Сировинна економіка - тупикова гілка економічної еволюції. Не змінюючи моделі розвитку, Україна приречена на зубожіння.
На сьогодні український бюджет залежить від експортного ПДВ, а той, у свою чергу, - від кон'юнктури сировинних ринків, ситуація на яких щороку дедалі гірша. Дешевшає метал, дешевшає зерно. Девальвація поки що допомагає триматися на плаву, забезпечуючи виконання і навіть перевиконання бюджетних показників. Але дорогою ціною - провокуючи інфляцію, витягаючи останнє з кишень звичайних людей. Саме на зміну економічного курсу мають бути спрямовані, в остаточному підсумку, реформи уряду. Якщо ми не відмовимося від нинішньої практики згубного пошуку точок зростання серед безперспективних секторів економіки, підтримки виробників та інших перегинів і перекосів постпланової економіки, то лише збільшимо нашу залежність не лише від вартості сировини на ринку, а й від олігархату, що продає цю сировину.
Ефективним способом переходу від сировинного експорту до експорту товарів із доданою вартістю є розвиток малого й середнього бізнесу. Про підтримку МСБ говорять регулярно й повсюдно, та саме про підтримку, випускаючи з уваги, що держава насамперед зацікавлена не в утриманні МСБ на плаву, а в їхньому розвитку. Щоб підприємець не застигав у зародковому стані "єдиноподатника", а розвивався і переходив на нові рівні.
На жаль, для українських політиків питання МСБ давно перестало бути економічним і перейшло у сферу політичних маніпуляцій. На словах усі хочуть підтримувати і розвивати малий бізнес - адже це активний електорат, який піде й проголосує. Але ніхто не говорить, як саме це можна зробити. Декларуючи бажання розвивати приватне підприємництво, держава створила всі умови для того, щоб цього не сталося.
Дуже складно мати оборот, що дає можливість відмовитися від єдиного податку й перейти на загальну систему. Як і відмовитися від найманих фізосіб-підприємців, почавши платити 56% податків із зарплати кожного працівника. Непросто шукати ринки збуту та розширювати виробництво, якщо кредитування в країні фактично зупинено. Голова НБУ вважає, що бізнеси, які потребують зараз кредитних коштів, мертві, і, видаючи їм кредити, банки примножуватимуть свої токсичні активи. Але чи може економіка чекати, поки зміцніє фінансова система, і банки знову почнуть кредитувати й під який відсоток? А головне, якою буде частка інсайдерських кредитів, коли очищення банківського сектора закінчиться, і пильний нагляд НБУ ослабне? Чи є у нас гарантії, що, вийшовши з кризової ситуації, банківський сектор не повернеться знову до свого звичного способу функціонування, підтримуючи штани своїх же власників та їхніх численних партнерів?
Пройти прокладеним курсом
У 50-х роках минулого століття ВВП Польщі практично був ідентичним ВВП Іспанії. Уже в 90-х польський рівень ВВП був утричі меншим від іспанського, "завдяки" плановій соціалістичній економіці. Тоді Польща була однією з найбідніших країн регіону, середній дохід на одного громадянина був меншим, ніж в Україні. І, на відміну від Польщі, наша країна мала тоді розвинену й потужну промисловість, родючі чорноземи, міцні економічні зв'язки із сусідніми країнами, а отже, більший потенціал і можливості. У підсумку всі ці плюси зіграли проти України, загнавши її в глухий кут, з якого терміново треба шукати вихід. Не маючи всіх цих благ, ще в 90-х Польща усвідомила, що повинна розвивати малий і середній бізнес, виробляти товари з доданою вартістю, експортувати послуги, а не сировину.
Звичайно, у країні є аграрні регіони, але на сьогодні саме вони є найбіднішими і дотуються урядом. Так, у Польщі є корисні копалини, зокрема вугілля. Але його видобуток уже давно нерентабельний, і уряд на повний голос говорить про те, що нинішня підтримка видобувної галузі на плаву - це своєрідна соціальна допомога 100 тис. польських шахтарів та їхнім родинам, не більше.
Та якщо звернути увагу на структуру польського експорту, стане зрозуміло, чому за останні
25 років ВВП на душу населення втричі перевищив український. Основними факторами економічного зростання в Польщі були зростання продуктивності значною мірою завдяки переходу капіталу й трудових ресурсів з державного сектора в приватний. А головне, ставку було зроблено на розвиток не сільського господарства і промисловості, а сфери послуг.
"Падіння економічних показників було лише в 1990–1991 рр., далі спостерігалося тільки зростання, навіть 2008-го, тоді Польща стала єдиною державою ЄС, що продовжили позитивну динаміку в період світової кризи. В 90-х понад чверть працездатного населення працювало в сільському господарстві, у сфері послуг - близько 35%. У 2014-му ситуація змінилася принципово - лише 3% співробітників зайняті в сільгоспвиробництві, а в сфері послуг - понад 64%. Кількість зайнятих у промисловості не змінилася принципово, але зросла продуктивність праці в секторі, завдяки припливу капіталу та зміні управлінських підходів", - розповів DT.UA Рафал Тшечяковські, економіст Форуму громадянського розвитку Польщі.
