Соціальні продукти - джерела й суть цінового регулювання
У середині серпня минулого року громадяни України були схвильовані наміром керівництва Мінекономрозвитку й торгівлі (3) запропонувати Кабміну скасувати на чотири місяці - з 1 вересня й до кінця року регулювання цін на соціальні продукти харчування. З одного боку, виникали великі сумніви, особливо після подорожчання всіх продуктів харчування в півтора разу тільки 2015-го, що це регулювання якось реально впливає на ціни. З іншого - були побоювання, що навіть коли якесь регулювання і є, то при його скасуванні ціни на ці продукти й зовсім зірвуться з повідця. Ну і ще було незрозуміло, що це за соціальні продукти, які продукти харчування до них належать, а які ні.
Уряд у результаті запровадив скасування на три місяці - з 1 жовтня до кінця минулого року, доручивши Держстату здійснювати моніторинг цін на ці продукти (що, втім, статвідомство робило щодекадно й раніше). А Мінекономрозвитку належало в місячний термін, тобто до кінця січня цього року, проаналізувати результати пілотного проекту та передати Кабміну рекомендації з його подовження чи скасування. Однак, по суті, передбачалося не скасування регулювання цін, а значно вужча акція, що скасовувала тільки дію ліміту максимальної 15-відсоткової надбавки до оптових цін на підприємствах роздрібної торгівлі.
Джерела встановлення цих лімітів торговельних націнок належать ще до минулого століття! У грудні 1996 р. при дуже високій середньорічній інфляції (477% 1995-го і майже десятикратної - 991% - 1994-го) тодішній Радмін і запровадив обмеження на торговельні надбавки на соціально значущі продукти харчування. А для цього довелося створити Державну інспекцію з контролю за цінами з пристойним штатом чиновників у центрі та всіх регіонах країни. Вона існувала багато років, і ліквідував її через непотрібність лише уряд А.Яценюка. Ця інспекція і повинна була робити щодекадний моніторинг цін на соціальні продукти. Але вона не могла грамотно визначати навіть середні ціни по Україні, тож у 2012 р. проведення цінового моніторингу передали в тодішній Держкомстат. Влада кілька разів поверталася до цього питання, в основному трохи змінюючи склад продуктів, що належать до соціальних. Так, у середині 2002 р. Кабмін прийняв постанову, якою пропонував здійснювати моніторинг не тільки цін, а й тарифів. Але цього не робили, попри крайню доцільність. Особливо це питання стало актуальним за нинішнього нескінченного зростання цін на енергоносії, тарифів на всі види комунальних послуг, воду тощо. І нинішньому уряду до цього питання варто було б повернутися, враховуючи соціальну значущість систематизованої інформації щодо тарифів. Звичайно, щодекадно моніторити тарифи немає потреби, а от у щомісячному форматі було б якраз.
Що стосується соціальних продуктів харчування, то до них віднесено найпотрібніші для життя. Але з десяти основних продуктових груп поза кабмінівським переліком опинилися риба й фрукти. І не заважало б додати хоча б яблука (та й чай - не орієнтуватися ж, якщо його не передбачили, на голий окріп).
Треба сказати, що саме по собі запровадження обмежувальних лімітів торговельних надбавок виявилося не дуже ефективним інструментом регулювання цін. Приміром, щоб їх обійти, виробники за порадою роздрібних мереж почали випускати пастеризоване молоко не 2,5, а 2,6% жирності - додана десята відсотка формально дала змогу обійти обмеження. З тією ж метою на 1% підвищили жирність сметани. Хоча треба визнати, що в продажу є й "соціальні" молоко та сметана із закладеною владою жирністю.
На практиці ж, як визнав прем'єр В.Гройсман, при виявленні під час перевірок порушень у величині торговельних надбавок підприємствам роздрібної торгівлі значно легше було дати хабара перевіряльникам, від яких ті аж ніяк не відмовлялися. А реальна ефективність перевірок була мінімальною й не справила хоч трохи відчутного впливу на кінцеві роздрібні ціни на соціально значущі харчові продукти.
Фактично здійснювати моніторинг цін можна лише в прив'язці до тих продуктів, які передбачені в продуктових наборах індексу споживчих цін. Зазначимо, що в ньому починаючи з
2012 р. за кількома соціально значущими продуктами харчування (хлібом, вареною ковбасою, молоком, сметаною, кисломолочним сиром) передбачено додатковий розподіл з виокремленням позицій з вищими та нижчими якісними характеристиками. Ну а до соціальних віднесли, природно, продукти з нижчими якісними характеристиками.
