На користь цьому грає digital-стратегія розвитку економіки. Сьогодні достатньо поширити свої пости у Facebook, з'явитися кілька разів на телебаченні чи радіо - і ти вже профі. Давати поради, керуючись своєю інтуїцією, модно, що робить кожен, дотичний до політики, фінансової сфери чи економіки. У таких спеців рецепт один - реформи, але за своєю суттю значна їх частина є економічно безграмотними, без базових знань дії та використання економічних законів, закономірностей тенденцій розвитку і просто категорій.
Економічне мислення і мова стали публіцистичними та попсовими. Аудиторія невибаглива до економічного осмислення подій, що передують реформам. Економічна політика спростилася до рівня презентацій інвестиційних компаній чи коротких довідок, що гарно фінансуються корпоративним сектором або іноземними грантами, але не містять відповідей на складні економічні питання.
Використання узагальнень від інших розвинених економічних систем призводить до відсутності результату чи недосягнення навіть мінімально необхідних темпів розвитку. А враховуючи закон ненавмисних наслідків, діяльність реформаторів стає катастрофічною: "Хотіли, як краще, а вийшло, як завжди". Світова економіка продовжує зростати швидше, ніж економіка України. Відставання від інших країн світу стає дедалі більшим, а рівень життя - недосяжним.
Результатом стає блукання лідерів та їх радників нетрями економічної дійсності. Розчарування від неможливості осягнути глибини причино-наслідкових зв'язків плюс корупційний спротив є повсякденною нормою реформ. Траєкторія руху економічної політики розбалансована.
Реформи від "лідерів змін" часто нагадують механічне розуміння системи за фізичними законами, але сама соціоекономічна структура є набагато складнішою. Рекомендації економічних вітчизняних шкіл не потрібні політичним лідерам і суперечать їх персональним інтересам. Негативний вплив також справляє професійна дискредитація представників вищих навчальних закладів у ЗМІ, суб'єктивізм корпоративного сектору, що стриже всіх під одну гребінку.
Довгострокові стратегія розвитку та економічна політика більш як сорокамільйонної країни, що за своїм змістом є складною та міжсистемною, будуються представниками з економічних підсистем чи взагалі з інших галузей. Чи достатньо цього для справжнього розуміння складної будови економіки держави? Розуміння глибинної сутності процесів і явищ, зміни траєкторії їхнього розвитку в перспективі?
Хто з них здатен дати визначення таким поняттям, як економічний добробут, сукупний попит, стагнація, сталий розвиток, трансформаційний цикл, інноваційна модель розвитку, транзитивна економіка, економічна політика і т.ін.?
Усі забули значення і роль економічних знань в умовах транзитивної економіки. Свої адепти економічного осмислення стали не потрібні. Міжнародні трансформаційні групи консультантів, залучаючи людей без економічного мислення, не мають реального зв'язку із населенням, живуть ілюзіями перетворень, що не уможливлює врахування об'єктивних реалій України.
Мейнстримом економічної освіти останнього десятиріччя стали: бізнес-тренінги, коучинги, акселератори, круглі столи представників бізнесу з їх лобістами тощо. Це більше схоже на театральну виставу, де артиста називають експертом з чого-небудь, бізнес-тренером чи економічним аналітиком.
Разом з тим реформаторів із Польщі, Словаччини та інших країн, лауреатів Нобелівської премії з економіки ми визнаємо як професіоналів, запрошуємо консультантами. Тож давайте подивимося їх біографії, ким вони були до того, як потрапили в уряд: Л.Бальцерович, Гж.Колодко, І.Міклош та інші? Вони представляють собою депозитарій абсолютних наукових економічних знань.
Отже, реформатор (наголосимо, не революціонер) повинен якщо не сам осягнути парадигмальні зміни плюралізму економіки, то мати пул професійних економічних аналітиків-радників.
Хто такий економічний аналітик? Він повинен мати глибокі знання про плюралізм економіки, розуміти існуючу систему інституцій у світі та Україні. Разом з тим володіти розумінням системи урядових інституцій, як вони працюють тощо.
Саме економічна теорія опікується проблемами еволюції методології економічної аналітики, міждисциплінарної та міжфункціональної експертизи, методами та інструментами економічної аналітики, дослідницької аналітики, вивченням сучасних трендів економічної аналітики, прогнозуванням суспільного розвитку і оптимальної державної політики тощо.
Свого часу Міністерство освіти і науки України фактично сприяло зниженню ролі економічної освіти в житті українського суспільства, а саме - в середній школі, надаючи перевагу фінансовій грамотності. Це було результатом копіювання принципів побудови вищої освіти при впровадженні Болонської системи. Все почалося далекого 2008-го, коли вперше в історії незалежної України у 2009/2010 навчальному році економічна теорія не стала обов'язковою для викладання у ВНЗ. У подальшому втілився в життя найгірший сценарій, який можна коротко назвати так: "Цариця економічних наук - десять років поневірянь".