З початку 90-х відсоток товарів з доданою вартістю в структурі експорту зріс із 35 до 60%. При цьому половина польських експортерів - це компанії з іноземним капіталом. Але розпочалася трансформація польської економіки аж ніяк не із західних "грошових мішків", що раптом захотіли інвестувати кошти в ледь живу державу. Почалася вона з розвитку малого й середнього бізнесу, питома вага якого у ВВП країни на сьогодні перевищує 50%.
Велике в малому
"За нашими оцінками, розвиток малого й середнього підприємництва - дуже важливий фактор становлення польської економіки. Україна має використовувати цей досвід. Саме завдяки тій ролі, яку став відігравати малий і середній бізнес, економіка почала розвиватися. Більш того, розвиток малого бізнесу не тільки важливий економічний стимул, а й соціальний. Саме він у результаті спровокував соціальні, ментальні зміни в польському суспільстві, допоміг створити середній клас, дозволив людям дійсно відчути себе господарями на своїй землі, відчути незалежність, автономність від влади, великого бізнесу, олігархів. Не лише знайти нові можливості для діяльності, але й відчути відповідальність за прийняття рішень. Розвиток малого підприємництва - це розвиток суспільства. На жаль, зараз ми не бачимо ні бажання з боку українського уряду розвивати цей напрям бізнесу, ні усвідомлення необхідності такого розвитку. Відбуваються якісь дрібні, незначні зміни, скорочуються дозвільні процедури, скасовуються деякі ліцензії, але, по-моєму, цього недостатньо" - вважає Рафал Садовські, експерт Центру східних досліджень Польщі.
У Польщі, та й у всій Західній Європі основним двигуном економіки є саме малий і середній бізнес. Саме він забезпечує зростання ВВП, створює більшу частину робочих місць. Кількість МСБ в Україні не нижча, ніж у європейських країнах, от тільки в якість ця кількість не переходить. Якщо в країнах ЄС малі й середні підприємства генерують близько 60% ВВП, то в Україні - лише 10%. Тільки 5% українського МСБ - власне зростаючий бізнес, що має потенціал. Більша ж частина малого бізнесу має досить віддалений стосунок до підприємницької діяльності. Приблизно 40% - це просто наймані співробітники компаній, прийняті на роботу як ПП-івці заради цілком законної оптимізації податків. І недивно, у рейтингу Doing Business Україна на п'ятому місці у світі за рівнем податкового навантаження на фонд оплати праці, і звинувачувати бізнес у тому, що він використовує легальну можливість для зниження цього навантаження, складно.
Понад 50% МСБ - це так званий бізнес для життя й фрилансери. Коли півроку тому постало питання про обов'язкове впровадження РРО для "єдиноподатників", що моментально спричинило масові протести бізнесу, стало очевидно, що в Україні працює величезний прошарок підприємців, для яких 6 тис. грн, необхідних на купівлю касового апарата, - значні витрати. Експерти всі як один запитували себе: що ж це за бізнес? Чи потрібен він? Справді, існування бідних бізнесменів - український феномен. Ці люди, не знайшовши роботи і не сподіваючись на допомогу центрів зайнятості, які займаються будь-чим, окрім своїх прямих обов'язків, знайшли і заповнили нішу, що дає їм змогу не скотитися за межу. Але прибутки їхні далекі від загального уявлення про заробітки бізнесменів. Перспектив для розвитку такого бізнесу в нинішніх реаліях немає. Але є потенціал, не використовувати який - злочин.
Біг на місці
Дослідження свідчать про те, що економічний ефект від роботи малих підприємств можливий лише за умови їх зростання, при виході компаній на нові щаблі розвитку, динамічному переході від стартапу до середнього підприємства й від середнього - до великого. В українських реаліях це відбувається вкрай рідко. І це дуже небезпечна тенденція, тому що економічний ефект від роботи малих підприємств як таких відносно невисокий: здебільшого вони не створюють достатньої кількості нових робочих місць, не розвивають технологій, не стимулюють економічних змін. І поки ми створюємо умови тільки для безперешкодного створення малого підприємства, без умов для його зростання, то лише збільшуємо навантаження на економіку, нічого не одержуючи натомість.
Підтримка МСБ з боку держави обмежена. Система спрощеного оподаткування, покликана допомагати малим, по суті, не дає їм розвиватися. Коли компанія виростає за рамки цієї системи, вона штучно "згортається", роблячи все можливе для того, щоб залишити собі передбачені державою пільги. У таких умовах привілеї, щедро обіцяні владою, несуть істотні економічні ризики - підтримка малого бізнесу заради збереження його статусу стає шкідливою.
Всеукраїнський з'їзд малого й середнього бізнесу, який відбувся минулого місяця, укотре підтвердив, що концепції розвитку МСБ в Україні немає, та й самі підприємці не розуміють, що ж їм треба для зростання, окрім єдиного податку та подовження мораторію на перевірки.