Пілотний проект, що закінчився, передбачав моніторинг 17 із 120 продуктів харчування та безалкогольних напоїв, по яких збирається інформація при розрахунках індексу споживчих цін (ІСЦ). При цьому на частку "соціальної 17-ки" припадає близько 28% грошових споживчих витрат населення. Тобто більшу частину - 103 продукти й 72% витрат на них - ціновий моніторинг не охоплював.
Треба сказати, що в кабмінівський перелік було включено не всі з 25 соціально значущих позицій, по яких Держстат уже проводить декадний моніторинг цін. До списку не увійшли два види пального для автомобілів (бензин А-95 і дизельне паливо), а з харчових продуктів - сало, картопля і ще чотири види основних овочів "борщового набору". Відносно картоплі й овочів це цілком виправдано, бо
значну їх частину покупці купують не в торговельних підприємствах, для яких передбачено обмеження у розмірі надбавок, а на ринках і в приватників.
Попри те, що вже минули терміни, в які уряд доручив Мінекономрозвитку проаналізувати підсумки своєї акції, від відомства поки що нічого не чутно. Тому спробую допомогти чиновникам, а передусім нашим співвітчизникам, розібратися в змінах цін і на 17 продуктів у переліку Кабміну, і на інші вісім соціальних позицій за заключний квартал минулого року і попередні п'ять років.
Соціальні продукти - моніторингові й індексні розрахунки
Більш обґрунтовані висновки про доцільність скасування або збереження ліміту торговельних надбавок МЕРТ і Кабміну можна було одержати, базуючись на даних моніторингу не лише за три місяці, а за довший період, припустимо, за весь минулий рік. Цю інформацію можуть легко знайти на сайті Держстату й пересічні громадяни. Ще більш обґрунтовані висновки могли б базуватися на даних щодо соціально значущих продуктів, виходячи з динаміки їхніх індексів у загальному ІСЦ (як, утім, і самих цін, по яких визначаються індекси). Такі розрахунки можна без особливих складнощів зробити за п'ять останніх років. Вони були б надійнішими та більш обґрунтованими, ніж дані декадного моніторингу тільки в обласних центрах. Причому при розрахунках ІСЦ цінові зміни по основних продуктах харчування відстежуються не до кінця місяця, а, як і при моніторингу, протягом нього. І щоб допомогти чиновникам з висновками щодо цього пілотного проекту, спробуємо надати й додаткову інформацію, відображену в двох таблицях.
У табл. 1 наведено моніторингові ціни в середньому по Україні щодо всіх соціальних продуктів, а не тільки передбачених кабмінівською постановою, з додаванням цін на них на кінець 2015 р. (тобто фактично на початок 2016-го), а також для орієнтації - їхню вагу у 2016 р. у продуктовому наборі ІСЦ. А табл. 2 базується, як видається, на більш якісних і повних даних по тих же соціальних продуктах харчування за останні п'ять років і заключний квартал минулого року.
Як видно з табл. 1, по 10 із 17 соціальних продуктів, охоплених пілотним проектом (хлібо- і м'ясопродуктах), хоч трохи відчутної зміни цін не сталося. Майже на 8% подорожчав і цукор. По рослинній олії ціна навіть трохи знизилася. А от молочні продукти, яйця, вершкове масло (вироблене з молока) піднялися в ціні значно (загалом по групі - майже на 25% лише за квартал!). Певною мірою це можна віднести на рахунок звичайного сезонного зниження удоїв молока й несучості курей. Але все-таки таке різке підвищення цін на ці продукти тільки за три місяці тривожить і потребує глибшого аналізу фахівців. Адже з моніторингу цін за короткий тримісячний період по соціальних позиціях з нижчими якісними характеристиками (хлібу пшеничному, ковбасі вареній, молоку, сметані, кисломолочному сиру), не маючи порівняльної інформації по їхніх аналогах вищої якості, навряд чи можна зробити однозначні висновки про вплив скасування лімітів торговельних надбавок.
Розрахунки за п'ятирічний період, що базуються на даних індексів споживчих цін (табл. 2), показують, що по хлібу пшеничному, яловичині, тушках курей, ковбасі вареній, сосисках і сардельках, молоку пастеризованому й кисломолочному сиру ціни по соціальних продуктах зростали швидше, ніж по їхніх несоціальних аналогах. Щодо макаронів, свинини й сметани спостерігалася аналогічна тенденція (хоча й у трохи меншому ступені). І це певною мірою зрозуміло, бо при загальному зростанні цін і низькій купівельній спроможності основної маси населення попит переміщається на дешевші продукти. А в ринковій економіці ціни зростають швидше на продукти підвищеного попиту.
Загалом видається, що варто було б скасувати контроль над лімітами торговельних надбавок через їхню неефективність, корупційність і використання обхідних шляхів.
