Економічний розвиток
На мій погляд, у період, що розглядається, економіка України, з одного боку, розвиватиметься швидшими темпами, ніж економіка ЄС у цілому та східноєвропейських членів ЄС зокрема, а з іншого — більш стабільно, прогнозовано та збалансовано порівняно з економікою Росії. Але це не буде простим відновленням докризових позицій початку 90-х або ж повторенням польського чи російського шляху. В Україні ми маємо справу з якісно іншим типом розвитку.
Утім, порівняння з азіатськими «економічними тиграми», що почастішали останнім часом, теж некоректні. Хоча б тому, що Україна не зможе протягом десятиліть утримувати темпи зростання ВВП у 8 і більше відсотків, як це вдається, наприклад, Китаю. При порівняно високій динаміці ВВП, коли мова заходить про особливості розвитку окремих галузей економіки, простіше сказати, які з них розвиватимуться повільніше за інші. Це традиційно не розвинуті за радянських часів мікроелектроніка, напівпровідникова промисловість, генна інженерія, нанотехнології і деякі інші, а також галузі з високим рівнем монополізації.
Зростання промислового виробництва буде й надалі випереджаючим відносно зростання ВВП. Також збільшуватиметься частка оплати праці в валовому національному продукті. У структурі експорту зросте питома вага високотехнологічної продукції, особливо виробів машинобудівного комплексу. Причому динамічніше за інші розвиватимуться високотехнологічні галузі, особливо у транспортному машинобудуванні. Також слід очікувати прискореного розвитку технологій, напрямків і галузей, пов’язаних із використанням найрізноманітніших відновлюваних ресурсів, — починаючи з реконструкції існуючих і будівництва нових малих ГЕС і технологій ефективнішого використання соломи й закінчуючи, наприклад, сільським господарством і внутрішнім туризмом.
Істотно зросте затребуваність транзитного потенціалу України. Матеріаломісткість і енергоємність національного продукту поступово знижуватимуться.
В умовах посилення дефіциту рідкої вуглеводневої сировини варто очікувати прискореного розвитку технологій та інфраструктури використання природного газу, включаючи когенерацію і масове використання природного газу як автомобільного палива. Високий рівень залежності економіки від сприятливої зовнішньоекономічної кон’юнктури поступово знижуватиметься.
Зрозуміло, що Україна отримає статус країни з ринковою економікою і вступить до СОТ. Але ефективність виконання регуляторних функцій провідними міжнародними фінансово-регуляторними організаціями знижуватиметься. Як і їхня спроможність запобігати глобальним і локальним кризам. Це призведе до того, що можливі вигоди від вступу до СОТ у середньостроковій перспективі значною мірою буде зведено нанівець.
Темпи зростання іноземних інвестицій в Україні, за прогнозами, мають бути досить високими. Але й до 2010 року частка іноземного капіталу в її економіці буде меншою, ніж у Польщі, Словаччині або Угорщині на момент їхнього вступу до ЄС. Окрім російських, західних інвестицій, інвестицій з офшорних зон, в Україні зростатимуть обсяг і частка «східних» інвестицій з ісламських країн і Південно-Східної Азії. Також слід очікувати різкого та значного збільшення офіційно зареєстрованих інвестицій із України.
Гармонізація українських стандартів та інших нормативних актів із європейськими в запланованому нині обсязі не відбудеться. Значну частину нормативної бази в найрізноманітніших сферах не можна буде привести у відповідність до вимог ЄС без значної шкоди для економіки України.
Оптимальний рівень економічної інтеграції — як із ЄС, так і з РФ — на найближчі п’ять-шість років є набагато нижчим, ніж це передбачають, з одного боку, євроромантики, а з іншого — прихильники активної інтеграції в межах ЄЕП. Інтеграція України з Західною Європою, з одного боку, та РФ — з іншого відбуватиметься у рамках створення «Великої Європи» від Дубліна до Владивостока. А цей процес в економічному відношенні не завершиться і до середини століття.
У найближчій перспективі країною з максимальним рівнем економічної інтеграції з Україною стане Молдова. А в середньостроковому періоді варто очікувати прискорення інтеграційних процесів із Білоруссю. Принадність енергетичної інтеграції із РФ знизиться в міру наближення внутрішньоросійських цін до світового рівня. Угоду про зону вільної торгівлі, яка включатиме безмитну торгівлю енергоносіями, протягом п’яти років реалізовано не буде.
Найбільш оптимістичним і водночас цілком досяжним результатом інтеграції стане запровадження режиму вільної торгівлі на двох напрямках: з одного боку — із ЄС, з іншого — з РФ, можливо, за винятком енергоносіїв.
