Із дня на день південні регіони вже мали б розпочати весняну посівну, і час задуматися, яким буде аграрний сезон в умовах воєнного часу, а головне, яким будуть його результати як для України, так і для країн, для яких ми є традиційним постачальником зернових.
Внесок агробізнесу в нашу економіку величезний: агро дає нам чверть річного приросту ВВП, забезпечує 45% експорту і надходження близько 20 млрд дол. виручки щороку. Однак внесок наших аграріїв у світовий ринок харчових продуктів також неоціненний — ми лідери з постачання пшениці та кукурудзи, соняшникової олії, ріпаку, ячменю та курятини.
Продовольча проблема світового масштабу очевидна, адже Україна та РФ постачають на світовий ринок близько 30% пшениці, 20% усієї кукурудзи та 80% соняшникової олії. Поставки з Росії ускладнено санкціями, поставки з України — нападом росіян. У результаті, за попередніми оцінками, на світ чекає небачений дефіцит широкого ряду товарів і цілий комплекс проблем.
Озимі вже посіяно, ця частина нашого врожаю у відносній безпеці, головне, щоб вони достигли і були вчасно зібрані. Зима була для них сприятливою, посівні площі — стандартно великими. Торік урожай озимої пшениці становив майже 32 млн тонн і був десь на 20% більшим, ніж зазвичай. За прогнозами, цього року лише озимої пшениці мало б бути не менш як 27 млн тонн, а озимих ріпаку та ячменю — ще близько 7 млн тонн.
Натомість кукурудзу, соняшник та яру пшеницю ще не сіяли — тут ризиків значно більше. Причому всі культури надзвичайно цінні для світового ринку, бо рівних нам постачальників соняшникової олії в світі просто не існує, та й світове тваринництво не протягне довго без нашої кукурудзи та ярої пшениці.
Минулого року експорт кукурудзи з України сягнув 24 млн тонн, ми продаємо близько 80% усієї кукурудзи, яку вирощуємо. Обмеження її поставок до країн ЄС ставить під питання виживання тваринництва як такого у країнах Союзу. Як, до речі, і подорожчання кукурудзи втричі (!), що можливе за умови її дефіциту. Європейські фермери навіть якщо витримають цей ціновий удар, усе одно муситимуть закладати підвищення ціни на сировину у вартість кінцевої продукції.
Не омине криза і ринку соняшникової олії, на якому Україна — традиційний лідер, що постачає близько 5,5 млн тонн цієї продукції світу. За попередніми оцінками, через можливе скорочення цих обсягів вартість олії зросте на 20–25%.
Скорочення поставок пшениці також призведе до її подорожчання, причому, за попередніми оцінками, її вартість може подвоїтися. Оскільки переважно пшениця вирощується у північній півкулі, швидко та суттєво наростити посівні площі, аби замістити втрати двох таких великих постачальників, як Україна та РФ, інші країни просто не встигнуть. Лише за тиждень війни ціни на зерно на світових ринках підскочили на 70 дол. за тонну, — весь світ уже відчуває наслідки війни, розв’язаної Росією.
Звичайно, дещо в засіках ми ще маємо. Торік Україна зібрала 108 млн тонн зернових та олійних культур і розпродала не все. Наразі ми ще маємо близько 15 млн тонн кормової кукурудзи, до 3 млн тонн соняшнику. Чи будемо ми готові продати ці запаси — питання, відповідь на яке напряму залежить від того, як швидко агресор піде з нашої землі.
На цьому тлі відверто зрадницькою є позиція глобальних зернотрейдерів, які, попри санкції та світовий канселінг Росії, продовжують купувати зернові у агресора, а не у жертви агресії. Компанії, які десятиліттями паразитували на нашій землі, використовуючи нашу країну виключно як сировинну базу, в момент, коли для нашої країни важлива будь-яка що матеріальна, що моральна підтримка, вирішили підтримати Росію та інвестувати кошти у вбивство українців. Дякуємо вам, партнери.
Як проходитиме цьогорічна посівна, досі не ясно. Зрозуміло лише, що вона не буде ані простою, ані успішною.
