Не є секретом, що Україна у довоєнний час перебувала серед країн із досить слабкою економікою. Так, за статистикою МВФ, 12 із 30 років (або 40% періоду свого незалежного існування) демонструвалися від’ємні або нульові темпи зростання. Не останньою за значущістю причиною такого становища було те, що економіка стала своєрідним заручником великого за розміром уряду, — рівень перерозподілу через публічні фінанси сягає понад 40% від ВВП. Зазначене створювало та створює досі «особливий» підхід держави у питаннях формування дохідної частини бюджету, що ґрунтується насамперед на агресивній політиці збору податків із бізнесу та економічно активних громадян, бо найбільша питома вага в загальному обсязі надходжень до бюджету припадає саме на податки (близько 80%). Це порочне коло вдалося розірвати лише під тиском війни, яка спричинила втрату третини економіки, половини доходів бюджету та вимушену міграцію кожного четвертого українця. Влада на мить усвідомила, що економіка потребує простої та справедливої податкової системи, що включає набір досить зрозумілих рішень (говоримо про закони №2118, 2120, 2142 та 2173):
- зниження втручання держави у господарську діяльність, зокрема мораторій на перевірки, скорочення регуляцій і контролю;
- запровадження помірних за розміром податків, а саме: заміна сплати податку на прибуток і ПДВ єдиним податком за ставкою 2% від доходу;
- майже повна відсутність податків на кордоні, виняток було зроблено для деяких підакцизних товарів.
Тобто за березень-квітень було створено те, чого не змогли зробити із середини 2019 року, — комфортне середовище для швидкого відновлення економіки. Без перевірок, тиску та втручання (звітуй і сплачуй податки по можливості та без перевірок).
На жаль, політика повернення до здорових відносин між державою та платником податків протрималася дуже короткий час. Прийнятий 12 травня Верховною Радою законопроєкт №7360 фактично скасовував «мирну угоду» та повернув у країну стару несправедливу модель стягування податків. Не дивно, що такий різкий розворот викликав обурення бізнесу та вимогу про відставку головного його ідеолога у владі. Але зміну відповідних персоналій слід було б закріпити ще одним важливим рішенням: державі необхідно продовжувати на основі радикальних реформ війни вибудовувати постійну фіскальну модель, яка стане однією з найбільш комфортних і конкурентних податкових систем у світі та виражатиметься у такому:
- невеликому розмірі держави;
- відповідальній макроекономічній політиці;
- мінімально необхідних регуляціях;
- помірних податках.
Це можливо зробити на основі всесвітньо відомих принципів оподаткування Адама Сміта (так звана декларація прав платника податків), викладених у його фундаментальній праці «Багатство народів. Дослідження про природу та причини добробуту націй». Саме вони зроблять українську податкову систему ідеальною, а саме — простою, справедливою, стабільною та зручною.
Принцип простоти (кожен податок має стягуватися тоді або в той спосіб, коли і як платникові буде найзручніше його платити)
Складне та роздуте законодавство не здатне обслуговувати ослаблену війною економіку та продукувати економічне зростання. На етапах малого та середнього бізнесу потрібна «примітивна» податкова система, що відволікає мінімум часу та коштів у платників податків. Це означає, що і загальну систему оподаткування, і спрощену систему оподаткування, обліку та звітності треба не ускладнювати, а навпаки, спрощувати.
Так, у Великій Британії, що має одну із найефективніших податкових систем у світі, одним із ключових у податковій службі є спеціальний підрозділ — Управління зі спрощення податків. Аналогічна структура стане доречною й у нас, наприклад, у складі Міністерства фінансів або офісу президента. Водночас потрібно завершити процес, розпочатий 2010 року, коли діяли 42 податки та збори, і остаточно скоротити кількість податків до восьми. Приклад наведено у таблиці.
Кількість податків стане обмеженою на законодавчому рівні, а процедура блокування податкових накладних — обмеженою у часі. Завдяки переходу із застарілого податку на прибуток до оподаткування лише виведеного капіталу (так званий ПнВК) із здійсненням фіскально відповідального зниження податкового навантаження на працю (див. нижче) Україна значно посилить конкурентність податкової системи.
