Нині профільне співтовариство активно обговорює проект закону "Про валюту" Національного банку України, винесений регулятором на громадське обговорення. Новий закон покликаний скасувати сумнозвісний "Декрет про валютне регулювання", датований ще 1993 р.
Вищезгаданий декрет - справжній динозавр серед подібних законодавчих актів, він безпрецедентний. У терміновому порядку його приймали саме декретом Кабінету міністрів України, на той момент інші законодавчі інститути не працювали. Потім його легалізували у формі закону, однак назву "декрет" він зберіг. За більш як 24 роки функціонування до нього вносилися лише косметичні зміни (хоча спроби все поміняти докорінно теж були), він пережив кризи 2004-го та 2014 р. і допоміг зберегти стабільність банківської системи в складні періоди життя країни. Однак його час уже минув: декрет треба скасовувати. Та чи потрібний для цього новий закон "Про валюту", велике питання.
На мою думку, окремий закон не потрібен. Видається, що найоптимальнішим підходом буде внесення змін до вже існуючих законодавчих актів: "Про Національний банк", "Про банки та банківську діяльність", до Податкового і Митного кодексів. Новий закон фактично дублює декрет, але, на відміну від оригінального документа, є рамковим і надто багато залишає на відкуп НБУ. Понад те, багато норм нового законопроекту вже міститься, наприклад, у розділі про грошово-кредитну діяльність регулятора в законі про Національний банк. Там згадано порядок експорту-імпорту капіталу, запроваджене поняття обов'язкового продажу частини валютної виручки (щоправда, обмежене піврічним періодом, що зовсім не відповідає нашій дворічній практиці цього заходу). Раніше ніхто точно не був переконаний, що Верховна Рада "у ліберальному пориві" одного прекрасного моменту не скасує декрету, і на цей випадок у Національного банку мав бути "план Б", як саме захистити курс гривні під час криз. Тому до можливого скасування декрету ми готувалися давно, вносячи зміни до інших законів.
Є, безумовно, у проекті законодавчого акта і явний позитив. Це норма "що не заборонено, то дозволено", - це відзначили всі оглядачі. Єдине, як я зауважувала вище, незрозуміло, коли саме настане цей "валютний рай". Це повинен вирішити Нацбанк, не вдаючись до будь-яких формальних підстав. Хоча, на мою думку, якісь маркери потрібні (наприклад, зростання ВВП у якомусь обсязі або наявність резервів для купівлі критичного імпорту впродовж якогось терміну). Законопроект має бути універсальним, його треба писати НЕ під конкретні прізвища та конкретні завдання й не залишати все на волю чиновника. Саме так самодостатньо написано декрет, і тому він ще працює.
Ще одна позитивна ініціатива - це уніфікація валютного законодавства з податковими законами. Цей крок покликаний запобігти виведенню капіталу в офшори, або, як кажуть автори документа, "непродуктивному відпливу капіталу". Водночас потрібно припиняти хибну практику, що вся відповідальність і контроль над дотриманням норм закону лягає виключно на банки. Вони й так в Україні поступово перетворюються на науково-дослідні інститути або детективні агентства з розслідування життя клієнтів. Свою частку відповідальності мають одержати податкова й митниця, навіть попри те, що через банки це зробити простіше з погляду контролю.
Безумовно, норми фінансового моніторингу та протидії фінансуванню тероризму - це чисто банківська прерогатива, передбачена міжнародними угодами. Але є безліч функцій, передбачених українським законодавством, від яких банки потрібно звільнити. Через це страждають клієнти, у підсумку часто вибираючи "темний бік" для ведення свого бізнесу. І це, зрештою, забирає прибуток у банків і надходження податків до бюджету, а також лягає тягарем на нас, платників податків. Доходи недоотримуються, а витрати- зростають.
Однак і це не головне зауваження до запропонованого проекту закону. На мою думку, він продовжує логіку валютного контролю (у новій версії - валютного нагляду) пострадянської епохи та консервує існування двох паралельних світів: заснованої на законодавстві та реальної ситуації з використанням валюти громадянами України.
Чому окремий закон про валюту - це логіка регулювання пострадянських країн? Чому ніде в Європі або США подібних документів немає, а є тільки в країнах колишнього СРСР? На мою думку, відповіді на ці запитання перебувають у ментальній площині.
Колись для радянської людини мати доларову купюру в руках було вже реальним тюремним терміном. Фарцовщики біля готелів та облави міліції на них - от яскравий приклад валютного регулювання того часу. З цим почуттям "валютного табу" моє покоління банкірів і писало перші валютні закони. При цьому зарегулювали все: те, що треба було, і те, що регулювати не було сенсу. Обмін валют - звичайна касова операція. Чому вона потребує окремого опису та не може бути частиною положення про касові операції? Хіба касиру не все одно, що рахувати - гривні чи євро? Навіщо окремо регулювати відкриття валютних рахунків - вони ж у всьому світі фактично мультивалютні. Хто їздить за кордон, про це знає. Чому окремо йдеться про виведення капіталу за кордон у валюті, а гривня що, не капітал? Цінні папери, валютні або гривневі, навіщо їх розділяти, адже ризики залишаються ті самі?
