Уряд спрямував до парламенту законопроєкт про часткове відновлення акцизів на моторні палива. Пропонується запровадити уніфіковану ставку у 100 євро за 1000 л бензину, дизпалива та скрапленого газу (до скасування у березні вони становили 213, 139,5 та 52 євро відповідно).
Ініціатором цього очікуваного кроку стало Міністерство інфраструктури, яке аргументувало необхідність повернення податків порожнім дорожнім фондом, який потрібен для утримання та відновлення дорожньої інфраструктури.
Однак законопроект спотикнувся одразу при потраплянні до ВР: із двох спроб зал не зміг включити його до порядку денного. Подальші обговорення висвітлили три ключові питання, які стурбували нардепів: наслідки для цін, цільове призначення коштів і новий підхід до уніфікованості акцизів. Публічний розгляд законопроєкту ще раз дав можливість говорити про коротку пам'ять політиків і про дивність влаштування їхньої логіки. А також про те, що всі хочуть мати дороги та сильну армію, але платити за це ніхто особливо не хоче.
Чи потрібно було скасовувати акцизи
Питання кристалізувалися під час спеціального онлайн-обговорення під головуванням нардепа Ярослава Железняка, до якого запросили нардепів, урядовців і представників профільних асоціацій.
Велика частина спілкування припала на з’ясування стосунків стосовно того, навіщо було скасовувати акцизи у березні, бо, мовляв, окрім втрат бюджету, це нічого не дало. Опоненти уряду в парламенті розцінюють намір того ж уряду хоча б частково поновити акцизи як визнання його ж березневих помилок. Ціни зросли, дефіциту не уникнули, а трейдери поклали той акциз у кишеню — така риторика.
Згадаймо ті часи. Березень. Ціни на нафту через війну в Україні злетіли на 40% — до 140 дол. за барель. Розрахунки показували наближення цін на колонках до 50 грн/л. Це зараз за щастя, а тоді це був шок. Уряд вирішує скасувати акцизи та зменшити ПДВ з 20 до 7%, щоб знизити тиск на споживачів.
Дуже дивною виглядає теза про те, що начебто ніхто цієї щедрості не відчув. Це не так. На той час діяло державне регулювання цін, і нульовий акциз та зменшений ПДВ були одразу, навіть заднім числом, включені у формулу, й розрахункові 50 грн перетворилися на 38–40 грн/л. І такий розрахунок зберігся до 17 травня, доки держгулювання не було скасовано. Отже, люди реально зекономили. Вільні гроші витратили в тому числі й на армію.
Дефіцит. А в який спосіб акциз міг би цьому запобігти? Якби податок залишився, в Кременчук не прилетіло би понад 30 ракет? Чи нафтобаз не розбомбили б? Чи вузька європейська залізнична колія роздувалася би до української, щоб можна було швидше привозити пальне за імпортом?..
Зростання цін. Так, воно сталося. Через дефіцит. Попит-пропозиція — нічого нового. Так працює будь-який ринок, подивіться хоча б на світовий. Там ціни стрибають не то що через ракетні обстріли, а просто через очікування страйку в якомусь порту. Або просто через чиїсь очікування чи побоювання. Чому у нас мало статись якось інакше?
Щоб залити ринок, наші імпортери платили європейським постачальникам будь-які ціни (нічого особистого, джаст бізнес). Премії сягали понад 300 дол. на тонні! Сьогодні через насиченість ринку спекулятивні євронацінки впали до 130–150 дол./тонна, але це не довоєнні 20–30 дол.
Також у рази зросла логістика постачання через західний кордон: погодьтеся, є різниця у відстані від Києва до Кременчука та до Ужгорода. Окремі партії бензину їдуть до нас із Бельгії (!) і Нідерландів.
Звичайно, не забуваємо по 25-відсоткове здорожчання долара. Тому порівнювати ціни на пальне до війни та зараз треба відповідно.
Втрата податків. А це ще треба порахувати. Так, акцизу не було, ПДВ зменшили. Але. Багато моїх співрозмовників із ринку кажуть, що стільки ПДВ вони ще ніколи не платили. Бо раніше його «скручували» через фіктивні продажі, ліві чеки тощо. Часто держава ПДВ їм ще й відшкодовувала. А коли податок упав до 7%, сенс це робити зник. Ще треба подивитись, яка там статистика.