Підрив статусу економічної теорії як навчальної дисципліни стосувався не лише спеціальностей, які не є економічними, а й абсолютно всіх економічних за своїм змістом. Спочатку було значно скорочено години на семінарські заняття, наступного році було внесено зміни у форму контролю знань, у подальшому економічну теорію припинили викладати на першому-другому курсах у вишах, зрештою відбулося скорочення годин, де економічна теорія є спеціалізацією. Згодом сама спеціалізація зникла.
Економічна теорія опинилася взагалі поза навчальним процесом. Як можна було це допустити за умови, що економічна теорія є загальнотеоретичною та методологічною базою для решти економічних наук, які досліджують окремі сфери і галузі.
Ні в кого не викликає сумнівів важливість вивчення філософії, логіки, вищої математики, української та англійської мов, навіть занять фізичною культурою в класичних університетах, а чомусь економічні знання - економічна теорія, що є світовим надбанням розвитку, - стала зайвою. Вишенькою на торті став поділ економічних спеціальностей у різні галузі знань, що є методологічним абсурдом. Провідні вчені економічної теорії України також намагаються чинити інтелектуальний спротив своїми дослідженнями, але вони залишаються поза увагою виконавців.
Проблема також лежить у бажанні студентів здобути мінімально необхідні знання для працевлаштування, відкидаючи глобальний тренд lifelong learning. В останнє десятиліття складається парадоксальна ситуація: покоління Y, миленіали, "зети", яким доведеться продовжувати реформи в Україні в наступні 20–30 років, до цього можуть бути не готові інтелектуально.
Прикро, що фундаментальні економічні знання, які домінують у західних країнах, сьогодні у вітчизняній вищій школі стали не потрібні. Віденський університет, Стенфорд, Лондонська школа економіки, Массачусетський технологічний університет - перелік провідних вузів світу можна продовжувати. Усі вони протягом усього періоду підготовки спеціалістів напряму "економіка" вивчають ґрунтовні і фундаментальні предмети, такі як економічна теорія, політична економія, історія економічної думки, поглиблене вивчення мікро- і макроекономіки, плюралізм економіки.
Не всі студенти перших курсів економічних спеціальностей в Україні обізнані із значенням перелічених навчальних дисциплін. Фундаментальні навчальні дисципліни замасковані різними назвами та викладаються лише при розумінні їх важливості керівництвом навчальних закладів.
У системі національної профільної освіти ці предмети вивчаються на рівні одного базисного семестру або здебільшого взагалі підмінені шкільною програмою знань чи відсутні. Навіть у профільних вузах і на економічних факультетах є супротив колег вивченню всієї глибини економічної думки, що закладає економічна теорія.
Економічна теорія в глобальному масштабі розвивається, парадигмально еволюціонує й надає сучасні знання, компетентності та навички. І в жодному разі вона не виступає історично-архаїчним надбанням економічної освіти.
Тепер ми маємо шанс втратити ще одне покоління реформаторів, входячи в наступне десятиріччя, у 2019–2029 рр. Виправити поточну ситуацію можливо шляхом урахування низки рекомендацій для трикутника освіта-держава-бізнес та зв'язки освіта-бізнес:
- стан сьогоднішніх економічних реалій потребує принципового перегляду процесу вивчення та трансформації економічної освіти у ВНЗ за підтримки уряду та МОН;
- бізнесу необхідно залучитися до системи освіти та її трансформування під свої потреби як замовнику кадрових потреб. А саме: створювати разом магістерські програми, різні економічні Hub-спільноти на базі профільного економічного вишу країни, залучати теоретиків до практики і, навпаки, надавати грантове співфінансування викладачам, а не виключно зарубіжним лекторам;
- створюючи іміджеві й унікальні для України освітні програми, корпоративний сектор має розглянути глибше залучення представників української вищої школи заради досягнення спільної місії;
- держава повинна розглянути залучення до розробки економічної політики та реформ наукових кадрів, передбачити можливість на законодавчому рівні їх обов'язкової участі радниками в органах центральної та виконавчої влади чи членами наглядових рад держпідприємств;
- ВНЗ мають постійно адаптувати навчальні програми до вимог сьогодення, скорочувати розрив між digital-технологічним проривом і кадрами старої школи.
Шлях спрощення, який домінує в Україні, не розкриває сутності економічних процесів. Для здійснення економічних реформ і впровадження такої бажаної інноваційної моделі розвитку покоління реформаторів має оволодіти актуальним економічним мисленням відповідно до вимог часу. Розруха не лише через брак швидких якісних реформ, розруха - в головах.