Навіть у структурі Національного банку підрозділи, відповідальні за грошово-кредитне та валютне регулювання, завжди перебували по різні боки барикад. Особливий статус іноземної валюти в крові у чиновників, які більшу частину життя прожили в СРСР. Але нині на зміну цим людям приходить молодь, яка, всупереч очікуванням, теж зазнає тих самих страхів. І свідчення цього - бажання знову зарегулювати все, що можливо, в окремому документі, новому законі. Навіщо?
Особливо це питання відлякує нерезидентів. Їхнє життя й так не було солодким в юрисдикції України впродовж усієї історії її незалежності, тому що за інших рівних умов законодавство завжди прописувалося на користь резидентів. Які "свої", і їм "важко". Насправді від цього страждала економіка, тому що місією нерезидентів було підтягувати вітчизняні компанії до свого рівня, щоб українці могли конкурувати на міжнародних ринках. Політика протекціонізму цьому аж ніяк не сприяє.
Складнощі інвесторів при виведенні дивідендів за кордон боляче вдарили по інвестиційному іміджу країни. Усі розуміють, що це вимушений крок, але інвесторам це пояснити складно. Вони ж не винні, що на країну напали, відібрали частину промислового потенціалу, що викликало валютний дисбаланс. А тут ще новий закон "Про валюту", який теж мало що регламентує, однак лякає іноземних інвесторів своєю непередбачуваністю. Тому моя пропозиція, озвучена вище, - не писати окремого закону, акцентуючи увагу на зарегулюванні функціонування валюти в нашій країні, а обмежитися змінами в закони існуючі. І, звичайно, все потрібно максимально спростити й зробити передбачуваним. Згляньтеся над іноземним бізнесом в Україні!
І ще один аспект, про який ніхто не говорить. Нещодавнє декларування майна депутатів і чиновників показало непривабливу картину: фактично наявного валютного законодавства ніхто не виконував. У найбагатших українців нерухомість за кордоном, частки в іноземних компаніях, інші активи в розвинених країнах. Навіть якби вони легально в Україні купували свої валютні мільйони, то їм довелося б разом із членами родин роками ходити в обмінники, щоб акумулювати стільки валюти в рамках дозволених сум. Але біля обмінників їх ніхто не бачив. Це все - економічні злочини, про факт яких усім відомо, але фактично відповідальності за них ніхто не несе. Це сприяє відчуттю безкарності та викликає скептицизм із приводу того, що нове валютне законодавство виконуватимуть. І тут резонно поставити запитання: а навіщо люди купують долари, а не тримають заощадження в національній валюті? Може, правда в тому, що вони не довіряють політиці НБУ і, відповідно, вітчизняній грошовій одиниці? Навіщо виводять гроші в офшори і купують нерухомість за межами України? Може, не все так добре "в нашому королівстві", і бізнес і населення просто шукають "тихі гавані", яких немає в країні?
Якщо перед зміною валютного регулювання не провести загального декларування та амністії капіталів (а я підтримую такий крок), то будь-якого нового закону теж не виконуватимуть, як не виконують і поки що чинного декрету. Як у тому жарті: суворість закону компенсується необов'язковістю його виконання...
Без амністії триватиме співіснування двох паралельних "валютних реальностей" - на папері та на практиці. На папері - все не можна, а у реальному житті - будь ласка, і вам за це нічого не буде. Сьогодні перед відновленням валютного регулювання треба підвести риску й твердо сказати: за нею - порушення законодавства з усіма наслідками, що звідси випливають. Будьмо реалістами - за рідкісними винятками ніхто все одно нічого не поверне й податків заднім числом не заплатить. Тож, може, досить обдурювати себе, адже будь-які закони не мають сенсу, якщо їх ніхто не виконує?
І останнє, на що хотілося звернути увагу. Сьогодні дуже активно обговорюється питання біткоїнів. Звертає на них дедалі більшу увагу і НБУ. Заощадження в цій розрахунковій криптовалюті відображені навіть у деяких деклараціях можновладців. Європейські банки пропонують відкриття рахунків, у деяких країнах центробанки визнали статус цієї платіжної системи. Про яке валютне регулювання можна вести мову в цьому випадку? Адже це сучасні технології, а ми, як динозаври, як і раніше, намагаємося зарегулювати: дозволити чи заборонити. Потрібно іноді озиратися і розуміти, що ми перебуваємо уже в іншому тисячолітті, і світ не стоїть на місці. Коли я писала цю колонку, останній абзац у мене з'явився буквально в останній момент. Поки вона буде публікуватися, будуть з'являтися нові розрахункові технології. Протидіяти прогресу неправильно і марно.