Протягом найближчих п’яти років також цілком досяжним є скасування візового режиму з ЄС або його істотна лібералізація.
Позитивне сальдо валютного балансу збережеться. НБУ буде змушений відмовитися від фактичної прив’язки курсу гривні до долара. Слід очікувати зменшення частки американської валюти у валютних резервах країни. Долар значною мірою утратить свої позиції основної резервної валюти. Більш того, не виключене впровадження одного з варіантів золотого стандарту.
Частка ВВП, що перерозподіляється через бюджет, істотно не зменшиться — навпаки, більш вірогідним є її поступове збільшення. У прогнозованому періоді варто очікувати запровадження податку на майно, зокрема на нерухомість фізичних осіб.
Можливо, в це поки що важко повірити, але починаючи з 2006—2007 років відбуватиметься зміна пріоритетів у державній регуляторній політиці всередині країни. Від підтримки великого експортно-орієнтованого бізнесу (ФПГ), який функціонує з активним використанням політичної й адміністративної ренти, Україна перейде до підтримки та пріоритетного розвитку середнього та малого бізнесу, націленого переважно на внутрішній ринок.
Таку зміну пріоритетів на внутрішньому ринку держава компенсує для великого експортно-орієнтованого бізнесу посиленням державної підтримки на ринках зовнішніх, особливо високотехнологічного експорту.
Поліпшиться ефективність управління державним майном і корпоративними правами. Варто очікувати жорсткішої регуляторної практики держави стосовно монопольних утворень і посилення захисту конкурентного середовища.
Масового перегляду результатів приватизації не буде. Водночас можливе тимчасове її припинення з тим, щоб змінити принципи проведення. Не буде також масової амністії тіньових капіталів. Основною тенденцією розвитку ринкової ситуації стане випереджальне зростання середнього рівня конкуренції порівняно зі зростанням міцності ринку. При цьому відмінність у діях і оцінці результатів інвестиційної діяльності між вітчизняними та західними інвесторами збережеться.
Політичний розвиток
Основним його змістом стане перехід від кланово-олігархічного та станового шляху розвитку до більш демократичної структури суспільства, з меншим рівнем розшарування. Цей процес відбуватиметься повільно й поступово з таких причин:
— станово-авторитарні традиції мають тривалу історію, приблизно від середини 60-х років ХХ століття;
— різні регіони України характеризуються об’єктивно різним рівнем готовності до такого переходу. І річ не тільки і не стільки в недостатньому рівні інформування населення.
Тому перехід до демократичнішого розвитку буде тривалим, еволюційним, а не швидким, революційним. Крім того, слід очікувати великих відмінностей між регіонами.
Україна не вступить ані до ЄС, ані до НАТО.
Вступ до НАТО мало залежить від неї самої. НАТО — ланцюговий пес демократії, натасканий на цькування російського ведмедя. У інших можливих ролях він малоефективний. Припускається, що в прогнозованому періоді рівень агресивності дій РФ і нестабільності її внутрішнього становища буде не таким високим, щоб виправдати вступ України до НАТО та пов’язані з цим збитки й постійні витрати.
Крім того, НАТО однозначно асоціюється із геополітичним впливом Заходу. Тож можливість вступу до цього блоку викликатиме об’єктивні протести й опір у регіонах, орієнтованих на інші геополітичні центри. І будь-яка пропаганда євроатлантизму буде малоефективною.
Можливість створення міждержавного утворення на базі ЄЕП із розвиненими функціями наддержавного управління за типом ЄС є украй низькою — занадто різні країни. Різношвидкісна інтеграція призведе до розподілу позицій країн з більшості питань на дві пари: Україна — Білорусь і РФ — Казахстан.
Пропорційна виборча система себе не виправдає, особливо на місцевому рівні.
Повноваження президента, ймовірно, буде обмежено. Але Україна не стане типовою парламентською республікою.
У довгостроковому періоді часу відбудеться розподіл повноважень між чотирма інститутами:
1. Президент.
2. Парламент (можливо, двопалатний).
3. Органи місцевого самоврядування.
4. Механізми здійснення прямої демократії.
Повноваження перших двох буде поступово, дуже повільно перерозподілено між усіма чотирма. Пошук оптимального співвідношення потребуватиме набагато більше часу, ніж п’ять років. Але можна з упевненістю сказати, що в найближче десятиліття зміни до Конституції вноситимуться не раз і не два.
Порядок обрання президента народом на загальних виборах збережеться.
У довгостроковому періоді слід очікувати поступового запровадження форм прямої демократії.