Міністр аграрної політики вже зазначив, що чоловіків, задіяних у посівній, до лав Збройних сил не забиратимуть. Утім, насправді кадрова проблема цьогоріч для аграріїв не найбільша. Насамперед гостро стоїть питання безпеки, оскільки російські військові точно не благородні ідальго, сподіватися на те, що вони не чіпатимуть працюючих у полях людей, — марно. Теоретично аграріям мали би гарантувати безпеку місцеві загони територіальної оборони, але зараз, коли час уже вносити добрива у ґрунт, аграрії роблять це без будь-якої охорони, на власний страх і ризик. Охороняти посіви також не завадило б, та чи будуть така можливість і достатня кількість людей для цього, незрозуміло.
Друга проблема — паливо. Його дефіцит в Україні відчувається вже. Білорусь, яка забезпечувала наш ринок на дві третини, з початком війни припинила імпорт. Після того, як ця країна відкрито приєдналася до нападу на Україну, сподіватися на повернення цих поставок марно, як і на дозвіл транзиту палива з країн Балтії через Білорусь до України. При цьому в Україні лише один нафтопереробний завод в Кременчуку. Його виробничі потужності дозволяють повністю забезпечувати внутрішній ринок паливом, але для цього заводу потрібна сировина, а з цим проблеми. Єдина країна, яка наразі має нафти вдосталь, — це Росія, і здебільшого завдяки тому, що гравці на ринку нафти виявилися значно принциповішими за зернотрейдерів і відмовляються її купувати у російських постачальників, навіть із суттєвими знижками. Але це не означає, що нафти взагалі не знайти, просто вона буде дорожчою, а наші нинішні можливості для такого маневру наразі суттєво обмежені. І варіанти давно треба шукати, пояснюючи потенційним продавцям, що якщо голодуватимуть українці, недоїдатимуть і країни ЄС, і Китай з Індією, і Єгипет із Туреччиною.
Третя проблема — добрива. На кінець лютого лише 19% аграріїв були повністю забезпечені добривами, насінням і засобами захисту рослин. Причому найбільші проблеми є із накопиченням добрив і засобів захисту, внесення яких насамперед має убезпечити врожаї озимини. Проблеми із виробництвом добрив розпочалися ще торік і були пов’язані із стрімким подорожчанням газу. Навіть без нинішніх потрясінь аграрії готувалися до зниження врожайності цього року, але через поточні проблеми із безпекою та логістикою найгірші очікування тепер видаються нечуваним оптимізмом.
Україна як постачальник продукції, а Чорноморський регіон як логістичний центр — це дуже важливі складові світового харчового ринку. Скорочення поставок відчують усі. Насправді вже відчувають: ціни на зернові і надалі зростають, хоча вони і так останнім часом досягнули пікових значень. Таке подорожчання робить зернові та продукти з них значно дорожчими для цілого ряду бідних країн Близького Сходу та Північної Африки, автоматично поглиблюючи бідність населення, продовольчі кризи та політичну нестабільність у цих регіонах. Про проблеми галузі тваринництва, пов’язані із зниженням поставок української кукурудзи, ми вже згадували, — це головний ризик для європейських країн. А проблеми із добривами, де світовими лідерами-постачальниками є РФ та Білорусь, торкнуться всіх без винятку, така вже вона, глобалізація. Насправді мільйонам людей і таким країнам, як Бангладеш, Афганістан, Ємен, Ліван чи Судан, уже загрожує голод тільки тому, що українці не зможуть стати до орача.
Чи можна цьому зарадити? Так. Насамперед зробивши все можливе, аби зняти основні ризики: безпековий, паливний і добривний.
Так, світ уже докладає чимало зусиль, аби допомогти Україні, але може більше. Знайдеться не один розумник, який розкаже, що санкції проти Росії можуть призвести до світової продовольчої кризи, тому їх необхідно пом’якшити. Але будемо відверті, не санкції, а війна, розв’язана Росією, — причина продовольчої кризи, що насувається. Якщо світ зніматиме з Росії санкції, ця війна не скінчиться, як і продовольча криза. І будь-який дискурс щодо достатності продовольства у світі наразі має починатися із головного запитання: як зупинити Росію? Решта — лише похідні від нього.
Забезпечення України паливом, добривами та засобами захисту рослин — це питання виживання не лише українців, а й усього світу, і важко сказати, що ці питання не можна вирішити швидко. Також украй важливо зняти всі торгові обмеження для українських експортерів харчових продуктів, аби ми могли забезпечити світовий ринок не в межах квот, а в межах можливого, щоб знизити світові ціни та не допустити голоду у бідних країнах.
Голодний світ — це нестабільний світ, а геополітичної напруженості нам і зараз вистачає.
Більше статей Юлії Самаєвої читайте за посиланням.