Уряд, своєю чергою, вважає підтримкою освоєння коштів іноземних донорів, наприклад, створення 15 регіональних центрів підтримки МСБ вартістю 55 млн євро, розробку системи грантової підтримки малого бізнесу на період до 2020 р. і впровадження програми навчання підприємців у ЄС. За великим рахунком, кожен із цих заходів навіть у разі реалізації ефективним не буде з однієї простої причини - фактори, які зараз не дають бізнесу розвиватися, залишаються. А саме: тиск з боку податкової, складнощі податкового адміністрування, неефективна система сертифікації, відсутність захисту інвестицій, корупція на всіх рівнях, недорозвинена інфраструктура, недоступність "класичного" кредитування й відсутність альтернатив, таких, як стартове фінансування. А гранти з високою ймовірністю одержать "свої" фірми. "Свої" ж люди з'їздять на навчальні тренінги.
Абсолютну безграмотність виявляє і Мінфін, який постійно намагається перекроїти групи платників єдиного податку, прагнучи скоротити кількість тих, хто використовує "спрощенку" для податкової оптимізації. Це замість того, щоб знизити податкове навантаження та зробити економію на "зарплатних" податках з допомогою ПП-івців невигідною й непривабливою. Як це взагалі вписується в ті самі принципи справедливості і рівності, про які заступник міністра Макєєва говорить на кожному кроці? Де ж тут рівність, якщо в країні довгі роки існують дві принципово відмінні системи оподаткування доходів фізосіб і обидві легальні? Де ж тут справедливість, якщо, намагаючись цей перекіс усунути, уряд не знижує податкового тиску заради виходу з "тіні" великого й середнього бізнесу, а починає тріпати ледь живий малий бізнес?
І от уже кишенькові експерти Мінфіну починають писати статті, які "науково" доводять, що зниження податкового навантаження стане злочином, утворить діру в бюджеті, призведе до рецесії. А зараз ми, виходить, процвітаємо.
У підсумку очікування експертного середовища від реформи, презентацію якої Мінфін укотре переніс тепер уже на листопад, невисокі. І шансів, що довгоочікуване зниження "зарплатних" податків таки відбудеться в потрібному обсязі, дедалі менше. Як і надій на те, що проблемам МСБ узагалі приділять увагу (ну, окрім чергового перетасування груп). На жаль, у податковій сфері відбувається саме те, про що багато хто здогадувався від самого початку, - творці реформи звикли орієнтуватися виключно на великих платників податків, під них і реформу роблять. Не розуміючи, що існуючу модель потрібно змінювати й іншого шансу для змін уже може не бути, вони приділяють МСБ мінімум уваги, сприймаючи його швидше як тягар, а не потенційного драйвера економіки.
Але ж у ЗМІ вже просочилися й більш підступні плани Мінфіну - ліквідувати "спрощенку" як таку, підвищивши податкове навантаження вдвічі у 2017 р. і ще в 1,5 разу - 2018-го. Таким чином, без ведення обліку витрат податкове навантаження досягне 12–24% з обороту. При цьому Мінфін пропонує варіант, що передбачає контроль витрат, аналогічний системі обліку прибутку, який діє на загальній системі.
Якщо ці плани буде реалізовано, оптимізувати податки з допомогою спрощенців буде справді неможливо, податкове навантаження на фонд оплати праці можна не знижувати, "спрощенка" зникне, ставши абсолютно невигідною. А разом з нею зникне й той самий "бізнес для життя", завдяки якому рівень безробіття в Україні, попри все, тримається на досить пристойному рівні, а система соцзабезпечення не вибухнула, виплачуючи кожному другому субсидії та допомогу.
***
Коли Польща починала радикальні реформи, в уряду була мета - наздогнати ВВП Німеччини. Досі місцеві економісти використовують цей показник як орієнтир, от, мовляв, при подальших реформах ми наздоженемо Німеччину на початку 40-х, а без реформ - наприкінці. Німеччину, четверту економіку світу.
А кого намагається наздогнати Україна? Які в неї цілі й орієнтири? Залишатися сировинним придатком Європи, який терзають місцеві олігархи? Залишатися країною, одна половина економіки якої перебуває в "тіні", а друга шукає способи в цю "тінь" піти? Залишатися країною з високим податковим навантаженням і зовсім неефективними бюджетними видатками? Залишатися бідною країною з високими соціальними стандартами? Те, що нам підсовують під виглядом реформ, не більш як фікція, ми не намагаємося змінити курс, ми не відхилилися від нього ні на градус. І хоч би скільки Лафферів призначили у радники Мінфіну, а урядовий варіант реформи все одно недозволено консервативний. І хоч би скільки Міклошів запросили до обговорення, а масштабного макроекономічного погляду на розвиток української економіки влада все одно не має. Не має розуміння ключових проблем, усвідомлення масштабності необхідних змін і необхідності хоча б на крок відійти від убогої квазіринкової моделі розвитку.