таки вмовлять, що й оформлять як велику «перемогу».
Міжнародні партнери поінформовані про ініціативу розподілу «Укрнафти» і всіляко її схвалюють. Додаткові аргументи: підготовка «Нафтогазу» до публічного розміщення акцій, залучення міжнародних партнерів, реалізація ресурсного потенціалу «Укрнафти».
Та є один важливий нюанс (їх набагато більше, але цей найважливіший) — власне видобуток природного газу генерує менш як п'яту частину доходів компанії. Тобто при її поділі Коломойський мав би державі доплатити. Ігор Валерійович нашій державі й… доплатити? Правда, смішно звучить?
Природно, щось доплачувати він не збирається. Швидше, навпаки. Адже в різних варіантах порядку денного для акціонерів є лише один пункт, за яким позиції сторін зворушливо збігаються, — це укладання мирової угоди. Це чи не найсмачніша частина угоди. І от чому держава йде на цю мирову.
Розлучення
Ще наприкінці нульових років «Приват» затурбувався долею газу, що спрямовується на потреби населення. Там була колізія: «Укрнафта», за ідеєю, — це компанія з участю держави у вигляді НАК «Нафтогаз України». А отже, вважалося, що вона має поставляти газ населенню, причому недорого. Але, на думку «Укрнафти», в її статутному фонді «не було й немає державної частки», а НАК — це звичайна комерційна компанія. Тож продавати газ населенню вона не повинна. У результаті газ усе-таки поставляли, але це як слід не оформлювалося й не оплачувалося, адже «Укрнафта» приймати платежі за низькою ціною не хотіла.
Так, за словами нинішнього заклятого друга «приватівців» Геннадія Корбана, «десь 2009-го у Коломойського виникла ідея: «А давайте відсудимо (цей) обсяг». «Було подано низку позовів, по яких було визнано незаконними якісь окремі постанови Кабміну минулого століття. Окремо подали позов про визнання права власності на обсяг газу. І 2010-го він мав рішення Верховного суду (2011 року. — І.М.), таке дуже «міцне», за яким «Укрнафта» відсудила обсяг газу. Наприклад, 2 мільярди кубів...». Тоді Геннадій Олегович попередив, що реалізувати таке рішення суду на практиці неможливо.
Коломойський спокійно відповів: «Ну, нехай полежить». Він прекрасно знає, що чиновники всіх рівнів, як і керівництво НАКу, — тимчасові правителі, а Ігор Валерійович — постійний. Він був готовий чекати й поступово дотискати ситуацію.
Відтоді газ відлежувався, обростав рішеннями судів і домовленостями. У результаті утворився масив (на сьогодні це 9,1 млрд кубометрів) спірного газу різного ступеня юридичного оформлення. По факту він давно згорів, але юридично завис чи то в трубах, чи то в газосховищах «Укртрансгазу».
НАК досить довго взагалі не визнавала цих обсягів, намагаючись розібратися з ними через чиновників, енергорегулятора й інших. Але ситуацію дотискали судами. Так що і Коболеву доводилося повсякчас корегувати позицію. Змінивший його на посаді Юрій Вітренко ще менше схильний сваритися з «приватівцями».
Основна ідея проста: «Укрнафта» хоче, щоб або газ повернули, або його оплатили за «ринковими цінами» і компенсували неодержаний прибуток (ще 10 млрд грн). НАКу ж потрібно, аби газ вважався купленим за «соціальними цінами», що діяли в 2007–2013 роках. Однак позиції нацкомпанії звично розмивалися, лише у жовтні потрапивши до порядку денного зборів акціонерів при підготовці вже згаданої мирової угоди.
Є неофіційна інформація, що йдеться про визнання «Нафтогазом» зобов'язань щодо 3,5 млрд кубометрів спірного газу. За нинішніми ринковими котируваннями, ціна питання злітала в небеса. Ситуація з частиною, що залишилася (понад 5 млрд кубометрів), узагалі в тумані.
До того ж НАК раптово виявила, що АТ «Укртрансгаз» зберігає близько 0,7 млрд кубометрів цього обсягу в ПСГ. За багато років судів про наявність такого газу в сховищах жодного разу не згадувалося.
Основна версія того, що відбувається, — гра в піддавки. І що далі йде процес, то ця версія міцнішає. Хоча на поверхні сторони обмінюються досить різкими заявами. По суті, заперечення НАКу зводяться мало не до того, що суд повинен застосувати позовну давність до вимог «Укрнафти», «оскільки обставини, на які посилається «Укрнафта» у позові, були їй відомі більш як за три роки до подачі позову».
«Укранафта» ж почувається впевненішою, заявляючи, що має документи, які підтверджують оприбуткування «Нафтогазом» для потреб населення газу в обсязі понад 3,1 млрд кубометрів. Інші ресурси газу (рішеннями правління) оприбутковувались як газ невизначеного власника. «Укрнафта» не сумнівається в тому, що ці ресурси (6 млрд кубометрів. — І.М.) — видобутий нею газ. І прозоро натякає, що «суперечка між «Укрнафтою» і «Нафтогазом» про розрахунки за газ теоретично може закінчитися укладанням мирової угоди, однак це справа часу й можливості сторін досягнути компромісу».
На думку «Укрнафти», «Нафтогаз» більше зацікавлений в укладанні мирової угоди. Адже у випадку доведення обґрунтованість її вимог у суді, суд стягуватиме з «Нафтогазу» ринкову вартість спірних обсягів газу. А от при мировій (хто сказав «капітуляції»?) і ціни будуть іншими.
Згідно з неофіційною інформацією, говорили про можливість зарахувати цей газ при поділі за ціною «коболєвського» зарахування 2020-го (тобто по 230–250 дол.). Теж виходять веселі циферки.
Сам НАК вважає поділ надпріоритетом і переконана, що «не досягнути домовленості щодо розділу активів «Укрнафти» між її акціонерами до кінця 2021 року» — це негативний сценарій, і справитися треба б швидше. Отже поділ — наше все.
Ось тільки проєкт мирової угоди на кілька мільярдів доларів, змайстрованої на підставі рішення навіть не Вищого, а просто одного з госпсудів Києва (вчинення... мирової угоди в рамках судової справи №910/3660/18), виглядає більш ніж дивно. Сама НАК справедливо оцінює, що формалізація домовленостей займе «найближчі місяці». А що заважає прогнати всі судові процедури аж до того ж Верховного суду за цей термін і не поспішати з мировою?
Хлопці, а що у вас так сильно горить? І чим це так тхне?
Більше статей Ігоря Маскалевича читайте за посиланням.