Відбудеться істотна децентралізація влади зі збільшенням політичної ваги регіонів, при можливому зовнішньому збереженні унітарної форми устрою держави.
Водночас побоюватися розколу України на західну та східну не варто: рівень децентралізації обмежуватиметься економічною доцільністю і необхідністю дотримання основних прав людини, незалежно від регіону, в якому вона живе.
Радше навпаки — проходитиме стадія самоідентифікації народу України загалом, а також його основних етнічних і культурно-релігійних груп, які чіткіше визначаться зі своїми відмінностями та стратегічними цілями.
Паралельно з пом’якшенням візового режиму з ЄС посилиться імміграційна політика: як на східних кордонах України, так і (можливо, за підтримки ЄС) — на південних і східних кордонах РФ і Казахстану. В будь-якому разі побудова нової розмежувальної стіни між Великою Європою й Азією неминуча.
А між Україною, РФ і ЄС у середньостроковій перспективі розпочнеться конкуренція за слов’янське, взагалі християнське за історичним та культурним корінням населення. І наша країна в цій конкурентній боротьбі має непогані шанси. В аналізованому періоді це виявлятиметься переважно у зменшенні потоку трудових емігрантів з України. Реформи соціального сектора (охорони здоров’я, житлово-комунального господарства тощо) не будуть масово реалізовані до парламентських виборів.
Перші рік-півтора новий президент дистанціюватиметься від значної частини своїх союзників, які підтримували його у виборчій кампанії, та їхніх фінансово-промислових структур. Йому доведеться здійснювати політику дистанціонування влади від великого бізнесу (кланово-олігархічних груп).
Новий склад олігархів не зможе функціонально замінити старий. Не тому що не схоче — об’єктивні можливості для реалізації політичної ренти продовжать повільно знижуватися.
Водночас не буде масової втечі місцевих олігархів за кордон.
Ефективна парламентська більшість до наступних парламентських виборів не сформується — президентська виборча кампанія швидко перейде в парламентську.
На наступних парламентських виборах значно зміниться склад провідних політичних блоків. Причому зміни торкнуться не лише назв:
— з’являться парламентські партії і фракції, що матимуть яскраво виражену регіональну орієнтацію;
— значно знизиться кількість великих бізнесменів у парламенті;
— Компартія втратить значну частину свого електорату;
— єдиної партії влади на виборах і в парламенті не буде.
Велика ймовірність того, що більшість у новому парламенті знову стане ситуативною.
Гуманітарний розвиток
Реінкарнації української національної ідеї другої половини ХIХ — початку ХХ століття і побудови на її основі нової державній ідеології не буде.
Відплив українських громадян для роботи за кордон значно знизиться, а багато хто навіть повернеться з ЄС назад.
Водночас для нелегальних мігрантів Україна поступово ставатиме не транзитною країною, а країною призначення. Слід очікувати запровадження жорсткого, фактично етнічно орієнтованого міграційного режиму та контролю за його виконанням. Але частка Сходу в культурному, етнічному та демографічному розвитку країни зростатиме, а всього того, що асоціюється з західною ліберально-християнською культурою, — знижуватиметься. Повністю зупинити скорочення чисельності населення України не вдасться, хоча цей процес і сповільниться.
Не буде досягнуто до 2010 року оптимальних показників матеріального розшарування суспільства, але процес вирівнювання триватиме. І взагалі, багато радянських принципів соціального захисту населення буде реанімовано та вдосконалено, а не відкинуто та замінено новими. Основний процес соціально-культурного розвитку, який вже розпочався і триватиме протягом усього прогнозованого періоду, — культурна, державна й економічна самоідентифікація народу України, інтеграція його різних частин і створення умов для формування на його основі нової нації в майбутньому.
Основний ризик прогнозу
Таким ризиком для цього вельми оптимістичного прогнозу є значне (кризове) та тривале погіршення зовнішньоекономічної кон’юнктури, а також погіршення зовнішньополітичної обстановки, яке за ним піде. Така зовнішня криза практично неминуча, її причини, розвиток і наслідки досить чітко описуються Моделлю розвитку технологічної цивілізації, але прогнозувати її точний початок неможливо. Можна лише стверджувати, що вона почнеться між 2006-м і 2020 роком.
За весь час незалежності України наша країна перебувала в дуже сприятливому зовнішньому середовищі. І найближчим часом не буде готова до значного і довгострокового його погіршення — ні економічно, ні політично, ні навіть культурно. Тому на порядку денному буде питання про саму можливість подолання Україною як суверенною державою майбутніх зовнішніх катаклізмів.
Таким чином, основний ризик цього прогнозу — зовнішній — збігається з основним ризиком існування і розвитку нашої країни.