А тепер згадаймо про податок на прибуток (ПнП). Так, хлопці-трейдери мали гарні націнки. Але, по-перше, колишніх обсягів реалізації не було спочатку через дефіцит, а потім через падіння споживання. Тому сильно збагатитися не судилося.
По-друге, гарна маржа — має бути гарний податок на прибуток. Навіть якщо хтось мав 20 грн на літрі, то це майже 4 грн ПнП. Таким раніше був акциз на дизпаливо, не кажучи вже про дві нещасні гривні акцизу на скраплений газ. А маржі у газовиків-імпортерів у травні сягали саме тих 20 грн/л. (Чи не так, любі друзі — постачальники «соціального» пального?) Якщо хтось у парламенті або уряді цих податків не бачить, то треба ставити питання податківцям.
Зрештою, а чи треба було допомагати споживачам? Це загальноєвропейська практика. Порізали акцизи та ПДВ ще на початку року у Польщі, дотації надають уряди Німеччини та Франції. Так, у цих країнах нема війни, але це не означає, що про наших споживачів слід забувати. Тому вважати такий крок помилкою не можна.
Псевдопоховання скрапленого газу
Другим за значущістю стало питання однакових ставок акцизу. Це справді революційний крок — усім по 100 (євро за 1000 л). Адже останні 12 років податкове навантаження на газ було вчетверо нижчим, ніж на бензин.
Скраплений газ помре! Вирівняти податки вимагають продавці дорожчого бензину, щоб збагатитися! Уніфікованих акцизів немає ніде у світі! Європейські директиви 2003 року радять геть інше!
Ви прослухали риторику продавців скрапленого газу та їхніх давніх союзників у парламенті — фракції «Європейська солідарність». Такі ж побоювання й у деяких нардепів, які вважають, що на скрапленому газі пересуваються лише знедолені автомобілісти (а на бензині, відповідно, виключно багатії).
Усе це словоблуддя зникає при усвідомленні одного факту. Уніфікований акциз — нуль євро на всі марки пального — діє вже п’ять місяців, і це не призвело ані до зникнення скрапленого газу, ані до навіть втрати його привабливості відносно бензину. Якщо на 23 лютого співвідношення цін у роздрібній торгівлі становило 53% (18,84 грн за літр газу проти 35,48 грн за літр бензину), то на 25 серпня — 52,6% (26,22 проти 49,86 грн/л).
То про які загрози від уніфікованого акцизу йдеться?
Інакше ніж маніпуляцією не назвеш і намагання апелювати до європейських директив 2003 року, які вимагають пільгового оподаткування скрапленого газу. За 20 років, що минули відтоді, Європа майже не споживає скрапленого газу на транспорті, тоді як Україна має 30% автогазу в кошику моторних палив. Фактично це «паливний» офшор, куди вже втекли всі, хто тільки міг. То що залишається Україні, спостерігати, як гроші тікають із бюджету, та надолужувати на збільшенні податків для споживачів бензину та дизпалива? Де справедливість? Чому «бензиновий» автовласник оплатить чотири бронежилети для армії, а той, що «на газі», — один? А на дизпаливі — два.
Уніфіковані ставки встановлюють соціальну справедливість, бо податкове навантаження на всіх буде рівним. Кожен автовласник профінансує однакову кількість бронежилетів або метрів доріг. До речі, не виключено, що акцизи спрямують до загального фонду бюджету, а не в дорожній фонд, як було раніше. Депутати відкрито кажуть, що хочуть дистанціюватися від неприємного шлейфу, який тягнеться за «Великим будівництвом».
***
Згадане обговорення показало цікаву картину: всі хочуть мати дороги та сильну армію, але платити за це бажання немає. Всі начебто все розуміють, але платити не дозволяють європейські директиви, важке становище тощо, тощо, тощо…
Жах, а раптом ціни зростуть?! Не можна виключати й цього, адже світовий ринок продовжує лихоманити й в основному через війну в Україні. То нам через це треба відмовитися від фінансування армії та доріг?
Маємо справу з типовою українською історією, коли через популізм, непрофесійність і рахування копійок ризикуємо втратити мільйони й життя українців.
Більше статей Сергія Куюна читайте за посиланням.