Та є й побоювання, що після скасування контролю над лімітом роздрібних торговельних націнок на соціальні продукти надалі для чиновників відпаде й потреба моніторити щодо них цінові зміни. І цьому будуть безмежно раді в департаменті цін Держстату. А поки що хоча й украй убогу, але все-таки дуже потрібну громадянам інформацію про ціни все ж доводиться публікувати. У результаті протягом усього календарного року нас щомісяця годуватимуть тільки віртуальними індексами. Адже дані про ціни по лише 22 із 325 продуктів і послуг, по яких збирається інформація про ціни й тарифи, з'являться по Україні та регіонах лише навесні календарного року, наступного за звітним. А от придатної для якісного оперативного аналізу актуальної й повної цінової інформації у відкритому доступі не буде й у спомині. Що навряд чи прийнятне для сучасного суспільства, на статус якого претендує Україна.
Новому керівництву Держстату варто було б звернути увагу, що в його складі функціонує департамент цін, а не індексів цін. І саме ціни, а не тільки індекси (які, звичайно, теж потрібні), не публікуються. Причому не лише стосовно цін на продукти й послуги споживчого набору, по яких визначається цей індекс. Але й ще по шести інших індексах (виробництву промислової продукції, житлу тощо). Напевно, зрозуміло, що якби ціни змінювалися на всі продукти й послуги абсолютно однаково, то просто не було б потреби будувати узагальнюючі індекси. А оскільки ціни й тарифи змінюються по-різному, то в індексах їх приводять до спільного знаменника, тобто визначають усереднені зміни, враховуючи в них значущість, питому вагу продуктів і послуг, які вони охоплюють.
Регіональні відмінності: поле для роботи АМКУ
Крім змін середніх цін і торговельних націнок на соціальні продукти загалом по Україні, слід звернути увагу та з'ясувати причини їхніх значних відмінностей по регіонах нашої країни. Звичайно, вони не можуть і не повинні бути зовсім однаковими в усіх регіонах, особливо з урахуванням ситуації в зоні АТО. Ціни, наприклад, на картоплю традиційно нижчі в поліських районах, ніж на півдні України. Але по таких продуктах, як цукор, тваринне масло, олія, м'ясо, яйця, пшеничне борошно, рис, гречка, вони, як видається, не мають різнитися між регіонами України більш як на 5–8%.
Декадний моніторинг цін на соціальні продукти проводиться тільки в обласних центрах, Києві й Київській області (у Білій Церкві), а в зоні АТО - тимчасово в Маріуполі Донецької й Сєверодонецьку Луганської областей. А при розрахунках ІСЦ на ті ж продукти - у значно більшій кількості міст. Так, у Миколаївській області, крім Миколаєва, ще у Вознесенську, Очакові й Первомайську.
Можна навести кілька наочних прикладів цінових відмінностей. Так, згідно з ціновим моніторингом, що проводився 20 січня ц.р., максимальні ціни на рис були в Ужгороді, на 18,0% перевищуючи найнижчі в Дніпрі. По борошну пшеничному ціни в Києві були на 18,8% вищі, ніж у Сумах. По макаронах у Харкові на 32,4% вищі, ніж у Білій Церкві. По вершковому маслу в Кропивницькому на 22,7% вищі, ніж у Хмельницькому. Ще більші відмінності - по хлібу пшеничному з борошна першого ґатунку, він в Ужгороді був на 42,0% дорожчим, ніж у Харкові. А по житньому й житньо-пшеничному хлібу ціни в Маріуполі на 66,1% перевищували харківські. Ковбаса варена першого сорту в Житомирі коштувала на 55,5% дорожче, ніж у Сєверодонецьку. Пастеризоване молоко 2,5% жирності в Миколаєві коштує на 39,6% дорожче, ніж у Сєверодонецьку. Ну а найбільша й зовсім незрозуміла відмінність - у цінах на сало. Згідно з даними офіційної статистики, у Києві (62,53 грн/кг) воно більш як у
2,5 разу дорожче, причому постійно, ніж у Тернополі (26,92 грн/кг).
Очевидно, що перелічені вище відмінності настільки значущі, що їх уже дуже складно списати тільки на огріхи статистики (які, слід визнати, теж можуть мати місце) або на особливості національного ринкового середовища. Цілком імовірно, що такі перекоси мають НЕринковий характер і у зв'язку з цим мали б стати предметом пильної уваги як центральних і регіональних органів влади, так і Антимонопольного комітету України (і дуже дивно, що досі не стали). Чи з тамтешніх чиновницьких висот ці проблеми зовсім непомітні?