Принцип справедливості (платники беруть участь в утриманні уряду відповідно до доходу, дотримання цього положення або нехтування ним призводить до так званої рівності або нерівності оподаткування)
Скасовуємо більшість існуючих податкових пільг, преференцій і знижених ставок (їх близько 270 у Податковому кодексі), реалізувавши такий підхід: «за умови помірних ставок досягнути ефективного збирання податків на максимально широкій податковій базі». Це дасть можливість створити фінансовий базис для зниження ставок основних податків, насамперед прямих — на зарплату та прибуток, як найшкідливіших для економічного розвитку.
Україна зможе запропонувати невисокі уніфіковані ставки без спотворень конкуренції та дискримінації окремих груп платників податків. Буде запроваджено щорічний розрахунок і публікація урядом національного Tax Gap. Замість уже цілком провального спеціального декларування 2021–2022 років буде реалізовано добровільну Програму розкриття інформації про активи/доходи за ставками, близькими до 0%, яка поверне довіру та мільярди доларів, що втекли з країни.
Зростатиме прогресивність системи оподаткування: податки на елітне майно та надзвичайні доходи зможуть профінансувати важливі соціальні програми для громадян. Агресивна податкова політика до малого бізнесу (тотальна фіскалізація та обмеження) піде у минуле, її замінить м'яке стимулювання до добровільної детінізації.
Принцип стабільності (визначеність того, що кожна особа зобов'язана платити, вбачається справою такого великого значення, що досить істотний ступінь нерівномірності становить набагато менше зло, ніж досить малий ступінь невизначеності)
Наше податкове законодавство не може бути виконаним, його неможливо об'єктивно трактувати внаслідок того, що держава змінює старі та пише нові закони з нерозумною швидкістю, а контролюючі органи спотворюють/трактують їх на свій розсуд. Податковий кодекс за 2011–2021 роки зріс за обсягом майже у півтора рази, до нього вносилися зміни та поправки 168 законами. Слід запровадити як мінімум дворічний мораторій на зміну податкового законодавства. А потім (2024-го або 2025 року) прийняти спеціальну законодавчу процедуру (аналогічну до процедури прийняття закону про бюджет), щоб зміни до податкового законодавства вносилися виключно за поданням уряду не частіше одного-двох разів на рік. Це підвищить передбачуваність національної податкової системи для інвесторів і платників податків.
Принцип зручності (кожен податок повинен стягуватися в той час або в той спосіб, коли його платнику має бути найзручніше платити)
Країна вже сьогодні може й повинна мати повністю цифрову податкову систему, що здатна підтримувати платників податків у всьому світі, надаючи можливість дотримуватися 100% вимог і процедур податкового законодавства у безконтактному адаптивному віддаленому режимі, а також задовольняти повний спектр їхніх (платників) потреб. Слід зазначити, що податкова служба вже має дуже непогані діючі інструментарії, як-от електронний кабінет або єдиний рахунок для сплати податків, хоча їхніми недоліками є несумісність між собою та відсутність комплексності (лише для окремих видів платників і податків). Це потребує підвищити ступінь універсальності цифрових податкових послуг (реалізація британського формату «вирішення будь-якої проблеми будь-якого платника податків за один цифровий контакт»).
Запропонований підхід дозволить Україні протягом лише кількох років побудувати своєрідну конституцію економічної свободи та отримати одну з найкомфортніших податкових систем у світі, яка стане драйвером економічного форсажу України, що дасть змогу ще більше фінансувати армію, припинити відплив мізків із країни та реалізувати потенціал нації.
Усе, що не вписується в цю модель, має бути спільними діями уряду, парламенту та бізнесу в найближчі кілька років відкинуте або в разі крайньої необхідності (наприклад міжнародні зобов’язання країни, що збільшують податковий тиск та адміністративний тягар) відкладено на максимально допустимий термін або скасовано. В іншому разі доти, доки українське податкове законодавство залишатиметься несправедливим, вибірковим і дискреційним, і спроба перезапуску економіки, і запропонований Євросоюзом План відновлення для України будуть під загрозою або як мінімум значно ослаблені.
Більше статей В'ячеслава Черкашина читайте за посиланням.