Економічна криза поточного року, пов’язана з пандемією, негативно позначилася на ситуації, практично, в усіх галузях економіки більшості країн світу, у тому числі в будівництві. Як відомо, будівельна галузь — фондотвірна, а основне її завдання – забезпечувати інвестиційні наміри забудовників якісною продукцією. Тим часом вона повністю залежить від загального економічного стану – фінансових можливостей бюджетів усіх рівнів розвивати соціальні та інфраструктурні проєкти; підприємств і організацій – створювати нові та технічно переоснащувати наявні потужності; населення, що потребує поліпшення житлових умов, як основного інвестора будівництва житла. Крилата фраза – «держава, яка не будує, не має майбутнього» історично підтверджена прикладами багатьох країн світу.
Слід зазначити, що для України, як і для багатьох країн світу, це не новина. Щось схоже вже було під час фінансової кризи 2008—2009 років, коли обсяги будівельно-монтажних робіт відносно 2007 року впали більш ніж удвічі, а прийняття в експлуатацію житла як важливий індикатор стану справ у галузі та фінансових спроможностей населення – знизилося на 40%.
Це спонукало девелоперів шукати нові шляхи у фінансових механізмах забезпечення житлового будівництва, – на ринку з’явився інститут спільного інвестування.
Крім того, через незадовільну ситуацію з курсом валют, неможливість отримувати дивіденди від банківської системи девелопери стали спрямовувати залишкові кошти на будівництво житла, про що я недавно докладно розповів у статті «Київ увійшов до міст-лідерів за динамікою цін на нерухомість: до чого варто приготуватися покупцям».
Такі кроки, загалом, дали можливість упродовж 2010—2011 років наростити обсяги будівництва нового житла майже на 70%.
Не можна оминути увагою й той факт, що залучення коштів через інститут спільного інвестування привів до ще одного позитиву – детінізації, оскільки істотно зменшився приплив інвестицій з-за меж України, зокрема з Кіпру. Адже всі розуміли, що це не іноземні інвестиції, а гроші вітчизняних забудовників, які вони виводили в офшорні зони.
Наразі наші «чудові реформатори» вирішили цю систему зламати і впровадити звичайний механізм оподаткування при залученні фінансових ресурсів у будівництво житла через інститути спільного інвестування.
Проаналізуймо ситуацію в цифровому вимірі. За підсумками другого кварталу поточного року, як, до речі, взагалі останніми роками, частка будівництва у валовому внутрішньому продукті становила всього 2,5%. При цьому будівельні роботи в житловому секторі визначаються на рівні 18% від загального обсягу будівельних робіт. Тобто у валовому внутрішньому продукті житлове будівництво, за підсумками другого кварталу, становить 0,45% або приблизно 4 млрд гривень. Як бачимо, немає теми для дискусії, адже слід пам’ятати, що в цьому випадку залучені в будівництво кошти є коштами населення, спрямованими на придбання квартир.
Можна проаналізувати ситуацію й з іншого боку. Торік було введено в експлуатацію близько 5,2 млн кв. метрів житла у багатоквартирних житлових будинках. Якщо вважати, що середньостатистична вартість 1 кв. метра житла в цілому по Україні становить приблизно 15 тис. гривень, а собівартість дорівнює десь 75% від загальної вартості, то, з погляду оподаткування, йдеться про приблизно 19 млрд гривень, із яких податок на прибуток у розмірі 18 % становить 3,4 млрд. гривень. Однак насправді девелопери, що залучають кошти через інститути спільного інвестування, сплачують податок на дивіденди у розмірі 10,5 відсотка. Тобто різниця становить 1,4 млрд гривень. Тим часом слід мати на увазі, що залучення коштів через інститути спільного інвестування використовує лише половина забудовників, переважно в місті Києві. Таким чином, ідеться про можливе недонадходження податку в розмірі 700 млн гривень, яке, до речі, має відтермінований характер.
Поки що ми говорили про кошти, отримані від продажу квартир. А на цю тему треба подивитися з іншого боку. Сьогодні на будівельних роботах задіяно 272 тис. осіб. Окрім того, є промисловість будівельних матеріалів, є будівельна індустрія, яка випускає будівельні конструкції та вироби, є сфера будівельного машинобудування. У цих підгалузях загалом працює близько ста тисяч фахівців. Це якщо говорити виключно про виробництво.
Але всі ми розуміємо, що після введення в експлуатацію об’єкта житлового або громадського призначення населення купує устаткування, обладнання, меблі. Об’єкти промислового та переробного характеру потребують нового технологічного обладнання, машин і механізмів. Інакше кажучи, слід пам’ятати, що кожне робоче місце в будівництві зрештою викликає потребу додатково у 6—7 особах робітничого та інженерного персоналу в багатьох галузях економіки, – все залежить від функціоналу того чи іншого об’єкта.
У своєму Посланні до парламенту 20 жовтня цього року президент України заявив, що керівництво держави планує підтримувати насамперед ті галузі економіки, які дають мільтиплікаційний ефект. Як бачимо, до таких галузей саме й належить будівництво.
Однак складається враження, що «псевдореформатори» не чують або не хочуть чути послання президента, а, прикриваючись популістськими фразами, прагнуть знищити те, що створювалося роками й забезпечувало цей мультиплікатор.
Ось чому позиція Комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики видається більш ніж дивною. Ми нібито зробили висновки з попередньої кризи, точно знаємо, що може втримати галузь, створити робочі місця та примусити працювати економіку, — і приймаємо протилежні рішення.
Недолугість пропозицій «реформаторів» полягає ще й у тому, що на сьогодні держава не створила належних умов для залучення коштів на житлове будівництво через банківські установи. Навіть іпотека під 10% річних не дає можливості пересічному громадянинові з його середньомісячним доходом придбати собі більш-менш пристойне житло. Це означає, що частина людей, які прагнуть покращити свої житлові умови, просто не зможуть цього зробити.
І насамкінець. Треба чітко розуміти, що забудовник, девелопер, взагалі представник бізнесу працювати собі на збитки не буде. Отже, в них один шлях – підвищувати вартість квадратного метра, що означає перекласти «новації з оподаткування» на плечі пересічного громадянина, який прагне поліпшити свої житлові умови. Фактично, псевдореформатори захотіли швидко отримати гроші від великих і «жадібних» забудовників, але насправді черговий раз «залізли» у кишені до простих українців.